Принципи доступу до інформації. Публічні органи мають обов'язок оприлюднювати інформацію, і кожний член суспільства має відповідне право отримувати інформацію

Публічні органи мають обов'язок оприлюднювати інформацію, і кожний член суспільства має відповідне право отримувати інформацію. Кожен, хто перебуває на території країни, повинен отримувати користь від цього права. Використання цього права не повинно вимагати від осіб демонстрування особливого інтересу до цієї інформації. Якщо державна влада намагається заборонити доступ до інформації, вона повинна нести відповідальність щодо обґрунтування відмови на кожному етапі розгляду справи. Інакше кажучи, державна влада повинна довести, що інформація, яку вона бажає приховати, підпадає під сферу режиму виключень».

Російський науковець Г.С. Мельник також зазначає, що «відкритість — основний принцип доступу до офіційної інформації. Інформація про діяльність органів влади всіх рівнів повинна бути відкритою й загальнодоступною. Значення гарантованого доступу до офіційної інформації полягає:

— у відкритості і ясності політичного володарювання;

— зниженні можливостей для корупції;

— утвердженні традиції звіту перед громадськістю».

Важливим є наявність чітких підстав можливих обмежень інформаційних прав людини, які в нашій Конституції достатньо прозоро не виписані. Аналіз міжнародно-правових актів з прав людини, в тому числі Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні і культурні права, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, згідно яких громадяни України мають можливість захищати свої права в Європейському суді з прав людини, дав підстави досліднику стверджувати, що міжнародно-правові акти з прав людини встановлюють вичерпний перелік випадків і підстав обмеження реалізації інформаційних прав людини, які є критичними для забезпечення балансу інтересів людини та держави, і які умовно можна розподілити на декілька груп.

До першої групи дослідник відносить дії, необхідні для захисту безпеки держави. Вони включають охорону та захист: громадського порядку, громадської безпеки, національної безпеки, територіальної цілісності.

До другої групи включено розв'язання таких загальносуспільних завдань як захист здоров'я, моральних засад.

Третю групу становлять відповідні заходи щодо захисту прав та інтересів третіх фізичних осіб. Вони включають необхідність забезпечення та захисту: прав і свобод інших людей, конфіденційності особистого життя, репутації інших людей, інтересів неповнолітніх.

У четвертій групі можна зібрати завдання, що вирішуються в рамках правоохоронної діяльності держави. Обмеження інформаційних прав можливі для: запобігання заворушенням або злочинам, забезпечення інтересів правосуддя, підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

І останню п'яту групу складають права держави та її компетентних органів вводити певні процедури щодо ліцензування мас-медіа: радіомовлення, телебачення, кінопідприємств, тощо.

Першою і головною умовою встановлення обмежень на реалізацію особою її інформаційних прав, Б.А. Кормич визначає те, що «подібні заходи повинні розглядатися як прийнятні «в демократичному суспільстві». Тобто, вони повинні реалізовуватися в демократичній системі за наявності необхідних механізмів забезпечення прав і свобод людини, громадського контролю, відповідати принципам демократичного суспільства та не суперечити цілям, викладеним в Статуті ООН та інших міжнародно-правових актах.

Другою, не менш важливою, умовою обмеження реалізації прав і свобод повинно бути те, що ці обмеження та механізми їх застосування повинні бути встановлені законом. Тобто, органи державної влади, що застосовують подібні заходи, повинні діяти виключно на основі та в рамках існуючих національних нормативно-правових актів. Застосування таких обмежень за власним розсудом тих чи інших посадових осіб не допускається. Погоджуючись з такою позицією провідного науковця, зазначимо, що норми статті 19 Конституції України передбачають, що «органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, передбачене і гарантоване статтею 34 Конституцією України, яка, в свою чергу, ґрунтується на положеннях Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини (стаття 10), Міжнародного