Організація виробничого процесу в просторі

Диференціаціявиробничого процесу на підприємстві характеризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:

- обсягом і змістом виробничої програми;

- часом, який є у розпорядженні підприємства для виконання даної виробничої програми та зумовлений наявним режимом роботи і встановленими термінами виконання програми;

- простором, який виражений у виробничій – площі робочих місцях і машинах.

Склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв'язку формують виробничу структуру цеху. Відповідно до призначення виробничих процесів, що їх виконують цехи, виділяють основні, допоміжні цехи й обслуговуючі підрозділи, в яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговуючі процеси, про які йшлося раніше.

Отже, виробнича структурапідприємства утворює комплекс основних, допоміжних цехів, обслуговуючих підрозділів, а також характер їх взаємних зв'язків. Підприємства залежно від рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад виробничих цехів.

У структурі підприємства бувають цехи змішаної спеціалізації, наприклад, обробки тари, цехи первинної та основної обробки та ін.

Як правило, розглядають три форми організації виробництва: групову (технологічну), предметну і потокову. Існує, також, альтернативна класифікація: індивідуальна, групова (непотокова) і потокова.

Непотокова форма організації ефективна там, де є багатоно­менклатурна програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру; вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв.

При потоковій формі організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виробництва.

Формування виробничих підрозділів підприємства у просторі відбувається переважно за двома напрямами спеціалізації:

· за однорідністю виконуваних ними технологічних процесів (технологічнаспеціалізація), тобто виробничі дільниці виділяються у вигляді певної групи технологічно однорідних робочих місць (машин);

· на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметнаспеціалізація), тобто виробничі дільниці формуються з певної кількості технологічно різнорідних робочих місць (машин), які встановлюються відповідно до послідовності операцій виробничого процесу.

При технологічній формі спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів). Така форма спеціалізації має свої переваги і недоліки. При невеликій різноманітності операцій і обладнання полегшується технічне керівництво і створюються широкі можливості регулювання завантаження обладнання. Але при такій формі спеціалізації подовжуються маршрути руху предметів праці з багаторазовим їх поверненням в одні й ті самі дільниці. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Предметна спеціалізація виробничих підрозділів характерна длязаводів вузької предметної спеціалізації. Для таких підрозділів характерні різноманітне обладнання і оснащення при вузькій номенклатурі оброблюваних деталей (вузлів). Узгодження роботи виробничих діль­ниць значно простіше, тому що всі операції оброблення сконцентровані в одному цеху. Це спрощує оперативно-календарне планування, територіально зближує окремі стадії процесу і, зрештою, скорочує виробничий цикл.

В організаційному й економічному аспекті предметно-замкнуті дільниці мають низку переваг: поліпшуються спеціалізація робочих місць, забезпечується прямоточність руху предметів праці, скорочується виробничий цикл, підвищується відповідальність за виконання завдань. Предметно-замкнуті дільниці можна створювати за умови повного завантаження обладнання, а це досягається при значних обсягах випуску однорідної продукції.

Під час формування предметно-замкнутих дільниць виникають два типи екстремальних завдань: знаходження раціонального варіанта розміщення обладнання на дільниці (при проектуванні дільниць); оптимізація програмних завдань для наявних дільниць і обладнання.

На підставі викладеного раніше можна виділити шість різних форм організації виробничого процесу (рис. 2.)

Рис. 2. Форми організації виробничого процесу

Із шести можливих форм організації виробничого процесу практично реалізуються три: 1, 5 і 6, тому що при формуванні дільниць із групи технологічно однорідних робочих місць (машин) паралельно­-послідовне й особливо паралельне поєднання операцій і неможливе, і недоцільне.

2.2. Організація виробничого процесу в часі (виробничий цикл)

Побудова виробничого процесу в часі характеризується структурою і тривалістю виробничого циклу.

Виробничий цикл - це календарний період часу, протягом якого оброблюваний виріб або партія виробів проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт. Тривалість виробничого циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).

Тривалість циклу складається з таких елементів: тривалості циклу виготовлення виробу, в який входять заготівельна, механічна, термічна, та інші стадії обробки; часу приготування та формування виробу; часу основного виду обробки виробу або груп виробів; часу комплектування і упаковування.

Загалом виробничий цикл Т_ц складається з тривалості виробничих операцій (технологічних, контрольних, вантажно-розвантажувальних, транспортних, складських, природних та ін.) - назвемо їх часом оброблення Т_об, а також перерв, зумовлених створенням запасів, роботою партіями, нерівномірністю виробництва, міжзмінними та іншими перервами тощо - назвемо їх часом пролежування Т_пр.

Умовно виробничий цикл будь-якого виробу можна зобразити схематично (рис. 3.)

Рис. 3. Структура виробничого циклу

Отже, тривалість циклу виготовлення виробу, незалежно від того, про який технологічний процес йдеться - заготівельний, обробний чи складальний, має вигляд (див. рис. 3.)

Тут під Т_об розуміють час, який не перекривається.

Отже, слід зауважити, що виріб у виробничому процесі перебуває тільки у двох станах: або його оброблюють, або він пролежує (третього стану немає).

Тривалість виробничого циклу має велике економічне значення, бо впливає на швидкість обіговості обігових коштів, темп випуску продукції, використання виробничої площі, устаткування та інших основних фондів. Скорочення тривалості виробничого циклу дає змогу одержати великий економічний ефект (прискорення обіговості обігових коштів і як наслідок зменшення потреби в них; підвищення продуктивності праці; зменшення трудомісткості виробу і, отже, зниження собівартості, якщо скорочується час оброблення).

Оскільки цикл складається з двох видів часу, то можна визначити два основні напрями скорочення тривалості виробничого циклу (до речі, це ще одна ілюстрація корисності формалізації):часу оброблення і часу пролежування.

Скорочення Т_об досягається переважно за рахунок технічних (для основних операцій) і частково організаційних (для допоміжних операцій) заходів.

До технічних заходів належать різні пристрої, які дають змогу зменшити витрати часу на оброблення, до організаційних - заходи, які сприяють зміні організації виробничого процесу і робочого місця.

Скорочення Т_пр досягається зміною виду руху предметів праці у виробництві.