Історичний екскурс

За радянських часів підприємство переробляло 650 т молока на добу. Тоді мешканці столиці споживали щоденно до 1,5 тис. т (у перерахунку на незбиране молоко) молочної продукції, в той час як київські заводи могли переробляти 1,2-1,3 тис. т молока на добу.

Щоб виконати рішення партії - забезпечити потреби жителів міста в продукції місцевих підприємств на 100%, ММЗ №3 постійно нарощував потужності, модернізувався. Запускався завод у 1973 році із проектною потужністю 550 т на добу, в 1987-1988 роках цей показник був доведений до 950 т.

Останні три роки у літній період завод щоденно випускав до 250 т продукції, восени та взимку - близько 150 т. У середньому підприємство використовувало не більше 20-25% виробничих потужностей. За словами тодішнього керівництва АО ММЗ №3, при стабільній роботі максимум, що могло переробляти підприємство на день, - це 400 т.

Щоб утриматися на плаву, багато виробництв довелося перепрофілювати. Так, раніше ММЗ №3 не випускав вершкового масла, останніми роками була створена ділянка з його виробництва потужністю 10 т на добу, що значно більше, ніж випускає будь-який середній завод.

Попит на ринку та імпорт підказали спеціалістам ММЗ №3 організувати виробництво таких популярних продуктів, як йогурти з різними наповнювачами. Перепрофілювання на інші види продукції, а головне на інші обсяги виробництва спричинило цілу низку технологічних складнощів. Довелося створювати нові ділянки для виробництва навіть традиційних продуктів, купувати ємкості, перебудовувати технологію. Щоб вижити, завод був змушений відмовитися від послуг автотранспортних підприємств і купити автомобілі, які, зокрема, окупилися протягом року експлуатації.

З жовтня по січень - у період найбільшого підвищення попиту - сільгоспвиробники не додають молока переробним підприємствам. Сезонний характер поставок обумовлює необхідність відволікати значні обсяги обігових коштів для масової закупки сировини (оскільки влітку воно дешевше в середньому па 30%). З надлишків виробляється вершкове масло, яке заморожують до осені.

Міськмолзаводу власних обігових коштів недостатньо, так само як і більшості підприємств. Міська влада сприяла в отриманні у 1999 році кредиту в 2 млн. грн. під низькі відсотки. Тому підприємство змушене було підтримувати фіксовану ціну па питне пастеризоване молоко. Як не дивно, але для підприємства це дуже вигідно: продукт не дає прибутку, але є „вільні” кошти, які можуть бути спрямовані у виробництво.

Середня рентабельність заводу останнім часом коливалася в межах 4 - 7%. Хоча серед продукті, що виробляв третій міськмолзавод, були і збиткові (кефір, молоко), підприємство отримувало прибуток за рахунок інших товарів, зокрема, завдяки йогуртам.