Кодифікація міжнародного кримінального права

Комісією ООН з міжнародного права проведена робота з кодифікації норм міжнародного кримінального права. Результатом кодифікації став Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р., (набрав чинності у липні 2002 р.). Цим статутом передбачено створення Міжнародного кримінального суду – постійного органу, уповноваженого здійснювати юрисдикцію щодо осіб, винних у вчиненні найбільш серйозних злочинів, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства. До юрисдикції Суду віднесені злочини геноциду, агресії, військові злочини та злочини проти людяності (вбивство, винищення, поневолення тортури, зґвалтування і т.п., що здійснюються у відношенні цивільного населення) та деякі інші склади злочинів. Міжнародний кримінальний суд утворюється як орган, який доповнює національну систему органів кримінальної юстиції. Таке положення Римського статуту не відповідає ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Тому відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 Римський статут Міжнародного кримінального суду в частині, що стосуються положень про Суд як орган, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Основними напрямками міжнародної уніфікації кримінального законодавства є:

· визначення переліку складів злочинів, які становлять істотну загрозу для міжнародного співтовариства і боротьба з якими потребує взаємодії держав саме на міжнародному рівні;

· визначення елементів складу таких злочинів та переліку конкретних діянь, які підпадають під їх ознаки;

· визначення найбільш доцільних покарань, які призначаються за такі злочини;

· розробка способів та форм міжнародного співробітництва у сфері боротьби з такими злочинами.

З цією метою приймаються міжнародні конвенції, що стосуються конкретних видів злочинів або їх груп, положення яких згодом імплементуються до національного кримінального законодавства, внаслідок чого положення національних кримінальних кодексів стають уніфікованими.

Міжнародне кримінальне право спрямоване на координацію боротьби з двома основними категоріями злочинів – міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру.

Питання 29, 30 Загальні принципи МКП.

Будь-якій галузі права властиві наявність тих або інших принципів - тобто основних ідей, відповідно до яких здійснюється правове регулювання в рамках даної галузі.

Оскільки галузь міжнародного кримінального права входить у систему міжнародного права, то для нього характерні всі основні принципи міжнародного права в цілому. У свою чергу, якщо загальні принципи міжнародного права діють через галузеві, то специфічні галузеві принципи є своєрідним «переломленням» загальних принципів, характерних для міжнародного права. Саме тому принципи, характерні для однієї галузі права, звичайно мають свої «аналоги» в інших галузях.

Відмітною рисою міжнародного кримінального права є юридичне оформлення досить великої кількості його принципів.

Вперше принципи міжнародного кримінального права одержали нормативне оформлення в доповіді Комісії міжнародного права ООН «Принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу й знайшли відображення в рішенні цього трибуналу» (1950 р.).

Споконвічно в цьому документі, та й у наступних міжнародно-правових актах змішувалися принципи міжнародного матеріального права й принципи міжнародного кримінального процесу (що, втім, було цілком закономірно).

Серед основних принципів, віднесених до міжнародного кримінального права, у даному джерелі можна виділити наступні:

• караність будь-якої особи, що вчинила яке-небудь діяння, визнана, відповідно до міжнародного права, злочином;

• якщо держава по національному праву не встановлює злочинності й караності діяння, визнаного злочином по міжнародному праву, цей факт не звільняє винну особу від відповідальності по міжнародному праву;

• не може розцінюватися як підстава для звільнення від відповідальності за здійснення злочину по міжнародному праву посилання особи на державний статус або посадове положення;

• виконання наказу свого уряду або начальника не звільняє особу від відповідальності по міжнародному праву, якщо свідомий вибір був фактично для нього можливий;

• співучасть у здійсненні злочину проти миру, військового злочини або злочини проти людяності визнається міжнародно-правовим злочином.

Розвиток міжнародного кримінального права як самостійної галузі привело до закономірного результату - своєрідної кодифікації специфічних (галузевих) принципів міжнародного кримінального права, що знайшла своє вираження в частині 3 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду «Загальні принципи кримінального права».

Крім цього, принципи міжнародного кримінального права є в багатьох інших документах загальносвітового й регіонального характеру (зокрема, у Міжнародному Стандарті ООН в частині захисту прав і воль людини, актах Ради Європи).

1. Принцип індивідуальної відповідальності. Принцип індивідуальної відповідальності по міжнародному кримінальному праву є одним з найважливіших тез Нюрнберзького процесу, що замінив доктрину Бріана-Келлога, у якій мова йшла тільки про відповідальність держави за вчинення агресії як міжнародного злочину.

У чинність цього принципу відповідальності по кримінальному міжнародному праву можуть підлягати тільки фізичні особи (ч. 1 ст. 25 Римського Статуту). При цьому Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію тільки відносно осіб, що досягли 18-річного віку (ст. 26).

Принцип індивідуальної (особистої) відповідальності означає, що особа несе відповідальність по міжнародному кримінальному праву у випадку, якщо вона є виконавцем або іншим співучасником злочину, а також якщо вона вчиняє замах на злочин

Незважаючи на різні точки зору, норми міжнародного права не передбачають відповідальність держави по міжнародному кримінальному праву як такому. Так, наприклад, ст. 5 Визначення агресії установлює тільки «міжнародну відповідальність» держави за агресивну війну проти миру й безпеки людства. Проте питання відповідальності держави за міжнародні злочини викликає багато розбіжностей. На відміну від відповідальності індивіда вони обумовлені не відсутністю згоди по питанню про правове походження відповідальності (юридична відповідальність держави може бути тільки міжнародно-правовою), а різним підходом до тлумачення відповідальності за міжнародні злочини (чиє вона кримінальною, політичною, моральною й т.п.). Хоча сама можливість несення державою відповідальності за здійснення міжнародних злочинів є також загальновизнаною.

Комітет з карній юстиції 1951 року під час обговорення ст. 25 Проекту Статуту Міжнародного кримінального суду обмежив персональну підсудність фізичними особами, відзначивши, що «відповідальність держав за дії, що становлять міжнародні злочини, має переважно політичний характер», і це «не справа суду вирішувати подібні питання».