Тема 1. Від «класичного» мистецтва до нових парадигм. Модернізм та класичний авангард в європейському та вітчизняному мистецтві кінця ХІХ – першої третини ХХ століття

Початком вивчення матеріалу курсу має стати ознайомлення зі списком рекомендованої літератури та попередня робота з ним. Наступним питанням, яке логічно випливе з результатів попередньої роботи, стане з’ясування особливостей термінології, що використовується при вивченні мистецтва ХХ століття. Зокрема, перш за все слід з’ясувати значення дефініцій «мистецтво», «образотворче мистецтво», «сучасність», «візуальність», «візуальні мистецтва», тощо.

Опановуючи питання значення світоглядної революції, що відбувалася на зламі ХІХ-ХХ століть, необхідно зрозуміти, що саме в її надрах стало можливим зародження некласичної естетики, а відтак і поняття про мистецтво «класичне» – в традиційному його розумінні та «нове» – здійснюване за принципами нової мистецької парадигми.

Осмислюючи модернізм та авангардизм в європейському мистецтві першої третини ХХ століття (в його історичному ретроспективному огляді) слід звернути особливу увагу на факт поступової руйнації естетики «красних мистецтв» в практиці модернізму. Зокрема взяти до уваги, що новою метою мистецтва стає відхід від академічних устоїв, від традиційних видів образотворчого мистецтва та його сталої ієрархії жанрів, спроба жити майбутнім, а не минулим, говорити «сучасною» художньою мовою. Образотворче та «візуальне» мислення.

Класичний авангард в Європі – художня революція (експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм та сюрреалізм, примітив), в межах якої можливі пошуки нових сенсів, філософічність, суб’єктивність, «духовність», «позахудожність», елітарність, «відкритість» змісту та новаційність художньої мови як основоположні чинники. Відтак відбувається оновлення завдань мистецтва та його видово-жанрових меж, вступає в дію нова парадигма мистецького процесу. Зокрема слід наголошувати, що твори нового мистецтва спрямовані на креацію, а не мімезис (тобто покликані конструювати реальність з досвіду митця, а не відображати її), на генерування нових ідей та смислів, вихоплюючи їх з «генофонду» культури, спрямованих на «адаптацію» (осмислення) сьогоденних реалій засобами мистецького висловлювання, на «активізацію» ролі глядача/споживача (через діалогічність та «відкритість» до різних інтерпретаційних стратегій) та створюються не для музеїв, а постають як жвава реакція на сьогодення (деієрархіяєзація простору мистецтва – «нульовий» простір сучасного мистецтва). Поруч із старими функціями (функції прямої дії – слідування природі, прикрашання тощо; функції світоглядного порядку – ритуально-культові, релігійні, інформаційні тощо; специфічні художні функції – нормативно-ідеальна, пізнавальна тощо; соціальні функції – критична, комунікативна, дидактична; естетична, психологічна та ін.) з часом (особливо в другій половині ХХ століття) з часом мистецтво, виступаючи інструментом корекції когнітивних (ментально-світоглядних) дисонансів, отримує нові функції: провакативну, адаптаційну, навіть життєбудівну, спрямовуючись при цьому до методу конструювання нової реальності задля вираження Я-концепцій творців та їх самореалізації. А звідси і проблеми функціонування «маніфестарної естетики», спрямованої до відкриття нових мистецьких істин/міфів, в які вірять посвячені.

Згадуючи художні течії та угрупування у вітчизняному мистецтві першої третини ХХ століття перш за все слід звернути увагу на новації художньої мови та пов’язані з цим нові підходи аналізу/інтерпретації художніх творів/об’єктів. Як наслідок – авангардизм порушив необхідність змін в сфері формально-естетичних проблем, проблеми поступової технізації мистецького процесу, відповідності мистецтва «сучасності» тощо. Його принципова «іншість» породила питання «кінця», «смерті мистецтва», яке й досі виступає актуальною проблемою сучасного мистецтвознавства. Анархізм авангардизму як порядок.

Особливу увагу слід присвятити усвідомленню значення творчого доробку новаторів в українському мистецтві (О.Архипенка, О.Богомазова, Д.Бурлюка, О.Екстер, К.Малевича, Г.Нарбута, В.Пальмова) як в місцевому, так і в світовому контекстах. Також слід присвятити час вивченню спадщини так званого «харківського осередку авангарду» через аналіз окремих творів В.Єрмилова, Б.Косарева, А.Петрицького та ін. «Розстріляне відродження»: від свободи 10-х до терору 30-х. Доля та спадщина школи М.Бойчука в контексті європейського мистецтва.

Під час вивчення матеріалу теми слід скласти конспект, звернувши особливу увагу на проблему, поставлену в завданні №1 для самостійної роботи студента-заочника: