Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Дискусія





Інколи під час вирішення складних виробничо-господарських проблем виникає зіткнення різноманітних думок, аргументів, що породжує необхідність проведення дискусії. Часто її ініціюють і за відсутності продуктивних ідей, маючи намір динамізувати інтелектуальну, ділову активність співробітників.

Дискусія (лат. discussio, від discutio — розглядаю, досліджую) — публічне обговорення певного спірного питання.

Темами дискусійних обговорень можуть бути виробничі, економічні чи соціальні проблеми, наприклад перспективи розвитку організації, пошук шляхів диверсифікації виробництва, проблеми зростання прибутковості й рентабельності тощо.

Суб'єктами дискусії є опоненти й аудиторія. Опоненти (лат. opponens (opponentis) — який протиставить, заперечує) — це особи, які дотримуються різних, інколи полярних, поглядів на проблему. Видимою їх метою є завоювання уваги аудиторії і переконання її у правильності власної позиції, а прихованою — навіювання їй певного бачення проблеми опонентом. Аудиторія не є пасивним спостерігачем дискусії. Ставлення слухачів до опонентів (схвалення чи несхвалення висловлених думок) впливає на поведінку аудиторії і на результати розмови.

Особливість дискусії полягає в наявності різних, часто взаємовиключних позицій щодо вирішення проблеми, тобто за формою вона є емоційно напруженою розмовою. Одночасно дискусії властивий дух взаємної зацікавленості, співробітництва, який поєднується з духом суперництва. Цінність дискусії зумовлена її соціально-психологічним механізмом. Він проявляється у виникненні взаємного психологічного впливу опонентів, аудиторії — на кожного з них, і кожного опонента — на аудиторію. Протиборство сторін під час дискусії розвивається від однієї тези до іншої, від людини до людини. Опоненти прагнуть обґрунтувати власні тези, знайти істину в суперечці, психологічно вплинути один на одного, часто апелюючи до підсвідомості іншого, переконуючи його у правоті власної позиції.

Аудиторія теж суттєво впливає на дискутантів, оскільки хтось із них переможе, а чиїсь аргументи виявляться слабшими, менш переконливими, і він буде переможеним. Тому об'єктом психологічного впливу кожного опонента є не тільки інший опонент, а й аудиторія, схвалення чи осуд якої підтримує або послаблює позиції одного з них.



Дискусія дає змогу відшліфувати аргументи, демонструє їх вагомість або оголює всю нестійкість словесних конструкцій. У процесі обговорення зіштовхуються, випробовуються різні думки, зміцнюється одна і відкидається інша позиція. У дискусії повніше розкривається особистість, виявляються її ділові й моральні якості. Знання, отримані внаслідок зіткнення і боротьби протилежних точок зору, набувають міцності, якої важко досягти в інший спосіб. Будучи апробованими на практиці, вони перетворюються на переконання, реалізуються в діях.

Як і полеміка (грец. polemikos — військовий, ворожий — публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів), диспут (лат. disputo — досліджую, сперечаюсь — публічна суперечка з приводу наукових, суспільно важливих проблем), дебати (франц. debats, від debattre — сперечатися — обмін думками щодо певних теоретичних положень, думок), дискусія є одним із видів суперечки (спору) — будь-якого зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою позицію.

У логіці виокремлюють такі види суперечок:

а) суперечка заради істини — суперечка, учасники якої, дотримуючись різних поглядів, намагаються встановити, обгрунтувати істинність певних думок, положень;

б) суперечка заради переконання — суперечка, учасники якої намагаються нав'язати свої думки, переконання протилежній стороні;

в) суперечка заради перемоги — суперечка, метою якої є перемога над опонентом у будь-який спосіб;

г) суперечка заради суперечки — суперечка, учасники якої вступають у неї заради здобуття позитивних емоцій від зіткнення різних думок, пошуку аргументів, спростування думок опонентів;

ґ) внутрішня суперечка — внутріособистісна боротьба ідей, мотивів, думок.

Сучасний менеджер не повинен нехтувати дискусією, оскільки вона є способом вирішення гострих проблем, залучення колективу до управління організацією. Ініціюючи дискусію, слід продумати механізм обґрунтування і доведення до слухачів своєї позиції.

Технологічна схема проведення дискусії. Дискусія може бути запланованою і спонтанною. Проведення запланованих дискусій дає змогу ініціатору підготуватися до неї, обґрунтувати свою позицію, продумати систему доказів і порядок їх оприлюднення тощо. Однак не слід недооцінювати і спонтанні дискусії, які нерідко виникають як наслідок назрілих, але не помічених керівництвом організації, проблем.

Логічний механізм обґрунтування певної позиції ініціатором дискусії складається із чотирьох взаємопов'язаних елементів: тези, доказів (аргументів), вибору способу доведення (демонстрації), висновків. Наявність цих елементів і послідовне їх використання гарантує виникнення у слухачів відповідних переконань (рис. 1.).



Рис. 1. Схема обґрунтування позиції ініціатора дискусії

Розпочинається дискусія з формулювання і оприлюднення тези.

Теза (грец. thesis положення, твердження) думна або положення, істинність якої потрібно довести.

Висловлюють її у формі судження — думки, яка щось стверджує або заперечує. Іноді теза задля збудження полемічних настроїв може бути сформульована як запитання. Вона повинна бути істинною і логічною. Темою дискусії може бути одна або кілька тез. Якщо їх висувається кілька (система тез), потрібно визначити провідну й допоміжні (наслідкові). Раціональніше формулювати одну тезу, яка дисциплінує дискусію і яку з позиції технології проведення дискусії легше довести.

Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Порушення цього правила призводить до логічної помилки — втрати або підміни тези. Це може статися внаслідок відходу від головної лінії міркувань, переключення на другорядне питання або переходу до загальних роздумів. Втрата тези є наслідком недосвідченості, надмірного хвилювання чи втоми оратора. Уникнути такої логічної помилки буває нелегко, оскільки, захопившись дискусією, можна не помітити підміну тези, особливо якщо нова теза теж правильно аргументована. Тому необхідно відстежувати і контролювати розвиток власних міркувань. Коли тезу все-таки втрачено, не можна переходити до нової тези, а необхідно повернутися до першої, інакше провал неминучий.

Якщо втрата тези є мимовільною помилкою недосвідченого оратора, то підміна тези — цілеспрямованою дією особи, що її висунула, або інших учасників дискусії. У першому випадку це є типовим софістичним (грец. sophisma — розумне, хитре судження) прийомом у полеміці, який використовують за неспроможності полеміста аргументувати висунуте положення, внаслідок чого він намагається штучно переключити увагу опонента і слухачів на схоже питання, яке нерідко має зовсім інший зміст. Однак якщо учасники дискусії зауважать, що полеміст намагається підмінити тезу, це означатиме його поразку.

До підміни тези може вдатися й інша сторона дискусії. Найлегше це зробити, якщо висунуто кілька тез. Тоді провідну тезу підміняють другорядною, яку критикують і заперечують, що загалом руйнує всю систему висунутих тез. За таких умов необхідно повернутися на первинні позиції (до основної тези чи системи тез) і розкрити перед аудиторією причину підміни тези. Це може стати вагомим аргументом проти полеміста.

Зміст тези повинні зрозуміти всі учасники дискусії. Для того щоб усвідомити її, учаснику дискусії необхідно здійснити такі операції:

— з'ясувати, чи всі слова тези загалом зрозумілі;

— уточнити, про що йдеться — про одиничне явище або об'єкт чи про клас об'єктів (явищ), чи взагалі про всі явища (об'єкти) без винятку;

— визначити, яким судженням слід вважати тезу: абсолютно істинним, достовірно істинним, помилковим або ймовірним до певної міри, можливим, дуже ймовірним, просто ймовірним тощо.

Необхідно чітко вивірити власну позицію щодо сфери застосування обраної тези і ступеня ймовірності висловлюваного судження, підібрати відповідні докази (аргументи) для доведення своєї думки.

Докази (аргументи) — думка або положення, істинність яких уже перевірена, і які можуть підтвердити істинність тези.

Не можна наводити аргументів, яких інший учасник (учасники) дискусії не визнають правильними, оскільки доведеться або доводити істинність аргументу, а потім на нього спиратися для доведення тези, або підшуковувати більш вдалий. Наприклад, керівник закликає співробітників працювати ефективніше, переконуючи, що це підвищить доходи організації. Якщо працівники не беруть участі в розподілі таких доходів, аргумент буде непереконливим.

Докази мають відповідати таким логічним вимогам, як істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою.

Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути добре вивіреними, оскільки під час дискусії саме їх міць випробовують опоненти, і якщо хоч один із них видаватиметься сумнівним, то непереконливою буде вся система доказів, а значить і сама теза.

Учасники дискусій нерідко припускаються однотипної помилки, яка полягає у втраті логічного зв'язку між тезою і аргументами, оскільки вони вважають, що теза зумовлена аргументами, є їх наслідком. Однак теза дискусії має самодостатнє значення, вона не випливає з аргументів. Дібрані докази повинні тільки підтверджувати її істинність.

Залежно від форми логічного зв'язку між доказами і тезою обирають спосіб доведення (демонстрації).

Докази бувають прямими і побічними, що й визначає вибір способів їх доведення до свідомості опонента й аудиторії. У процесі прямого доведення докази безпосередньо (прямо) обґрунтовують істинність тези. За побічного доведення істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного положення.

У дискусії важливе значення має послідовність наведення аргументів. Якщо аудиторія достатньо ознайомлена з темою дискусії, зацікавлена нею, то аргументація повинна відбуватися за зростаючою послідовністю, тобто найважливіші і найсильніші аргументи необхідно наводити наприкінці для формулювання висновків. Якщо аудиторія не виявляє інтересу або недостатньо орієнтується в темі дискусії, обґрунтування тези слід починати з найсильнішого аргументу. Це приверне увагу (в аудиторії виникне запитання: «Що ж це таке?») і до інших аргументів.

У першому і в другому випадках не варто обмежуватися однобічною аргументацією — аргументацією, висловленою одним із учасників дискусії, як правило, її ініціатором. Вона є ефективною тоді, коли реципієнт вже погодився з комунікатором і за умови, що комунікатору не будуть наводити повідомлення протилежного змісту. Однобічна аргументація може лише закріпити наявні на момент дискусії погляди людей. Завданням ініціатора дискусії повинне бути не просто відстоювання своїх поглядів, а завоювання свідомості інших. Цьому сприяє двобічна аргументація і контраргументація. Двобічна аргументація (аргументація обох сторін дискусії) означає боротьбу суджень, фактів, контрастне представлення позицій, на фоні якого істина подається чітко, ясно, наочно, виникає необхідність вибору суджень, з яких одне буде істинне (або близьке до істинного), інше — можливе, а третього — немає. За такого способу доведення, крім тези і доказів, наводять антитезу і антивисновки. Це дуже вмілий хід.

Двобічне повідомлення має переваги перед однобічним в освічених аудиторіях. Йому слід також надавати перевагу, коли відомо, що думки аудиторії не збігаються з думками комунікатора, або коли аудиторія перебуває під впливом повідомлення, що містить протилежну позицію.

Контраргументація (зіткнення аргументів) може слугувати засобом досягнення компромісу з певного питання. Передбачаючи розходження позицій, така аргументація ґрунтується на глибокому вивченні поглядів опонента, аналізі його аргументів, наданні більшої вагомості власним, тобто всебічному підході. Усе це сприяє пошуку оптимального рішення, підвищенню власної полемічної культури, переконливості обраної позиції.

Під час дискусії може настати невловимий, майже невідчутний момент, коли репліка, заперечення, новий аргумент вирішують її долю, відчути який і є мистецтвом полеміста.

Завершенням дискусії є висновки. Їх може зробити координатор дискусії (якщо ця особа заявлена на її початку), або той опонент, хто, на думку аудиторії, переміг.

 








Date: 2015-04-23; view: 534; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию