Земля моїх предків

Де шляхом чумацьким котиться сварга, Вітер землею хилить полин,

Де ріки до моря роси збирають І журавлів розсіка небо клин.

Де гори Карпати і терикони,

Ліси віковічні та моря межа,

Де Херсонесу вцілілі колони І воїни славні в могилах лежать.

Де спів солов'я і суцвіття калини,

Під стріхою схована гордість та честь,

Де полонинами ходить маржина,

Духом мольфарів захищена днесь.

Земля моїх предків - священна земля У вирій здіймають верхів'я кургани,

Земля моїх предків, де моя сім'я,

Де наші з тобою нащадки зростають.

Земля моїх предків в руках ворогів,

Овита арканом північних сусідів, Зашорена воля безмежних степів І дух козаків помілів наче й знидів.

Де народ не цурається праці й землі,

І честі закони - священні закони,

Де правда і віра, міцність сім'ї,

Нація знає й шанує кордони.

Де хліб у полях, і хліб на столі

Минуле так тісно сплелось з сьогоденням,

Однаково рівні великі й малі,

Де садиться сад і корчується терня.

Де Рід і Родина, слава і честь Це не пусті, не надумані звуки Братерство і рівність, ідея і чин Брат брату подасть у біді завжди руку.

Земля моїх предків - священна земля У вирій здіймають верхів'я кургани Земля моїх предків, де моя сім'я,

Тут наші з тобою нащадки зростають.

Земля моїх предків - тут смерть ворогам Висітимуть на арканах при дорогах І гнитимуть між полином у степах Бо ми - Українці, наш шлях - Перемога!

Доволі спати!

Бо криваві спливають ріки з твоїх снів,

І сміхом покидьків лукавих Луна блукає між полів.

Доволі спати!

Бо лиш пустка вітрами стогне в твоїм сні І шматтям носить рими Стуса На рідній - не своїй землі.

Доволі спати!

Сон тривожний, він не приносить насолод, Допоки здурений народ Несе у серці порожнечу.

Не спи!

Бо раптомти проспиш предтечу,

Німого вісника війни...

Війни за правду, для народу.

Хоча... той здурений народ звитяг не хоче... Нагород, хрестів і брязкоту медалей Жадає він.

А де той зміст війни?

За що?

За сад у затінку вишневім?!

За шмат гнилої ковбаси?!

О, Господи, невже єси Ти в тому світі помілілім?

В якому вищий ідеал Розміняно на п'єдестал У зріст придворного паяца?!

Невже отой дріб'язок з таці Тобі замінить серця жар,

Який у битвах дарували Супроти ляхів і татар?

і«*"

Поснули всі, хто були зрячі І лише прихвосні собачі, Нащадки нових яничар Не сплять...

Отож прокинься й ти, не спи! Доволі спати!