Фактори, що визначають виробничу потужність підприємства

Виробнича потужність - це максимально можливе заванта­ження виробничих підрозділів чи можливість виробляти макси­мальну кількість продукції й послуг.

Під потужністю підприємства розуміють здатність робити за спланований період максимально можливий обсяг продукції даного асортименту високої якості при повному і рівномірному використанні трудових ресурсів і забезпеченні за­даного рівня рентабельності.

Потужність підприємства може виражатися в натуральному (тис. шт., тис. м², м³, тонн і т.п.) і вартісному вираженні випущеної продукції.

На основі потужності розраховують виробничі можливості вхідних і вихідних параметрів для прийняття рішень за виробни­чим планом.

Планування величини виробничої потужності постійно потребує коригування під впливом ряду факторів:

- стабільності попиту;

- темпів технологічних змін в устаткуванні і дизайні;

- використовуваної інформаційної технології в технологічному процесі;

- умов конкуренції, пов'язаних, насамперед, з конкурентоспроможністю продукції чи послуг, а також із вимогами із скоро­чення виробничого циклу.

Враховуються також короткострокові фактори - це можливі зміни у вимогах з потужності, спричинені коливанням попиту (сезонним, випадковим). Ці фактори діють за умов, якщо відсутній графік замовлень і продукція, що випускається, призна­чена для потенційного споживача. Рішення з потужностей є одни­ми з фундаментальних у виробничому плануванні: вибирається тип потужності, її обсяг, формується графік використання вироб­ничих потужностей.

У виробничу потужність включається все наявне устаткуван­ня, за винятком резерву, величина якого залежить від специфіка­ції попиту на продукцію чи послуги.

Планування типу потужності залежить від товарів і послуг, які виробництво прийняло до використання. Обсяг потужності, кількість і склад необхідного устаткування визначаються спе­цифікацією виробів/послуг, їх номенклатурою, а також тех­нологією виробництва.

Важливість цих рішень визначається потенційним їх впли­вом на здатність виробництва задовольняти майбутній попит на товари і послуги.

Велике значення потужності і в мінімізації виробничих вит­рат. Однак відмінність реального попиту від очікуваного, циклічність попиту, велике падіння попиту призводять часто до зниження завантаження устаткування.

А це, в свою чергу, веде до того, що багато вітчизняних вироб­ництв через високі постійні витрати на одиницю випуску про­дукції використовують свої потужності нижче від точки беззбит­ковості і несуть прямі збитки.

Важливість рішень з виробничих потужностей (питання ви­буття, перепрофілювання, а також введення нових потужностей) полягає в оцінюванні величини капітальних витрат, для яких по­тужність є основним визначальним фактором.

Необхідність довгострокового розподілу ресурсів і часто не­можливість скасування рішень з великих капітальних вкладень підсилює відповідальність при виборі виробничих потужностей.

Важливим кроком у створенні виробничої системи є прийнят­тя рішень за розміром виробничих потужностей, їх розміщен­ням і проектуванням матеріально-технічних об'єктів. Під ма­теріально-технічними об'єктами розуміється весь перелік об’єктів, необхідних для нормального функціонування проекто­ваного виробництва (заводи, фабрики, окремі цехи, склади, мага­зини, офіси, установи і т.д.).

На цій стадії зважуються два дуже важливих взаємозалежних питання:

1. Скільки об'єктів і якої потужності потрібно створити (створити одне або два великі підприємства чи кілька малих підприємств)?

2. Де розмістити кожний з об'єктів?

Рішення про кількість і продуктивність матеріально-техніч­них об'єктів звичайно визначаються факторами ефективності і результатами маркетингових досліджень.

Деякі цілком визначені фактори промовляють на користь створення великих централізованих підприємств, інші ж - про перевагу невеликих, розосереджених підприємств. Фактором, що доводить користь великих централізованих підприємств, найчас­тіше є велика капіталоємність переробної підсистеми. Великі підприємства вигідніші від малих і в тих випадках, коли виробництво сконцентроване (автозаводи, залізничні вузли, аеропорти).

При великому розосередженні споживачів (клієнтів) мають перевагу дрібні підприємства, для яких можна забезпечити зруч­ний доступ населення (банки, підприємства торгівлі, громадсько­го харчування, сервісного обслуговування).

В деяких операційних системах використовується комбінова­ний підхід з розвинутою мережею великих чи дрібних підприємств. Типові приклади: фабрики хімічного чищення, ре­монтні та інші підприємства сфери послуг. У цих випадках звичай­но наявна велика кількість дрібних розосереджених підприємств, що здійснюють безпосередній контакт із клієнтурою, і централізо­вані капіталомісткі виробничі центри, що здійснюють масове об­роблення матеріалів.

При розосереджених підприємствах загальна потужність об'єднання може являти собою суму потужностей складових підрозділів чи визначатися можливістю централізованого капіта­ломісткого виробничого центра.

Таким чином, для виявлення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і їх класифі­кація відповідно до основних елементів процесу виробниц­тва - засобів праці, предметів праці і самої праці. При класи­фікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, які впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які по­значаються на підвищенні продуктивності технологічного ус­таткування і робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ. Їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їх структура відповідала структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинне існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства. Отже, виробнича потужність не відображає сумарної енергетичної потужності підприємства і не складається із сум потужностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структу­ри устаткування і робочих місць структурі машиномісткості (тру­домісткості) виробів, що виготовляються. Тому однією із найваж­ливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і ро­бочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства.

Сучасні підприємства оснащені взаємно узгодженими високопродуктивними системами машин. Однак зміна об'єктів виробництва, удосконалення технології, розширення масш­табів механізації й автоматизації, оновлення і модернізація ус­таткування призводять до порушення рівня узгодженості про­пускної здатності устаткування, робочих місць і виробничих потужностей підрозділів.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінуван­ня різнорідних машин, робочих міць, дільниць та цехів.

Отже, визначаючи виробничу потужність, систему машин, потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготови­ти продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.

Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогре­сивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий про­цес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виго­товлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить, також, від рівня досконалості виробів, які виготовляються. Чим простіша схема виробництва та вища їх технологічність, тим нижча машиномісткість (трудомісткість) продукції і вища продук­тивність машин.

Кваліфікація працівників також впливає на продуктивність машин. Систематичне підвищення загальної і технічної осві­ти, удосконалення виробничих навичок працівників підприє­мства і на цій основі підвищення рівня їх кваліфікації ство­рює сприятливі соціальні передумови для збільшення продук­тивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і, таким чином, систематично збільшувати виробничі потужності підприємств. Тому фактори виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами проце­су виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею - тільки в якісному (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація факторів, які позначаються на величині виробничої потужності підприємства

Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, ма­ють організаційний характер і не вимагають великих капіталь­них вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна роз­ділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісне вираження факторів, які впливають на по­ліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу витрат у плановому пері­оді. Ціфактори діють у сфері організації функціонування за­собів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.

Втрати часу діляться на регламентовані та нерегламентовані. Регламентовані втрати часу (підготовчо-завершальні роботи, ре­монт устаткування, обідні перерви, неробочі зміни і дні, а також вихідні дні) передбачені діючими нормативами. Нерегламентовані втрати часу - цілозмінні та внутрішньо змінні простої устат­кування. Цілозмінні простої, як правило, зумовлюються впливом соціально-економічних факторів (наприклад, відсутність робіт­ників-операторів різних спрямувань, знижений режим роботи підприємства, недоліки в організації оплати праці операторів та стимулюванні використання виробничих потужностей, змен­шення ринку збуту продукції або народногосподарської потреби в ній). Внутрішньо змінні простої залежать в основному від орга­нізаційно-технічних факторів (некомпетентність кооперованих поставок, низький рівень матеріально-технічного постачання робочих місць і концентрація виробництва однорідних виробів без урахування технологічних можливостей устаткування; недо­ліки в організації виробництва, праці й управління).

Аналіз суті і особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація факторів, які впливають на рівень використання виробничої потужності підприємства

Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробни­чих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.

2. Розміщення та планування виробничої потужності

2.1. Особливості планування обсягів виробництва

Рентабельність виробництва залежить від досягнення балансу між попитом на товари і послуги і ресурсами, необхідними для їх виробництва. І хоч це питання і є центральним, потрібно прийняти правильні рішення не тільки про обсяг виробничих по­тужностей, а й про їх розміщення і планування. У короткост­роковому періоді іноді вдається змінювати потужність відразу за коливаннями попиту, наприклад, за рахунок понаднормової ро­боти, але всетаки величина таких відхилень відносно ма­ла порівняно із загальною виробничою потужністю. Первісні рішення про обсяг потужностей пов'язані з великими матеріаль­ними витратами і є довгостроковими. Вони встановлюють верх­ню межу обсягу випуску продукції і нижню межу експлуа­таційних втрат.

Рішення з розміщення і планування також деякою мірою за­безпечують ефективність діяльності підприємства. Якщо вони вияв­ляться неправильними, то підприємство не зможе працювати до­сить ефективно і раціонально, навіть якщо знайде недоліки, тому що для виправлення помилок може не знайтися можливос­тей чи не вистачити часу.

Перш ніж щось вирішувати щодо розміщення і планування, необхідно точно погодити сферу діяльності (фокус) і визначити загальний обсяг випуску продукції.

В сфері ма­теріального виробництва розрахунок потужності в умовах однономенклатурного виробництва виражається в одиницях про­дукції, що випускається.

Однак при великій номенклатурі виробів, що випускаються, неможливо виділити універсальну одиницю оцінювання потуж­ності. Часто використовують такі поняття потужності:

- проектна потужність - як максимальний обсяг випуску;

- ефективна потужність - як максимально можливий обсяг ви­пуску з урахуванням видів продукції, робочих графіків, заван­таження устаткування тощо;

- реальний випуск - дійсний обсяг випуску, він не може пере­вищувати ефективну потужність і часто навіть буває з техно­логічних причин набагато нижчим від ефективної потужності.

Завантаження устаткування визначається як відношення ре­ального випуску до проектної потужності.

В ефективній потужності основними є розрахунки кількості і складу необхідного устаткування з урахуванням їх завантаження.

Диференційовано для кожної стадії виробництва (заготівельної, обробної, складальної) і структурних підрозділів у них розрахо­вується кількість устаткування. Для розрахунку необхідно знати річну програму випуску, трудомісткість кожної операції техно­логічного процесу, продуктивність і корисний фонд часу роботи устаткування за рік. При розрахунках проектної потужності на по­передньому етапі використовують укрупнену оцінку. Укрупнений розрахунок устаткування для виробництва:

(1)

де п - розрахункова кількість устаткування і -тої моделі, шт.;

N_i - річна програма випуску і -того виробу, шт.;

Т_і - трудомісткість виконання операцій технологічних про­цесів виготовлення _і-того виробу за годину;

k - кількість виробів, що випускаються підприємством, шт.;

т - кількість одночасно працюючих при виконанні r-ої опе­рації, людина;

F_кop - річний корисний фонд часу роботи одного робітника.

Зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищах вироб­ництва змушують уточнити всі складові виробничі потужності, виявити як вузькі місця у виробництві, так і їх надлишок.

Виробничі підрозділи мають ідеальний чи оптимальний рі­вень виробництва з погляду витрат на одиницю продукції. Ідеаль­ний рівень відповідає мінімальним витратам. Більший чи менший обсяг випуску приводить до зростання витрат.

Оптимальний обсяг виробництва і мінімальні витрати на оди­ницю є функцією загальної потужності виробничої одиниці. На­приклад, при підвищенні загальної виробничої потужності підприємства підвищується й оптимальний обсяг випуску, а мінімальні витрати на оптимальний випуск знижуються. Таким чином, більші підприємства мають вищі оптимальні обсяги ви­робництва і меншу величину мінімальних витрат.

Вибираючи потужність виробничої одиниці, потрібно брати до уваги всі фактори поряд з наявними фінансовими й іншими ресурсами та прогнозами очікуваного попиту.

Найбільш очевидні економічні фактори: економічне оцінювання здійсненності варіанту з оптимальною потужністю, його вартість, вит­рати, термін передбачуваної дії, сумісність із процесами і персоналом.

Існують методики оцінювання оптимальних потужностей з економічної точки зору. Найбільш поширеними є аналіз з витрат чи обсягу, фінансовий аналіз, теорія рішень і аналіз черг. Однак ці процедури звичайно виконують на етапі конкретизації розра­хунку виробничих потужностей чи при їхньому проектуванні після вирішення загальних питань, наприклад, вибору місця розташування нового підприємства чи його розширення.