Практичні завдання. 1. Розробіть сценарії інсценівок «Родинне деревце», «Моя ро­дина», «Берегиня», «Гостинність у нашому домі»

1. Розробіть сценарії інсценівок «Родинне деревце», «Моя ро­дина», «Берегиня», «Гостинність у нашому домі», «Сімейні традиції», «Наші діти — іменинники», «День народження дитини».

2. Складіть тлумачний словник українських імен та прізвищ.

3. З’ясуйте відповідно до запропонованої методики знання та розуміння дітьми основних понять родоводу.

4. Запишіть і дайте письмовий аналіз заняття до теми «Озна­йомлення з сім’єю та родом».

5. Розробіть перспективний план ознайомлення дітей з народ­ним дитинознавством.

6. Складіть тлумачний словник традиційних українських форм звертання, запросин, подяки і величання.

РОЗДІЛ XI

ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З РІДНИМ КРАЄМ

§ 1. Краєзнавство та батьківщинознавство

Ознайомлення дітей з рідним краєм у дошкільному закладі охоплює ділу систему різноманітної краєзнавчої роботи. Що ж таке краєзнавство? По-різному визнача­ють учені значення цього поняття. За педагогічною ен­циклопедією краєзнавство — це вивчення учнями на уро­ках та в позаурочний час природи, соціально-економіч­ного і культурного розвитку краю: шкільного мікрорайо­ну, села, міста, району, області ^[100] . Таке визначення не повністю відображає смислове багатство і педагогічні функції краєзнавчої роботи. Однак досвід переконує, що краєзнавство є не тільки засобом визначення і пізнання своєї місцевості, а й органічним невіддільним складни­ком навчально-виховного процесу.

Витоки краєзнавства йдуть з глибини віків і беруть свій початок від народного краєзнавства. Невідомі на­родні краєзнавці були знавцями різних місць. Відомості про минуле поселень, міст, областей здавна збереглися в народній пам’яті. Свої знання історичного, географіч­ного, господарського характеру вони передавали з поко­ління в покоління, тим самим зберігаючи наступність у матеріальній і духовній культурі народу.

У вітчизняній педагогіці термін «батьківщинознавст­во» вперше обгрунтував видатний педагог К. Д. Ушин­ський у роботах «Рідне слово» і «Педагогічна поїздка до Швейцарії». У краєзнавстві він вбачав передусім могут­ній засіб вивчення рідного краю, його природних ресур­сів. Природа, на думку К. Д. Ушинського, має вивчатися від знайомого — до загального, від близького — до да­лекого. Він наголошував на необхідності розвивати в дітей «інстинкт місцевості», тобто розуміння взаємозу­мовленості природних процесів, уміння бачити місцевість в цілому, з усіма особливостями її природи, життя насе­лення, господарського розвитку. У кожному районі, заз­начав учений, «зосереджена маса відомостей — історич­них, географічних, етнографічних, статистичних, які вчи­тель повинен вміло використовувати, закладаючи надійні основи моральних почуттів, гуманізму, милосердя» К

Принципове значення має сьогодні праця С. Русової «Націоналізація дошкільного виховання». В ній наголо­шується, що найголовніше — «аби навчання дітей з са­мого початку було збудоване на тому рідному грунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв’язане ти­ми враженнями, що їх заклала в багату душу дитини рідна сім’я, рідна хата»^[101].

С. Русова дала конкретний перелік засобів, за допо­могою яких вихователь зумів би захопити розум і душу дитини, розвинути в ній прекрасне і світле почуття лю­бові до рідного краю і його людей.

Серед окремих наук, які найкраще задовольняють ці­кавість дитини, видатний педагог виділяє природознавст­во. Вона стверджує, що кожна пора року — весна, літо, осінь, зима — викликає свої розмови, спонукає до від­повідної праці, тому закликала вихователів до того, що& ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю відбува­лося під час їх безпосереднього спілкування з природою: «Усе те, що там (город, сад, баштан) росте, треба пока­зувати дітям не на малюнках, а справді, щоб діти могли взяти в руки, понюхати, покуштувати, яке воно на смак... До того ж не вадить додати загадки з того ж поля, яке постачає матеріал для бесід» ^[102].

Проблеми краєзнавства у працях «Моральні заповіді дитинства і юності», «Народження громадянина», «Бать­ківська педагогіка» глибоко розкриває В. О. Сухомлин­ський. Учений-педагог розробив струнку систему крає­знавства: кожний учень залучається до безпосередньої участі у справах суспільства.

Краєзнавство у дошкільному закладі слід розглядати як організовану і керовану педагогом багатогранну піз­навальну, пошуково-дослідницьку, суспільно корисну працю дітей, спрямовану на комплексне вивчення рідно­го краю (природа, побут, господарство, культура), з по­сильною участю їх в охороні та збереженні здобутків національної культури і навколишньої природи. Крає­знавство є однією з важливих основ у зміцненні зв’язку дитячого садка з життям, працею дорослих. Об’єднуючи в собі навчально-пізнавальну, пошуково-дослідницьку і суспільно корисну діяльність дітей, краєзнавство володіє великим виховним потенціалом. Це зумовлене насам­перед тим, що природа, суспільне життя і праця, еконо­міка, культура, історичне минуле рідного краю — неви­черпні джерела пізнання, формування національної самосвідомості і світогляду особистості, її всебічного і гармонійного розвитку на основі сприйняття навколиш­нього.

Краєзнавство як педагогічна категорія включає в се­бе поняття «рідний край».

Поняття «край» досить умовне. Це, як правило, по­рівняно невелика частина території, кордони якої виз­начають залежно від того, хто і з якою метою має її ви­вчати.

Для дитячого садка край — це мікрорайон, у межах якого знаходиться дошкільний заклад. Тут проводяться спостереження, прогулянки, екскурсії, подорожі, здійс­нюється науково-дослідницька та природоохоронна ді­яльність.

Крім того, під рідним краєм розуміють адміністра­тивний район, область, державу. Отже, ступінь локаль­ності, тобто територіальний компонент, не може вважа­тися найістотнішою ознакою поняття «рідний край». Ви­значальними у цьому понятті є соціальні компоненти: трудова діяльність і побут народу, традиції, суспільні від­носини, духовні і матеріальні цінності — все, що стано­вить суть національного в кожного народу.

Отже, краєзнавство — це багатогранна діяльність ді­тей: навчально-освітня, пошуково-дослідницька (резуль­татом якої у дошкільному віці передбачається природо­охоронна діяльність), суспільно корисна.

Суспільно корисна праця спрямована на благоустрій дитячого садка, населеного пункту, вона доступна дітям дошкільного віку і як природоохоронна робота з ураху­ванням фізичного й інтелектуального навантаження від­повідного віку.

Головним джерелом знань про рідний край є крає­знавчі об’єкти. За основними напрямами вивчення їх умовно можна поділити на такі групи:

é адміністративно-територіальні (населений пункт, ра­йон, область, край, країна);

é економічні (заводи, господарства, шахти);

é історичні (пам’ятки, заповідники, пам’ятки природи);

é культурно-мистецькі (театри, музеї, бібліотеки, на­вчальні заклади);

é природні (рельєф, гори, низовини, водойми,корисні копалини, рослини і тварини).

Система краєзнавчої роботи у дошкільному закладі, має відповідати таким основним вимогам: ідейність (у правильному розумінні); науковість і доступність; комплексність і систематичність; плановість, наступність, гласність;

é оптимальне поєднання пізнавально-пошукової і сус­пільно корисної праці;

é спілкування дитячих колективів з місцевими установами й організаціями, які мають безпосереднє відношен­ня до краєзнавчої діяльності;

é поєднання самостійної краєзнавчої діяльності дітей;

é кваліфікованим керуванням з боку дорослих.

Вивчення природи і багатств рідного краю дає мож­ливість зрозуміти значення господарської діяльності на­селення краю, збагнути взаємозв’язок людини з приро­дою.

У свідомості дітей вихователі мають утвердити думку, що земля є найголовнішим багатством народу.

Робота з вивчення природи рідного краю є могутнім засобом виховання в дітей цінних моральних якостей, насамперед національної свідомості, любові до своєї Віт­чизни.

Вивчати природу рідного краю в дошкільному закла­ді потрібно за такими напрямами: розташування геогра­фічне; рельєф; водойми; корисні копалини; видовий склад рослин лісів, лугів, боліт, їх цінність; видовий склад тва­ринного світу, біологічні особливості тварин, їх значен­ня; вивчення сезонних природних явищ; охорона і зба­гачення природи. Спілкування з природою, елементи на­укових знань, спостережливість роблять життя дітей яскравішим, багатшим, радіснішим, а на цій основі фор­муються почуття любові до Природи, рідного краю.

§ 2. Методика ознайомлення дітей молодшого та середнього дошкільного віку з рідним краєм

Прості знання в цьому віці є інтелектуальною осно­вою для формування з четвертого року життя найдоступ­нішої сукупності уявлень про рідний край, об’єднаних існуючими зв’язками і залежностями між географічними розташуваннями і природою населеного пункту, де живе дитина, природою й особливостями праці дорослих, за­собів зв’язку тощо.

Починаючи з четвертого року життя, в умовах зроста­ючої взаємодії з навколишнім, значно розширюється кру­гозір дитини, розвиваються пізнавальні інтереси. Обсяг інформації, яку дитина одержує з різних джерел, інтен­сивно формує допитливість і спостережливість. Завдан­ня вихователя полягає в тому, щоб систематично і послі­довно стимулювати й підтримувати ці процеси, поглиблю­вати і розвивати їх.

Оскільки навколишнє середовище є основним джере­лом інформації у цьому віці, від раціонального викорис­тання режимних і цільових прогулянок значною мірою залежить її послідовне збільшення, впорядкованість і точність уявлень. Так, плануючи щоденні прогулянки в першу і в другу половину дня, вихователь використовує належний час не лише для відпочинку дітей, а й одно­часно для продовження пізнавальної і виховної роботи з ними. Тривалість прогулянок дозволяє успішно орга­нізувати спостереження за типовими, характерними ознаками найближчого оточення для збагачення їх часо­вими уявленнями, позитивними емоціями та переживан­нями. Наприклад, під час прогулянки по вул. Набереж­ній (на р. Бистриці) вихователь звертає увагу на те, чому вулиця так називається (знаходиться на березі річ­ки), а ще неподалік від садка, крамниці «Овочі і фрукти», «Молоко», «Хліб» — чому вони так називаються? Поряд з дитсадком є дитячий спортивний майданчик і літній кінотеатр, де часто бувають малюки в години дозвілля, прогулянок, тож слід на все це звернути належну увагу. Доступність пояснення, образність мови, яскраві порів­няння і конкретні приклади сприяють пізнанню най­ближчого середовища. Вихователь спонукає дітей до сві­домого запам’ятовування назв, багаторазово повторюючи їх у розповідях і поясненнях. У такий спосіб збільшується обсяг пам’яті дітей, формується її довільність, і в кожній наступній прогулянці зароджується та допитливість, яка проявляється в запитаннях дітей різного змісту: Як нази­вається вулиця, де я живу? Чому вдень на майданчику немає кіно? Як називається наше місто? Як називається крамниця? Чому річка називається Бистриця? Такі роз­мови з дітьми мають чітко виражене пізнавальне, розви­ваюче, виховне й освітнє значення.

Молодших дошкільників знайомлять у процесі прогу­лянки не лише з тими об’єктами та явищами, які закла­дені у зміст програми. Допитливість дитячого розуму породжує численні запитання, на які вихователь повинен дати чітку і доступну відповідь.

Окреме місце в ознайомленні дітей четвертого року життя з рідним краєм займають заняття. їх основне при­значення — повідомлення дітям нових знань і створення умов для їх застосування. Оскільки окреме місце в озна­йомленні дітей четвертого року життя посідають занят­тя, то їм слід приділяти значну увагу. Оскільки краєзнав­чі знання складні як за змістом, так і за формою подачі, вихователь не повинен обмежуватись у своїй роботі ли­ше одним розділом програми або віддавати перевагу тому чи іншому виду заняття.

Особливістю краєзнавчих уявлень є їх універсальність і необмежена варіантність використання починаючи з другої молодшої групи. Тому, організовуючи заняття, вихователь добирає для його проведення раціональну форму, частіше індивідуально-групову, яка дає можли­вість максимально диференціювати та індивідуалізува­ти роботу з кожною дитиною, і визначає інформацію від­повідно до особливостей дітей. Наприклад, під час занят­тя з ознайомлення з рослинами ділянки дитячого садка з самого початку потрібно організувати увагу дітей. Показ рослин, їх обстеження необхідно методично про­думати, адже чуттєве сприймання відіграє вирішальну роль у пізнанні. Молодші дошкільники не задовольня­ються лише розглядом нового предмета, вони обов’язко­во беруть його в руки, пробують ним діяти. Тому дітей залучають до розгляду стовбурів дерев і кущів, запиту­ють, чим вони відрізняються (чим відрізняються дерева і кущі взагалі). Дійовий характер сприймання зберіга­ється і на наступних етапах дошкільного віку.

Ще у свій час І. Сєченов наголошував, що при обсте­женні предмета око ніби оббігає його межі, рухається за ним, коли предмет пересувається і змінює своє положен­ня в просторі. Око, за його висловом, є своєрідним щу­пальцем, але тільки на відстані. Отже, педагогу насампе­ред необхідно організувати правильне зорове сприймання.

На особливу роль рухів при обстеженні предметів указував також І. П. Павлов. Руховий аналізатор, на думку вченого, підсилює чуттєву реакцію і тим самим ро­бить сприймання чіткішим, а сприймання форм і просто­рових відносин без участі рухового аналізатора взагалі неможливе. Отже, при ознайомленні з рослинами (висо­та, товщина стовбура тощо) вихователю це слід пам’я­тати і виходити з природної основи уяви і фантазії дітей і збудження їхньої внутрішньої активності, допитливості, уваги, розвитку мислення і здатності висловлювати свої думки. При обстеженні вихователь використовує різні прийоми, для того щоб дитина засвоїла відповідні кольо­ри — коричневий, чорний, зелений, твердість стовбура, гладкість листків тощо. Слід провести серію обстежу- вальних дій з кожною дитиною, керуючи її сприйманням. Так закладаються основи аналітичної розумової діяль­ності, яка в старшому дошкільному віці дозволить дити­ні через порівняння природи рідного краю з віддаленими районами виділити вже достатню кількість якостей на відмінність і спільність, зрозуміти термін «рідна при­рода».

Особливу увагу вихователь звертає на свята і дозвіл­ля, в яких принагідно або прямо ставиться завдання піз­нання рідного краю. Для розширення дитячих уявлень добираються прості за змістом і доступні за формою твори, краще український фольклор. Діти вивчають на­пам’ять вірші, переймаються інтонацією і виразністю текстів. Наприклад, вірш П. Тичини «А я у гай ходила» спонукає до пригадування змісту спостережуваного на прогулянці. Дозвілля може включати розігрування потішок, зміст яких має краєзнавчо-природничу спрямова­ність, наприклад: «Диби, диби! Ішла баба по гриби, а дід по опеньки в неділю раненько».

Аналогічно вихователь добирає танки, хороводи, імі­таційні рухи і вправи: «Весна — неначе карусель», «На зеленому лужку». Такі хвилини свят і дозвілля виклика­ють у дітей жвавий інтерес до навколишнього, і вихова­телю треба заохочувати до участі всіх дітей, своєчасно підказувати, допомагати, не лякаючись невміння і від­сутності знань у малюків. Важливо у цьому віці встано­вити з дітьми позитивний емоційний контакт у таких фор­мах роботи, розкріпачити їхню самостійність, дати мож­ливість виявити творчість, яка формується. На основі цьо­го будує вихователь свою подальшу роботу, ознайомлю­ючи дітей з рідним краєм.

У середній групі на п’ятому році життя обсяг інтере­сів у дітей значно зростає. Програми дають значно шир­ший перелік орієнтовних тем для роботи з дітьми: знання про назву рідного міста (села), свого краю. У кожної людини крім батьків та інших рідних людей є батьків­щина — місце, де народились і живуть її батьки, родичі.

В основу методики формування уявлень про рідний край покладається вміння вихователя організовувати спо­стереження, спираючись на попередньо набуті знання і враження дітей, роботу на заняттях, раціонально викорис­товувати всі режимні процеси. Оскільки план прогулян­ки передбачає не лише спостереження, а й працю дітей на майданчику, то в середній групі вибір змісту спосте­реження, як і праці, визначається загальною тематикою пізнання рідного краю на певний відрізок часу (день, тиждень і т. ін.).

Зміст роботи вихователя з дітьми значною мірою за­лежить від пори року, змісту календаря обрядового цик­лу тощо. Так, плануючи спостереження краєзнавчого змісту (до обжинкових свят), наприклад збір урожаю на городі дитячого садка, вихователь у середній групі передбачає в основному виховні завдання — формувати позитивне ставлення до праці дорослих у природі через пояснення її значення для оточуючих. Паралельно цьому вирішується ряд пізнавальних завдань, які сприяють поглибленню вже наявних завдань і уявлень про овочі, їх характерні особливості: чому саме вони ростуть на городі та в полі у наших краях; чому не ростуть з них ті, які ми розглядаємо на ілюстрації та на муляжах?

На початку спостереження і в його змісті вихователь найретельніше продумує свої пояснення, загадковість описів. Увага дітей на п’ятому році життя ще не стійка, вони швидко втомлюються. Отже, пояснення повинно бути лаконічним і переконливим. Для цього широко ви­користовуються різні активізуючі прийоми та засоби. Тому спостереження за овочами варто розпочати загаду­ванням народних загадок або читанням віршів. Про ово­чі в скарбниці української народної творчості вихователь добере чимало прислів’їв та приказок, дітям цього віку можна запропонувати найпростіші і найдоступніші з них. Далі необхідно перевести розмову з овочів на фрукти, на значення тепла (сонця) для їх росту і достигання, потре­бу у волозі, догляді тощо. Корисними при цьому будуть загадки про явища природи. Діти можуть також склада­ти спільно з вихователькою загадки під час прогулянки, у вільний час, в індивідуальних розмовах. Цільові прогу­лянки, спостереження вихователь планує і проводить з дітьми в різні пори року, в різну погоду, і вже творча уява переконує дітей в тому, що рідний край красивий і неповторний у всі часи, цікавий кожного разу по-своєму і по-новому.

Відповідно до програми виховання в дитячому садку вихователь добирає обсяг праці і вирішує завдання тру­дового виховання. Краєзнавчий зміст праці дорослих є основою в цій роботі педагога з дітьми.

У середній групі дітям доступні вже деякі уявлення про зміст та обов’язки професій їхніх батьків, знайомих, рідних. Успіх цієї роботи багато в чому залежить від підготовки вихователя. Доцільно використовувати фольк­лор і авторські твори, в яких є змістовний матеріал для ознайомлення дітей з країнознавством. Ознайомлюючи із працею батьків, вихователь може розпочати розмову з дітьми віршем (наприклад, вірш М. Підгірянки «По­мічники»).

Турбота про виховний процес і ефект ознайомлення з працею дорослих на прогулянках потребує від педагога вмілого добору знарядь праці (з урахуванням віку дітей і змісту праці), різних матеріалів, обладнання. Праця дітей на прогулянці стає засобом виховання тоді, коли вихователь використовує її систематично, коли в ній бе­руть участь усі діти, коли кожен виконує різноманітні, але доступні доручення.

Для дітей п’ятого року життя можна передбачити на прогулянках такі завдання, які поглиблено ознайомлять дітей з працею дорослих — хлібороби вирощують пше­ницю, з якої пекарі печуть хліб; працівники ательє ши­ють одяг; медпрацівники лікують людей тощо.

Для ознайомлення дітей з рідним краєм використо­вуються прогулянки або екскурсії по вулицях і майда­нах, прилеглих до ділянки дошкільного закладу. Це дає можливість вихователю показати дітям їх суттєві озна­ки: вулиця і майдани, чим вони відрізняються і чим схожі.

У результаті цільових прогулянок та екскурсій діти дізнаються про те, що в їхньому місті (селі) є багато (небагато) вулиць, кожна з них має свою назву. Назву має кожний майдан. Діти ознайомлюються з основними атрибутами вулиць і майданів, їх призначенням. Для по­яснення особливостей краю вихователь може використо­вувати літературний твір, опис, на основі якого складає власну розповідь, доступну і зрозумілу дітям. Тут можна використовувати вірші чи їх фрагменти, пропонувати ді­тям пригадати відомі твори, цікаві події, пов’язані з цими місцями. Наприклад, розповідаючи про вулицю, вихо­ватель описує розташовані на ній будинки, споруди різної давності. Розповідає про працю дорослих, які причетні до будівництва і догляду за ними; наголошує, яке зна­чення має ця праця для оточуючих. Принагідно звертає увагу дітей і називає одну-дві професії, особливості кож­ної з них, звертає увагу на красу парку (скверу), квітни­ків тощо.

Обов’язковим атрибутом кожного майдану є пам’ят­ники, постаменти, меморіальні комплекси і дошки. Ці місця завжди привертають увагу дітей своєю багатолюд­ністю і подіями, які там відбуваються, тому, формуючи краєзнавчі уявлення, вихователь такій роботі відводить чільне місце. Насамперед, якщо майдан неподалік від дошкільного закладу, на екскурсії чи цільовій прогулян­ці необхідно його оглянути і пригадати, як він називаєть­ся. Пояснення самої назви — це предмет розмови з діть­ми старшого дошкільного віку. У середній групі діти оглядають визначальні атрибути, їх архітектурну прива­бливість, факти, які засвідчують про шанобливе ставлен­ня дорослих людей до них — покладання вінків, букетів квітів, садіння квітників тощо.

Знання краще сприйматимуться дітьми на прогулян­ках та екскурсіях, якщо вони будуть розширені, поглиб­лені і конкретизовані на заняттях з такої тематики: наз­ва свого міста, свого краю, наша Батьківщина — Укра­їна, люди — українці.

Починаючи з середньої групи краєзнавчі заняття най­краще проводити як комплексні. На них, крім опорного краєзнавчого матеріалу, вихователь планує ще кілька завдань, які можуть передбачити знання дітьми усної народної творчості, народних промислів, календарно-об­рядових свят. Варіанти завдань можуть бути такі:

1. Краєзнавче поняття. Правила народного етикету. Народна творчість.

2. Краєзнавче поняття. Праця дорослих. Свято кален­дарно-обрядового циклу (український фольклор).

3. Краєзнавче поняття. Праця людей у природі. На­родні ігри-забави краєзнавчо-природничої тематики (ук­раїнський фольклор).

4. Краєзнавче поняття. Самостійна художня діяль­ність дітей. Народні ігри-забави.

Враховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, яку частину заняття, роботи з дітьми йо­му проводити насамперед. В окремих випадках доцільно починати заняття з усної народної творчості або автор­ського тексту, а потім переходити до краєзнавчого по­няття. Підсумкове заняття кожного місяця завжди тема­тичне. Вихователь присвячує його винятково якійсь одній темі з розділу «Рідний край». Відбір знань про рідний край вихователь здійснює з урахуванням їх конкретності і доступності, виховного характеру. Шляхом безпосеред­нього сприймання у дітей уже сформовано первинні уяв­лення й образи (на екскурсіях, цільових прогулянках), тому на занятті вихователь доповнює живі враження з допомогою картин, діафільмів, діапозитивів чи творів декоративно-прикладного мистецтва. Наприклад, озна­йомлюючи дітей з містом, селом, вихователь добирає та­кі матеріали, які шляхом порівняння швидше й образніше формують уявлення. Діти розглядають картинки, ілюст­рації, фотомонтажі з сільським і міським пейзажем, самі розглядають і порівнюють, аналізують. Прийом порів­няння вихователь використовує у комплексі з іншими. Доцільно дібрати не лише картини, а й літературні тво­ри, їх фрагменти, продумати розповідь і вкласти у її зміст лаконічні фрази, які допоможуть дітям швидше зрозу­міти сутність відмінностей між містом і селом. Значну частину розповіді необхідно присвятити населеному пункту, в якому живуть діти. Проілюструємо це на конс­пекті заняття.

Тема: «Екскурсія по рідному місту»

Завдання: Уточнити і розширити знання дітей про рідне місто. Пробуджувати інтерес до його пам’ятних місць, розповісти про його назву, де розташоване і чим славне; вчити помічати красу навколишнього, виховува­ти любов до свого рідного міста.

Хід заняття: Грамзапис «Пісні про Надвірну». Нагадування назви міста. Розповідь вихователя про рід­не місто: «Тут живуть ваші батьки, дідусі, бабусі і вся ваша родина, тому для вас воно рідне. Запам’ятайте, чо­му воно є вашою батьківщиною. У пісні ми почули, яки­ми чудовими словами називають наше місто! Надвірна — місто невелике, але красиве, привабливе і відоме всій Україні. Ми не раз ходили з вами вулицями рідного міс­та, милувалися їх красою у різні пори року, знайомилися з його визначними місцями. А сьогодні здійснимо захоплюючу екскурсію на автобусі вулицями і майданами рідного міста. Пригадаємо ті визначні місця, які вже зна­ємо і які славлять наше місто».

Уявна екскурсія по місту. Закріплення назв відомих вулиць, читання віршів, присвячених цим місцям. Місця ці є історичними: «Дорогому Тарасові» (пам’ятник Т. Г. Шевченку), «Вічний вогонь» (меморіал героям-визволителям краю).

Бесіда про працю батьків на підприємствах міста. Огляд наочних посібників з відомими в Україні лісоком­бінатом та нафтопереробним заводом, новобудовами міс­та, новим сквером.

Виконання вихователем і дітьми коломийок та народ­них пісень Прикарпатського краю.

Ґрунтовні знання про рідний край дозволять вихова­телю ефективніше провести роботу, розповідаючи про столицю України. Емоційність, виразність спілкування з дітьми під час заняття допомагає викликати інтерес до краєзнавчого матеріалу, глибше осмислити його і сфор­мувати певні уявлення громадянськості.

У середній групі заняття з краєзнавчої тематики по­діляються не лише за структурою (комбіновані і тема­тичні), а й за дидактичною метою. За дидактичною ме­тою поряд із заняттями з викладу нового матеріалу — оз­найомлення з предметами та явищами (екскурсії, спосте­реження за працею дорослих, збагачення й уточнення їх) — з’являються заняття на закріплення знань (роз­повіді або бесіди про побачене на краєзнавчих екскурсі­ях). На таких заняттях вихователь планує використову­вати відтворююче, буквальне повторення матеріалу (роз­повідь про все, що бачили на екскурсії або цільовій прогулянці), творче закріплення: діти самі малюють се­ло, багатоповерхові споруди міського типу, конструюють сільські споруди, грають у будівельників: «будують» се­ло, дорогу в місто, вулицю міста, вулиці села. Будівельні ігри сприяють розумінню того, що село—менший насе­лений пункт, ніж місто: в місті більше висотних споруд, вулиць, різноманітніші транспортні засоби тощо. За ма­теріалами спостережень проводять бесіди. Для досягнен­ня позитивних результатів важливо своєчасно вносити елементи новизни, творчої активності і самостійності,, повторювати матеріал з посиланням на власний досвід.

Перша група занять — на ознайомлення та закріп­лення знань дітей про навколишнє. Наприклад, озна­йомлення з вулицею рідного міста проводиться як ком­біноване заняття «Моя вулиця» і планується з чітко сформульованою темою, конкретно визначеними завдан­нями, провідними методами (прийомами і засобами). Комбінуючи різні методи — читання творів, розгляд на­очних посібників, використання ТЗН, дидактичні ігри,— вихователь домагається успішного розв’язання завдань, поставлених до заняття. Провідний метод не функціонує ізольовано, допоміжні стимулюють його і є не менш важ­ливими у комплексі заняття, тому вибирати їх потрібно з поглибленим аналізом.

Наприклад, заняття на т е м у: «Мій рідний край, моя земля».

Завдання: Уточнити знання про назву міста, краю, назву вулиць, про те, чим вони відрізняються одна від одної; продовжувати ознайомлювати з основними спо­рудами та їх призначенням; уточнити знання про людей, які там працюють, їх професії, значення їх для Батьків­щини.

Матеріал: альбом «Професії твоїх батьків» Л. В. Артемової (К-, 1978), картини про вулиці міста, села, фрагменти оповідання «Моя вулиця найкраща», вірші Д. Павличка «Де найкраще місце на землі?», М. Хороснецької «Марш».

Хід заняття: Вихователька читає фрагмент вір­ша Д. Павличка або оповідання «Моя вулиця найкраща». Запитання:

— Як називається наше місто?

— Чому наш край називається Прикарпаттям?

— Чому твоя вулиця найкраща?

— Як називається твоя вулиця?

— Що розташоване на твоїй вулиці?

— Хто там працює?

— Чим відрізняється твоя вулиця від майдану?

Розгляд картин «Вулиці міста», «Вулиці села». Чи­тання віршів. Розповідь вихователя про те, чим відрізня­ються поняття «батьківщина», «рідний край» і чим вони схожі.

З другого півріччя необхідно відводити час на прове­дення занять для систематизації й узагальнення прой­деного матеріалу, використовувати окремі дидактичні ігри. Вони дають можливість вихователеві в емоційній формі вправляти дітей у розумінні того матеріалу, який, на думку педагога, потребує уточнень і конкретизації. Тому доцільно включати в роботу з дітьми ігри типу «По­дорож по вулиці», «Подорож по майдану»; ігри на закріп­лення професій дорослих — «У крамниці», «Хто де пра­цює». Дидактичні ігри можуть бути складником комп­лексних занять. Вихователь для проведення таких ігор добирає набори різних предметів до теми відповідно до знань дітей.

§ 3. Ознайомлення дітей старшої групи з рідним краєм

У старшій групі продовжується ознайомлення дітей з рідним краєм. Диференціації понять «рідна земля», «батьківщина», «рідний край», знаходженню відмінних рис та схожості сприяють спостереження на прогулян­ках та екскурсіях. Кожне поняття вихователь повинен мотивувати, адже саме від цього залежить якість і кон­кретність поставлених завдань. Спостерігаючи, вихова­тель звертає увагу на яскраві і динамічні об’єкти (буду­ються будинок, школа, дитячий садок, хто будує, як зво­дяться стіни і т. ін.).

Увага на шостому році життя характеризується до­вільністю, тому вихователь може попередньо ставити пе­ред дітьми завдання: звернути увагу на те, що нового з’явилося на твоїй вулиці, майдані? В нашому селі, міс­ті? Логіка спостережень кожного разу буде залежати від мети і тих завдань, які конкретно намітив собі педагог, від рівня обізнаності з місцевістю. Так, ознайомлюючи з містом, вихователь називає, на березі якої річки воно розташоване, а спостереженню за нею відводить окреме заняття у формі краєзнавчої комплексної екскурсії.

Наприклад, заняття на тему: «Річка, на березі якої ми живемо».

Завдання: Закріпити та систематизувати знання дітей про річку Дністер; про використання й значення її вод для людей, про її охорону.

Матеріал для вихователя на занятті: карта річки Дністра.

Хід заняття: Дністер — третя за величиною річ­ка України. Бере свій початок на Львівщині в с. Вов­чому як струмок шириною до 1 м. Поступово струмок стає ширшим. (Показ картинки.) Річка звивиста, вода в ній каламутна, тече швидко. Дністер — гірська річка. В ній водяться форель, голавль, карась. (Ілюстрації.) Притоки Дністра — малі гірські річки. Дністер впадає в Чорне море. Великі кораблі по річці не плавають — вона неглибока.

Вихователь розповідає про Дністер, використовуючи альбом «Річка, що тече через наше місто». У розповідях описує рослинний і тваринний світ, особливості берегів річки.

Бесіда про охорону Дністра. Пояснення, як і чому потрібно оберігати Дністер, як люди використовують йо­го води.

У вечірні години організовують «Вечір загадок» про воду, річку, водяних рослин і тварин та розгляд ілюстра­цій в альбомі «Річки України».

Тема: «Ознайомлення з річкою Сіверський До­нець»

Завдання: Познайомити дітей із Сіверським Дін­цем, рослинним і тваринним світом річки, зовнішнім виг­лядом її берегів, течією; розташуванням її на карті Ук­раїни. Закріпити знання про річки України. Виховувати зацікавленість та інтерес до природи рідного краю.

Матеріал для вихователя: альбом і карта із зоб­раженням Сіверського Дінця.

Хід заняття: Сіверський Донець — це притока Дону, починається в Бєлгородській області. До цієї річки впадає 58 малих річок. Сіверський Донець — звивиста річка, по ній не плавають кораблі, вона неглибока.

На Сіверському Дінці багата рослинність: рогіз, оче­рет, латаття біле і жовте. В річці багато різної риби: лящ, щука, головань. Люди виловлюють рибу. Весною ловля заборонена — риба йде на нерест і є загроза винищення цінних порід.

Розповідь вихователя про рибу, загадування загадок про воду, річки, риб. Запитання: Чим відрізняється ка­рась від білого амура? Короп звичайний — від щуки? Який вид риб не можна виловлювати і чому? Чим не схо­жі Дністер і Сіверський Донець? А чим вони схожі? Бе­сіда про риб.

Розповідь про зимівлю риб, водяних рослин і тварин (земноводних, членистоногих) Під товстою кригою жи­вуть риби; деякі з них взимку не засипають, люди піклуються про них — прорубують ополонки.

Які казки знають діти про ловлю риб, що живуть у ставку? Цікаві бувальщини, пісні за темою «Ой на став­ку, на ставочку...».

Під час цільової прогулянки доцільно провести спос­тереження на т е м у «Як живе ставок?» ^[103] .

Завдання: Закріпити знання про водяні рослини і риб, які живуть у ставку, їх пристосування до умов жит­тя, зовнішній вигляд, чим живляться? Пояснити термін «водойма», назви рослин і тварин. Виховувати любов до рідного краю, посилювати інтерес до пізнання природи. Запитання: Чим відрізняється ставок від річки? Які рос­лини ви бачили у ставку? Чим вони відрізняються від річкових? Хто живиться ними? Яких ви знаєте тварин, що живуть у ставку? Пояснити назву «ставковик». Якої шкоди завдає жук-плавунець? Як відрізнити котушку від п’ятивушника, ставковика великого, малого? Чим жи­виться котушка? Чим живиться ставковик? Як риби жи­вуть у ставку штучному (природному)? Як доглядають люди за рибою? Чим її годують? Чому риба під загрозою винищення у ставку? Що люди роблять узимку для риби, коли ставок покривається кригою? Що ви ще бачили на ставку цікавого?

Ставок, озеро як модель закритої водойми дає мож­ливість очевидного пояснення дітям тих суттєвих відмін­ностей, які є між річкою і морем. Демонструючи на кар­ті або на глобусі моря України, педагог у підготовчій групі формує уявлення про Чорне й Азовське моря як водойми та їх особливості.

Високий пізнавальний рівень педагог забезпечить то­ді, коли під час екскурсії буде активно використовувати прийом порівняння. Вихователь скеровує увагу дітей на виділення найсуттєвіших ознак рослин і тварин водойми, на пошуки залежності цих ознак від швидкості течії, гли­бини річки, чистоти і температури води. При цьому під­тримує позитивні емоції і переживання дітей, використо­вує для читання твори фольклору та авторські, загадки, прислів’я, приказки, прикмети.

Для кращого розуміння дітьми таких визначень, як лівий берег, правий берег, русло, течія, можна викорис­товувати різні оповідання, наприклад: І. Сенченка «Ви­мок, викис, виліз, висох...», «На річці Ужолоччя», В. Б. Лизниця «Лопотиха», В. Сухомлинського «Як ріка розгнівалась на дощик». На екскурсіях вихователь дає

дітям можливість самостійно уважно все розглянути, одержати певні враження про навколишнє, зорієнтува­тись у ньому. Під час спостереження послідовно ставить запитання різного характеру (репродуктивного, пошуко­вого або узагальнюючого).

Новим для дітей старшої групи є поняття «країна»,. «Україна», «республіка», «держава», «столиця». На шос­тому році життя діти повинні добре орієнтуватися в тому, що більше — місто чи село; що велике місто має цент­ральну частину і райони (мікрорайони); що найбільше місто — столиця — менше, ніж держава (республіка); що кожна держава має свою назву, наша держава — Ук­раїна.

Вихователь повідомляє дітям, громадянами якої дер­жави вони є. Розповідає також про те, яка багата наша країна на корисні копалини, яка багатонаціональна за складом; називає найбільші міста, річки, гори тощо. Про­відний метод — бесіда із залученням допоміжних мето­дів і прийомів.

Бесіду вихователь спрямовує на розуміння зв’язків між окремими явищами (велика територія держави — багато міст і сіл і т. ін.). Постановка запитань і репро­дуктивних завдань сприяє пригадуванню дітьми цікавих фактів, прикладів подій, з якими вони добре знайомі із середньої групи. Діти аналізують різноманітну природу України, вихователь підводить їх до розуміння відомос­тей про відмінності кліматичних умов та залежності від них особливостей тваринного і рослинного світу. Під час бесіди використовуються літературні джерела, різні кар­тини, наочні посібники, ілюстрації, ТЗН, запитання кон­статуючого і проблемного характеру.

Розпочати бесіду можна з читання вірша Я. Полтави «Наша Батьківщина» (вихователькою або трьома діть­ми).

Складовою частиною бесіди є повідомлення назв най» більших міст України. Діти повинні запам’ятати їх, спів­відносити з ними основні події та явища.

Протягом року плануються два-три заняття, присвяче­ні цій темі. їх основна мета — підтримати і зміцнити ін­терес дітей до ознайомлення із столицею України, визна­чними місцями міста, працею, побутом і відпочинком його мешканців.

При наявності у дітей досить узагальнених знань ви­хователь під час заключної бесіди підводить дітей до поняття «столиця» — найголовніше місто держави. Вихователь розповідає дітям про історію Києва, основні па­м’ятки культури та архітектури міста, його видатних лю­дей. Загальний вигляд краєвидів міста діти пам’ятають із занять у попередній групі, а от про історичні події, пов’язані із заснуванням Києва і його сьогоднішнім днем, вихователь розповідає дітям.

У зміст заняття можна включити пояснення того фак­ту, що Київ не випадково збудували на березі річки, яку називають Дніпро-Славутич. Доречно використати фраг­менти розповіді про заснування Києва, яку вихователь знайде в «Повісті минулих літ», у творах А. Лотоцького «Історія України», «Княжа слава». Імена братів Кия, Ще- ка, Хорива і сестри Либеді полегшують значною мірою пояснення назви міста та його визначних місць сьо­годні.

Вихователь знайомить дітей з найбільшою і найкра­сивішою вулицею столиці — Хрещатиком і пояснює його назву. На місці вулиці багато років тому простягався яр, який називали Хрещатим. Від назви цього яру централь­ну вулицю міста з давніх-давен називають Хрещатиком. Добре, якщо вихователь на цьому занятті доступно, в ла­конічній формі розповість дітям про те, що впродовж віків переживав Київ та його мешканці. Сьогодні сто­лиця славиться багатьма пам’ятниками, але особливо виділяються серед них Софійський собор, Києво-Печер­ська лавра.

На занятті вихователь може використати розповідь за оповіданнями І. Франка «Наші предки», Ю. Кругляка «Три брати» та ін.

Пам’ятки історії, культури та архітектури, якими ба­гатий Київ і його околиці, потребують спеціального за­няття. Для цього використовуються найрізноманітніші засоби: фотомонтажі, ілюстрації, картини, ТЗН, літера­турні джерела. З їх допомогою розв’язують на цьому за­нятті різні завдання, та найважливіше серед них — сформувати у дітей наочні образи тих пам’яток, які вони можуть безпосередньо сприймати, уточнити, збагнути й скоригувати уявлення про них. Доповнити ці враження вихователь зможе з допомогою творів І. Франка, В. Симоненка, Ю. Шкрумеляка, Ю. Кругляка.

Головним у формуванні системи уявлень про Укра­їну та її столицю є знання про історичне минуле нашої держави.

Особливості ознайомлення дітей дошкільного віку з історією України спеціально не досліджувались. Однак психолого-педагогічні пошуки науковців свідчать, що в старшому дошкільному віці виникають реальні можли­вості для опосередкованого засвоєння дітьми знань, які виходять за межі їхнього життєвого досвіду і безпосе­реднього сприймання, а також є віддаленими у часі Це створює сприятливі умови для ознайомлення дітей з іс­торією рідного краю, з багатонаціональним складом його народу, розселенням різних етнічних груп по всій тери­торії країни, специфікою їхніх праці та побуту, особли­востями мови і культури.

У старшій групі вихователь упродовж трьох-чотирьох занять на матеріалі найпоширенішої етнічної групи (за­лежно від специфіки району та дошкільного закладу) знайомить дітей з багатонаціональним складом населен­ня України.

Наприклад, перше заняття можна розпочати з розпо­віді вихователя за змістом оповідання І. Франка «Наші предки» або вірша В. Терен «Не забудь». Далі педагог проводить бесіду про етнічні групи, які поширені в рід­ному краї, як-от у Прикарпатті: бойки, лемки, гуцули. На кожному занятті розповідає про особливості їхньої мови, праці, культури, побуту, звичаїв і традицій, видат­них людей, народних умільців. Так, діти дізнаються про найвідомішого національного героя Олексу Довбуша, видатних письменників Ю. Федьковича, В. Стефаника, Н. Кобринську, Марка Черемшину, талановитих різьбя­рів братів Юрія та Івана Шкрібляків, народного худож­ника В. Касіяна та ін.

Розповідь про побут, народні звичаї і традиції є про­довженням розмови про видатних людей. її варто про­вести як екскурсію по місцевому краєзнавчому музею, а завершити цю розповідь читанням окремих творів із спадщини поетів краю, скажімо М. Підгірянки.

Для бесід з дітьми вихователь використовує екскур­сії, цільові прогулянки, запрошення гостей — поважних громадян краю, цікавих для дітей своєю біографією і трудовою діяльністю. На наступному занятті вихователь продовжує ознайомлення з національними особливостя­ми українського народу Його мета — познайомити дітей з народними ремеслами, особливостями національних страв тощо.

Дітей старшого дошкільного віку доцільно познайо­мити з корисними копалинами рідного краю. Початок навчання вихователь планує в ранкові години. На першій прогулянці він проводить бесіду з дітьми про ті об’єкти природи, які вони вже добре знають, але ще не назива­ють як корисні копалини (пісок, глина, крейда, камінь, мінеральна вода, сіль, сірка). Кожний матеріал уявля­ється дітям через призму конкретно-прикладного значен­ня: піском граються, посипають доріжки; крейдою малю­ють; сіль вживають у їжу тощо. В розмові з дітьми ви­хователь повідомляє про те, що всі ті речовини, які є на поверхні землі, корисні і потрібні людям. Пропонує їх ще раз розглянути, пояснює назву (копалини — від сло­ва копають). Обов’язково слід говорити про те, що біль­шість із них лежить на поверхні — це земні багатства. Частина копалин залягає глибоко під землею, їх добу­вають спеціальними комбайнами, будують для цього шахти, це — підземні багатства. Україна дуже багата на корисні копалини.

У другу половину дня вихователь планує роботу з натуральними зразками та наочно-ілюстративним мате­ріалом, де пояснює конкретні назви корисних копалин, їх використання в народному господарстві та в побуті. Наводить приклади того, як використовуються вугілля, нафта, газ, торф, мінеральна вода тощо. Під час розгля­ду зразків та ілюстрацій варто виділяти ті якості, власти­вості та ознаки корисних копалин, які допомагають ді­тям встановлювати зв’язки між зображеним на картинці і присутнім у реальному житті: вугіллям палять у печі, зігрівають житло та ін.; газом користуються в побуті — готують їжу; торфом удобрюють грунт на городі, в гор­щиках з кімнатними рослинами і т. ін.

У разі необхідності вихователь пояснює дітям, на­приклад, чим корисна нафта — з неї виробляють пальне для літаків, автомобілів, тракторів і т. д. Важливо допов­нювати розповіді або судження дітей, викликати живий інтерес їх, формувати дитячу спостережливість, допит­ливість.

Посилювати інтерес до ознайомлення з корисними копалинами потрібно й тоді, коли діти їдять: вода і сіль — підземні багатства України, без них неможливе наше життя. Доречно пригадати водяні рослини, значення во­ди в житті людини, в житті рослин і тварин. Від чого за­лежить смак чаю, супу, компоту? Корисні копалини су­проводжують нас на кожному кроці, отже, їх необхідно оберігати й економно використовувати.

Розкриття цієї теми передбачає використання техніч­них засобів навчання — діафільмів «Про воду, пісок, гли­ну», «Про пісок», «Ще раз про глину», «Звідкіля дощ прийшов», «Чорне золото», «Цілющі джерела» та багато інших, які мають бути у фільмотеці дошкільного закладу.

Один-два рази у квартал вихователь планує цільову прогулянку або екскурсію до кар’єрів, в яких видобува­ють корисні копалини. Екскурсію необхідно планувати як комплексну. Дидактична основа екскурсій — спосте­реження за видобуванням корисних копалин. Вона також урізноманітнює, конкретизує уявлення дітей про особли­вості праці дорослих краю. Наводимо опис заняття та­кого типу.

Тема: Бесіда про корисні копалини.

Завдання: Дати дітям уявлення про те, що наша держава багата не тільки тим, що на поверхні, а й тим,, що залягає в її надрах. Ознайомити із зовнішнім вигля­дом корисних копалин, способом їх використання. Вихо­вувати інтерес до навколишнього, бажання його пізна­вати.

Матеріали: зразки корисних копалин, продукти і вироби з них, картини та ілюстрації.

План-конспект: Розгляд зразків корисних ко­палин та продуктів і виробів з них, які лежать на столах у груповій кімнаті (корисні копалини: пісок, глина, ка­м’яне вугілля, мінеральна вода). З’ясування змісту уяв­лень про них у дітей. Розповідь вихователя про вироби з глини. Опис виробів, характерних для даного регіону. Розповідь вихователя про кам’яне вугілля, його викорис­тання в побуті і в промисловості.

Розповідь вихователя про нафту та вироби з неї. Роз­гляд зразків: дитячий одяг, взуття, побутові речі тощо.

Прислів’я «Без солі, без хліба немає обіду». Розпо­відь вихователя про сіль як корисну копалину. Бесіда з дітьми про її використання. Розповідь вихователя про мінеральні води рідного краю, України взагалі; дітей пригощають цілющою водою. Одночасно вихователь пла­нує закріплення знань дітей про корисні копалини на заняттях з інших розділів програми, які стимулюють від­повідні уявлення і знання дітей, зміцнюють інтерес. На­приклад, на заняттях із зображальної діяльності уваж­но розглядають традиційний одяг; з чого він виготовле­ний, його оздоблення у народів різних етнічних груп побутовий і святковий посуд, із чого він зроблений (гли­на, скло, дерево), його художні особливості.

На заняттях з ознайомлення з природою діти дізна­ються про рослини-обереги, традиційні професії, пов’я­зані з рослинами і тваринами.

На музичних заняттях вихователь планує поглиблене ознайомлення з піснею та дитячим ігровим фольклором певної етнічної групи. Так, у грі «Мандрівка по Дніпру» можна успішно застосовувати ліплення, малювання, бу­дівельні ігри, пісенно-музичну творчість тощо. У такій грі відбувається ознайомлення з рідною країною, закріп­лення вже наявних знань про неї.

У забавах «Косівський ярмарок» вихователь поєднує народні ремесла (ткацтво, гончарство, різьблення по де­реву), музично-пісенне мистецтво (коломийки, жартівли­ві гуцульські пісні, танці), роботу з усною народною творчістю (загадки, приказки та прислів’я) тощо.

§ 4. Ознайомлення дітей з рідним краєм у підготовчій групі

У підготовчій до школи групі ознайомлення дітей з рідним краєм набуває особливого змісту і варіантності. Краєзнавчі уявлення наповнюються не лише природни­чим аспектом, а й історичним та географічним, що має надзвичайно важливе значення як для розумового, так і для морального виховання. Ознайомлення дітей з рідним містом (селом) педагог значно розширює, збільшуючи не лише обсяг інформації, а й її тематичну спрямова­ність. Наприклад, ознайомлення з містом або селом слід розпочати з пояснення назви (етимології слова) і тих символічних знаків, які історично в ній закладені. Так, обов’язковими атрибутами міста як населеного пункту в традиціях минулого були герб і прапор. Кожен з них мав своє глибоко символічне і традиційне значення.

Дітей слід ознайомити з гербом міста. Ознайомлюючи з вулицями і майданами населеного пункту, вихователь поглиблює уявлення дітей про людей, чиїми іменами вони названі. Обов’язковими атрибутами вулиць і майданів є пам’ятники, барельєфи, меморіальні комплекси, дошки. Якщо в старшій групі вихователь лише називає прізви­ща, то в підготовчій діти вже дізнаються від педагога про заслуги відомих людей у такому обсязі, щоб зрозуміти, чим вони видатні перед народом і країною.

Наприклад, розповідь про місто Львів: «Ця тиха зе­лена вулиця [Вовчаницька] пам’ятає часи князя Олега, Через неї проходила дорога, що з’єднувала Львів з Киє­вом та Москвою. Пізніше дорогу забули. Район цей довго не заселявся, губився в густих лісах. Про тодішній харак­тер місцевості свідчить назва гори, попід якою проходить вулиця,— Вовча. Якщо уважно придивитися до тра­си вулиці, то легко помітити, що це траса на схилі гори. Гора захищає її від холодних північних вітрів; водночас південні схили, що виходять до вулиці, щедро відкриті сонцю. Львів’яни використали цю особливість рельєфу, висадивши тут виноградники».

Робота вихователя над цією темою передбачає прове­дення з дітьми цільових прогулянок, екскурсій, зустрі­чей і бесід з кращими людьми краю, розгляд наочних ілюстрацій. Діти сьомого року життя повинні добре ди­ференціювати поняття «місто», «село», «держава», «рес­публіка», знати назву столиці, її своєрідність, історичне минуле України.

Упродовж теми «Рідний край» слід формувати у ді­тей сьомого року життя історичні уявлення про Україну, основні віхи її становлення як держави, про національ­них героїв українського народу — борців за його визво­лення і незалежність.

Педагог планує читання і розповіді дітям на тему «Початки української держави» і «Богатирі стародавньої України». Мета цієї роботи полягає в тому, щоб допо­могти дошкільникам чітко диференціювати Київську Русь як історичний період у становленні Української дер­жави на літературному та наочно-ілюстративному мате­ріалі; пояснити дітям ті зв’язки, які існують між історич­ними подіями минулого і сьогодення через ознайомлення з пам’ятками культури та архітектури (Софійський со­бор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра, пам’ятник Володимиру Великому, Михайлівський Золотоверхий со­бор; назви сучасних міст на честь князів). Розв’язуючи ці завдання, педагог використовує твори дитячої літера­тури. Чільне місце посідають твори А. Лотоцького «Кня­жа слава», «Володимир Великий», «Історія України», «На світанку», «Легендарні оповідання про початки Киє­ва», «Княжна галиця», «Легендарне оповідання про по­чатки Галича». Саме тут вихователь знайде захоплюючу і доступну дітям інформацію.

А. Лотецький так подає життєписи князів і переплі­тає історичні факти з легендами, що «малі історики» слухають їх з неослабленим інтересом, а завдання вихо­вателя полягає в том}/, щоб уміло дібрати доступний ді­тям матеріал, орієнтуючись на ці інтереси, на обсяг по­передньо набутих знань. Так, читаючи твори в обсязі теми «Початки Української держави», варто пригадати дітям, що запам’яталось їм про трьох братів і сестру і з чиїми іменами пов’язане заснування Києва. Чому саме так називається столиця України? Кілька запитань про пам’ятні місця столиці і її сьогодення підготують дітей до дальшої розповіді про Кия, Щека, Хорива, Либідь.

У підготовчій групі вихователь пояснює дітям назви тих історичних пам’яток, які засвідчують сьогодні поша­ну і пам’ять про засновників столиці (річка Либідь, гори Декавиця, Хоревиця). А в оповіданнях «Нові прихідці» та «Дивна данина»^[104] подано не тільки історичні аспекти.

Розповідаючи про богатирів стародавньої України, пе­дагог паралельно конкретизує уявлення про відомих кня­зів, чиї імена в історичних оповіданнях нероздільні з історією України. Наприклад, слухаючи розповідь про богатиря Добриню, діти більше дізнаються про князя Во­лодимира Великого, його просвітницьку і виховну діяль­ність, про князя, якого в народі називали Красне Сонечко за те, що він хотів миру і добра людям, дбав про їхнє майбутнє^[105].

Великою славою овіяне в історії України ім’я князя Ярослава, якого в народі називали Мудрим. Для того щоб пояснити народне ім’я князя, вихователька читає і розповідає про його великі справи, як-от вимогу поси­лати на навчання до школи всіх дітей, щоб росли розум­ними, видавати книжки і навчити всіх читати, будувати церкви ³.

Читаючи про княжича Данилка, вихователь особливо виділяє ті фрагменти з оповідання, з яких діти дізнаються про нього як учня, сина, товариша, брата; про історичні подвиги князя Данила, вшанування його пам’яті сьогодні в тих містах, які він збудував (Холм— нині місто в Поль­щі, Львів — одне з найбільших міст України, Галич—• культурно-просвітницький центр княжої пори в західних землях), в багатьох населених пунктах, які пов’язані з його іменем.

Княжа доба в історії України описана образною мо­вою. Така своєрідність історичного оповідання А. Л. Лотоцького пояснюється тим, що цей період в історії нашої держави межує з дохристиянським, язичницьким. Тому своєрідність мови полягає у власних назвах, якими відрізняється дохристиянська культура від культури наступ­них століть. Виховуючи справжніх патріотів України,.

А. Лотоцький давав у своїх оповіданнях глибокі і все­бічні знання, з особливою вимогливістю підходив до ово­лодіння дітьми рідною мовою. Ще у 1936 р. у співавторстві з Н. Угри-Безгрішним він видав спеціально з цією ме­тою «Коротку граматику української літературної мови». А, Лотоцький неодноразово зазначав, що незнання літе­ратурної мови свідчить про нестачу освіти і національно­го виховання. Тому в кожному історичному оповіданні автор подає тлумачний словник, який би допоміг дити­ні краще зрозуміти і засвоїти текст.

Отже, готуючись до роботи з дітьми над текстами опо­відань або їх фрагментами, вихователь забезпечує не лише розуміння відповідних назв, імен. Необхідно знач­ну увагу приділити аналізу етимології фраз на доступних прикладах, чим підготувати дітей до кращого сприйман­ня знань з краєзнавства, природи рідного краю, народних ремесел та усної народної творчості.

Через усі календарно-обрядові свята весняно-літньо­го циклу проходять традиційні імена українських дівчат, які своїм походженням сягають у прадавню історію ще язичницької епохи: Росава, Любава, Забава — улюблені героїні купальської обрядовості; Калинка — персонаж у більшості творів дитячого ігрового фольклору; Мирос­лава, Святослава, Ярослава — дівчатка із сюжетів ди­тячих історичних оповідань. Такі імена зустрічаються і сьогодні, і педагогу важливо відмітити це.

Окрему групу слів становлять назви одягу, речей по­буту і повсякденного вжитку, які мають давнє походжен­ня і сьогодні називаються дещо по-іншому згідно з нор­мами сучасної української літературної мови. Це такі слова, як колісниця, кирея, паволока. Спеціальні пояснен­ня значення цих слів полегшують розуміння і сприйман­ня творів під час домашнього читання, перегляду кіно­фільмів на історичну тематику, пригадування, як бабусі і дідусі сьогодні називають аналогічні речі вжитку. По­яснити це необхідно на конкретних прикладах. Особливо слід виділити в роботі з дітьми ті слова, які означають власні географічні назви і поняття краєзнавчого змісту і мають давнє походження. Це назви річок, гір, морів, міст, сіл тощо. Так, з річками Дніпром, Дністром, Ся­ном, Бугом, з Чорним і Азовським морями, Карпатськими горами пов’язано більшість сюжетів історичних оповідань. Єдність краєзнавчого (назви рослин, тварин) з гео­графічним положенням полегшує сприймання історич­ного. У такій єдності простежується і зворотний зв’язок, тому роботу слід планувати комплексно. Педагог пови­нен пам’ятати, що дітям старшого дошкільного віку важ­ко дається засвоєння абстрактних понять, прямого і пе­реносного значення окремих слів, фраз. Тому слід щоден­но збагачувати життєвий досвід дітей через безпосередні спостереження, розгляд наочності.

У підготовчій групі вихователь продовжує роботу над темою «Київ — столиця України». Дальшої конкретиза­ції потребують попередньо набуті уявлення, а їх розши­рення і поглиблення йде шляхом ознайомлення з назва­ми вулиць, майданів, пам’ятками архітектури, історич­ними місцями, працею людей сьогодні, їх оточенням. Так, цільові прогулянки та екскурсії (у столиці), роботу з ТЗН та іншими наочно-ілюстративними матеріалами вихователь спрямовує на аналіз архітектурного оздоб­лення споруд столиці, її національну традиційність і су­часну інтерпретацію.

Сучасне українське будівництво, ввібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатилося досвідом професійної стилізованої архітектури. Однак у спорудах минулого і сучасного вихователь виявляє з дітьми деякі елементи зональної варіантності, конструктивних та декоративно- художніх прийомів оформлення, різноманітних планів і конструкцій будівель.

Розвиток новітньої житлової архітектури характери­зується дедалі більшим взаємозв’язком традиційного і професійного, народностилізованого напряму архітек­турного модерну, і діти можуть це спостерігати під час прогулянок, розгляду наочних матеріалів. Традиційні елементи органічно входять в інтер’єр житлових і гро­мадських споруд, в монументально-пластичні прийоми їх зовнішнього оформлення. На це звертається увага ді­тей під час малювання, аплікації, конструювання. Зав­дання вихователя полягає в тому, щоб показати дитині красу і велич столиці, виявити традиції у назвах її ву­лиць, розповісти про їх історичне минуле і сьогодення. Після цього педагог називає найвизначніші споруди (з точки зору їх архітектурної цінності та призначення), історію їх спорудження. В обсязі цієї розмови діти ще раз звертаються до княжої доби в історії України, піз­ніших її часів. Одночасно з наочно-ілюстративним мате­ріалом вихователь планує використання творів дитячої літератури та народної творчості. У підготовчій групі дітям читають і розповідають легенди про Київ, про наз­ви окремих його вулиць і майданів, про київські кашта­ни. Розповідаючи про київські пам’ятки історії і куль­тури, використовують поезії «Майдан Софії», «Три бра­ти» Ю. Кругляка, «Київщина» Р. Завадович, «Серце Ук­раїни» І. Савицької та ін.

Підсумком роботи є заняття за аналогічною темою, в якій узагальнюють сформовані уявлення про те, що Ки­їв — столиця України, найбільше місто держави, воно має давню історію, багато історичних пам’яток.

Дітей знайомлять з працею жителів столиці, їхніми трудовими здобутками, відпочинком.

З попередньої роботи діти вже знають, що водні за­соби пересування в Україні мали значне поширення. Ук­раїнські човни і плоти, барки і баркаси, шаланди, трембаки та інші мають місце у творах з історичної тематики, і вихователь вже неодноразово пояснював призначення їх. Розповідаючи про працю киян сьогодні, педагог може згадати про великий міст-красень ім. Є. О. Патона. Ця споруда добре всім відома. Далі вихователь може повес­ти розмову про перший пароплав, як його використову­вали, які пристані є сьогодні на Дніпрі, про працю річ­ковиків. Від розмови про річкові пристані варто перей­ти до великих міст-портів України, з якими Київ сполу­чений,— це Одеса, Миколаїв, Херсон та ін.

За аналогією можна ознайомити дітей з працею лю­дей на залізниці, міському транспорті. Роботу за цією темою доцільно планувати у формі цільових прогулянок, екскурсій, використовуючи весь ілюстративний матеріал: картини, фотографії, діапозитиви тощо. Певне викорис­тання в обсязі даної теми мають різні жанри зображаль­ного мистецтва — графіка, акварель.

Наступна тематика — формування уявлень про вели­кі міста України. Часткові уявлення у дітей збереглися із занять у попередній групі, а в підготовчій увагу дітей слід звернути на те, у чому своєрідність і неповторність цих міст. Ознайомлення з великими містами — обласни­ми центрами України — закладає елементарні основи по­няття про територіально-адміністративний поділ держа­ви, про зв’язки, які існують між містами (наприклад, транспортні, культурні).

З формуванням елементарних географічних уявлень вихователь пов’язує краєзнавчий зміст і готує дітей до подальшої роботи над темою «Населення України». Ці­кавою і змістовною може бути робота вихователя, якщо її розпочати читанням вірша М. Хоросницької «Мрії».

Творчість вихователя полягає в тому, щоб вдало дібрати теми для цільових прогулянок та екскурсій, щоб сформувати уявлення про зв’язки між великими містами (залізниця, автотранспорт, аерофлот, річковий і морський транспорт). У бесіді діти дізнаються про сучасний тери­торіально-адміністративний поділ держави (з цією ме­тою вихователь використовує карту, макет, ілюстрації), посилається на життєвий досвід дітей.

Як і кожна держава, Україна поділена на адміністра­тивні частини, які називаються областями. Кожна об­ласть поділена на менші одиниці — райони. Область має, в свою чергу, головне місто. Від назви обласного міста походить назва області, за винятком Волинської (Луцьк), Закарпатської (Ужгород).

Розповідаючи про Львів (інші міста України), вихо­ватель показує на карті, макеті або глобусі, де воно роз­ташоване: на берегах яких річок (морів), біля підніжжя яких гір (на яких рівнинах) України. У зв’язку з цією роботою глибшими й усвідомленішими стають уявлення про особливості клімату, а звідси — про специфіку праці дорослих, видатних людей краю; про корисні копалини. Паралельно зі Львовом вихователь називає ще два-три міста з найближчого оточення, назви яких дітям уже добре відомі.

Одночасно з цією роботою вихователь планує цілий комплекс заходів щодо зображальної діяльності, пісен­но-музичної і ритмічної творчості, роботи з творами фольклору.

У темі «Великі міста України» вихователь має мож­ливість повернутися до розмови про населений пункт за місцем проживання дітей, враховуючи попередні уявлен­ня, поглибити і конкретизувати їх у новому обсязі. Ви­користовуючи різноманітні засоби, вихователь знайомить дітей з різними регіонами України і проводить три-чоти­ри заняття орієнтовно з таких тем: «Краса України — Поділля», «Верховино, рідний краю», «Чорне золото Ук­раїни», «Пливе Дніпро до моря синього». В обсязі кож­ної теми вихователь звертається до аналізу географічних особливостей краю, характеристики рельєфу, деяких іс­торичних відомостей. ІДі знання формують у дітей чіткі­ші уявлення про етнічну карту України, різноманітність національностей у її складі.

Засвоєння регіональних уявлень з попередніх тем дозволяють педагогу значно конкретизувати і поглибити, урізноманітнити знання з теми «Моя Батьківщина — Ук­раїна». Тематично вона різнопланова і передбачає роботу з дітьми в кількох найбільш об’ємних напрямах. Ос­кільки основою соціально-економічного та культурного розвитку України є її географічне положення і природні багатства, то ця тема передує іншим. Розпочати поглиб­лену роботу над темою слід з історичного оповідання А. Лотоцького «Початки Української держави» Можна також прочитати вірш В. Терен «Не забудь».

Сьогоднішній день України — її державність та не­залежність. Отже, тема для розмови з дітьми — прапор, герб, державний гімн України. Перед тим як подати ці відомості, педагог підсумовує все, що знають діти із спо­рідненої теми — герб і прапор рідного міста.

Ознайомлення з гімном України пов’язане з поглиб­ленням уявлень дітей. А далі розмову доречно підсилити читанням оповідання В. Скуратівського «Калина». З ньо­го діти повторно дізнаються, що символізує калина в творчості нашого народу. В кінці можна пояснити при­слів’я «Без верби і калини нема України».

Запитання для повторення

1. Що таке краєзнавство?

2. Хто у вітчизняній педагогіці вперше обгрунтував термін «батьківщинознавство»?

3. Які проблеми краєзнавства вперше поставили С. Ф. Русова і В. О. Сухомлинський?

4 За якими напрямами доцільно вивчати краєзнавство у до­шкільному закладі?

5 У чому полягають особливості ознайомлення з рідним краєм дітей молодшого і середнього дошкільного віку?

6 Які форми краєзнавчої роботи планує вихователь у старшо­му дошкільному віці?