Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
РОЗДІЛ ІV 2 page— А що ж мені їсти? (Підлітає до столу.) — Калачі. — Гам. (Імітує рухи горобчика, що дзьобає калач.) Вихователька двічі читає, опісля запитує: «Як кричав горобчик?» Пропонує повторити разом: «Жив, жив, жив!» — «Де ж сісти горобчику?» Діти відповідають: «На печі».— «Що ж їсти горобчику?» — «Калачі».— «Як їв горобчик?» — «Гам». Повторне розігрування, дії з горобчиком виконують діти. Поїдемо, синочку, з тобою в село! На столі сидить лялька-хлопчик. З другого кінця — лоша, корова, теля, вівця, порося, коза, собака, кішка, курка, півень. Діти розглядають їх, називають. Вихователька читає утішку, показує потрібну іграшку-тварину. Поїдем, синочку, З тобою в село. Багато побачим, Почуємо там. Лошатко: «І-го-го!» Корівонька: «Му-у-у!» Телятко: «Мі-мі-мі!» Вівця: «Бе-е-е!» Поросятко: «Хрю-хрю-хрю!» Кізонька: «Ме-е-е!» Собачка: «Гав-гав-гав!» А киця: «Няв!» Курочка по сінцях: «Ко-ко-ко!» А півничок на подвір’ї: «Ку-ку-рі-ку!» Під час повторного розігрування вихователька роздає тварини дітям (беруть участь 10 дітей), діти показують тварину, називають її і звуконаслідують. Інсценування й драматизація забавлянок та утішок проводиться в старших групах дитячого садка в години розваг у другій половині дня. Всі діти сидять на стільчиках півколом. Одну утішку драматизують чи інсценізують три-чотири рази. Зайчику, зайчику — Зайчику, зайчику, Де ти бував? — У млині, у млині. — ІЦо ти чував? — Там були кравчики, Перебили пальчики, Ледве я втік Через бабин тік, Та через колоду, Та хвостиком у воду — Шубовсть. Утішку драматизують двоє дітей: одна дитина запитує, а зайчик (у шапочці зайчика і з хвостиком) відповідає. На останнє слово «шубовсть» зайчик сідає на стільчик. Я маленький хлопчик, я маленька дівчинка Троє дітей в українських національних костюмах. У хлопчика— дудочка, у дівчинки — сопілка. На килимку— стовпчик і стільчик. Першим виходить хлопчик з дудочкою і промовляє: Я маленький хлопчик, Виліз я на стовпчик, На дудочку граю, Всіх вас забавляю. Ду-ду-ду-ду! Виходить дівчинка: Я маленька дівонька, Як у полі квітонька. (Сідає на стільчик.) На сопілку граю, Пісеньку співаю, Всіх вас розважаю. Ля-ля-ля-ля-ля! Виходить третя дівчинка-україночка: Українка я маленька, Українці батько й ненька, Сестричка й братик милий (Показує на дітей із сопілкою та дудочкою.) На Вкраїні ся родили. Ну-мо, станьмо в хоровод. Усі діти стають до хороводу і співають «Подоляночку». Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.
§ 3. Скоромовки та лічилки у роботі з дітьми Скоромовки — де жартівливі вислови, побудовані на навмисно утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються у швидкому темпі. Наприклад, такі: «Перепеличка невеличка, під полукіпком випідьпідьомкалась», «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята», «їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі Прокопенята». Швидкий темп вимови важких слів у незвичному, нетиповому їх поєднанні призводить до перекручення слів, спотворення тексту, що викликає сміх у дітей. Скоромовки — це надзвичайна знахідка народної логопедії, адже їхня мета — формування чистого й правильного мовлення, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовного апарату. Народна педагогіка потурбувалась, щоб на кожний звук, який опановує дитина, у нагоді стала й відповідна скоромовка. Скоромовки невеликі за розміром (можуть бути однорядкові), в кожному слові яких повторюється лише один звук, чергується тільки тверда та м’яка його вимова. Наприклад: Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив. У Сані перекинулись сани, тепер у Сані нові сани. Чимало скоромовок із складним поєднанням відразу кількох важких звуків — шиплячих, свистячих та звука [Р]: Смаженю смажив, Замість смажені Смажив Саша, у Саші сажа.
Вибіг Гришка на доріжку, Взяв з доріжки Гришка кішку - На доріжці сидить кішка, Хай піймає кішка мишку.
Прийшов Прокіп, налляв окріп. Іде Гаврило — ще не зварилось. Прийшов Денис — налляв сім мис. Прийшов Тарас, з’їв все нараз.
Через грядку гріб тхір ямку. У народній логопедії можна знайти скоромовки з незвичним поєднанням голосних звуків. Улас у нас, Опанас у вас.
Кричав Архип, Архип охрип. Не треба Архипу кричати до хрипу.
Якось Яків сіяв мак Так-сяк, абияк. Виріс ярий Яків мак, Та щось коле, як їжак. Цінними для розвитку у дітей діалогічного мовлення е скоромовки, побудовані ланцюжком у вигляді діалога, прямої мови. Наприклад: Семен сказав своїм синам: — Сини, складіть скирту сіна. Сини склали скирту сіна. Семен сказав своїм синам: — Спасибі. Когут каже: — Вовки ідуть. Баран каже: — Де? А пес каже: — Онде, онде. Квочка каже: — Клопіт мій, клопіт мій, Де курятка подіти? А квочка каже: — Так і треба, Так, так. Скоромовки доцільно використовувати в роботі з дітьми вже з молодшого дошкільного віку. Молодшим дошкільникам пропонуються нескладні за текстом скоромовки на звуки [к], [в], [с], [б], [п], [з] та голосні. Це можуть бути такі скоромовки: Босий хлопець Сіно косить. На сіні босі ноги.
На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль. Всім подобається це куце цуценя. Килимом зеленим зазеленіли поля. Дітям середнього дошкільного віку доступні скоро* мовки на шиплячі звуки; діти вже оволоділи їх вимовою, та вона ще нестійка, нечітка. Золоті жолуді зовсім пожовтіли. Шишки на сосні, шашки на столі. На шафі шапка, у шафі шубка. Старшим дошкільникам пропонують скоромовки зі звуком [р] у складному поєднанні з іншими звуками та скоромовки-діалоги. Наприклад, такі як: «Всіх скоромовок не перемовиш, не иеревискоромовиш». Заучують скоромовки на заняттях з розвитку мовлення (як на комплексних, так і на тематичних) колективно, або з невеличкими групами дітей (троє-четверо дітей одного мовленнєвого рівня), або індивідуально протягом дня. Якщо заучування скоромовок планується на занятті, для цього відводиться три — п’ять хвилин від часу, запланованого для розв’язання завдань виховання правильної звуковимови. У повсякденному житті заучують скоромовки в ранкові та вечірні години, під час прогулянки. Скоромовки використовують з метою закріплення правильної вимови звука, розвитку відповідного темпу мовлення. Заучування та повторення скоромовок обов'язково вноситься до плану виховної роботи. У ньому визначають конкретні мовленнєві завдання, розвиваючий потенціал скоромовки, записують її текст. Наприклад, запис заучування скоромовки з дітьми старшої групи після полуденка: «Вівторок. Друга половина дня: заучити скоромовку М. Зайця з Олею В., Ірою 3., Сєргійком К. з метою закріплення вимови звука [р] у сполученні зі звуком [т] та твердої і м’якої вимови звуків [т], [т’]. Тротуарами тритони Тягнуть тістечок три тонни. За тритонами пітони Тягнуть ще чотири тонни. А на тістечка кроти Вже роззявили роти». Показати ілюстрації з книги М. Зайця «Линів млин» (К., 1991). Пропонується така методика заучування скоромовок. Спочатку вихователька промовляє у повільному темпі текст скоромовки двічі, чітко артикулюючи кожний звук. Після цього аналізують її звуковий склад. Вихователька звертається до дітей із запитаннями: «Який звук є у кожному слові? А в яких словах цей звук повторюється двічі (чи тричі)?» Пропонує ще раз послухати скоромовку: Пилип посіяв просо, Просо поспіло, Пташки прилетіли, Просо поїли, Пилип плаче. Вихователька пропонує окремим дітям спочатку індивідуально повільно і чітко промовити скоромовку, потім хором у такому самому повільному темпі (два-три рази). Коли діти запам’ятають скоромовку, її текст промовляють у швидкому темпі спочатку окремі діти, а потім усі разом. Для вправляння дошкільників у темпі й силі голосу додільно проказувати скоромовку так: пошепки — повільно, тихо — трохи швидше, голосніше — ще швидше, голосно — швидко. Особливо приваблюючими для дітей є скоромовки діалогічної форми. Текст таких скоромовок спочатку заучують з усіма дітьми. Надалі для їх промовляння дітей поділяють на дві групи: одна — запитує, друга — відповідає. Після дворазового промовляння діти міняються ролями. Проілюструємо де на прикладі скоромовки «Ворона-каркарона». Вихователька показує картину ворони, запитує, хто це. Пропонує дібрати до слова «ворона» епітети: «Ворона яка?» (Велика, чорна, красива, криклива.) «Як каркає ворона? — Діти, ворону у народі ще називають «кар- кароною». Сьогодні ми з вами вивчимо скоромовку про ворону-каркарону. Послухайте її». Заучують текст скоромовки за описаною вище методикою. Дітей поділяють на дві підгрупи. Вони по черзі промовляють слова: Перша група: — Де, вороно-каркароно, ти була? Що, вороно-каркароно, принесла? Друга група: — Покружляла, покружляла я вгорі. Горобців порозганяла у дворі. Стріла півня, розбишаку-пісняра, І чкурнула, дременула із двора. Окремі скоромовки під час заучування можна інсценувати, щоб діти краще запам’ятали текст. У такий спосіб можна заучувати скоромовку Л. Пшеничної «Жадібний Євгенко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихователька (потім хтось із дітей); дитині дають горіхи й пропонують розділити: три горіха собі, один — товаришу, а ще купка лежить осторонь. Євген горіхи роздає: — Оце — моє, оце — твоє. — А це чиє? — Це теж моє! Дивлюсь, горіхів не стає... А в вас такий Євгенко є, Що так горіхи роздає? З старшими дошкільнятами можна влаштовувати конкурсні ігри-змагання на знання тексту та вміння безпомилково промовити скоромовку: «Хто більше знає скоромовок?», «Хто швидко й чітко промовить кожне слово скоромовки?». Лічилки — це віршовані, ритмізовані тексти математичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Лічилки поділяють на дві великі групи: лічилки, складені самими дітьми, та лічилки для дітей, складені дорослими (народні та авторські). Перша група лічилок досить специфічна. Серед них чимало лічилок, які зовсім не мають сюжету. У їх змісті—прихована лічба у вигляді спотворених (переінакшених) числівників та їх слів-замінників. Це такі, як «Одіян», «По-дноте», «Одноко», «Один-тири-дин», «Аза; дваза» та ін. Одіян, двіян, триян, Чотирен, платан, латан, Сукман, дукман, деревей, Декса, Півень, Олекса. Де ж він дівся? В землю зарився — Годі й шукать. Є лічилки, в яких слова позбавлені будь-якого змісту або в єдиному тексті не пов’язані між собою, не римуються, витримано лише ритм: Анчик, панчик, Дуки, дме. Абель, жабель, Домене. Иш, ниш, киш, Тотканаус. Іноді між ними трапляються слова з певним змістом: Еники, беники, їли вареники, Еники, беники, квас, Вийшов старенький Тарас. Подобаються дітям лічилки з загадковими, таємничими, незрозумілими словами: Еньки, беньки, бейкаси. Льошки, пльошки, тайраси. Шоїн, боїн, прочи, рукс. У цій групі є лічилки з певним змістом. Вони невеличкі за розміром, з простим сюжетом: Голочка, ниточка, Стакан води, Першим вийдеш, Напевно, ти! Є й складніші лічилки — з прямою мовою, складені в діалогічній формі: Ти, Катрусенька моя, Чому вдома не була? — Боялася звіруна. Звірунові діти Хотять мене з’їсти. От моря до моря, Там наша тітка Корови доїла, Молоком поїла. Шийшов, вийшов, Радивон, вийди вон. Серед лічилок цієї групи трапляється чимало утішок, пристосованих дітьми до розподілу ролей. Ходила квочка Коло кілочка Та водила Дитенят-курченят. — Оце вам, дітки, По дві квітки, А мені одна, Та й та золота. Лічилки другої груми, які складені дорослими для дітьми, мають нічиїми зміст, містять у собі повчальні та виховні заидашіи. Вони закріплюють лічбу: Перша, друга, Третя хвиля Чайці ніжки В річці мила, Білі крила замочила, Нагострила дзьоб! Авторські лічилки мають чітку композицію, цікавий сюжет, написані образною мовою, стимулюють дітей до кмітливості. Наприклад, «Лічилка» В. Коломійця: Качка з річки йшла, Гурт качат вела: Це — качатко сиве, Це — як жовта слива, Це — брудненький квачик, Це — м’якенький м’ячик, Це — як вовни жменька, Це — кривеньке, Це — сніжок побіг... Скільки ж їх усіх? (Сім) Лічилки заучують з дітьми на індивідуально-групових заняттях. Вихователька тричі читає лічилку й пропонує дітям повторити її текст. З допомогою знайомих лічилок діти розподіляють ролі в іграх. З дітьми старшої та підготовчої груп влаштовують літературні вечори розваг на теми: «Усна народна творчість», «Дідусеві усмішки», «Перлинки на нитку» та ін. Сценарій літературного вечора розробляє вихователька з музичним керівником. У такому вечорі беруть участь і дорослі, і діти. Залу прикрашають виробами українських умільців — рушниками, керамікою, килимами. Дітей одягають у національні костюми. Добре, якщо такі костюми будуть і в дорослих. До сценарію входять усі малі жанри фольклору: загадки, прислів’я, небилиці, утішки, скоромовки, лічилки, пісні. Наводимо сценарій свята «Український фольклор у дитячому садку» [51]. - На фоні сільської хатки на лавах сидять дідусь та бабуся. Біля дідуся щось майструють хлопчики, двоє з них грають на сопілках. ДІд обома руками тримає глечик, уявляє рухи гончарного кола. Бабуся з дівчатами вишивають рушники. Ведуча в українському костюмі промовляє: На околиці села, Як мовиться в казці, Жив веселий дід Хома З бабкою Параскою. Біля хати у садку Діти гомоніли, Розважалися малі, А старі раділи. Дід вчив їх гончарувати, На сопілці грати. Баба вчила вишивати І пісні співати. І цікавими були Ці часи дозвілля. Скоромовки і казки, Загадки, прислів’я. Баба: Дідусь, починайте перші! Дід: От відгадайте, мої любі, загадки! Цока та й цока, побий його морока, кому воно в пригоді, комедія та й годі. Що воно за штука, що цілий вік стука? (Годинник) Баба: А тепер ви, діти, загадайте нам загадки, та такі, щоб ніхто не відгадав. Перша дитина: Маленький хлопчик у шапці ходить. (Цвях) Друга дитина: Куций Степан по хаті скакав. (Віник) Третя дитина: У зеленому жакеті галасує, хоч і плавати мастак, а не риба і не рак. (Жаба) Четверта дитина: Дорогою цуцик біг, Скільки цуцик має ніг? Почали усі лічити, Десять вийшло у Микити. Ведуча: Прислів’я! Хто які пам’ятає. Промовляйте. Діти по черзі називають прислів’я. Дід: Досить, досить, знаєте багато. Давайте пригадаємо скоромовки! Діти промовляють різні скоромовки. Сміються. Дід: Посміялися, діти, от і добре. А ось вам ще одна перлинка- смішинка: «Хлопчик звертається до батька: — Татусь, подаруй мені барабан. Татусь відповідає: — Я б подарував, синку, та боюсь, що ти заважатимеш мені працювати. — Що ти, татусю. Я тільки тоді буду барабанити, коли ти будеш спати». (Діти сміються.) З’являється журавель. Інсценізація української народної пісні «Журавель» у музичному супроводі. Український жарт «Козаки». Під музику «їхав козак за Дунай» «виїжджають» хлопчики, ставлять «коней», відпочивають. Один із них починає жартома ловити муху, останні уважно стежать за ним. Обдурені, вони збираються у коло і шепочуться. Хлопчик, який ловив муху, заглядає до них то з одного, то з іншого боку. Хлопці беруть його у коло й починають гру «Ой Василю, товаришу!» Ой Василю, товаришу, Ну ж бо, глянь ти на нас. Чи вгадаєш, товаришу, Яка праця у нас. А як не вгадаєш, Станемо карати. Будеш тоді перед нами Три дні танцювати. Ведуча: Чи знаєте, діти, які гарні коломийки співають гуцули? Ось послухайте! (Дорослі виконують коломийки.) Дід: Лічилки! Лічилки пригадайте! Діти пригадують лічилки. Баба: А чи хочете, дітки, почути казочку? Послухайте, люди, Довга байка буде. Був собі раз горобець, Бабі збив новий горнець. Прилетіла горобчиха, Питається баби стиха: — А хто збив нам горнець? Баба каже: «Горобець!» — Підіб’ю йому крильця! Чи казати знов з кінця?
Запитання для повторення 1. Дайте жанрову характеристику українській фольклористиці. 2. Назвіть специфічні особливості колисанок. Прочитайте напам’ять три-чотири колисанки. 3. Дайте характеристику українським скоромовкам та лічилкам. Прочитайте чотири-п’ять утішок напам’ять. 4. Дайте класифікацію прислів’їв та загадок. 5. Прочитайте напам’ять три-чотири лічилки, чотири-п’ять скоромовок, три-чотири надокучливі казки, одну-дві мовчанки, ми- рилки. 6. Назвіть форми роботи у дитячому садку з малими жанрами фольклору.
Практичні завдання 1. Розробіть сценарій літературного вечора «Український фольклор дітям». 2. Напишіть конспект заняття з використанням малих жанрів фольклору. 3. Складіть анотації на існуючі збірки українського дитячого фольклору.
РОЗДІЛ V УКРАЇНСЬКА КАЗКА В ДИТЯЧОМУ САДКУ § 1. Жанрові особливості українських народних казок Казка — найпопулярніший вид усної творчості серед дітей, вона захоплює й полонить серця не тільки дітей, а й дорослих. Важко переоцінити значення казки у вихованні дітей. К. Д. Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто-небудь був би спроможний «змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу» [52]. Високо оцінюючи виховне значення казки, К. Д. Ушинський зазначав: «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою... У народній казці велика, сповнена поезії дитина-народ розповідає дітям про свої дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії» [53]. Народна казка потрібна кожній дитині як її насущний, духовний хліб, який ніколи не приїдається. Адже казка зачаровує дитину образністю рідного слова, красою співучої української мови. Саме про це писав І. Франко: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті» [54]. Великий Каменяр вважав, що казки впливають на моральне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання її охороняти. Ось чому він писав: «Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин.... Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й просліджувати її великі загадки». Казкам, як одному з жанрів народної творчості, притаманні характерні особливості. Розглянемо їх. Творцем казок є народ. Тому національні казки кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Народ відображує у казці свої бажання, сподівання. Як зазначав один із перших дослідників українських казок О. Потебня, потреба українського народу в щасті, достатку, благополуччі має задовольнятися хоча б у мріях. Тому українські казки відображують світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління [55]. Народність казки виявляється і в своєрідності художнього зображення героїв, доборі мовних засобів (порівнянь, метафор, епітетів). Українській народній казці притаманне зображення краси героя не детальним описуванням зовнішності (це може бути зроблено кількома штрихами: дорогі — мідні, золоті, срібні — шати, відповідно такий самий кінь; змальовано кількома словами: «такий гарний, що й ну!», «такий, що на світі другого такого немає»), а відтворенням чуйності, неодмінно скромності і добрих справ. Не випадково герої казок довго приховують свою справжню подобу, постають спочатку навіть у потворному вигляді («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону») [56]. Українські народні казки варіативні за змістом (наприклад, казки «Колобок» і «Коржик»), у них багато спільного з казками інших народів. Схожі або майже однотипні герої: українські народні казкові герої-богати- рі — Котигорошко, Іван-мужичий син, Іван Побиван, Козак Мамарига — дуже подібні до білоруського Удовенка, молдавського Фет-Фрумоса, грузинських Ростома та Зу- раба, узбецького Клич Батира, таджицького Ераджа Погливона та ін. Усі вони уособлюють чесність, доброту, хоробрість, справедливість. Кожна казка обов’язково має певну дидактичну мету. Вона повчає малюків, як потрібно діяти в певній ситуації, застерігає від неправильних дій. Наприклад, казка «Ріпка» вчить дітей працьовитості, праці гуртом. А за змістом казки «Як квітень до березня в гості ходив» діти дізнаються про особливі прикмети й характерні погодні умови весняних місяців. Народна казка розвиває творчу уяву дітей. Нерідко казковість, фантазія стають реальністю життя, як-от: килим-літак став справжнісіньким літаком, чоботи-бі- гунці перетворились на швидкісні поїзди. Казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. Якщо хочете зацікавити дитину, запропонуйте їй послухати казку, і вона все облишить, аби потрапити у чудовий казковий світ. Казки мають і свої магічні числа. В українських казках такими числами є 3, 7, 9, 12. Число 7 у древніх вважалося виразником найбільшої повноти міри. Це відтворено й у народних прислів’ях: «Семеро одного не чекають», «Сім разів відміряй, один раз відріж». Та й змії у казках бувають три-, дев’яти-, дванадцятиголові. А головному герою казки доводиться вибирати, якою з трьох доріг йому йти. Тричі лисичка викрадає півника, тричі котик і кіт відбирають його у лисички. Тричі виконує свою пісеньку коза-дереза: «Я й не пила, я й не їла...». Крім магічних чисел є ще й своєрідні повтори, які створюють динамічну ритміку оповіді, полегшують дітям запам’ятовування її змісту. К. Д. Ушинський писав: «...в усіх дитячих народних казках безперервно повторюються одні й ті самі слова і звороти: із цих безперервних повторень, які найбільше задовольняють педагогічне значення оповіді, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тільки є прекрасною вправою в самому початковому читанні, весь час повторюються слова й звороти, але надзвичайно швидко відбивається в пам’яті дитини з усіма своїми мальовничими деталями і народними висловами» \ Казка має своєрідні художні та композиційні засоби побудови. Вона містить багато діалогів: — Драстуй, голе телятко! — Драстуй, кабане! — Куди ти йдеш? — Куди очі, туди й шлях. — Ходімо разом. (Казка «Телятко, кабан, півник, качур та вовки»), Діалогізована оповідь казки «справляє враження короткої п’єски, котру хороший казкар може розіграти сам» [57]. Ця особливість народної казки дає змогу легко драматизувати, театралізувати, інсценувати її. У казках олюднюються звірі, птахи, явища природи — всі вони розмовляють людським голосом. Є в казці гіперболізація (перебільшення): у маленьку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; Кирило Кожум’яка розриває одночасно дванадцять шкур; Іван-мужичий син як замахнувся палицею, «то аж всі дерева нагнулись, а царський палац затремтів»; ретардація (уповільнення): лисичка тричі вмовляє півника відчинити віконце, баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову [58]. Казка має традиційні зачини і кінцівки, які обрамляють оповідь, дають установку на вигадку. Зачини: «Де-не-десь у якімсь царстві жив собі цар та цариця, а в них три сини, як соколи. От дійшли вже ті сини до зросту,— такі парубки стали, що ні задумати, ні загадати, хіба в казці сказати!»; «Це було за царя Панька, як була земля тонка»; «Колись-то давно, не нашої пам’яті,— мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі...»; «Це було давно- предавно, коли кури несли телят, а вівці — писанки, файніші, ніж у Косові»; «Десь на Десні у десятому царстві...» та ін. Кінцівки: «От вам казка, мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам — грошей мішок»; «І я там був, мед- пиво пив, по бороді та вусам текло, а до рота не потрапило, тим-то вони мені й побіліли»; «І тепер вони собі живуть, і хліб жують, і постолом добро возять. Почали пити, почали гуляти. І я там був. Як почали гуляти, як почали з гармати стріляти, забили і мене в гармату, і як стрельнули, так; аж тут»; «Поїхали в ліс, вирубали на ківш, одягли на корець, от і казці кінець. А якби вони зробили ківш, то ще б казки було більш». Основними художніми засобами в жартівливих та сатиричних казках є дотеп, іронія, карикатура, гротеск, прийоми контрасту, зіставлення, алогізму тощо. Гротеск у казці — це своєрідне художнє вираження людської фантазії. Здавалося б, чи може маленька миш ка допомогти всьому сімейству вирвати ріпку? А за дим смішним зворушливим сюжетом, що об’єднує ціле гроно персонажів, постає народна мудрість: «Що не комар, то й сила». Або що й за біда — розбилося яєчко, але стільки галасу, крику, горя, стільки переживань. Це викликає усмішку, адже і в житті так буває — якась дрібничка обростає такою «славою», що згодом вже чути про неї, як про важливу подію. Яскраво виражений гротеск у комулятивних, «надокучливих» казках. Ось одна з них: «Просивсь подорожній чоловік зимою, де б переночувати, та де не проситься, усе заставляють казки казати. Усю слободу обійшов, а далі й дума: «Дай скажу, що знаю». Сказав, що знає, його зараз і впустили. Дали повечеряти: — Ну, тепер кажи казки. — Тільки,— каже,— не перебивайте, а то хто переб’є, тому й досказувати. — Добре,— кажуть. От він і почав. — Ходив я, ходив, та й прийшов у вашу слободу, став на ніч проситись, аж ніде не пускають. Проказав це та й знов: — Ходив я, ходив... А тоді господиня слухала-слухала та й каже: — Що де ти все одної та одної? Кажи ще другу. — Е, тітко, ви перебили — вам і досказувати. Та і почала: — Носив десь кат гостя, носив та й до нас заніс. Носив десь кат гостя... А дочка: — Та годі вам, мамо, вже скоросвіт. — Е, ти перебила, тобі й досказувати. — Та щось мені спати хочеться. Да так досвіта і засперечались, а той чоловік виспавсь, та й пішов». Складовими чинниками казок є численні прислів’я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, повір’я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності. Загадка завжди мала певне обрядове призначення: відгадування загадок віщувало успіх справи. А до тих, хто відгадував загадки, було особливе шанобливе ставлення, бо ніби-то вони й спонукали успіх. У змісті багатьох чарівних казок є загадки-завдання: за ніч наткати полотна, викорчувати ліс, зорати поле тощо. У соціально-побутових казках загадка символізує розум, кмітливість простого народу. А тепер дещо з історії казки. Українське казкознавство започатковане письменниками. Митці слова добре усвідомлювали непересічну вартість усної народної творчості, звертались до неї, записували оповіді казкарів. З-поміж збирачів минулого можна назвати І. Рудченка, П. Чубинського, І. Срезневського, Д. Яворницького» І. Манжуру, Б. Грінченка, із сучасних — П. Лінтура, Н. Забілу, С. Пушика, І. Гурина, М. Пригару, О. Іваненко та ін. Обробки народних казок здійснювали І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Гоголь, П. Гулак-Арте- мовський, Є. Гребінка, М. Драгоманов. Вони записували казки з усіма народними виразами і «неправильностями», зберігали повнокровність і неповторність живої фольклорної прози, щоб раптом не викинути якесь дорогоцінне слово.
|