Принципи доступу до інформації. Органи влади повинні вживати активних кроків для поширення ключових типів інформації

Органи влади повинні вживати активних кроків для поширення ключових типів інформації. Таким чином, громадськість в цілому буде добре поінформована без того, щоб мати необхідність подавати інформаційні запити.

Наступний важливий принцип: держаний орган повинен визначати окрему посадову особу (яку звичайно називають «інформаційний працівник/чиновник» (information officer)), який відповідає за допомогу щодо інформаційних запитів в кожному державному органі. Один з обов'язків інформаційного працівника полягатиме в тому, щоб допомогти членам суспільства складати свої запити, — зрештою, для них може бути важко знати, яким чином просити інформацію, якщо вони не знають точно, якою інформацією володіє державний орган.

Важливим положенням уже згадуваного Модельного Закону про свободу інформації, розробленого Міжнародною організацією «Article 19» є «призначення незалежного Уповноваженого з питань інформації (Information Commissioner), наділеного правом на перегляд будь-яких відмов з надання інформації і достатньою компетенцією для забезпечення досягнення мети закону. Уповноважений може як отримувати скарги, так і проводити власні спостереження. Уповноважений також може вимагати від органів розкриття інформації та навіть накладати штрафи за свідоме ухилення від виконання вимог закону».

Подібні принципи обґрунтовують і вітчизняні дослідники. «Здатність держави та суспільних інституцій забезпечувати свободу інформаційного обміну, доступу громадян до інформації вважається запорукою успішного соціального, економічного та технологічного розвитку. Відкритий і безперешкодний доступ до суспільно значимої інформації гарантує ефективне управління і вільний розвиток суспільства, сприяє освіті громадян, стимулює прогрес і допомагає розв'язанню складних економічних, наукових і соціальних проблем. У демократичних суспільствах потреба громадян мати доступ до інформаційних джерел пов'язана з функціонуванням демократичних інститутів, демонструє рівень їх ефективності. Розробка законів відбувається в тіснішому контакті законотворців з громадськістю, незалежними експертами, що може якісно підвищити законотворчий рівень, деталізувати механізми реалізації законів. Проведення демократичних публічних дебатів щодо різноманітних проблем

передбачає можливість доступу до всього комплексу інформації та її аналіз. Водночас закритість інформації дозволяє бюрократичним структурам уникати повного пояснення своїх дій громадянському суспільству».

Є. Захаров зазначає, що «у міжнародному праві вироблено низку принципів, які дозволяють визначити, чи насправді внутрішнє законодавство забезпечує доступ до інформації. Тут згадати слід два принципи. Перший — принцип максимального оприлюднення: вся інформація, яку зберігають державні органи влади, підлягає оприлюдненню, винятки можуть бути тільки для дуже обмеженого числа випадків. Другий принцип характеризує вимоги щодо обмежень: а) виключення повинні бути ясними, б) описуватися вузько, в) підлягати суворому контролю на предмет наявності «шкоди» і впливу на «суспільні інтереси». А саме: відмова державного органу оприлюднити інформацію є виправданою, якщо, по-перше, інформація має відношення до легітимної мети, передбаченої законом, по-друге, її оприлюднення має дійсно загрожувати тим, що буде завдано суттєвої шкоди легітимній меті, і, по-третє, шкода, яка може бути заподіяна меті, повинна бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні інформації. З цих принципів однозначно витікає, що перелік відомостей, які входять до кола обмежень, має бути вичерпно визначений і оприлюднений».

Аналіз проекту Закону України «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» №2082 від 20.08.2002 p., здійснений конституційним експертом Харківської правозахисної групи В.Речицьким, співголовою Харківської правозахисної групи Є.Захаровим та експертами Українського незалежного центру політичних досліджень спричинив такий висновок: «Принцип максимального оприлюднення встановлює презумпцію, яка полягає в тому, що вся інформація, яку зберігають державні органи влади, підлягає оприлюдненню і що цю презумпцію може бути подолано тільки в дуже обмеженому числі випадків. Принцип максимального оприлюднення містить основне логічне обґрунтування, яке лежить в основі самої концепції свободи інформації. В ідеалі він повинен бути передбаченим в Конституції для того, щоб чітко визначити, що доступ до офіційної інформації є основним правом. Основною метою законодавства повинно бути впровадження максимального оприлюднення у практику.