Люди похилого віку у складних життєвих обставинах

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» складні життєві обставини – це обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До складних життєвих обставин відносять: погіршення матеріально-побутових умов, поступове зубожіння, втрату роботи, все, що викликає у людей почуття незахищеності, страху перед завтрашнім днем, все, що веде до наростання напруги в сім’ї, негативно позначається на вихованні дітей [8].

Отже, складними життєвими обставинами можна назвати такі несприятливі для людини події, коли їй особливо важко, і коли вона об’єктивно потребує сторонньої допомоги, в тому числі з боку держави, суспільства, громади, найближчого оточення, щоб впоратися з цими обставинами і відновити свою нормальну життєдіяльність. Логічно, що такими будуть вважатися втрата здатності до обслуговування, інвалідність (значна втрата здоров’я як фізичного, так і психічного), втрата близької людини, порушення звичного, нормального способу життя, пожежа, стихійне лихо тощо).

В Україні до складних життєвих обставин призводять також наслідки кризових явищ розвитку економіки в минулому (бідність, проблеми працевлаштування) та недоліки соціально-економічного розвитку сучасного суспільства.

Поняття складні життєві обставини акцентує увагу на нестачі у індивідів низки прав, обмеженості доступу до інституцій, що розподіляють ресурси, насамперед – соціальної взаємодії. Західні дослідники запропонували перелік громадянських прав, що можуть порушуватись у складних життєвих обставинах, а саме: право на допомогу при народженні, безпечний і здоровий життєвий простір, адекватне харчування, на доступну медичну допомогу, якісну практичну освіту, на політичну участь, на економічно продуктивне життя, захист від безробіття, на гідну старість та пристойне поховання.

Складні життєві обставини також спричиняють стан пригноблення людей похилого віку. До них можна віднести такі:

- духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

- психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення, привласнення рис меншовартісності);

- порушення ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

- емоційні проблеми - тривога, депресія, переживання негативних емоцій, ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами, втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх, афективність тощо;

- низький рівень адаптивних можливостей (безпорадність, додаткове безвладдя);

- викривлення у когнітивній сфері - стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

- негативний життєвий досвід - наявність психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Ці механізми психологічно впливають на особу, яка переживає домінування над нею, та можуть бути продуктом пригноблюючих сил з боку інших людей, соціальних груп, чи державних закладів.

Враховуючи дані твердження, можна зробити висновок, що практика соціальної роботи з людьми похилого віку, повинна проводитись як на персональному, так і на культуральному і на структурному рівнях.

У різних суспільствах люди похилого віку часто сприймаються крізь призму стереотипів. Існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людей, що впливає на ставлення до них суспільства. Ці стереотипи заважають сприймати людей похилого віку диференційовано, як індивідів, кожен з яких є особливим.

Негативні стереотипи:

· більшість людей похилого віку - бідні;

· у більшості з них є житлові проблеми;

· старі люди, як правило, слабі і хворі;

· більшість старих людей живуть в соціальній ізоляції і страждають від самотності, утримуються в будинках для престарілих.

Позитивні стереотипи:

· люди похилого віку відносяться до досить забезпеченої частини населення, працюючи члени суспільства щедро забезпечують їх пенсіями і допомогами.

· вони легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні.

· більшість з них відрізняється зрілістю. Життєвим досвідом і мудрістю. Вони цікаві люди.

· більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі відносно дітей.

· більшість старих людей відрізняються добротою і щирістю щодо своїх дітей і онуків.

Подолати негативне ставлення до представників інших вікових категорій і тих, хто має проблеми зі здоров’ям, можна за умови, якщо робота у цьому напрямку буде здійснюватися в двох напрямках – на законодавчому рівні та зміни упередженого ставлення людини похилого віку до свого життя.

Надаючи соціальні послуги людям похилого віку,які опинилися у складних життєвих обставинах, дії соціального працівника спрямовані на попередження виникнення таких обставин і створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що з’являються.