Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Хліб —усьому голова 3 pageРідна мати — «перший педагог, від якого розпочався родовід, вихователь та й саме виховання, і її ніким замінити не можна» [96]. Мати любить своїх дітей особливою, материнською любов’ю, вона задля дитини віддасть останній шматок хліба, а в разі потреби — і життя. Це образно відбито у прислів'ях та приказках: «Любов матері безмежна», «Дитина плаче, а матері боляче», «у дитини заболить пальчик, а у матері — серце». Сподвижницька любов матері до дітей, як зазначає М. Г. Стельмахович, стала вершиною гуманності в народній педагогіці, а мадонна з маленькою дитиною на руках —святою. Усе це так, проте материнська любов, як і любов батька, не повинна бути сліпою. Дитину потрібно не тільки любити, а й виховувати, поважаючи її особистість. Добре, коли батьки користуються авторитетом серед дітей. Справжній авторитет батьків визначається не тільки їхнім ставленням до дітей, а насамперед стосунками між жінкою та чоловіком, їхнім ставленням один до одного та до своїх громадських обов’язків, до праці, до сусідів, до друзів. Традиційна дошкільна педагогіка зазначає, що батьківський авторитет залежить від єдності вимог батька й матері до дітей та від уміння вдало використовувати свою батьківську владу. Батьківський авторитет має свій зворотний бік: як батьки ставляться до дітей, так і діти будуть ставитись до своїх батьків. У дітей свій обов’язок — любити й шанувати батьків. Народ заклав ці невмирущі сентенції у прислів’ях: «Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько», «Як батька покинеш, то й сам загинеш». Невдячність дітей до батьків суворо засуджується у моральному кодексі народної педагогіки. Шанобливе ставлення дітей до батьків та прояви їхньої невдячності з наступним осудом описано в багатьох творах художньої літератури (В. Осєєвої «Сини», В. Сухомлинського «Сьома дочка» та ін.). Традиційною формою звернення дітей до батьків в українських сім’ях було шанобливе «Ви»: «Казали батько, казали мати...» До складу сім’ї входять бабуся, дідусь, сестри та брати. Вони теж беруть участь у вихованні дітей. Дідусь та бабуся — це супутники дитинства. Майже кожна доросла людина згадує з особливою теплотою дідусеві оповідки та перекази й бабусині казки, життєві поради, приповідки. Дідусь та бабуся вчать дитину життєвої мудрості, передають свій досвід життя. Добре, якщо у сім’ї і батьки, і дідусь та бабуся живуть у злагоді, шанують одне одного, виховують дітей єдиними вимогами, не перекладають цю нелегку справу один на одного. Батьки до того ж учать шанувати дідуся та бабусю. Особливе ставлення склалось у народній педагогіці до дітей-сиріт. У прислів’ях та приказках висловлюється співчуття до таких дітей: «Сироту лають і б’ють та плакать не дають», «Сиротою жити — сльози лити», «Сироті хоч з моста та в воду», «За сиротою журба за журбою». Здавна в Україні дівчаткам-сиріткам надягали особливий віночок з блакитними стрічками, щоб кожний чим міг допомагав цій дитині. Дітям-сиротам призначають названих батьків. Названий батько — це чоловік, який узяв на виховання чужу дитину за свою; названа мати — це жінка, яка взяла на виховання чужу дитину. В останні роки у рамках Дитячого фонду почали відкриватися сімейні дитячі будинки, в яких названі батьки беруть на виховання 8—10 чужих дітей, виховуючи їх разом із своїми. Звідси й поняття: названий син, названа дочка. Брати та сестри — люди рідні по крові, вони також піклуються один про одного, допомагають меншим. Названих братів називають побратимами, а названих сестер — посестрами. Якщо вже утворилася така сім’я, то названі батьки повинні піклуватися про названих дітей, як про своїх рідних, а названі діти — шанувати та поважати своїх батьків. На жаль, не завжди так буває в житті. Про це добре розповідається в українській народній казці «Названий батько», яку обов’язково слід прочитати дітям, пояснюючи слова «названий батько», «названа мати». Усі варіантні програми виховання дітей у дошкільному закладі передбачають ознайомлення дітей із сім’єю та її членами. Наводимо зміст ознайомлення дітей із сімейними стосунками за програмою з народознавства [97]. Мати (мама, ненька, матуся, матінка) — берегиня роду, продовжувачка роду. Мати виношує дитину під серцем, народжує на світ, зігріває теплом, ласкою, піклується про дітей, виховує їх. Батько (тато, батечко, батенько, татусь, татунечко) — піклується про дітей, жінку-матір. Від слова «батько» походить слово «батьківщина» (вітчизна) або «батьківщина» (спадщина від батьків). Український народ на знак глибокої поваги дітей до своїх батьків вчить звертатися до батьків ввічливою формою «Ви» (Ви — тато, Ви — мамо). Це давня народна українська традиція. Брати, сестри — люди, рідні по крові, піклуються одне про одного, старші допомагають батькам виховувати молодших. Побратим, посестра — це щирі, добросердні люди, які завжди допомагають порадою, знаходяться поруч у скрутні хвилини життя. Орієнтовна тематика занять з ознайомлення дітей із сімейними стосунками. Молодша група: «Неня моя рідна», «Татусю рідненький», «Братики й сестрички», «Моя сім’я», «У сімейному мирі та злагоді». Середня група: «Хто у світі наймиліший?», «Разом з батечком», «Гостинність дідуся та бабусі», «Сестри (братики) мої милі», «Рідні мої, любі мої». Старша група: «Мої батьки», «У колі сім’ї», «Названі батьки». Підготовча до школи група: «Мати — берегиня роду», «Батьківські турботи», «Нічого кращого немає, як тая мати молодая...», «Навчу я маленького братуся (сестричку)...». Орієнтовні конспекти занять Тема: «Моя сім’я» (друга молодша група) Завдання: Дати дітям первинні уявлення про сім’ю як таку, про її склад. Виховувати любов і повагу до рідних. Матеріал: макет квітки, на пелюстках і всередині якої — невеличкі конвертики або розрізи, куди вкладають зображення дорослих і дитини. Хід заняття: Вихователь організовує дітей, повідомляє, що сьогодні йтиме мова про сім’ю, читає вірш М. Підгірянки «Мама». — Діти, про кого я прочитала вірш? Так, про маму. Вона найдорожча, найлюбіша для вас. Про маму є дуже багато пісень, віршів. А знаєте, чому? Справді, мама завжди поруч з вами. Що вона робить? Так, і їсти готує, і пере, і прасує, і шиє. А коли ви хворі, як допомагає вам мама? Хто з вас знає інший вірш про маму? (Діти розповідають.) Ось ми й поговорили про одного члена сім’ї. Про кого? Вихователька викладає на одній пелюстці малюнок: мама біля дитячого ліжечка. Потім запитує дітей, хто разом з мамою створює затишок удома, у кого сильні, майстрові руки. Пропонує розглянути картинки про татову роботу, викладає на іншій пелюстці відповідний малюнок. — А тепер послухайте ось такі лагідні слова: Мій дідусь старенький, Як голуб сивенький, По садочку ходить І мене, малого, Онученька свого, За рученьку водить. По садочку ходить, Яблучка знаходить, Ще й дає горіхи Мій дідуньо милий, Як голубчик сивий, З ним — багато втіхи. М. Підгірянка — Про кого йдеться у вірші? З ким із вас у сім’ї живе дідусь? Хто розповість про нього? Діти розповідають. На пелюстці викладається малюнок: дідусь порається біля вуликів. — А ще про кого із членів сім’ї ми не згадали? Хто вам і теплі рукавички зв’яже, і казку розкаже? Так, бабуся. Дуже добре, коли бабуся з вами. Разом з нею завжди затишок, у хаті завжди пахне пиріжками. (З допомогою дітей на пелюстці викладається малюнок.) А якщо бабуся не живе з вами, як можна її бачити? Так, треба часто відвідувати її, щоб вона раділа зустрічам. Ось як, наприклад: Іде віз з гори в долину До бабусі на гостину, Хде батько і матуся, Іде тітка Олюся, Їде Юрчик-синочок — Гостей повний візочок. А бабуся старенька Любим гостям раденька, Любих гостей вітає, Хлібом-медом приймає. — Ось бачите, яка вона — сім’я: і мама, і тато, і бабуся, і дідусь. А ще в декого з вас є братики і сестрички. Всі вони — сім’я. (Викладає всередині квітки зображення дитини.) Сім’я повинна бути дружна і міцна — тоді вона гарна, як наша квітка. Тема: «Сім'я» (середня група). Завдання: Розширити знання дітей про сім’ю, її склад, взаємостосунки в сім’ї. Виховувати взаємоповагу один до одного. Словник: сім’я, тато, матуся, дідусь, бабуся, син, донька, онуки. Матеріал: фотографія родини вихователя, хутряний одяг. Хід заняття: Вихователь садить дітей навколо себе, показує фотографії членів своєї сім’ї і говорить: — Це моя родина. Це моя мама, а це — тато. Ось це — дідусь, бабуся, мої молодша сестра і старший брат. Діти мають повторити ці слова. Якщо у вихователя є діти, він показує і їхні фотографії, називаючи: це моя донька, а це — синок. Вихователь пропонує дітям гру. Звертається до будь-якої дитини і каже: «Тетянко, ти будеш начебто вихователькою. (Називає її ім’я і по батькові.) Будеш брати ці фотографії і розповідати дітям про них так, як я». — Тепер пограємо так. Ми всі — одна велика дружна родина. У нас є і тато, і мама, і дідусь, і бабуся, братики і сестрички, онуки й онучки. Я буду бабуся. А ти будеш хто? (Запитує кожного з дітей.) Далі вихователь розповідає: — Коли я була маленька, мені бабуся розповідала казки. (Запитує когось із дітей, чи розповідала йому бабуся казки.) А мама, коли вкладала мене спати, завжди співала колискові пісні. Я й зараз пам’ятаю колискову «Котику сіренький». Ця колискова знайома дітям. Вихователь пропонує заспівати її. Фізкультхвилинку можна провести так. Вихователь говорить: - Мій дідусь дуже любив гратися зі мною й моїм братиком. Він виходив у іншу кімнату, одягав кожух і ставав ніби ведмедем, а потім ловив нас, а ми тікали. Ось і зараз ми так пограємо, Ти (називає ім’я хлопчика) будеш дідусем. (Веде його в іншу кімнату, дає йому якийсь волохатий одяг, і той, загорнувшись, починає ловити дітей. Всі тікають). Потім вихователь знову збирає дітей біля себе й проводить бесіду: — Дітки, а хто вас у сім’ї найбільше любить? А хто спати вкладає? Хто пісні колискові співає? Зараз ми вивчимо невеличкий вірш про маму і навчимося її ласкаво називати. Послухайте і запам’ятайте, як названо маму. Вихователь читає вірш В. Гринько «Мама». Пояснює слово «немовля» — це дитина, яка ще не ходить, а лежить у колисочці.
§ 2. Ознайомлення дітей з родиною, родоводом Рід. Родина. Родовід. Це культові поняття нашого народу, це святиня, про яку складено чимало приказок і прислів’їв: «З роду в рід», «Так на роду написано», «Який рід, такий плід», «Без роду немає народу», «Роде мій красний, роде мій прекрасний». Що ж означають для нас ці святі слова? Рід — це кілька поколінь, які походять від одного предка. Родина — група споріднених людей, яка складається з жінки, чоловіка, дітей, бабусі, дідуся, що живуть разом. Родовід — це рід з усіма родичами та свояками, це родинний кущ, родинне деревце, яке повинен знати й шанувати кожний його член. Останнім часом вживається і більш широка поетизована назва родоводу — Берегиня. «Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіди, традиційний звичай взаємодопомоги — толока, незамулена криниця, з якої пив воду філософ чи мандрівник, задавніла пам’ятка на околиці села чи урочище, з котрим пов’язане наше історичне минуле, дядькова будьонівка, що висить над ліжком, або ж прибережені в осідлі жорна, що годували в тяжке лихоліття народних месників та сирітських дітей, портрет на стіні найдорожчої людини, пожухлий від часу лист-трикутник, що зберігся у прискринку,— пише В. Скуратівський,— все це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи, наша історія, може, почасти й сумна, але в основі своїй велична і всестверджуюча. Не вивітрити з пам’яті, вберегти ці символи людського духу від забуття й байдужості, зробити набутком для наших дітей і нащадків — саме це й осимволізовує Берегиня» Берегти свій рід, свій родовід, пам’ять про нього — одне із завдань і в дошкільній педагогіці. Зацікавленість історією родоводу, повага до нього не приходять самі собою, їх потрібно виховувати, підтримувати добрими справами як у сім’ї, так і в дитячому садку. Є родини, які мають багато родичів, яких діти іноді й не знають, бо дорослі не завжди родичаються. Народна родинна педагогіка склала чималий словник для позначення сімейно-родинних відносин та стосунків. З ними потрібно познайомити і дітей. Для цього сім’ї одного роду повинні спілкуватися між собою, підтримувати теплі родинні стосунки: зустрічати сімейні та народні свята, обговорювати родинні справи, допомагати одне одному, привчати і прилучати до цього й дітей ще змалку. Про це йдеться і в народних прислів’ях: «З’їжджається рід до роду на любу розмову», «Свого домагайся, роду не цурайся», «Хто роду відречеться, того й рід відрече». Скільки б не розповідали дітям про родовід, але якщо в сім’ї немає традицій, не зберігаються сімейні реліквії, листи, рушники, одяг, вони виростуть без поважного ставлення до батьків, до старших. Про це з сумом розмірковує засновник сучасного українського народознавства В. Скуратівський: «... чи в багатьох сучасних сім’ях знайдеш на стіні батьківські фотокартки. Зате скільки співаків, футболістів, колекцій етикеток з-під винних пляшок і цигаркових коробок! Старі фотокартки близьких людей припадають... пилюкою в безладно напханих альбомах, а прибраний домотканим рушником портрет батька чи мами вважається ознакою старомодності, несмаку. Еталоном комфортності, обличчям сучасної оселі стало натомість масове колекціонування кришталю, неужиткового посуду, розкішних меблів...» [98]. Вивішені на стіні портрети родоводу — це не просто родинна традиція, це і пам’ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад, який би успадкували наші діти. Дехто з молодих нехтує листами від батьків, прочитає й тут же розірве та викине. Скільки тих дорогоцінних листів чи вітальних листівок валяється на смітниках, підвіконнях поштових відділень, у шухлядках гуртожитків. Неповага до листів — це обличчя нашої культури, не і наше ставлення до родоводу, пам’ять про нього. Батьки, як і всі люди, смертні. Прийде час, батьків не стане, крім спогадів має бути й «речове свідоцтво» про тих, хто жив, кого мають згадувати й шанувати нащадки. Такими речовими спогадами є листи, фотографії, особисті речі. У сільській місцевості літні люди й сьогодні мають традиційні українські скрині з вишитими рушниками, а серед них — обов’язково родинний, особливо шанований рушник-спадкоємець, традиційний український одяг, родовідні документи та фотографії. Одним із суттєвіших прорахунків сучасної родинної педагогіки, на думку В. Скуратівського, є те, що ми на якомусь етапі знехтували окремими традиційними формами, свідомо чи несвідомо відмовились від усталеного й випробуваного досвіду і за це маємо розплачуватися вульгарними автографами, вишкрябаними на стінках історичних пам’яток, зневажливим ставленням до найсвятішого — хліба, панібратським «ти» зі старшими й батьками. Якими ж шляхами прилучати дітей до вшанування свого роду? Ефективним засобом такого родинного виховання є національні свята, звичаї, традиції, в обрядовості яких закладено шанування свого роду. Це традиційні храмові свята, на які обов’язково збирається вся родина. За стіл сідають усі: і діти, і старі, і молоді. На Святвечір перед Різдвом кожний має бути вдома, з рідними та близькими, якщо ж десь забариться, то буде «поневірятись поміж людей цілий рік». Різдвяний Дідух-сніп — це не що інше, як символ далекого предка з надією, що цей «родоначальник працею посприяє, аби сім’я мала хліб і статки, радісне життя» !. А малечі Ді- дух приносить подарунки, ласощі, сховані батьками у святковий сніп. Був в Україні ще один нині забутий звичай. На Різдво посеред святкового столу ставили Деревце як уособлення Древа життя, родини, вічності людського роду й життя на землі. Таке родинне Деревце робили із стебел та колосся пшениці, обвішували як символ сімейного добробуту, радісного святкового настрою. Це й Великодні традиції родинних розговин, коли після відвідування храму вся родина збиралась до батьків, старійшин роду. Та й сучасні традиції відзначати родиною, разом з усіма родичами дні народження, хрестини, інші свята. Протягом перебування дітей у дитячому садку потрібно викликати у них інтерес до свого родоводу. Бажано, щоб кожна дитина по закінченні перебування у дитсадку мала свій альбом — родовід чи родинне деревце,— виготовлений своїми руками під керівництвом вихователя. А в ньому — фотографії прадіда, прабабусі, дідуся, бабусі, батьків, братів, сестер, родичів. Нехай стануть шанованими гостями у дитячих садках прабатьки, дідусі, бабусі та й самі батьки. Зустрічі з ними напередодні національних свят, їхні розповіді обов’язково викличуть у дітей інтерес до історії родоводу та всього українського народу. У кожній віковій групі доцільно провести й серію спеціальних занять. У молодшій групі: «Чиї ми онуки?»; у середній: «Хто найстарший у сім’ї?», «Що я знаю про своїх бабусю та дідуся?»; у старшій групі: «Про що розповідають фотографії?», «Мої прабатьки», «Батьківська родина», «Родинне деревце», «Скільки братів, сестер, онуків, правнуків?», «Хто я, з якого роду?», «Матусина родина», «Чи знаєш ти своїх родичів?»; у підготовчій до школи групі: «Мій родовід», «Нашому роду нема переводу», «Батьківська спадщина». Наводимо орієнтовні конспекти занять. Тема: «Родовід» (старша група). Завдання: Продовжувати формувати поняття про сім’ю: родину, рідню. Знайомити з ремеслами, якими займалися прародичі: вишивання, плетіння, вироби з глини, обробка дерева. Виховувати почуття гордості за людські вмілі руки. Матеріал до заняття: вишивані серветки, рушники, дерев’яні шкатулки, глиняні вироби. Сюжетні картинки із зображенням людей різних професій. Хід заняття: Вихователь читає вірш Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати...». Діти, в цьому вірші є слова «Сім'я вечеря колб хати...». Хто з вас скаже, що значить слово «сім’я»? Хто входить до складу сім’ї? Так. Правильно. До складу сім’ї входять мама, тато, братики, сестрички, дідусі, бабусі. Все це сім’я, рід, родина. В сиву давнину кожна дитина повинна була знати, чим займаються її тато, мама, дідусь, бабуся. А якщо хтось не знав, то це був великий сором. От і ми з вами сьогодні поговоримо про те, де працюють ваші тата, мами. Хто розповість? Підходьте до столу. Беріть картинку, яка допоможе вам краще розповісти про роботу тата, мами, про їх професії. (Діти розповідають.) — Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких пісень співали. А до розповіді докинуть ще й дотеп якийсь, прислів’я народне чи приказку. Дослухайтеся, запам’ятовуйте, діти, бо це наше багатство. Я б могла вам, діти, розповісти багато чого про наших бабусь і дідусів, але хочу, щоб ви самі про це дізналися від них самих або від ваших батьків, щоб ви краще знали історію сім’ї, своєї родини. А зараз я вам, дітки, розповім один старовинний звичай, називається він «Збирати росу». Це родинний звичай. На початку травня селяни виходили «збирати росу». Як правило, вдягали святковий одяг, брали їжу і вдосвіта сходилися до одного з сусідів. Як прокидалося сонечко, вирушали в поле, йшли попарно — чоловік і дружина, хлопчик і дівчинка. Дорогою, за звичаєм, не розмовляли, а як траплялися стрічні, то віталися лише поклоном. Біля ниви розстеляли скатертину і виставляли сніданок. Господар з хлібом на вишитому рушнику запрошував усіх тричі обійти житні сходи. Потім скроплювали один одного росою, бажаючи міцного здоров’я та щастя. Дітям окремо приказували: «З роси та води вам!» Тоді ж збирали у долоні росу і зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани. — Діти, а ось у мене на столі лежать вишиті рушники, серветки. Можливо, хтось із членів вашої сім’ї теж вишиває. Хто розповість? (Діти розповідають.) — А ось подивіться, які гарні вироби із дерева. Тут і шкатулки, і дерев’яні ложки. А нумо подумайте і скажіть, хто з вашої родини вміє виготовляти такі вироби. Діти розповідають, демонструючи вироби членів своєї родини. Аналогічно йде розповідь і про інші вироби. — Ось, діти, ми з вами поговорили про ваші сім’ї. Почули, які працьовиті люди живуть у них, як гарно вміють працювати, які гарні вироби вміють робити, які це дружні сім’ї. Протягом багатьох років люди навчалися спостерігати, запам’ятовувати, і буде дуже прикро, якщо ми не продовжимо цієї традиції, якщо дідусі і бабусі навічно заберуть із собою багато з тих скарбів і тієї мудрості, які жили у народі з давніх-давен. Це буде гарна пам’ятка не тільки про свій родовід, а й повага до нашої історії. Адже раніше в Україні було за честь і обов’язок знати свій родовід аж до сьомого коліна. Тема: «Зростай, родинне деревце!» Завдання: Викликати у дітей стійкий інтерес до найближчого соціального оточення — сім’ї та родини. На основі інтересу закріпити й узагальнити відомості про третє і, по можливості, четверте покоління родини. Діти повинні знати не лише своїх батьків (по батькові, вік, професія), а й родичів третього покоління — дідуся і бабусі, по можливості, і четвертого — прадідуся і прабабусі. Навчити дітей звертатися до старших членів сім’ї на «Ви» — як за національною ознакою українського народу. Навчити узагальнювати свої знання про родину у малюнкові-моделі «родинного деревця». Розвивати елементи логічного мислення, допитливість, зв’язане монологічне мовлення, збагачувати і зміцнювати пам’ять, розвивати чуйність, доброзичливість, гуманізм та милосердя. Виховувати у дітей елементи народного світосприймання, формувати соціальну активність, народні етичні норми щодо старших та молодших родичів, членів сім’ї. Матеріал до заняття: зразок «родинного деревця» Василька Стригуна, програвач, платівка «Ой роде наш красний», магнітофон, запис української народної пісні «Повів Івасько коня до води» у виконанні матері Василька, родинні реліквії сім’ї Стригунів: фар- тух-запаска, рушник, обрус, підкова, дитяча домоткана вишита сорочка, бойові нагороди, текст гри «Варена рибка», аркуші паперу, олівці, фломастери, мольберти. Хід з а н я т т я: — Діти, сьогодні у нас не зовсім звичайне заняття. Ви це могли помітити навіть з того, як розміщено ваші стільці — великим колом. У такому дружньому колі ми і проведемо наше заняття. А незвичайне воно ще й тому, що ми будемо слухати пісні, розповідати і слухати цікаві історії, розучимо і пограємо в одну незвичайну для вас гру та ще й малюватимемо. Тому я закликаю бути уважними, відповідати змістовно на мої запитання, доповнювати мою розповідь та відповіді товаришів. І ще одна особливість сьогоднішнього заняття в тому, що мені допоможе його провести ваш товариш — Василько Стригун. А в кінці заняття я вам задам домашнє завдання. Діти, я навмисне не називаю тему нашого заняття. Це зробите ви, послухавши запис пісні «Ой роде наш красний». — Правильно, сьогодні ми з великою любов’ю і сердечною теплотою будемо пригадувати своїх родичів, свою сім’ю, свою родину. З давніх-давен в українців, так само як і в інших народів, про сім’ю, родину складено пісні, вірші, прислів’я та приказки як про найбільший скарб, який може і повинна мати кожна людина. Ось послухайте: «Нащо клад, коли в сім’ї лад», «Скрізь добре, але вдома краще», «Удома і стіни допомагають», «Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду», «Нема в світі дорожчого, як родина». Проникливо співає Ніна Матвієнко пісню «Не цураймося, признаваймося». От про таку щасливу родину нам сьогодні розповість Василько Стригун. Розповідь хлопчика: — Нещодавно вихователька запитувала в нас, чи подобаються нам наші імена, які ми знаємо ще українські імена, чому нас назвали саме так? Я запитав у мами і тата, чому мене назвали саме так. Вони сказали, що мене названо в честь мого дідуся, якого звуть Василь Федорович Стригун. Я попросив тата розповісти мені про дідуся. Тато мені розповів багато цікавого про моїх дідуся і бабусю. Тепер я знаю, як їх звуть, скільки їм років, чим вони займались, коли були молодими і повними сил і здоров’я. Потім я розповів про них виховательці, і ми придумали секрет для моїх мами й тата. — Діти, Василько дізнався від своїх батьків багато цікавого про своїх бабусю і дідуся і навіть про прабабусю і прадідуся. Василько приніс з дому фотографії своїх стареньких родичів, а також найближчих родичів. (ми з вами склали Дуже цікаву модель, яка допоможе нам усім побачити коріння родини, як вона росла-розросталась і де наш Василько на цій моделі. А назвали ми модель «Родинним деревом». І хоч намальоване воно могутнім, домовились ми з Васильком назвати його деревцем, адже це гілочка найдорожчих, найближчих людей Василькової сім’ї. Цю модель родинного деревця Вася подарує мамі в день 8 Березня. Васильку, давай продемонструємо дітям твоє деревце, і я розповім дітям про твою родину. — Василева родина давня і дружна, славиться своїми чесними і працьовитими родичами. Хлопчик сказав, що знає навіть дещо про своїх прабабусю і прадідуся, їх звали Леся Петрівна і Федір Іванович Стригуни. Вони жили ще в XIX столітті. Стригуни були бідними селянами і наймалися до пана на службу, щоб прогодувати п’ятеро своїх дітей. Копієчку до копієчки складали вони, щоб купити собі шматочок землі, бо ж треба було хоч як-небудь одягнути й нагодувати своїх дітей. Важко їм жилося, але взаємна любов і повага, злагода, думки про дітей та золоті руки, що не знали втоми, допомогли здолати труднощі, якими було повне кріпацьке життя. Фотографії Василькових прадідуся і прабабусі ми розмістили на нашому деревці в основі, біля самих витоків,— там, де коріння. Бо це і справді коріння Василькової родини. Вони вже померли, але в пам’яті Василькових родичів залишаються живими, бо в сім’ї Стригунів є хороша сімейна традиція: у день народження і день смерті своїх пращурів, на великі свята відвідують їхні могили, приносять квіти, стежать, щоб біля могил завжди було чисто, прибрано, щоб росла трава, квіти. І ще дуже важливо, що Василька і його сестричок вчать говорити хороше про померлих. Так заведено в Україні. Так шанують пам’ять своїх прабатьків і всі інші народи. А тепер пройдемо в цю частину кімнати. Тут ми з Васильком зробили невеличку виставку. Він вам коротко розповість про ці речі, бо це сімейні реліквії Василькового роду. Хлопчик показує і називає речі, розповідає: «Ці речі зберігаються у нас вдома. їх бережуть мої мама і тато, бо це нам подарували бабуся і дідусь. На моєму деревці фотографії бабусі Ірини Степанівни і дідуся Василя Федоровича ми розмістили на стовбурі. Вони ніби ви росли з коріння своїх батьків (показує) і дали життя своїм дітям — синам та дочці. Оці три могутні гілки — це син Степан (мій батько) [демонструє дерево], син Іван та донька Наталя. А для мене вони — дядько Іван і тітка Наталя». Далі розповідь продовжує вихователька: «Вася розповів мені багато цікавого про свою родину. Вам, діти, також треба намалювати таке родинне деревце. А для цього необхідно принести фотографії своїх рідних. Це і буде вашим домашнім завданням». Діти малюють, у кімнаті звучать притишені українські народні мелодії. Тема: «Свято нашого роду» (підготовча група). Завдання: Закріпити знання дітей про обереги української родини. Викликати пізнавальний інтерес до історії свого родоводу, української нації, її культури і побуту. Виховувати любов до праці, почуття гордості за майстерність родичів, близьких, бажання берегти свою національну культуру. Обладнання: предмети побуту та обереги старовинної української сім’ї; на стінах — рушники. Виставка виробів дорослих членів сім’ї. Грамзаписи українських пісень. Хід свята: До музичного залу заходять дорослі і співають пісню «Добрий вечір» (українська щедрівка), а по закінченні кажуть: «Добрий вечір тому, хто господар дому!» Діти проголошують гостям вітальні слова, вивчені раніше, вручають хліб-сіль. Лунає уривок з пісні «Ой роде наш красний» у виконанні співачки Н. Матвієнко. Вихователька: «Шановні гості, просимо вас взяти участь у нашій щирій розмові на святі нашого роду. Родина — це не тільки рідні, родичі. Це і дитячий садок, і школа, і весь народ український. Родина до родини — народ. Ми з вами всі український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих, Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, (а зруйнуй їх — і річка засохне), так і наша українська; культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. І хочеться нам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша була красивою, щасливою. Потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми — частинка всього цього, нам рідного і близького». Лунає вступ: Україно, рідна Україно, Звідки ти взяла таке ім’я? Може, знає пісня солов’їна? Може, скаже пісня солов’я? Ведуча запитує дітей, в якій державі вони живуть, як називається столиця України. Пропонує пограти в гру «Подорож по Україні». Показує картини-ілюстрації міст України, річок, морів, гір, лісів, діти їх називають. — А в якому місті ми з вами живемо? (Гра «Подорож по рідному місту».) — А на якій вулиці ви живете? (Діти розповідають історію рідного міста, рідної вулиці.) — Щоб нашому роду не було переводу, він має жити багато літ. Як співає Ніна Матвієнко: «З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти». Треба берегти коріння роду. Хто ж його береже? Хто ж берегиня роду? Це мати. Поет Тарас Шевченко так про неї писав:
|