Організація надання соціальних послуг людям похилого віку недержавними організаціями

Права та обов'язки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, а також структура сфери надання соціальних послуг та управління нею визначені Законом України «Про соціальні послуги». Відповідно до цього Закону людям похилого віку можуть надаватися такі види послуг:

а) соціально-побутові — забезпечення продуктами харчування, м'яким і твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації; соціально-побутовий патронаж, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

б) психологічні — надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин із соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

в) соціально-педагогічні — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; організація індивідуального навчання і виховання, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності; залучення до роботи різноманітних культурно-освітніх закладів, громадських організацій, забезпечення корекції психічного розвитку;

г) соціально-медичні — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

ґ) соціально-економічні — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (надання натуральної, грошової допомоги, одноразових компенсацій);

д) юридичні — надання консультацій з питань чинного законодавства; захист прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності тих, хто протиправно діє стосовно цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

є) послуги з працевлаштування — сприяння у працевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштованої особи;

є) допомога в професійній реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями — медичні, психологічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

ж) інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); поширення просвітницьких і культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламно-пропагандистські послуги) [8].

Відповідно до Закону, послуги можуть надавати різноманітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабілітаційні установи і заклади; установи та заклади денного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціального обслуговування; інші заклади соціальної підтримки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними.

На роботу з людьми похилого віку зорієнтовані такі державні заклади:

· територіальні центри з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна установа, яка надає за місцем проживання до 40 видів послуг пенсіонерам, інвалідам, самотнім, непрацездатним та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, у закладах стаціонарного, тимчасового і денного перебування);

· будинки-інтернати загального профілю для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування);

· спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з колишніх засуджених, які потребують побутового, медичного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місцевих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю, токсичних препаратів, за бійки тощо);

· геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соціальна установа для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки, підтвердженими висновком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я);

· пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного типу підвищеної комфортності);

· спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів. Функціонально вони є проміжною ланкою між стаціонарним доглядом і доглядом у громаді. Ці заклади працюють, як закордонні будинки компактного проживання, але розраховані на значно більше мешканців і не орієнтовані на їх активну участь в управлінні будинком. Певною мірою розв'язуючи соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, вони не цілком враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та право людей похилого віку на інтеграцію в суспільство.

Слід зазначити, що із прийняттям Закону «Про соціальні послуги» яскраво проявилася здатність недержавного сектора реагувати на зміни в соціальній політиці та потребах громадян. Активізувалася діяльність громадських організацій, що презентують себе в якості надавачів соціальних послуг населенню. Недержавні суб’єкти соціальної роботи при цьому самостійні у виборі форм, методів та видів послуг, які ними надаються. Також законодавство не обмежує організації щодо джерел фінансування діяльності з надання соціальних послуг. Це можуть бути кошти державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел (Стаття 14) [Закону «Про соціальні послуги»].

Закон України «Про соціальні послуги» містить принцип залучення НДО до надання соціальних послуг в громаді на договірно-ліцензійних та конкурсних умовах. Все це вказує на наявність потенціалу для поглиблення соціальної економіки в цілому та, зокрема, розширення спектру суб’єктів надання соціальних послуг.

Разом з тим «Стратегією демографічного розвитку передбачено «удосконалення державної спеціалізованої геріатричної служби, налагодження функціонування системи сервісу для громадян похилого віку, розвиток мережі спеціалізованих закладів для громадян похилого віку та інвалідів, системи надання первинної лікувально-профілактичної допомоги громадянам похилого віку, насамперед одиноким», а також «стимулювання створення громадських, благодійних організацій, органів самоорганізації населення тощо, діяльність яких спрямована на розв'язання проблем демографічного розвитку, зокрема на регіональному рівні, координація та сприяння цій діяльності з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування [35].

Недержавні організації (НДО) - важливі учасники суспільного життя в Україні. Саме вони надають життєво необхідні послуги, покращують умови життя громад, висвітлюють нові потреби, захищають важливі інтереси, які б інакше лишалися поза полем зору громадськості, працюють на суспільне благо (борються з бідністю, зміцнюють зв’язки між членами суспільства, винаходять нові оригінальні шляхи вирішення соціальних проблем суспільства). Зростання ролі НДО є однією з найхарактерніших рис соціально-економічного сектору як у країнах-членах ЄС, так і в країнах з перехідною економікою. Цей факт потребує особливої уваги з огляду на роль недержавних організацій в наданні соціальних послуг людям похилого віку. При цьому можна виділити наступні особливості:

• до прийняття Закону України «Про соціальні послуги» участі НДО у наданні соціальних послуг людям похилого віку не надавалося великого значення, тому все нагальнішим стає пошук шляхів розвитку їхньої спроможності згодом перетворитися на економічно ефективних постачальників послуг;

• необхідність інтеграції Закону України «Про соціальні послуги» з існуючим законодавством стосовно осіб похилого віку та інших груп населення, та перегляду й модернізації законодавства з метою узгодження із завданнями розвитку соціальних послуг в громаді;

• невизначеність стратегічного напряму розвитку соціальних послуг, окрім загальних принципів, накреслених в Законі України «Про соціальні послуги», невизначеність напрямів розробки норм та стандартів надання соціальних послуг, без чого неможливе визначення структури політики із залучення НДО до надання послуг;

• роздріб «керівної» та «координуючої» функцій між різними профільними міністерствами, яким підпорядкована діяльність соціальних служб, та вплив такої фрагментації на ефективність виконання задач, пов’язаних з перенесенням процесу прийняття рішень стосовно соціальних послуг з центрального рівня на рівень областей, міст та районів;

• необхідність сформулювати ефективний, добре координований підхід до соціальних послуг в ширшому контексті соціальної політики, спрямованої на подолання бідності та соціальної ізоляції людей похилого віку.

Стан справ ускладнюється нерівномірним географічним розподілом НДО та істотними недоліками якостей керівників та кваліфікацією персоналу. Отже, крім вироблення більш послідовної нормативно-правової бази, важливе значення має техніко-організаційне забезпечення недержавних організацій, що надають соціальні послуги людям похилого віку.

Разом з тим, усвідомлення потенціалу та можливостей цих організацій, їх залучення до соціально-економічних процесів є чинником розвитку і зміцнення громадянського суспільства. НДО можуть надавати послуги як самостійно, так і спільно з іншими органами місцевої влади та державними й комунальними закладами. Особливістю послуг НДО є їх соціальна й спрямованість, що базується на принципі пріоритету людини, солідарності та відповідальності, використанні отриманих доходів заради суспільного добробуту та задоволення інтересів громади.

Третій сектор у розвинених країнах виконує широкий спектр функцій і має за мету забезпечення добробуту громадян. Недержавні організації сприяють цьому безпосередньо (надають послуги як своїм членам, так і широкому колу людей або суспільству в цілому) чи опосередковано (впливають на забезпечення добробуту громадян шляхом взаємодії з органами державного управління). У США, Великобританії, Франції, Німеччині послуги НДО формують у середньому майже 10 % ВНП цих країн і забезпечують близько 4 % робочих місць. Більшість своїх коштів вони отримують від членських внесків та продажу послуг державі або безпосередньо клієнтам. Завдяки своїм послугам та довірі з боку клієнтів НДО мають значний вплив на формування соціальної політики. Для багатьох громадян послуги НДО слугують найважливішим, іноді єдиним джерелом отримання допомоги від волонтерів, професіоналів або інших людей, які опинилися в подібній життєвій ситуації. НДО можуть забезпечити більш ефективну роботу з людьми похилого віку, бо надають якісніші послуги й можуть швидко реагувати на потреби таких клієнтів.

Така діяльність забезпечує НДО більшу підтримку з боку громадян, додаткові ресурси і, відповідно, сильніший вплив на політику й ухвалення рішень. До того ж, саме з такими активними щодо надання соціальних послуг організаціями охоче співпрацює бізнес у рамках своєї корпоративної соціальної відповідальності.

Актуальною для українського соціального захисту є тенденція щодо розширення кількості соціальних послуг, що надаються пенсіонерам та іншим непрацездатним за рахунок коштів держави і недержавних організацій. Недержавний сектор України, як зазначає дослідник громадянського суспільства Л. Сідельник, здатний сьогодні взяти на себе частину функцій із надання соціальних послуг на місцевому рівні. Шляхом до оптимізації системи надання соціальних послуг є впровадження нових механізмів взаємодії державного та недержавного секторів, використання вже існуючих ресурсів і потенціалу недержавних громадських організацій, що надають соціальні послуги в громаді [18, с. 9].

Зокрема, НДО надають послуги соціально-психологічної реабілітації та адаптації вразливим категоріям населення; забезпечують їх притулком, теплим одягом та їжею, здійснюють консультування, навчання, догляд у громаді, організовують денну зайнятість, надають послуги трудової реабілітації та адаптації тощо.

Але економічна діяльність НДО практично не розвинена в Україні. Лише 10 % українських організацій мають доходи від комерційної діяльності, наприклад соціального підприємництва. Частка доходів від такої діяльності становить в середньому 4 % бюджету організації [24, с. 35–36]. Наразі найбільш поширеним в Україні для підтримки НДО є механізм субсидій, які надаються державою недержавним організаціям на їх статутну діяльність, проведення окремих масових заходів, зборів, форумів.

Доходи НДО можуть забезпечуватись діяльністю з виробництва та продажу їхніх послуг державним чи іншим організаціям шляхом участі у тендерах на закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти держави, місцевої громади або виконання замовлення з надання соціальних послуг (соціальне контрактування), а також шляхом прямої плати за послуги. Обсяг фінансової підтримки від держави при цьому визначається залежно від прямих витрат на організацію та надання певного обсягу послуг. Контракти, що їх укладають на кілька років, дають змогу контролювати якість та оцінити ефективність виконання замовлення, стимулюють підвищення професіоналізму працівників та менеджерів.

Для забезпечення стабільності НДО та результативності їхньої діяльності важливо створити сприятливі умови для реалізації їх соціальної активності і налагодити тісну й ефективну співпрацю з органами влади та державними організаціями. Від розвитку послуг і використання ресурсів НДО виграють усі сторони: недержавні організації, держава, місцева громада, громадяни.

Date: 2015-10-19; view: 1762; Нарушение авторских прав