Початкові поняття. Тема: Системний підхід до соціальної комунікації

Тема: Системний підхід до соціальної комунікації

План

1. Початкові поняття.

2. Види систем.

3. Знакові смислові системи.

4. Суспільне знання як мозаїка конкуруючих і кооперуючих ментальних смислових систем.

5. Соціальна інформаційно-комунікаційна система.

6. Висновки.

Початкові поняття

Системою зазвичай іменують сукупність взаємозв'язаних елементів, які створюють єдине ціле (інтеграцію). Наприклад, сонячна система, система кровообігу, грошова система, система освіти тощо. Структура (будова) системи – це сукупність стійких взаємозв'язків між елементами. Виявляється, що всі природні об'єкти, всі сенси, всяка людина є елементами якої-небудь системи і самі є системою. Системний підхід — це методологічний підхід до пізнання реальних об'єктів, коли ці об'єкти розглядаються через призму системності, тобто всюди вичленують системи і встановлюються системні взаємозв'язки. Системний підхід доцільний як пізнавальна методологія тоді, коли розглядають не окремо узятий предмет, а його внутрішню будову (структуру) і його зовнішні інтегральні зв'язки. Не випадково грецьке слово "система", ціле, що означає, складене з частин, і латинське слово "інтеграція", що означає об'єднання в єдине ціле, зв'язані глибокою смисловою єдністю. Де є система, там є і інтеграція, і навпаки.

Виділяють два розуміння поняття "система":

1. Система – будь-яка сукупність, всяка сума, зокрема — купа каменів, натовп людей, зоряне небо і так далі. Системність — це атрибутивна властивість матерії, форма існування матерії. Прихильники цієї точки зору А.Н. Авер’янов, В.Г. Афанасьєв, Н.Ф. Овчинников, В.С. Тюхтін.

2. Система – внутрішньо структурована (організована, впорядкована) сукупність, а випадкові зовнішнім чином об'єднані сукупності – це суми або множини, але не системи (І. У. Блауберг, В. Н. Садовський, Е. Р. Юдін, А. А. Куль).

Перше трактування можна назвати широким, а друге – вузьким; перше стосується сумативних систем, друге — структурованих систем. У сумативній системі частини передують цілому, щоб пізнати ціле, потрібно знати його частини. У структурованій системі ціле має інтеграційні (системні) властивості. Наприклад, якщо розділити живий організм на складові частини, він перестане бути живим; якщо розділити вірш на окремі слова, він втратить свій сенс. Тому в структурованих системах частини пізнаються на підставі знання про ціле; ціле передує своїм частинам.

Структура впливає істотно на властивості системи. Так, хімічні сполуки, утворені з одних і тих же елементів, можуть мати різну питому вагу, точку кипіння і замерзання. Річ у тому, що однакові хімічні елементи вступають в різні типи зв'язків і утворюють різні структури. Залежність сенсу вислову від порядку слів, тобто його структури, очевидна.

Системний підхід можна застосовувати при розгляді будь-яких об'єктів, наприклад, особи або соціуму, окремої зірки або сузір'я, бо завжди можна розкласти об'єкт на елементи, встановити відносини між ними, виявити структуру. Виникає проте питання про початкові "точки відліку" системності як зверху, так і знизу. У матеріальному світі найбільшою суперсистемою є, мабуть, Всесвіт, найменшим елементом – елементарна частинка. Між ними розташовуються рівні фізичних, хімічних, біологічних, астрономічних тощо систем.

У світі Сенсів субстанцією є ідея (думка). Тут також виділяються рівні: текстовий (елемент – вислів, завершена думка), рівень смислових систем (наук, доктрин), рівень суспільного знання, рівень соціального менталітету. Своя низка рівнів виникає в знакових системах (фонетичний, лексичний, синтаксичний). Сумативні смислові системи: марення, нісенітниця, потік свідомості, мозаїка знання.

При демонстрації структурованих систем верхнього рівня прийнято виділяти не елементи, а підсистеми. Наприклад, підсистемами економіки є галузі промисловості; підсистемами науки – галузі знання. Типові підсистеми соціального інституту: практика, освіта, наука, управління. Підсистеми відрізняються один від одної функціональною спеціалізацією. Функціональна спеціалізація не характерна для елементів малих систем, які однорідні й не спеціалізовані (атоми, молекули, дерева в лісі, члени соціальної групи).

У соціальній комунікації доводиться мати справу як з сумативними системами, наприклад, масова аудиторія, видавнича продукція, письменники, художники, актори тощо, так і із структурованими малими системами – елементарна міжособистісна комунікація, текст невеликого повідомлення (вірш, притча, картина художника, театральна вистава), система "книга — читач", або великими системами, наприклад, духовно-виробничий соціальний інститут, система масової комунікації, фонд бібліотеки, система установ культури і таке інше.

Формальний опис системи на мові теорії множин має вид формули: S = { Е, R, Z, F}, де

S — система;

Е — безліч елементів;

R — безліч відносин між елементами;

Z — цільова функція системи;

F — зовнішні чинники;

{...} — знак множини.

Якщо елементарну схему комунікації (комунікант – повідомлення – реципієнт) вважати системою (S), то опис цієї системи прийме вигляд:

Е={ е1,е2,е3}, де

el — коммунікант

е2 — повідомлення;

еЗ — реципієнт.

R={rl2,r32,rl3,r3l}, де

rl2 — відношення коммунікант–повідомлення;

г32 — відношення реципієнт–повідомлення;

г13 — відношення коммунікант–реципієнт;

гЗ1 — відношення реципієнт–коммунікант.

Z={zl,z2,z3}

де zl — функція зв'язку

z2 — суб’єкт-суб’єктне відношення;

z3 — суб’єкт-об’єктне відношення.

F={f1,f2,f3}

де fl — канал зв'язку;

f2 — перешкоди;

f3 — шуми.

Перевага формальних описів систем полягає в тому, що вони дозволяють наочно і вичерпно представити всі початкові дані, необхідні для пізнання системи.