Висновки. Системний підхід відіграв значну роль у розвитку біології і сьогодні є парадигмою наукових знань взагалі

Системний підхід відіграв значну роль у розвитку біології і сьогодні є парадигмою наукових знань взагалі. Найголовнішими досягненнями системного підходу є розуміння ієрархічності рівнів організації живих і неживих систем та емерджентний характер змін між цими рівнями. Перевага концепції системного підходу полягає і у тому, що вона полегшує розуміння сутності предмета – певні явища стають аналогічними, порівняльними, покращується синтез, узагальнення та формулювання гіпотез. Окрім того, системний підхід дозволяє виявити відсутність або неповноту інформації про об'єкт досліджень, в окремих випадках (інтерполяцією або екстраполяцією) передбачати властивості відсутніх частин описів, а найголовніше – визначати напрями та завдання наукових досліджень.

Ця робота не дає повного огляду уявлень про системоорганізуючі і залежні від цього чинники розвитку фітоценосистем. Кожна з виділених властивостей – предмет окремої публікації. Мета статті – суто методична, і полягала у тому, щоб показати необхідність враховувати описані властивості у виробленні стратегій фітоценотичних досліджень.

Описані властивості можуть доповнити методологію системного підходу. Ними передбачено встановлення причинно-наслідкових зв'язків у формуванні структури, динаміки та напрямів розвитку фітоценосистем. Формалізація зв'язків і визначаючих ними автономних залежностей дозволяє виразити в єдиних термінах (єдиною мовою) структурно-функціональний опис системних об'єктів.

Сукупність цих властивостей не тільки формує єдність у методах досліджень і описування системи будь-якої природи, але й створює концептуальну основу побудови математичного апарату нелінійних моделей. Процес створення моделей – від побудови до перевірки прогнозованих нею явищ та процесів, повинен пов'язуватись з методично обґрунтованою стратегією досліджень та перевіркою використаних в аналізі даних. Такі положення особливо доречні для фітоценосистем, які мають різноманітні взаємодії між множиною живих організмів та середовищем. Особливістю фітоценосистем є динамічність просторово-часових взаємодій між елементами та їхня постійна змінність. Складність фітоценосистем підсилюється на різних рівнях мінливістю самих живих організмів, для популяцій – генетичною неоднорідністю та внутрішньо- і міжпопуляційною конкуренцією, для фітоценосистем – міжвидовою конкуренцією тощо, для підсистем усіх рівнів – змінами середовища. Як наслідок – нелінійність зміни швидкості росту, поновлення, виживання, віталітетності, структури, стійкості тощо. До цього безпосередньо або опосередковано додаються геофізичні та антропогенні зміни середовища.

Date: 2015-05-22; view: 518; Нарушение авторских прав