З дітьми, що мають порушення зору

Термін “корекційно-реабілітаційна робота” об’єднує кілька напрямів допомоги дітям з особливими потребами, серед яких: медичний, психологічний, педагогічний, а також соціальна реабілітація та корекція.

Науковці (Л. Вавіна, Т. Дегтяренко, Л. Плаксіна) розробляючи модель координованої комплексної корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, що мають порушення зору, тлумачать її як “…систему спеціальних педагогічних заходів, засобів, форм і методів навчання та виховання, спрямованих на розвиток процесів компенсації, подолання та усунення недоліків пізнавальної діяльності, рис особистості, розвитку фізичних та рухових можливостей дітей з особливими потребами” [15, 24]. Дослідники наголошують на тому, що ефективність корекційно-реабілітаційної роботи визначається системою принципів організації, виправлення та відновлення порушених функцій у дітей, серед яких виокремлюють: комплексність її характеру, варіативність підходу, пропедевтичність,мотиваційна спрямованість, високий динамізм системи, зорієнтованість на інтеграцію (як освітню, так і соціальну) тощо [22, 11].

Прогнозування стратегій і тактики освітньо-виховної роботи, планування майбутніх профілактичних та корекційно-розвивальних дій, забезпечення їх наступності з боку дошкільного навчального закладу і родин вихованцівпередбачає об’єднання зусиль фахівців різних профілів (медиків, психологів, тифлопедагогів, логопедів, вихователів, батьків та ін.) задля розробки заходів “…цілісної індивідуальної корекційно-реабілітаційної допомоги кожному вихованцю дошкільного закладу і, що найважливіше, об’єднання дітей у підгрупи для здійснення диференційованого підходу в процесі лікувально-педагогічного супроводу” [15, 79]. Така взаємодія є одним із прикладів створення варіативного, збагаченого та індивідуалізованого освітнього середовища в умовах стандартної системи освіти.

Впровадження індивідуалізованих освітніх програм до практики роботи дошкільного навчального закладу не лише компенсуючого типу, а й загального передбачає реалізацію її етапності як цілісної системи взаємопов’язаних кроків, за допомогою яких виробляється комплекс визначених відповідно до індивідуального розвитку слабозорої дитини засобів, форм, методів та прийомів корекційно-реабілітаційної роботи. Такі програми можуть бути комплексними і, крім загальнорозвивального, містити корекційний блок, представлений програмами із сенсорного розвитку, самообслуговування та набуття культурно-гігієнічних навичок, просторового орієнтування, ритміки, логоритміки, корекції та розвитку мовлення, лікувальної фізкультури, сюжетно-рольової гри [30].

Як зазначає В. Кузьменко, важливим орієнтиром для вихователя є окреслення очікуваних результатів, його бачення перспектив розвитку та тих змін, що мають відбутися в ситуації посиленої уваги до особливих потреб певної дитини. Порівняння очікуваних результатів із реальними, отриманими пізніше об’єктивними досягненнями дає змогу визначити ефективність корекційно-реабілітаційної роботи загалом та встановити проблемні, малоефективні заходи з метою подальшої корекції індивідуалізованих освітніх програм та побудови їх на засадах максимально сприятливої взаємодії з дитиною [19].

У дошкільних закладах ведуться т.зв. “зошити взаємозв’язку” між медичним та педагогічним персоналом, де сконцентрований своєрідний банк даних про дитину з обмеженими можливостями, технологію її індивідуального корекційного навчання та його результати, відомості про стан здоров’я, результати індивідуальної корекційно-реабілітаційної допомоги тощо. Ці матеріали дають змогу простежити послідовність корекційної роботи фахівців від моменту зарахування дитини з особливими потребами у дошкільний заклад до її випуску. При цьому уточнюється правильність первинно встановленого діагнозу, фіксуються зміни стану здоров’я, етапи комплексної корекційно-реабілітаційної програми з урахуванням індивідуальних особливостей хворої дитини, а також динаміка її психологічної адаптації [12].

Варіативність засобів психолого-педагогічного впливу, адаптивні можливості виховних та навчальних форм і методів, цілісність і комплексність загального оздоровлення організму дитини створюють єдину і струнку модель соціальної адаптації та реабілітації дітей дошкільного віку з порушенням зору. Це дозволяє успішно вирішувати проблеми профілактики та покращення стану зору шляхом створення в дошкільному закладі охоронних умов, загальнозміцнювальних і спеціальних корекційних заходів.

Основна сутність цієї моделі (за Т. Дегтяренко) – фокусування уваги міжгалузевих структур і фахівців різних профілів на проблемах дитини та її родини, інноваційному змісті і технологіях корекційно-реабілітаційної роботи, які б забезпечували ефективність і результативність лікування зору, розвитку пізнавальної діяльності та успішної підготовки дітей до навчання в школі [15].

Модель координованої комплексної допомогу дітям із патологією зору складається з двох рівнів. Перший рівень – макропростір. Його призначення – створення в регіоні сприятливих умов для виявлення та ранньої діагностики в дітей патології зору, надання їм координованої комплексної допомоги у сфері освіти (1 підсистема) та сфері охорони здоров’я (2 підсистема). При цьому управління освіти та охорони здоров’я регіону повинні координувати і контролювати надання корекційно-реабілітаційної допомоги дітям зі зниженим зором, а також забезпечувати взаємозв’язок у діяльності між цими відомствами. Для цього чітко окреслено долю участі кожного з управлінь із таких ділянок роботи: створення бази даних про таких дітей по області; популяризація ідей взаємозв’язку; надання вчасної комплексної допомоги дітям; проведення роз’яснювальної та просвітницької роботи серед батьків.

Другий рівень комплексної системи допомоги дітям із патологією зору – мікропростір – визначає комплексну систему роботи з ними на рівні навчального закладу: створення в закладі освіти, де навчаються і виховуються діти з порушеннями зору, такої структури, яка забезпечує комплексну систему та умови для своєчасної індивідуальної медичної і психолого-педагогічної допомоги кожній дитині.

До основних функцій мікропростору належать: поглиблена діагностика, яка доповнює і конкретизує результати загальної; формування психологічних і психофізіологічних передумов навчальної діяльності; реалізація загальноосвітніх завдань у педагогічному процесі дошкільного закладу; корекція недостатнього рівня соціальної реабілітації і психологічної готовності дітей до школи; проведення лікувально-відновлювальної роботи; збереження і зміцнення соматичного й нервово-психічного здоров’я дітей [15, 57 – 61].

У процесі управління корекційно-реабілітаційним процесом необхідно визначити й розробити джерела інформації (консультації, практичні семінари з використанням інтерактивних технологій, доповіді, повідомлення); організувати моніторинг впливу корекційно-реабілітаційної роботи на динаміку розвитку дітей; передбачити проведення поглибленого аналізу окремих етапів, результатів системи навчально-виховної, лікувально-відновлювальної та корекційно-педагогічної роботи; розробити дієву систему засобів стимулювання мотиваційної готовності працівників закладу до їх реалізації [14, 206].

Успішна організація корекційної допомоги в дошкільному закладі значною мірою залежить від ряду факторів – внутрішніх і зовнішніх, які зумовлюють напрями його діяльності. Саме системний підхід може забезпечити ефективність досягнення основних цілей закладу. До факторів, які мають прямий вплив на діяльність закладу, можна віднести: дитячий контингент, кадри, технології, завдання, а також такі фактори, які не мають прямого впливу, хоча від них значною мірою залежить досягнення кінцевого результату: стан та рівень економічного розвитку суспільства (фінансування), соціокультурні (зміст освіти) та політичні (законодавчі акти) зміни, досягнення медичних і психолого-педагогічних наук, передовий досвід (технології навчання та лікування) організації корекційно-реабілітаційної допомоги [13].

Враховуючи стан розробки досліджуваної проблеми в спеціальній літературі, недоліки існуючої практики в комплексній системі корекційно-реабілітаційної допомоги дітям із порушеннями зору, для підвищення її ефективності слід посилити її пропедевтичний аспект. Корекційно-реабілітаційна робота має відбувалася таким чином, щоб попередити виникнення можливих відставань у школі, підготувати дітей до освітньої інтеграції, що становить завдання найближчої перспективи. Вимоги до змісту дошкільної підготовки мають змінюватися відповідно до державних вимог щодо освіченості школярів (зважаючи на наступність та неперервність навчання дітей в ДНЗ і школі).

Одним із напрямів корекційно-реабілітаційної роботи є підготовка дітей до опанування елементарними початковими знаннями, уміннями і навичками, спрямованими на подолання труднощів соціальної інтеграції. Зокрема, під впливом спеціально організованої корекційно-реабілітаційної роботи у них повинні виробитися способи компенсаторного пристосування, вміння застосовувати отримані знання в різних навчальних і життєвих ситуаціях, готовність до контактів з однолітками, тобто досягатимуться завдання віддаленої перспективи. Навчальні досягнення дітей мають відповідати вимогам суспільства, яке є замовником формування у них відповідних компетенцій [15, 66].

Отже, основною метою корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми із порушеннями зору є формування гармонійної особистості, розвиток її творчих здібностей і нахилів, підготовка до інтеграції в соціум. У кінцевому результаті мають бути задоволені освітні та особистісні потреби дітей, які мають різні порушення зору: розвиток інтелектуального, соціального та емоційного потенціалу, формування позитивних особистісних якостей на фоні ефективного відновлення зорових функцій, підтримки здоров’я і фізичного розвитку. Таке спрямування системи корекційно-реабілітаційної роботи зумовлює вирішення спільних завдань освітньої та медичної сфер: діагностичних, пропедевтичних, лікувально-профілактичних, освітньо-виховних, корекційно-реабілітаційних.

Виконання цих завдань в умовах дошкільного навчального закладу передбачає наявність команди фахівців (як з боку освіти, так і медицини), яка спроможна забезпечити комплексний супровід і підготовку дітей до шкільного навчання, а також активну участь батьків як на етапі діагностування, так і в процесі безпосередньої допомоги дитині.