Що мають порушення зору

Дошкільне дитинство – надзвичайно важливий етап у процесі становлення особистості дитини з порушеннями зору, формуванні базових якостей, що визначатимуть її пізнавальний, емоційний, соціальний та особистісний розвиток. Виходячи з цього, основними завданнямидошкільного навчального закладу є виховання у таких дітей активного ставлення до навколишнього світу (явищ природи, предметів побуту, людей, до власної особи); формування у них сенсорно-перцептивного досвіду; забезпечення кваліфікованої турботи про зміцнення і збереження їх фізичного та психічного здоров’я; привчання до здорового способу життя; створення умов для оволодіння дітьми морально-етичними нормами, культурою поведінки і спілкування, способами попередження та розв’язання конфліктних ситуацій тощо.

Сьогодні в Україні пропонуються різні форми здобуття дітьми обов’язкової дошкільної освіти. Зокрема, дошкільники з порушеннями зору можуть відвідувати спеціальні дошкільні навчальні заклади, серед яких виокремлюють установи:

а) компенсуючого типу – спеціальні ДНЗ для дітей однієї нозології захворювання (скажімо, з порушеннями зорового, слухового аналізаторів, мовлення, опорно-рухового апарату, емоційно-вольової сфери, затримкою психічного розвитку та ін.);

б) комбінованого типу, коли в одному закладі об’єднано кілька категорій дітей із розладами психофізичного розвитку (наприклад, вадами зору та мовлення);

в) окремі групи для дітей з аномаліями зору при ДНЗ для дітей загального розвитку;

г) альтернативні заклади дошкільного виховання для слабозорих дітей (дошкільні відділення при навчально-виховних комплексах, навчально-реабілітаційних центрах тощо) [22, 67].

До спеціальних дошкільних навчальних закладів для дітей із патологією зору приймаються діти віком від 1,5 до 7-ми років з такими порушеннями зору: астигматизм, короткозорість, далекозорість, ністагм, косоокість, амбліопія, глаукома, катаракта, атрофія зорових нервів, а також із комбінованими порушеннями. Комплектування груп здійснюється з урахуванням віку дітей та ступеня розладу зору; наповнюваність груп не перевищує 10 – 12 осіб, що відповідає принципу індивідуалізації та диференціації навчання.

Проте, як свідчить практика, сьогодні існує проблема включення таких дітей у загальноосвітній простір ДНЗ. Це, насамперед, пов’язано із недостатністю кадрового забезпечення, рівня підготовки фахівців до роботи зі слабозорими дітьми, невизначеністю чітких функцій та механізмів взаємодії медичних і педагогічних працівників. Особливої науково-практичної значущості набувають питання комплексної медичної, психолого-педагогічної, соціальної реабілітації дітей, а також розробка інноваційного змісту і технологій, які б сприяли підвищенню ефективності навчання, результативності лікування та корекції, рівня пізнавальної діяльності такої категорії дітей.

Педагогічне керівництвопізнавальною діяльністю дітей із порушенням зору передбачає:

– знання та врахування психофізичних особливостей кожної дитини, а саме: діагнозу захворювання органу зору, гостроти центрального зору, поля зору, стану фіксації, характеру зору, можливого зорового навантаження, характеру вторинних та супутніх порушень;

– дотримання режиму охорони зору: забезпечення оптимального освітлення приміщення; розміщення ігрового та дидактичного матеріалу – на рівні очей, на регламентованій для кожної дитини відстані; постійне чергування видів діяльності на полісенсорній основі, із залученням усіх збережених аналізаторів;

– створення необхідної навчально-дидактичної бази на основі врахування характеру вад: достатньої кількості (для кожної дитини) наочного роздавального матеріалу; обладнання ігрових куточків відпочинку у групах та в кожної дитини удома з урахуванням рекомендацій лікаря-офтальмолога, куточків природи для самостійного спостереження за рослинами і тваринами на близькій відстані тощо;

– забезпечення принципу наступності та зв’язку в роботі вихователів, тифлопедагогів, медичного персоналу та батьків, у дотриманні загальних вимог та рекомендацій, узгодженості в педагогічних і медичних впливах;

– забезпечення корекційної спрямованості навчально-виховної роботи, визначення її мети, використання методичних прийомів та наочних матеріалів під час різноманітних заходів відповідно до можливостей кожної дитини, прогнозування очікуваних результатів [26].

Психофізіологічні дослідження Н. Шуленіної довели, що рання сенсорна депривація спричиняє зниження можливостей розвитку зорового сприймання та формування образу, не відображає точно й диференційовано якостей зовнішнього об’єкта, а також провокує дефіцит мотиваційного компонента уваги, негативність емоційної реактивності на зовнішні впливи. Недостатня кількість нової інформації з часом може призвести до вторинної затримки психічного розвитку дитини [44].

Науковцями виявлені такі порушення зорових відчуттів: око дитини гірше сприймає освітленість (світло), колір, форму предметів, визначає рух і напрямок предметів в динаміці, орієнтується в просторі; у процесі сприйняття малюнків виявляється уповільненість огляду, неточність, пропуск деталей зображення. Через нечітке сприймання окремих елементів і неточності в уявленнях нерідко формуються помилкові версії щодо зображеного на малюнку. Розглядання слабозорими дітьми окремих частин малюнка призводить до утруднень усвідомлення його змісту. Має місце порушення сприймання просторових характеристик між зображеними на ньому предметами. Грубе зниження швидкості зорового сприймання геометричних фігур, цифр, буквосполучень було виявлене при частковій атрофії зорових нервів, катаракті, глаукомі [42]. Уповільненість, нечіткість, перекручування сприймання виявляється в слабозорих під час читання та письма. Так, у дитини із зоровою патологією спостерігаються недосконалість зорового аналізу, нечіткість зорового образу літер (“дзеркальне письмо”), викривлення елементів букв, невірне їх розташування один щодо одного, сприймання і запам’ятовування елементів букв.

Як зазначає В. Ремажевська, фрагментарність та збідненість уявлень спостерігається незалежно від гостроти зору і залежить не від патології, а від процесу формування образів. Правильна організація процесу їх формування забезпечує формування узагальнених, чітких і міцних образів, що вірно відображають об’єкти, які взаємодіють. Наслідками порушень зору у дітей є: зниження чіткості зображень, контрастності, порушення кольоросприймання, бінокулярного та стереоскопічного зору; неточність, фрагментарність і уповільненість зорового сприймання; збідненість уявлень і образів, зниження рівня чуттєвого досвіду; уповільнення протікання всіх психічних процесів; порушення рухової сфери, труднощі зорово-рухової орієнтації (гіподинамія, проблеми функціональних систем організму); порушення емоційно-вольової сфери (невпевненість, скутість, зниження інтересу до будь-якої активної діяльності) [30, 6 – 7].

У дітей із патологією зору спостерігаються порушення мовленнєвого розвитку. Так, В. Тарасун дослідила, що найтиповішим серед дітей з порушеннями зору є системний недорозвиток мовлення, різноманітний за своєю структурою – це нерозуміння лексичного змісту слова, неспіввідношення слова з чуттєвим образом предмета; використання слова, засвоєного на суто вербальній основі; ехолалія, відсутність розгорнутих висловлювань через недостатність зорових вражень. Через бідність словникового запасу в дітей спостерігається недосконалість словозміни й словотворення, труднощі в конструюванні речень, текстів. Певну роль у недорозвитку мовлення відіграє порушення спілкування дитини з мікросоціальним середовищем та незадовільні умови мовленнєвого спілкування [40].

Досліджуючи соціально-перцептивний аспект формування невербального спілкування у дошкільників з порушеннями зору, І. Гудим зазначає, що ці засоби дають можливість малюкам подолати труднощі у спілкуванні з іншими, налагодити міжособистісні взаємини, що, зі свого боку, сприятиме оптимізації соціально-емоційного розвитку дошкільників, їх успішній соціальній інтеграції [9, 107].

Дослідження слабозорих дошкільників і дітей з амбліопією і косоокістю виявили також уповільненість темпу розвитку і здійснення орієнтування в мікро- і макропросторі, помилки при визначенні форми, розміру, віддаленості, просторового розташування предметів один щодо одного, що пов’язане з монокулярним характером зору, який утруднює орієнтувальні дії з об’ємними об’єктами. Для них характерне також недостатньо точне розуміння й використання слів, що позначають просторові напрямки [26].

Порушене зорове сприймання як вторинне відхилення в розвитку спричиняє якісні відмінності в розвитку та перебігу інших когнітивних процесів (перебудови системи взаємодії аналізаторів, уявлень, уяви, особливостей мовлення, процесів пам’яті, наочно-дійового мислення та ін. Є. Синьова зазначає, що психічні стани(як складова частина структури особистості) також зазнають впливу з боку дефекту, хоча він має тимчасовий характер. Сюди відносять як емоції, що виникають у разі усвідомлення дитиною свого дефекту, відмінності від інших дітей, які нормально бачать, так і усвідомлення всіх згадуваних вище особливостей пізнавальної діяльності. Це може призвести до формування в дитини психічних комплексів, порушень емоційно-вольової сфери, що заважатиме функціонуванню системи компенсації зорової недостатності; спричиняти дезадаптацію особистості, обумовлювати особливості комунікативної сфери [36].

Основна форма корекційного впливу на дитину з порушеннями зору в дошкільному навчальному закладі – це організовані корекційні заняття (колективні, групові, індивідуальні), що передбачають розвиток:

– сенсорики, чуттєвого пізнання. Процес ознайомлення таких дітей із навколишнім світом зумовлений насамперед потребою активізації їх пізнавальної діяльності. Вона передбачає постійну стимуляцію у дітей аналізуючого сприймання, збудження їхнього інтересу до об’єктів довкілля, допомогу у дослідженні властивостей предметів та явищ, їх різноманітних якостей і відношень, що сприятиме успішності розвитку пізнавальних інтересів, формуванню навичок порівняння предметів та явищ, диференціюванню певних ознак і властивостей, їх класифікації та узагальненню. Систематична допомога з боку дорослого створює передумови для збагачення чуттєвого досвіду дітей, опанування навичок доступного полісенсорного сприймання об’єктів довкілля.

– комунікації і мовлення. Через недостатність сенсорного досвіду у дітей із розладами зору може спостерігатися деякий розрив між предметною практичною дією та її словесним позначенням. Тому у системі логопедичних занять із такими дітьми велика увага приділяється розвиткові сенсорного сприймання, зорово-просторових уявлень, співвіднесенню слова з його лексичним значенням. Передбачаються різноманітні види діяльності на заняттях: формування зв’язного, граматично правильного мовлення, збагачення й уточнення словникового запасу, формування правильної звуковимови, логоритміка, попередження порушень писемного мовлення [30, 161].

– загальної та дрібної моторики, координації рухів. Для дітей з патологією зору характерні порушення і недорозвиток дрібної моторики, зорово-рухової координації, відсутність співдружності обох рук, координації “руки – ока”. Усуненню зазначених вад сприяють логоритмічні заняття, на яких проводяться ігри з мовленнєвим супроводом і рухами, хороводи, ритмічні вправи, пальчикова гімнастика.

– просторової орієнтації і мобільності. Орієнтування у просторі розглядається як здатність дитини з порушеннями зору визначити своє місцеперебування серед предметів і об’єктів, що її оточують, напрямок вибраного руху, вміння знаходити предмет або об’єкт у закритому чи відкритому просторі, формування образу простору. Для дітей дошкільного віку з аномаліями зору характерні проблеми розвитку рухової сфери та практичного мікро- і макроорієнтування. Орієнтування у просторі на обмеженій сенсорній основі потребує спеціального навчання дітей, активного використання збереженого зору і всіх інших аналізаторів. Тільки за таких умов можливе створення у дітей цілісного образу досліджуваного простору [30, 127].

– культурно-гігієнічних навичок та самообслуговування. Формування належного та відповідного до віку рівня культурно-гігієнічних навичок та навичок самообслуговування у дітей із порушеннями зору є вкрай необхідним для їх успішної інтеграції у соціум. Важливим також є завдання цілеспрямованого розвитку особистісних якостей: звички до трудових зусиль, відповідального ставлення до справи, прагнення до позитивного результату, вміння разом працювати. Потрібно навчати слабозорих дітей бути організованими у праці, формувати навички планування трудовий дій та вміння діяти відповідно до плану.

Отже, корекційні зусиллямають спрямовуватися на усунення вторинних недоліків та розвиток пізнавальної діяльності дітей, що мають порушення зору, їх емоційно-вольової сфери, фізичних, моторно-рухових якостей, мовлення, особистості дитини в цілому, її підготовку до шкільного навчання. Знання типологічних особливостей дітей із психофізичними порушеннями дає можливість організувати їх навчання і виховання не шляхом проб та помилок, а шляхом пропедевтичних прогнозованих рішень в процесі корекційно-реабілітаційного супроводу розвитку дитини.