Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сутність та правова база фінансового моніторингу в Україні





КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Суб’єкти державного фінансового моніторингу в Україні»

Львів 2012


ЗМІСТ

Вступ  
1. Сутність та правова база фінансового моніторингу в Україні  
2. Аналіз діяльності суб’єктів державного фінансового моніторингу в Україні  
3. Сучасні тенденції розвитку системи державного фінансового моніторингу  
Висновки  
Список використаних джерел  

 

 


ВСТУП

Серйозною проблемою забезпечення законності в галузі фінансів є створення такого контрольного механізму, який міг би поєднувати прагнення держави до прозорості бізнесу з цілком виправданим бажанням останнього зберегти комерційну та банківську таємницю, яка є гарантією його стабільності в умовах гострої ринкової конкуренції. У результаті багато країн з ринковою економікою почали розвивати структури, основним завданням яких стала закрита аналітична робота в області фінансової розвідки, або моніторингу фінансових потоків.

З переходом до ринкової економіки в Україні відбулися докорінні зміни політичних та економічних основ державності, кардинальна реконструкція економіки, фінансової системи та ринкових інститутів, сформувалася принципово нова модель державних фінансових потоків. У таких умовах реформації в Україні спостерігається постійне збільшення бюджетних правопорушень, а також численні факти неефективного використання коштів Державного бюджету та державних позабюджетних фондів.

Аналіз оперативних даних свідчить, що тільки Рахунковою палатою України за 2012 р. у ході проведених контрольно-аналітичних та експертних заходів було встановлено бюджетних правопорушень на суму більш ніж 37 млрд. грн.., що у рази більше від аналогічного показника 2011 р. (без поправки на інфляційні процеси)[1].

Така ж тенденція спостерігається і за результатами роботи Державної фінансової інспекції (колишня Контрольно-ревізійна служба), якою у 2012 році було виявлено порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів держави, на суму понад 35 млрд грн, що у рази більше, ніж за всі роки існування незалежної України[2].

Багатомільйонні суми фінансових порушень щорічно виявляються органами Державного казначейства, Пенсійного фонду України та іншими контрольними службами держави, які також мають свої окремі показники.

Очевидно, що подібний стан нецільового та неефективного використання державних фінансових ресурсів набирає критичної маси, яка стає занадто небезпечною для суспільства.

Таким чином, актуальність курсової роботи зумовлена не лише науковим інтересом, але й рядом питань, що мають практичну цінність для вироблення ефективної стратегії розвитку системи державного фінансового моніторингу в Україні.

У наукових дослідженнях з адміністративного права та фінансового права певну увагу приділяли загальним питанням здійснення державного контролю. Зазначену проблематику досліджували О.Ф. Андрійко, Р.А. Калюжний, Н.Р. Нижник, В.М. Попович та інші. Питання фінансового контролю висвітлено в працях Л.К. Воронової, Л.А. Савченка, О.П. Орлюка, П.С. Пацурківського та інших. Проблеми протидії відмиванню "брудних" коштів та вдосконалення кримінально-правової відповідальності були предметом наукового пошуку у дослідженнях з кримінології та кримінального права (О.М. Джужа, О.В. Кальман, М.Й. Коржанський та інші).

Предмет роботи – завдання та функції органів державного фінансового моніторингу в Україні.

Об’єкт – діяльність державних установ та органів, які здійснюють державний фінансовий моніторинг в Україні.

Мета роботи – дослідити функціонування суб’єктів державного фінансового моніторингу в Україні та критично проаналізувати законодавче нормативне регулювання цього процесу.

Завдання роботи:

- розглянути сутність та правову базу фінансового моніторингу в Україні;

- проаналізувати діяльність суб’єктів державного фінансового моніторингу в Україні;

- виявити проблеми та тенденції розвитку системи державного фінансового моніторингу.

Джерельна база. Для поглибленого аналізу матеріалу, вирішення проблем курсової роботи та конкретизації висновків використана значна кількість джерел, які за доцільно класифікувати їх за критеріями цільового призначення та походженням:

- офіційні видання України;

- матеріали в засобах масової інформації;

- матеріали підручників та посібників з даної тематики.

Таким чином можна стверджувати, що для проведення даного дослідження існує достатня джерельна база, яка дозволяє всебічно висвітлити поставлені у курсовій роботі завдання.

Методологічною основою курсової роботи є принципи системності, історичності й об’єктивності та цивілізаційний підхід, які дають можливість вивчення суспільних процесів і явищ у динаміці та тісному зв’язку з конкретними історичними умовами їх виникнення, формування і розвитку.

Структура курсової роботи обумовлюється метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 37 сторінок. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складаєтьсязі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

 

 


 

Сутність та правова база фінансового моніторингу в Україні

Особливості правового статусу банків та небанківських фінансових установ як фінансових посередників обумовлюють виконання банками певних обов'язків як агентів держави при здійсненні контролю за дотриманням клієнтами законодавства. Зокрема, банки та небанківські фінансові установи допомагають уповноваженим державним органам при здійсненні контролю за дотриманням податкового законодавства, валютного законодавства. Одним із таких напрямків є запобігання відмиванню так званих «брудних» грошей, тобто, грошей, здобутих злочинним шляхом. Для цього у всьому світі створено систему фінансового моніторингу, який полягає у здійсненні контролю за операціями, що здійснюються фізичними та юридичними особами через фінансових посередників — банки та небанківські фінансові установи.

Проведемо аналіз визначень категорії «фінансовий моніторинг».

Інтернет-портал «Вікіпедія» дає наступне визначення поняттю «фінансовий моніторинг». Фінансовий моніторинг – це поняття, схоже з поняттям фінансового контролю, а також безпосередньо пов'язане з обов'язковими процедурами внутрішнього контролю в частині проведення фінансових операцій. Фінансовий моніторинг - це також діяльність організацій, що здійснюють операції з грошовими коштами або іншим майном, по виявленню операцій, що підлягають обов'язковому контролю, і інших операцій з грошовими коштами або іншим майном, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму[3].

У Постанові КМУ від 20.11.2003р. №1800 «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами» (втратив чинність) [17] та Наказі Держфінмоніторингу України від 15.09.2008р. №193 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення працівниками банку фінансового моніторингу при проведенні операцій з використанням карткових рахунків» сказано, що фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [13].

Закон від 28.11.2002р. №249-IV "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" дає наступне визначення даному поняттю. Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу [11].

Електронний економічний словник дає наступне визначення досліджуваному терміну. Фінансовий моніторинг - включення в кредитну угоду договірних і в цьому смислі обмежувальних приписів (restrictive covenants) і подальше спостереження за їх виконанням. Приписи торкаються, передусім, видів і часу діяльності, пов'язаної з використанням кредиту[4].

Особливістю фінансового моніторингу є те, що він здійснюється на двох взаємопов'язаних рівнях. На першому рівні відбувається виявлення операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу та операцій, пов'язаних з легалізацією доходів, шляхом порівняння нормативно закріплених ознак операцій, які підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, з ознаками операцій, які проводить суб'єкт первинного фінансового моніторингу. А на другому – перевірка вищевказаної інформації про зв'язок фінансових операцій з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом.

Фінансовий моніторинг поділяється на обов'язковий і внутрішній.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.[5]

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції [7, с. 283].

Під системою фінансового моніторингу в методологічному плані слід розуміти сукупність форм та методів взаємовідносин, що виникають при проведенні фінансових операцій клієнтами через фінансові установи з урахуванням законодавчо покладених на них обов’язків забезпечення заходів щодо повного та своєчасного запобігання і протидії легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму з урахуванням провідних світових тенденцій в галузі способів та методів легалізації доходів, а також сукупності збору, обробки та аналізу інформації та її передачі до спеціалізованих органів держави, які здійснюють перевірку правомірності проведення таких операцій і перевіряють джерела походження доходів клієнтів та з метою забезпечення економічної рівності ринкових суб’єктів, стимулювання виробничої та підприємницької діяльності, забезпечення сталого та послідовного економічно-соціального розвитку суспільства та боротьби з суспільно небезпечними явищами (тероризмом, наркоманією, торгівлею людьми та інше).

В складі системи фінансового моніторингу слід виділяти економічний механізм фінансового моніторингу та суб’єктів відносин, що виникають в процесі здійснення фінансової операції і забезпечення контролю за нею. Тому пропонується наступне розуміння економічного механізму фінансового моніторингу як сукупності економічних зв'язків між суб’єктами фінансових операцій, підрозділами фінансової розвідки, економічними регуляторами та органами нагляду, клієнтами суб’єктів фінансових операцій та міжнародними спеціалізованими організаціями та об’єднаннями.

Згідно з цим підходом до формування системи фінансового моніторингу специфікою його механізму є існування взаємовідносин між суб’єктами фінансового моніторингу на 5 рівнях:

- між клієнтами суб’єктів фінансових операцій та фінансовими установами;

- взаємозв’язки в внутрішньому механізмі суб’єктів фінансового моніторингу, наприклад, між власниками, менеджерами та персоналом суб’єктів фінансового моніторингу;

- між фінансовими установами та підрозділами і економічними регуляторами, що функціонують на рівні регуляторів та органів нагляду;

- між підрозділами фінансової розвідки і економічними регуляторами та загальнодержавними органами регулювання (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України та інші);

- між міжнародними спеціалізованими організаціями і об’єднаннями та системою протидії легалізації незаконних доходів в Україні [7, с. 285].

Розглянемо правову базу державного фінансового моніторингу в Україні.

Відповідно до рекомендацій міжнародної Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) в Україні створено систему законодавства з протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Основними нормативними актами в даній сфері є:

1) Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.02 р. № 249-IV (ЗУ № 249-IV) [11];

2) Спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28.08.01 № 1124 [23];

3) Постанова Правління Національного банку Україну «Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом» від 30.04.02 № 164 [18];

4) Постанова Правління НБУ від 14.05.03 №189 "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу" (Положенням № 189) [19].

В Україні початком фінансової розвідки слід вважати прийняття в 2002 році закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» № 249-IV, який став підтвердженням виконання наших міжнародних зобов'язань. Відповідно до нього кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів, зобов'язані направляти відомості про операції з «брудними» грошима спеціально уповноваженому органу виконавчої влади. На виконання закону було сформовано спеціально уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу.

ЗУ № 249-IV передбачені правові засади та організація системи запобіжної та протидіючої діяльності, в тому числі фінансового моніторингу сумнівних фінансових операцій. Цією системою охоплені банки України, через які проходять основні фінансові потоки. Проте акти законодавства виявилися недосконалими, організаційна структура та її реалізація – неефективними.

Система недостатньо зорієнтована на запобігання злочинним спробам легалізувати доходи кримінального походження, не налагоджено потрібного зв’язку та взаємодії фінансово-кредитних установ з правоохоронними органами. Реальні результати її функціонування незначні. Вона не відіграє своєї ролі інформаційно-кримінологічного засобу виявлення злочинних форм легалізації кримінальних прибутків та злочинних угруповань, які використовують ці форми.

Так найважливіша частина ЗУ № 249-IV - це визначення критеріїв для фінансового моніторингу, які неодноразово піддавалися критиці з боку фахівців через нечіткість і неконкретність.

Ст. 1 Закону розмежовує поняття обов'язкового фінансового моніторингу (сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України) і внутрішнього фінансового моніторингу (діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів) [11].

В ст. 11 Закону визначено, що фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, а ст. 12 перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу [11].

Також в ст. 12 зазначено, що внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій (не враховуючи наданий перелік операцій), коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів [11].

Таким чином, маємо поєднання об’єктивного і суб’єктивного підходів, через обов’язковість моніторингу всіх операцій, сума яких перевищує межу 80000 гривень та які відповідають визначеним видам операцій, і можливість його здійснення до всіх інших операцій, які є підозрілими.

Підставою проведення первинного фінансового моніторингу передбачений суб’єктивний висновок працівника банківської установи про сумнівність фінансової операції та з’ясування її причетності до злочинної діяльності без визначення, якими засобами, критеріями слід керуватись в даному випадку. Вважаємо, що правовий механізм цієї дії повинен бути визначений законами України.

З метою забезпечення реалізації норм ЗУ № 249-IV Правління НБУ затвердило Положення № 189, яким встановлено, що суб’єкти первинного фінансового моніторингу проводять його за правилами внутрішнього фінансового моніторингу та програмами здійснення.

Положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу», затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.03 №189, створене з метою запобігання використанню банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.[6] Вимоги цього Положення поширюються на банки, відокремлені підрозділи банків, платіжні організації та членів платіжних систем, що є банківськими установами, філії іноземних банків [19].

Серед міжнародних документів, які передбачають запровадження системи фінансового моніторингу, необхідно виділити Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАТF). Зазначеним документом передбачено заходи, яких повинні вжити держави для недопущення та протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом. Особливо підкреслюється роль фінансових установ у цьому процесі. При цьому обов'язок вживати відповідних заходів покладається не тільки на банки, а й на небанківські фінансові установи [23].

У законодавстві Європейського Союзу також містяться документи, присвячені регламентації відносин у сфері запобігання та протидії відмиванню грошей. В першу чергу, це Директива Ради від 19 червня 1991 р. № 91/308/ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей з наступними змінами та доповненнями. До кола суб'єктів, на яких покладаються обов'язки з фінансового моніторингу згідно з цією Директивою, відносяться, зокрема, кредитні та фінансові установи. У Директиві визначено, що держави-члени забезпечують, що установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, повинні здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів із метою додаткових доказів при вступі в ділові стосунки, особливо при відкритті рахунків чи вкладних рахунків, чи при пропозиції послуг зберігання заощаджень.

Відповідно до Сорока рекомендацій заходи проти відмивання грошей повинні включати:

- внесення змін до законодавства;

- посилення ролі фінансової системи через використання правил ідентифікації клієнта і ведення обліку;

- підвищення відповідальності фінансових установ;

- інші заходи запобігання цих операцій; зміцнення міжнародної співпраці [23].

У відповідності до рекомендацій міжнародної групи FATF та на виконання вимог Методичних рекомендацій № 164 банки розроблюють та впроваджують Правила внутрішнього фінансового моніторингу та Програми здійснення внутрішнього фінансового моніторингу, які є документами з обмеженим доступом, містять порядок обігу та забезпечення конфіденційності інформації щодо фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу.

Програми розробляються та реалізуються банком самостійно для забезпечення функціонування ефективної внутрішньобанківської системи фінансового моніторингу, відповідно до особливостей його організації та основних напрямів його діяльності, клієнтської бази та ступеня наявних та можливих ризиків, і потребують постійного оновлення.

Програми здійснення фінансового моніторингу розробляються банком відповідно до окремих напрямів його діяльності з обслуговування клієнтів і потребують постійного оновлення.

Правила внутрішнього фінансового моніторингу банку мають також містити опис організаційної структури внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; вимоги до кадрового забезпечення усіх суб’єктів цієї системи; основні засади діяльності відділу фінансового моніторингу; порядок прийняття рішення щодо надання інформації про фінансову операцію, яка підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу до уповноваженого органу; порядок зберігання інформації з питань фінансового моніторингу.

 

 


Date: 2015-10-19; view: 643; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию