Тема 3. Теорія і практика мистецького процесу другої половини ХХ – першого десятиріччя ХХІ століття

Структурні елементи сучасного мистецтва: «зовнішній світ», суспільство, час, автор, твір, глядач. Сучасність як світоглядна категорія. Сучасне мистецтво – мова, мислення, спосіб «виробництва дійсності» та «сенсова» практика, що перебуває по іншу сторону дискурсу, занурення у реальність, в межах якого творчість розуміється як іронічна інтерпретація, антинормативне, антиавторитарне переосмислення традицій, матеріалів, прийомів, форм тощо. Концепти модернізму (новаційність, індивідуальність, глибинність, елітарність, екзистенціальність, креативність тощо) та постмодррнізму (віртуальність, комунікативність, хаотичність, колективність, колажність та еклектизм, гібридизація, маргінальність, відкритість, стильова строкатість тощо), що співіснують в сучасному мистецтві практично паралельно, обумовлюючи його полістилізм.

«Сфера візуального» та її відмінність від «сфери образотворчого». Концепти мови сучасних візуальних мистецтв: «патерн бачення» (З. Алфьорова), медіальність, концептуалізація, гібридизація, «Я-проектування». Техніка як «перевага усвідомленого вільного порядкування естетичними засобами всупереч традиціоналізмові, під покровом якого те порядкування набуло зрілості» (Т. Адорно). Арт-техніка/практика як основоположний елемент «самоопису» автора у візуальному мистецтві (за З. Алфьоровою).

Осмислення різниці в трактуванні термінів «авангард», «неоавангард» та «трансавангард» щодо сучасного мистецтва порушує проблему присутності/відсутності естетичного ідеалу в ново-художньому творі. Мова сучасного мистецтва: засоби художньої виразності, змістовність, сенсовість, текстуальність. Контекстуальність мистецтва. Контекстне мислення в пластичних та візуальних мистецтвах. Візуальні мистецтва як поле битви смислів, соціальних позицій та інтелектуальних конструктів. Контекст в сучасних мистецтвах як інтелектуальна службова програма, що регулює відносини з дійсністю, як дискурсивний та проектно-аналітичний метод вбудовування бачень, пізнавальних явищ і форм у систему діючих цінностей, знань і методів, що відображає розуміння суті речей та явищ, що склалася. Контекстний світогляд. Базові види контексту (природний, суспільний, особистісний, часовий, культурний, художній).

Порушуючи проблему функціонування в межах візуальних мистецтв художника як філософа, провокатора, інтерпретатора, куратора слід звернутися до етимології самого терміну (за О.Раппапортом, Ожеговим) та осмислити, що в різні епохи цей «той, хто творить», одночасно виступаючи і учасником буття і його спостерігачем, по-різному це буття відбиває – то як ремісник, що виступає провідником прийнятих естетичних ідеалів, то як автор-деміург, в якого жадання втілити свій дар, креативність постає головним життєвим принципом, а творчість є способом бути. В межах сучасного мистецького процесу «художник» – феномен, який позначає і генія, і аутсайдера (за Т. Сільваші). Він генерує унікальне приватне бачення, візуалізує власну точку погляду на сьогодення реалії. Його мета – бути реалізованим творячи себе самого. Він перестає бути «рабом серед інших рабів, втлумачуючи іншим рабські уявлення як треба бачити світ, як треба думати і відчувати» (О. Якимович), виступаючи медіумом, що однаково осібно чи то веде розмову з Богом, чи то констатує реальність. Маніфест та декларація виступають засобами словесної верифікації його «обраності», осібності та унікальності його арт-практики/техніки.

Таким чином, якщо сучасне візуальне мистецтво можна визнати візуалізацією сенсів оточуючої нас реальності (вищої та побутової), то при виборі мови його творець якраз і має перш за все орієнтуватися на ті матеріали та засоби виразності, що здатні якнайповніше відбити наше теперішнє. Тобто мова сучасних мистецтв має бути не стільки спрямованою до констатації фактів, як націленою на їх переживання. Принципи «конструювання реальності», який пропонує «роботу з формами» замість «роботи по створенню форм», постає основоположним засобом швидкого реагування в межах візуальних мистецтв, де «формо-творчість» змінюється «актами демонстрацій» (В. Хофман). Якщо раніше (ще навіть в модернізмі) форма, за В. Кандинським, поставала «зовнішнім виразом внутрішнього стану», то у візуальних мистецтвах «внутрішня змістовність» мистецького артефакту проявляється через «оформлене в рамки життя» – акцію чи проект. Поглиблення розуміння вказаної трансформації можливе через осмислення того факту, що художня мова, будучи засобом висловлювання, в першому випадку є засобом передачі інформації (візуалізація інформації), а в іншому – обраним з можливих прийомом вияву сенсу, природи явища, що «фіксується в (обраному) матеріалі». Причому матеріалом чи прийомом може стати в прямому смислі «будь-що», якби тільки воно стало в нагоді при переході від об’єктивного аналізу дійсності до інтуїтивного осягнення першопричини.

Далі слід осягнути, що вибір матеріалу чи прийомів візуалізації прямо залежить від типу дійсності – соціально-політичної, побутової чи абсолютної. Зрозуміло, що «абсолютна дійсність» вимагатиме екзистенційних чи містичних форм виразу (як, наприклад, візуалізація внутрішніх сенсів через «містичні шари» живописних площин в нефігуративному живопису), в той час як «побутова дійсність» правитиме до «переживання події» більш натуральними засобами. Аналізуючи мистецтво як «соціальний текст» в першу чергу згадуємо про соц-арт, що означився в межах радянського мистецького середовища як своєрідний прояв «іншого», та мистецтво концептуалістського ассамбляжу (наприклад, І. Кабаков). В його інсталяціях (як то «Комунальна квартира» чи «Туалет») образи функціонують як «соціальні об’єкти», що упізнаються в межах відповідного «культурного поля». Цікавим в контексті аналізу подібного роду артефактів постає осмислення влучності вибору варіанту мови – чи то як мови- «гри», чи то як мови-«події», в яких підвищені комунікативні функції «точки переживання» (в прямому сенсі, оскільки глядач/споживач бере участь та інтерпретує пережите) заміщують «точки погляду» (як фіксації погляду впритул до ілюзорної точності).

Артефакт, художній об’єкт та мистецькій твір.Мистецтво акцій. Проблема актуальності в сучасному мистецтві пов’язана з розумінням сенсу «випарування смислів». Зважання на неминучу зміну «культурного поля» чи «картини світу» обґрунтовує і необхідність реконструкції можливих шляхів виникнення задуму, ідей та, як наслідок, нового «тезаурусу бачення», модерних арт-технік/практик.

Проект в сучасному мистецтві. Виставки і проекти. Сучасне мистецтво і арт-дизйн: межі неможливого. Інтерактивність візуального мистецтва.

Проблема копії та оригінала в сучасні культурі (підробка, дублікат, репліка, рімейк, імітація, репродукція).

Фігуративність та абстрактність: протилежності чи паралелі?

Автор ≠ координатор ≠ куратор ≠ глядач ≠ мистецтвознавець ≠ критик: система координат сучасного мистецького процесу. Історія мистецтва та сучасна мистецька історіографія: «мала історія» чи спеціальна дисципліна? Галереї сучасного мистецтва. Мистецтво і комерція: мистецтво як товар.

Під час вивчення матеріалу теми слід скласти конспект, звернувши особливу увагу на проблему, поставлену в завданнях №3,4 для самостійної роботи студента-заочника: