Сучасні тенденції розвитку системи державного фінансового моніторингу

Перед тим як розглядати тенденції розвитку системи державного фінансового моніторингу, проведемо аналіз проблем реалізації функцій останнього в умовах сучасного фінансового ринку.

На сьогодні інститут державного фінансового контролю практично не виконує свою основну попереджувально-профілактичну функцію, виступаючи, як правило, лише реєстратором порушень. Форми наступного контролю (ревізія та перевірка), за якими переважно проводиться державний фінансовий контроль (далі – ДФК), без підкріплення аудитом ефективності, практично втрачають свою актуальність та дієвість в умовах ринкової економіки України. Застосовуючи ці форми, не можна, наприклад, перевірити якість виконаних робіт та послуг, якість придбаних за державні кошти матеріалів, ефективність використання державних ресурсів тощо [2, с. 361].

Тож стверджувати, що в Україні існує цілісна система ДФК, а тим більше говорити про її ефективність, зарано. Детально вивчивши докорінні причини існуючого стану фінансового контролю в державному секторі, виокремимо проблематичні питання, що, на нашу думку, потребують свого вирішення.

По-перше, дослідивши та проаналізувавши діяльність існуючих органів державного фінансового контролю як законодавчо визначеного інструменту державної влади, призначенням якого є контроль за дотриманням фінансово-господарського і бюджетного законодавства, а також за збереженням та ефективним використанням державного майна, було встановлено, що діяльність органів влади у цьому напрямку вкрай неефективна ні на державному, ні на регіональному, а тим більш на місцевих рівнях. Про це свідчать дані стосовно розміру заборгованості державних підприємств зі сплати податків, значні масштаби нецільового та неефективного витрачання бюджетних коштів, заниження ціни приватизації та оренди державного майна, заборгованість у державному секторі економіки із заробітної плати тощо. За даними економічних експертів, більше 50% всього виробленого ВВП України залишається в тіньовій економіці.

По-друге, на сьогодні в країні відсутня досконала законодавча база функціонування органів державного фінансового контролю. В Україні налічується більш ніж 170 законів та інших законодавчо-нормативних актів, в яких тією чи іншою мірою регламентується контрольна діяльність. Однак ці нормативні акти часто не тільки не роз'яснюють і не спрощують взаємовідносини між органами контролю та об'єктами контролю (у чому їх пряме призначення), а навпаки - вносять елементи штучного ускладнення, дезорганізації та плутанини. До того ж вони охоплюють не всі галузі економічної діяльності, залишають їх взагалі поза контролем з боку державних органів влади, що створює загрозу економічній безпеці України [2, с. 363].

По-третє, між існуючими органами ДФК немає належної координації та єдиної інформаційної бази. Державний фінансовий контроль на сьогодні здійснюють такі органи контролю, як: Рахункова палата України, Головне контрольне управління Президента України, Національний банк України, Державний комітет з фінансового моніторингу, Державна фінансова інспекція (колишня Державна контрольно-ревізійна служба), Державна податкова служба, Державне казначейство, Державна митна служба, контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, до яких входять контролюючі підрозділи державних цільових і позабюджетних фондів, тощо. Окремими специфічними функціями державного фінансового контролю наділені Фонд державного майна України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна інспекція України з контролю за цінами, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

На регіональному та місцевому рівнях державним органам контролю також відводиться не менш важлива роль у здійсненні фінансового контролю, однак на практиці вони діють, як і центральні органи, вкрай неефективно, а то й з порушенням нормативних актів.

Додамо, що серед вищенаведених органів контролю не лише відсутня скоординована та взаємоузгоджена робота, а й нерідко спостерігається дублювання функцій, створення перешкод нормальній контрольній діяльності тощо. Більше того, в цьому «контролюючому хаосі» практично неконтрольованими залишаються величезні «тіньові» зони державної та корпоративної економіки.

По-четверте, однією із головних причин низької ефективності внутрішнього державного фінансового контролю в нашій країні є відсутність гарантій незалежності (в сенсі самостійності, принциповості прийнятих рішень) органів контролю (особливо на регіональному рівні), що обумовлено головним чином їх підконтрольністю виконавчій владі, діяльність якої вони перевіряють.

По-п 'яте, орган зовнішнього державного фінансового контролю в Україні (Рахункова палата України) законодавчо не має статусу Вищого органу державного фінансового контролю, а разом з тим - і відповідних повноважень, організаційно-координуючої функції, розгалуженої регіональної системи та повноцінних гарантій незалежності (мається на увазі за європейськими стандартами).

По-шосте, на сьогодні не напрацьована чітка концепція створення єдиної системи ДФК, яка має бути водночас і науковим, і політичним документом. Як науковий документ концепція повинна відображати теоретичні та методологічні основи контролю, як політичний - формулювати вимоги до законодавчої бази, до державної політики у сфері фінансового контролю. Вихідними положеннями такої концепції повинні стати чіткий розподіл функцій і повноважень органів зовнішнього та внутрішнього державного фінансового контролю, а також створення Вищого органу ДФК і надання йому відповідних повноважень та незалежного статусу від гілок влади.

По-сьоме, контрольні заходи, як правило, і досі проводяться за формами та методами, які не відповідають сучасним вимогам. Недосконалими також є методики здійснення контрольно-ревізійних, контрольно-аналітичних та експертних заходів. Розроблені Рахунковою палатою та ГоловКРУ України і упроваджені у практику методики організації та здійснення аудиту ефективності потребують науково-методичного доопрацювання та розроблення уніфікованого нормативно-правового забезпечення. У практичній діяльності органів контролю бракує використання сучасних інформаційних технологій, застосування автоматизованих робочих місць державних аудиторів, цільових програмних комплексів.

По-восьме, на сьогодні не налагоджена ефективна співпраця органів державного фінансового контролю із правоохоронними та судовими органами з метою максимального забезпечення відшкодування порушниками заподіяних державі збитків, поновлення використаних не за цільовим призначенням державних фінансових ресурсів та притягнення до відповідальності винних осіб. Ця співпраця регламентується лише підзаконними актами.

По-дев'яте, в державі неефективно здійснюється цільова підготовка фахівців для органів державного фінансового контролю через низький рівень викладання, відсутність підручників і досконалої методичної літератури, незабезпеченість набуття належного практичного досвіду тощо [20, с. 141].

3 огляду на вищенаведене можна зробити висновок, що в Україні склалася ситуація, коли, з одного боку, існує велика кількість органів контролю, а з іншого - немає системності та результативності їхніх дій, що призводить до збільшення фінансових правопорушень і зловживань.

У такій ситуації логічно виникає необхідність пошуку шляхів вирішення цих проблем, один з яких полягає у розробленні проекту закону «Про єдину систему державного фінансового контролю», передбачивши у ньому створення системи внутрішнього контролю від виконавчої влади та зовнішнього контролю усіх суб'єктів фінансової системи держави. У проекті закону мають бути висвітлені положення щодо принципів створення і функціонування дієвої та чітко структурованої єдиної системи державного фінансового контролю, обґрунтування стратегії її розвитку, формування методологічних та методичних основ функціонування її Вищого органу, впровадження форм і методів здійснення контрольно-аналітичних дій, спрямованих на підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Обґрунтовуючи підходи до формування системи державного фінансового контролю, хочемо свідомо акцентувати увагу на понятті «єдина», тобто та, яка має органічно поєднувати державний зовнішній і внутрішній контроль, що забезпечить координацію діяльності всіх органів контролю, сприятиме удосконаленню правового забезпечення методичного й аналітичного потенціалу контрольної діяльності в Україні. Говорячи про єдину систему державного фінансового контролю, розуміємо, що вона має будуватися на єдиних принципах, на єдиних нормативно-правових засадах функціонування для вирішення завдань з контролю за державними коштами, але, водночас, - за чіткого розмежування функцій і повноважень органів контролю.

За такого підходу на кожному рівні реалізації державного фінансового контролю можуть бути збережені (модернізовані) всі нині діючі контрольні органи при чіткому розмежуванні їх функцій, оскільки системність зовсім не передбачає жорстку вертикальну підпорядкованість окремих елементів.

На «першій сходинці» вітчизняної системи державного фінансового контролю має бути Вищий орган державного фінансового контролю, який обов'язково повинен знаходитися поза гілками влади, бути підзвітним громадськості та Верховній Раді (на центральному рівні). Його територіальні підрозділи підзвітні громадськості, обласним радам та Вищому органу. До його основних функцій має входити контроль за дотриманням принципів законності, доцільності та ефективності розпорядчих і виконавчих дій, а також функціонуванням системи управління економікою в цілому.

На «другій сходинці» - державні контрольно-ревізійні підрозділи внутрішнього контролю у системі виконавчої влади, які підпорядковуються відповідним міністерствам і відомствам та координують свою діяльність з Вищим органом державного фінансового контролю [20, с. 146].

Вищий орган державного фінансового контролю пропонуємо створити як єдиний організаційно-координаційний центр, сформований на базі Рахункової палати України з трансформованими функціями, розширеними повноваженнями, розгалуженою територіальною структурованістю (по всіх областях), до якого необхідно залучити кращих фахівців органів контролю.

Особливо підкреслю, що обов'язково в усіх адміністративно-територіальних одиницях України треба створити регіональні контрольні палати з достатньо потужним апаратом працівників, оскільки на сьогодні у багатьох областях України зовнішній (незалежний від місцевої влади) експертно-аналітичний контроль проектів відповідних бюджетів, інших нормативних актів, які регламентують використання бюджетних коштів, практично не ведеться. Керівництво ж існуючих в регіонах контрольно-ревізійних управлінь належить до системи виконавчої влади та фактично підпорядковане (через погодження при призначенні) місцевим органам влади і, як правило, не може принципово відстоювати свої позиції перед владою. Така ситуація призводить до негативних наслідків реалізації необґрунтованих рішень (особливо в регіонах).

За аналогією з центральним Вищим органом регіональні контрольні палати також повинні мати статус Вищого органу державного фінансового контролю у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Додамо, що органи зовнішнього фінансового контролю повинні створюватися законодавчою (представницькою) владою і бути підзвітними їй та народу України, маючи при цьому функціональну та фінансову незалежність від виконавчої влади.

Великого значення для ефективності Вищого органу державного фінансового контролю, включаючи регіональні структури, набуває зв'язок із засобами масової інформації, з громадськістю в цілому, оскільки дозволяє забезпечувати гласність та прозорість прийняття фінансових рішень виконавчою владою, заздалегідь виявляти та попереджувати помилки у бюджетному плануванні і управлінні місцевими фінансами на основі результатів суспільної експертизи та консультацій.

На наше переконання, посиленню державного фінансового контролю можуть сприяти наступні заходи.

Перше. Необхідно провести стандартизацію системи державного фінансового контролю у відповідності до міжнародних стандартів у зв'язку з глобалізацією економіки та переходом на міжнародні стандарти обліку та звітності, сформувати систему єдиних процедур контролю для зовнішнього, внутрішнього державного (регіонального) контролю. Безумовно, кожен орган системи державного фінансового контролю має свої специфічні цілі і задачі. Однак ревізії, перевірки, аудит та дослідження доцільно проводити, керуючись уніфікованими програмами та методологією. Крім того, докорінні зміни, що відбулися у політичних та соціально-економічних сферах суспільства, періодична нестабільність розвитку економіки вимагають постійного перегляду старих типових інструкцій та методичних вказівок, які застарілими методами донині регулюють основні питання організації та проведення комплексних ревізій та тематичних перевірок. Діяльність усіх органів контролю держави, виходячи з того, що основні принципи і процедури державного фінансового контролю є базовими як для зовнішнього, так і для внутрішнього контролю незалежно від їх компетенції, повинна бути підпорядкована єдиним стандартам.

Друге. Вищому органу необхідно буде розробити систему стандартів зовнішнього державного фінансового контролю з урахуванням ревізійних стандартів INTOSAI і міжнародних стандартів аудиту (МСА). При розробленні проекту потрібно виділити такі групи стандартів:

1) визначальні загальні правила і процедури Вищого органу;

2) зовнішнього аудиту державного бюджету;

3) зовнішнього аудиту бюджетів державних позабюджетних фондів;

4) фінансового аудиту;

5) аудиту ефективності;

6) уніфікованої звітності органів контролю за результатами контрольно-ревізійної та експертно-аналітичної діяльності;

7) якості контрольних та експертно-аналітичних заходів, що здійснюються органами контролю єдиної системи.

Третє. У рамках реалізації цілей контрольної діяльності Вищий орган необхідно наділити такими правами:

- захищати інтереси держави в судовому порядку;

- використовувати адміністративні санкції.

Четверте. Важливим питанням підвищення якості контрольних заходів є впровадження сучасних інформаційних технологій у роботу органів контролю.

Вищому органу необхідно створити єдину для всіх органів контролю інтегровану базу даних, пов'язану з паспортизацією результатів контрольних заходів. Це питання не просте і вимагає певних витрат, але без нього не можна буде зробити глибокого та всебічного аналізу результатів роботи органу контролю, визначити якість результатів та напрями и підвищення.

Для того щоб фінансовий контроль був більш впорядкованим та прозорим для суспільства, Вищому органу необхідно буде розробити та впровадити загальнодержавну систему обліку результатів діяльності всіх органів контролю єдиної системи державного фінансового контролю. Також пропонується ввести загальний моніторинг (по всіх органах ДФК) зведених даних про виявлені порушення фінансової дисципліни та відшкодовані державі збитки. В цілях вирішення даної проблеми необхідно розробити єдину систему моніторингу фінансових операцій, ревізійні стандарти, методики проведення та критерії узагальнення контрольних заходів.

П'яте. Для підвищення ефективності роботи Вищого органу державного фінансового контролю необхідно внести відповідні зміни до чинного законодавства. Чим жорсткіше будуть окреслені його правові повноваження, тим більше він отримає можливостей для відшкодування заподіяних державі збитків, усунення виявлених правопорушень у бюджетно-фінансовій сфері, притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у безгосподарності та порушеннях норм законодавства.

Шосте. Для того щоб звести до мінімуму непорозуміння та перепони, які знижують ефективність роботи, необхідно прийняти низку нормативних актів (змін до законів), де чітко буде регламентована співпраця органів контролю з відповідними структурами Генеральної прокуратури, МВС, СБУ України тощо.

Сьоме. На сьогодні недостатньо розвинута правова база, відсутність у бюджетному законодавстві визначення поняття «збиток, заподіяний державі» та його кваліфікації, невизначеність у розмежуванні і взаємозв'язку збитку з неефективним, нецільовим і незаконним використанням бюджетних коштів негативно відображається на кінцевих результатах діяльності контролюючих служб.

ВИСНОВКИ

Під час підготовки курсової роботи було виконано наступні завдання:

- розглянуто сутність та правову базу фінансового моніторингу в Україні;

- проаналізовано діяльність суб’єктів державного фінансового моніторингу в Україні;

- виявлено проблеми та тенденції розвитку системи державного фінансового моніторингу.

Провідну роль у вирішенні проблеми запобігання легалізації покликаний відігравати ефективний, дієвий, неупереджений та своєчасний державний фінансовий моніторинг, завдання та принципи здійснення якого повинні бути закріплені на законодавчому рівні. Крім того, на нашу думку, ефективним заходом є вивчення організаційно-правових засад фінансового моніторингу в рамках окремої дисципліни у вищих навчальних закладах економічної та юридичної спрямованості.

Як показують результати дослідження, найбільш вдалим тлумаченням поняття «фінансовий моніторинг» можна вважати його визначення у Постанові КМ від 20.11.2003р. №1800 «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами» та Наказі від 15.09.2008р. №193 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення працівниками банку фінансового моніторингу при проведенні операцій з використанням карткових рахунків»: фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Вивчення проблеми формування ефективної банківської системи дозволили зробити висновки про необхідність системного підходу до побудови рівноважної стратегії щодо організації банківського нагляду та регулювання в Україні з урахуванням особливостей національної економіки.

Вітчизняна модель фінансового моніторингу, маючи ряд визначених недоліків, потребує певних коригувань, спрямованих передусім на посилення взаємодії усіх її ланок в цілому, виходячи із можливості її застосування для мінімізації визначених ризиків діяльності банку.

Таким чином, подальший розвиток державного фінансового контролю полягає у створенні єдиної системи ДФК, яка відповідає саме природі державного фінансового контролю, побудована на основі уніфікованих організаційно-методологічних принципів, характеризується чіткою ієрархічністю і цілісністю.

Розвиток зовнішнього незалежного представницького контролю (очолюваного Вищим органом державного фінансового контролю Україні) ми бачимо через удосконалення законодавства в цьому напрямі, подолання протиріч з виконавчою владою шляхом публічних дискусій, роз'яснення суспільству про роль і функції Вищого органу державного фінансового контролю та його територіальних підрозділів, що, безумовно, буде сприяти успішному розвиткові економіки, поновленню авторитету органів контролю у суспільстві.