Злочину проти особистих прав людини

Злочини, віднесені до цієї групи, заподіюють шкода невід'ємним правам людини, властивим йому в наявності факту свого існування (особистим правам). При цьому треба зазначити, що дуже багато інших злочинів по міжнародному кримінальному праву самим безпосереднім чином зачіпають найважливіші права людини (на життя, фізичну недоторканність, особисту волю, сексуальну волю й т.д. - наприклад, у злочинах проти безпеки людства, військових злочинах). Але в названих діяннях особисті права й волі розцінюються як додатковий об'єкт посягання.

До злочинів проти особистих прав пропонується відносити тільки ті, у яких основним безпосереднім об'єктом буде те або інше право людини, гарантоване йому Міжнародним Стандартом ООН.

Особливістю джерельної бази цих злочинів є те, що вона застосовна практично до всіх основних інститутів міжнародного кримінального права (у силу того, що людина оголошена вищою цінністю в сучасному світі). Її утворюють:

— Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р;²

— Міжнародний Пакт про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року;

— Міжнародний Пакт про цивільні й політичні права від 16 грудня 1966 року;

— Конвенція щодо рабства від 25 вересня 1926 року;

— Додаткова Конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством від 7 вересня 1956 року;

— Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок від 18 грудня 1979 року;

— Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й з експлуатацією проституції третіми особами від 12 березня 1950 року;

— Конвенція проти катувань і інше жорстоке, нелюдське або принижуюче достоїнство видів поводження й покарання від 10 грудня 1984 року.

До злочинів проти особистих прав і волі людини, прямо передбачених міжнародним кримінальним правом, треба, зокрема, віднести наступні (при цьому основний перелік злочинів проти прав і воль людини встановлений у національних законах).

1. Злочину, пов'язані із встановленням атрибутів власності на людину (рабство й работоргівля;

2. Торгівля людьми без мети звернення до рабства (у першу чергу, жінками й дітьми).

3. Сексуальна експлуатація (у тому числі звідництво, відмінювання й спокушання інших осіб з метою експлуатації проституції третіми особами).

4. Злочину, що виражаються в нелюдських або принижуюче достоїнство видах поводження й покарання (зокрема, застосування катувань).

Питання 35 Проблема визначення злочину агресіі за МКП

Питання 60 Транснаціональна організована злочинність: поняття, прояви, сучасний стан.

Сучасна наукова думка розходиться у принципових питаннях, які стосуються транснаціональної організованої злочинності, зокрема відсутня єдність щодо віднесення транснаціональних організованих злочинних організацій до самостійної форми злочинності, зокрема деякі вчені вважають, що транснаціональні злочинні організації є підвидом загальної організованої злочинності, наголошуючи, що «в останні десятиліття ХХ століття організована злочинність набула вищої форми свого розвитку і стала носити транснаціональний характер».

Також в науці має місце змішування понять транснаціональна організована злочинність та міжнародна злочинність, що також є проблемним моментом у її відмежуванні від інших споріднених видів злочинної діяльності. Суттєво відрізняється і перелік ознак, які характеризують це явище, що в принципі дає підстави для того, щоб не розглядати транснаціональну організовану злочинність як самостійне явище сучасного кримінального світу.

На початку ХХІ століття злочинність приймає транснаціональний характер, стає реальною загрозою для світового співтовариства як за своїми масштабами, так і за мірою впливу на інші соціальні інститути, державу і суспільство, на окремо взятого індивіда.

Витоки транснаціональної злочинності слід шукати в тих змінах, які супроводжують розвиток людської цивілізації наприкінці ХХ – початку ХХІ століття.

До таких ознак сучасної цивілізації, які вміло використовуються транснаціональною злочинністю можна віднести:

1. Нові тенденції розвитку міждержавних та міжнародних відносин, розширення економічних і соціальних зв'язків, підвищення «прозорості» кордонів, розвиток міжнародної торгівлі, поява нових ринків збуту, збільшення міжнародних перевезень, що створює комплекс можливостей для активної діяльності транснаціональної організованої злочинності.

2. Розвиток міжнародних банківських, інших фінансових структур, інформаційних технологій, що сприяє швидкому переказу грошей з використанням електронних мереж.

3. Міграція населення, утворення в різних країнах етнічних діаспор, які мають власні традиції і власну ментальність, зокрема ментальність і традиції в сфері злочинній.

4. Наявність розбіжностей у законодавстві різних країн, що використовуються злочинними організаціями для здійснення тих або інших незаконних операцій.

5. Утворення глобальної логістичної інфраструктури, яка використовується для контрабандної діяльності, «торгівлі людьми».

Використовуючи перераховані вище фактори, а також володіючи значними фінансовими, організаційними, політичними ресурсами транснаціональна організована злочинність має можливість не лише активно розвиватися, але і впливати на економічну безпеку держав, в першу чергу тих, де ринкова економіка ще не набула рис цивілізованої соціально-орієнтованої системи, здатної відторгати і активно протидіяти злочинній діяльності. Цілком справедливою є думка про те, що транснаціональна організована злочинність особливо активна в тих країнах, де правоохоронна система та система правосуддя перебувають у стадії формування (реформування), що дає змогу транснаціональним злочинним угрупованням активно протидіяти структурам та органам, які беруть участь у боротьбі із злочинністю.

. Цей вид злочинності поширив сферу свого впливу на всі регіони світу і розвинені економіки також страждають від злочинних транснаціональних організацій.

Своє бачення щодо транснаціональної організованої злочинності світова спільнота виклала ще у 1988 році на Міжнародному симпозіумі по організованій злочинності, в матеріалах якого присутня загальна формула цього поняття, де транснаціональна організована злочинність розуміється як «будь-яка постійна участь групи людей або організації у злочинній діяльності, головна мета якої – отримувати прибуток всюди, не зважаючи на наявність національних кордонів».

Більш ґрунтовне визначення транснаціональної злочинності подано у документах Всесвітньої конференції в Неаполі у 1994 році, де під транснаціональною організованою злочинною діяльністю розуміється здійснення злочинними організаціями незаконних операцій, пов'язаних з переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об'єктів, людей, інших матеріальних і нематеріальних засобів через державні кордони з метою використання сприятливої ринкової кон'юнктури в одній або кількох іноземних державах для отримання суттєвої економічної вигоди, а також для ефективного ухилення від соціального контролю за допомогою корупції, насильства і використання значних відмінностей у системах кримінального правосуддя різних країн.

Характерними ознаками транснаціональної організованої злочинності, які дають змогу відокремлювати цей вид злочинності від суміжних, споріднених, зокрема від загальної організованої злочинності визнані:

1. Інтернаціональність: до складу транснаціональної організованої злочинності входять представники різних національностей, що є природнім і не перешкоджає реалізації злочинних схем, злочинів, в той же час в її рамках можуть існувати і організації, які створені за етнічною ознакою, але і в цих випадках злочинні зв’язки є інтернаціональними.

2. Структурованість: транснаціональні злочинні організації мають складну структуру взаємозв’язків, пов’язані з іншими соціальними інститутами, всередині організацій має місце строга ієрархія.

3. Гнучкість: здатність транснаціональних злочинних організацій до активної співпраці з іншими соціально-політичними інститутами, до проникнення в законні інститути для отримання переваг і преференцій в процесі реалізації злочинних схем.

4. Силові методи вирішення проблем: транснаціональні злочинні організації використовують силу, погрози, шантаж з метою вирішення проблем, які перешкоджають реалізації злочинних схем.

5. Злочинна інноваційність: транснаціональні злочинні організації використовують передові інформаційні техніко-технологічні інновації з метою досягнення мобільності, ефективної комунікації для здійснення фінансових операцій і контролю.

6. Швидкість та мобільність: транснаціональні злочинні організації є мобільними з точки зору переміщення в межах регіону, в якому реалізуються злочинні схеми, національні кордони не є в цьому перешкодою, сучасні транспортні засоби, міжнародні логістичні коридори створюють умови для швидкого переміщення, транспортування та комунікації.

7. Контроль: транснаціональні злочинні організації намагаються здійснювати тотальний контроль над певною сферою кримінальної діяльності, при цьому з конкурентами ведеться жорстка боротьба, що нерідко призводить до тотальних кримінальних конфліктів.

8. Адаптація: транснаціональні злочинні організації швидко адаптуються до економічних, політичних, юридичних, митних умов, в яких вони діють, використовують прогалини у законодавстві, неузгодженість дій правоохоронних органів з метою реалізації злочинних схем.

9. Мотиви злочинної діяльності: переважним мотивом для злочинної діяльності є збагачення, тобто корисливий мотив є провідним в дії транснаціональних злочинних організацій.

Поряд із цими ознаками, які характеризують сучасну транснаціональну злочинність, її характерною ознакою є всебічність зв’язків як в середині злочиних організації, так і за її межами, що дозволяє стверджувати про наявність двох контурів злочинної комунікації – внутрішнього та зовнішнього.

1) незаконні операції з переміщення матеріальних і нематеріальних ресурсів через державні кордони, або ж переміщення осіб («торгівля людьми»), які приносять істотну економічну вигоду;

2) організований характер, структурована система взаємозв’язків з іншими соціальними та державними інститутами, внутрішня субординація та внутрішній розподіл злочинних ролей;

Питання 35

Date: 2015-12-11; view: 356; Нарушение авторских прав