Загальна психолого-педагогічна характеристика дітей з РДА

ПЛАН

1. Загальна психолого-педагогічна характеристика дітей з РДА.

2. Типи аутистичного дизонтогенезу.

3. Процедура психолого-педагогічного вивчення аутичних дітей.

Загальна психолого-педагогічна характеристика дітей з РДА.

Аутичным дітям, що страждають на первазивний розлад психіки, властива підвищена гиперстезия(підвищена чутливість) до різних сенсорних подразників: температурного, тактильного, звукового і світлового. Звичайні фарби дійсності для аутичного дитини надмірні, неприємні. Подібна дія, що поступає з довкілля, сприймається аутичною дииною як травмуючий чинник. Це формує підвищену раниму психіки дітей. Саме довкілля, нормальне для здорового дитяти, виявляється для аттічної дитини джерелом постійного негативного фону відчуттів і емоційного дискомфорту.

Людина сприймається аутичною дитиниою як елемент довкілля, який, як і вона сама, є для нього надсильним подразником. Це пояснює ослабіння реакції аутичних дітей на людину взагалі і зокрема на близьких. З іншого боку, відкидання контактів з близькими позбавляє аттічну дитину істинно людської психологічної підтримки. Тому батьки дитини, і в першу чергу мати, виступають часто як емоційні донори. Яскравим проявом «соціального зв'язку є відсутність прагнення до встановлення очного контакту і наявність невмотивованих, необгрунтованих страхів, що виникають при його контактах з соціумом. Погляд атичної дитини, як правило, обернений в порожнечу, він не фіксується на співбесіднику. Частіше цей погляд відображає внутрішні переживання аутичної дитини, а не інтерес до зовнішнього світу. Характерна парадоксальність реакції аутичної дитини на людське обличчя: дитя може не дивитися на співбесідника, але його периферичний зір обов'язково відзначить все, навіть щонайменші рухи, зроблені іншою людиною. У дитячий період обличчя матері замість «комплексу пожвавлення» може викликати у дитяти переляк. У міру дорослішання відношення аутичної дитини до цього емоційного чинника практично не змінюється. Обличчя людини залишається надсильним подразником і викликає гіперкомпенсаторну реакцію: уникнення погляду і прямого очного контакту і, як наслідок, відмова від соціальної взаємодії. Відомо, що недостатність першої сигнальної системи, що виявляється у аутичної дитини у вигляді гиперстезії, і її виражена вибірковість визначають наявність порушень в другій сигнальній системі.

Відсутність потреби в контакті свідчить про те, що коммуникатівно-потребнісна сфера аутичної дитини дефіцитарна і залежить від міри досконалості як сенсорних, так і афектних процесів. Недостатність коммуникатівно-потребнісної сфери аутичної дитини виявляється і в особливостях його мови: як в мутизмі, мовних штампах, ехохаліях, так і в несформованості міміки і жестів — чинниках, супроводжуючих мовний вислів. Одночасно недостатність структурних компонентів комунікативної сфери при аутизмі супроводиться несформованістю у дітей мотивації до спілкування.

Енергетичний потенціал мозку забезпечує необхідний для життєдіяльності людського організму психоемоційний тонус. В умовах недостатності енергетичної тонізації у аутичних дітей виникає обмеження позитивних емоційних контактів і розвиваються особливі патологічні форми взаємодії з навколишнім світом. Як така патологічна форма взаємодії з тим, що оточує виступають компенсаторні аутостимуляциії. Вони дозволяють дитині нейтралізувати дискомфортні стани і штучно підвищувати свій психоемоційний тонус. Компенсаторні аутостимуляції виявляються стереотипно і носять назву стереотипій — стійких повторень одноманітних дій.

Виникнення стереотипії обумовлене потребою аутичної дитини дотримуватися лише вже знайомих стійких форм життєдіяльності, не зухвалих у нього побоювань і страхів. Аутична дитина захищає себе від дискомфортних подразників за допомогою різних варіантів стереотипій. Подібні форми компенсації дозволяють дитині більш менш безболісно існувати на навколишньому світі. Стереотипії можуть виникати практично у всіх видах діяльності аутичної дитини. У зв'язку з цим їх прояви варіатівни. Так, наприклад, в руховій сфері моторні стереотипії виникають у вигляді одноманітних рухів і маніпуляцій з об'єктами, які формують у дитяти приємні відчуття (вертіння яких-небудь предметів; гра лише з якоюсь однією іграшкою; біг або ходьба по кругу). Мовні стереотипії виникають у вигляді повторів окремих слів, фраз, фраз-цитат, запозичених з книг, нав'язливих думок.

На інтелектуальному рівні стереотипії виявляються у вигляді маніпулювання знаком. Стереотипії виявляються також в організації простору (просторові стереотипії) і побуту шкільної або домашньої обстановки, коли будь-яка перестановка меблів викликає у дитяти бурхливий протест.

Аутична дитина стереотипна у взаємодії не лише з тим, що оточує, але і у відношенні до себе. Її поведінка пронизана стереотипними звичками (поведінкові стереотипії) і ритуальністю дотримання правил взаємодії з тим, що оточує (перший урок в школі повинен завжди починатися з обов'язкового ритуалу — визначення розкладу занять, який ні за яких обставин не може бути змінене). Одяг, який носить аутична дитина, як правило, максимально зручний і маловаріатівний, тобто стереотипний (дитя носить одні і ті ж колготки, джинси, черевики і так далі). Вибірковість в їді, часто властива аутичним дітям, також є варіантом стереотипії (харчова стереотипія: дитя їсть лише один вид супу або лише чіпси і ін.). Відомо, що деякі аутичні діти страждають порушеннями обмінни х процесів.

Асинхронія розвитку при аутизмі особливим чином виявляється в руховій сфері, коли пізнавальні процеси випереджають розвиток рухових, що порушує гетерохронний принцип. В цілому наголошується недостатність розвитку загальної і дрібної моторики. Наявність м'язового гипотонуса визначає особливості і можливості рухового статусу дітей. Це виявляється в незручності і порушеннях координації довільних рухів, особливих труднощах в опануванні елементарних навиків самообслуговування.

Особливості сенсорної сфери і сприйняття

Сприйняття аутичних дітей характеризується підвищеною сенситивністю до об'єктів перцепції. Високі сенсорні пороги, парадоксальність реакцій (страхи) на сенсорні подразники, відчуття «неприємного» супроводжують всі види сприйняття аутичної дитини. В умовах надмірної сенсорної чутливості виникає гіперкомпенсаторний механізм, який, з одного боку, обумовлює психічний захист, а з іншої — виявляється як психічна депривація і відмова від розвитку когнітивних процесів, у тому числі і від сприйняття. Сенсорне довкілля є для аутичної дитини джерелом постійного негативного фону відчуттів і емоційного дискомфорту. Негативний сенсорний досвід, що формується, відбивається в особливостях емоційної сфери дитини. Окрім специфічних порушень сприйняття, перерахованих вище, наголошується також на недостатність перцептивних образів, що пояснюється вибірковістю дитини у виборі і прийомі сенсорних подразників.

Аутичні діти сприймають навколишні предмети не цілісно, а на підставі окремих афектних ознак. Наприклад, дається завдання вгадати, хто це: «маленький, пухнастий, злий, з довгими зубами». Аутичні діти відразу називають вовка або крокодила. Отримані дані дозволяють передбачати, що стійкі страхи сприяють формуванню афектно-негативних уявлень про навколишній світ, що, у свою чергу, перешкоджає становленню стенічних емоцій у дитини.

Аутична дитина фіксується лише на позитивних, ефектно- значимих відчуттях власного організму, звуках, фарбах і формах предметів зовнішнього світу. Цим і визначається де-фіцитарність і недостатність її перцептивної сфери. Виникаючі порушення наочності і цілісності перцептивних образів, порушення орієнтування в просторі і цілісної картини реального світу є наслідком підвищеної сенситивності і особливої вибірковості сприйняття як вищого психічного процесу.