Ру і, «#С

КОНТРОЛЬ ВАЛЮТНИЙ — одна із функцій митниці" з метою контро­лю за переміщенням валюти через кордон.

КОНФІРМАЦІЙНІ БУДИНКИ — вид експортних комісійних будинків, представників покупця, що беруть на себе ризик по креди­тах. К. б. можуть брати на себе ризик на повну вартість по­стачання і всю суму експортних кредитів, не вимагаючи від покупців доказів їхньої кредитоспроможності. К. б. займа-

пла-

ються фрахтом, кредитуванням імпортера; здійснюють тіж готівкою по наявному товару.

КОТИРУВАННЯ— встановлення курсу валюти, тобто визначення Г цінності в іноземних валютах.

КОТИРУВАННЯ БІРЖОВІ — оптові ціни товарних партій, що реа­лізуються через товарні біржі і публікуються в спеціаль­них біржових довідниках. К. б. широко використовуються при оцінці короткотермінових коливань кон'юнктури і балансовій оцінці запасів сировини й інших біржових то­варів.

КРЕДИТ ЕКСПОРТНИЙ— кредит, який надається іноземним покуп­цям або їх^банкам з метою фінансування продажу товарів.

КРЕДИТ ТОВАРНИЙ — форма комерційного кредиту, при якій експо­ртери надають імпортерам розстрочку платежів за товари, що поставляються.

КРЕДИТНА КАРТА — кредитний документ (карта, чек, ваучер, купон, марка, форма, буклет, магнітна карта чи інший документ чи предмет), виданий фізичній особі особою, що веде бізнес у сфері споживчого кредиту.

КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ — значка частина великих зовнішньоторговель­них операцій здійснюється на рівнях кредиту. К. о. у зовні­шній торгівлі породжені конкуренцією між продавцями і являють собою один із засобів просування товарів на зовні­шній ринок.

КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ— надання позичкових коштів для здійснення зовнішньоторговельних угод чи для здійснення експорту та імпорту товарів. Розрізняють внут­рішнє і зовнішнє (к.з.т.). при внутрішньому к.з.т. експортери і їх банки одержують кредити від національних фірм і бан­ків, при зовнішньому — кредити надаються фірмами і бан­ками різних країн у вигляді позичкового капіталу в товарній і грошовій формі.

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ — об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове зна­чення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.

КУРСОВА РІЗНИЦЯ (валютна різниця) — виникає в результаті зміни курсів валют при ліквідації відкритої валютної позиції або її переоцінці. При сприятливому розвитку курсу валютна по­зиція може приводити до позитивної К.р., при несприятли­вому розвитку курсу — до негативної К. р. (курсової втра­ти). Ризики втрат, пов'язані з укладанням відкритої позиції, можуть бути застраховані укладення різного виду строкових валютних угод на міжбанківському рівні або на біржах, а також включенням в контракти і угоди захисних застере­жень.

тТИСТ ПАКУВАЛЬНИЙ — документ, який надається митниці, митним органам, де зазначаються всі види і сорти товарів, що нахо­дяться в кожному товарному місці. Ящик, коробка, контей­нер. Використовується як додаток до рахунка-фактури.

діДЗ ЕНД ЛЕГЗ— валютні операції підприємців, пов'язані з маніпу­ляцією строків розрахунків по угодах з метою отримання вигоди на різниці курсів валют, використовується при сут­тєвих коливаннях курсів валют, особливо в умовах очіку­вання девальвації або ревальвації.

ЛІЦЕНЗІЙНІ ЧИ ПАТЕНТНІ АГЕНТИ (БРОКЕРИ) — виступають по­середниками в торгівлі патентами і ліцензіями. До їхніх по­слуг звертаються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі компанії, що не здійснюють у великих масштабах науково-дослідних робії. Відносини між продавцем і покупцем ліцензій, з одного боку, і агентом — з, другого, регулюються на основі ліцензійної агентської угоди.

ЛІЦЕНЗІЯ ВІДКРИТА (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

ЛІЦЕНЗІЯ ГЕНЕРАЛЬНА — відкритий дозвіл на експортні (імпортні операції) з певного товару та (або з певною країною(групою країн)) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.

ЛІЦЕНЗІЯ ЕКСПОРТНА (імпортна) — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.

ЛІЦЕНЗІЯ ОДНОРАЗОВА (індивідуальна) — одноразовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретному суб'єкту зовнішньоекономіч­ної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхід­ним для здійснення експортної (імпортної) операції.

ЛОТ — партія товару або одиниця товару, яка виставляється до прода­жу на аукціоні як самостійна позиція шш продажу. Фіксу­ється в аукціонному каталозі під певним ноягером.

М

МАРКЕТИНГ — форма господарської діяльності, що має за мету задо­волення попиту споживачів, бізнесу і держави в товарах і послугах. М. включає оцінку попиту, виробництва продук­ту, ціноутворення, просування і реалізації товару. У М.

включаються також умови виконання гарантій, сервісні бов'язання. Основне положення М. полягає в тому, що спо" живач повинен мати вибір у більшості ситуацій купівлі. ГІпй цьому фірми попадають в умови, коли їм необхідно робити свій товар більш привабливим з погляду споживчих власти­востей.

МИТНА ВІЙНА — використання митних тарифів у жорсткій конкуре­нтній боротьбі. Здійснюється державами шляхом підняття ставок мита на імпортні товари або загрозою їх підняття з метою зниження мита на свої експортні товари.

МИТНА КОНВЕНЦІЯ — міжнародна угода, яка регулює питання мит­ного оподаткування і митних формальностей по взаємній торгівлі країн-учасниць конвенції.

МИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ — одноразові номерні запірно-пломбувальні пристрої, печатки, штампи, голографічні мітки та інші засо­би ідентифікації, що використовуються митними органами для відображення та закріплення результатів митного конт­ролю та митного оформлення.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ— виконання митним органом дій (проце­дур), які пов'язані із закріпленням результатів митного кон­тролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ — регулювання питань, пов'язаних із вста­новленням мит та митних зборів, процедури митного конт­ролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

МИТНИЙ КОДЕКС КРАЇНИ — законодавчий акт, який регулює орга­нізацію і діяльність митних органів країни.

МИТНИЙ КОНТРОЛЬ — сукупність заходів, що здійснюються митни­ми органами в межах своєї компетенції з метою забезпечен­ня додержання норм національних нормативно-правових ак­тів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

МИТНИЙ РЕЖИМ — сукупність норм, встановлених законами Украї­ни з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються МИТНИЙ СОЮЗ — угода між країнами про створення єдиної митної території. Митний союз передбачає відміну мита між краї­нами, що уклали М. с, і наявність єдиної системи митних тарифів стосовно до третіх країн.

МИТНИЦЯ — державна установа, яка здійснює митний контроль за товарами, які імпортуються і експортуються, та іншими ма-

теріальними цінностями, що переміщуються через митний кордон. Митниця контролює багаж пасажирів і почтові від­правлення. Митниця розміщується безпосередньо на сухо­путному кордоні, на морських вокзалах в аеропортах або всередині країни в місцях формування вантажів.

МИТНІ ОРГАНИ — спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до законодавства України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

МИТНІ ПРАВИЛА — встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

МИТНІ ПРОЦЕДУРИ— операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих то­варів і транспортних засобів, а також із справлянням перед­бачених законом податків і зборів. МИТНІ ТАРИФИ— система ставок, яка визначає конкретний розмір

мита на окремі товари (групи товарів).

МІЖНАРОДНА КООПЕРАЦІЯ — взаємодія двох або більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є інозем­ним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції або спеціалізації на окремих технологічних стадіях. МІЖНАРОДНИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ І РОЗВИТКУ, Світовий банк, МБРР (Іпіегаап'опаі Вапк ґог Кесоіізігисгіоп апсі Вєує-Іортепї, ХУогіо¹ Вапк, ІВІШ) — міждержавний інвестиційний інститут, створений одночасно з Міжнародним валютним фондом відповідно до рішення міжнародної валютно-фінансової конференції ООН, що відбулася в 1944 р. у Брет-тон-Вудсі (США). Спеціалізована установа ООН. Почав фу­нкціонувати з 1946 р. Число країн-членів— 181. Офіційна мета МБРР — сприяння країнам-учасницям у;розвитку їх­ньої економіки шляхом надання довготермінових позик і кредитів, а також гарантованих приватних інвестицій. У пе­рші післявоєнні роки значні позики МБРР надав країнам За­хідної Європи для відновлення економіІІ^аруйнованої під час війни. Надалі основна діяльність МБРР була спрямована на підтримку економіки країн, що розвиваються. З кінця 80-х років МБРР активно надає кредити країнам Східної Євро­пи. Статутний капітал МБРР утворюється шляхом підписки країн-членів на його акції. Членами МБРР можуть бути тільки країни—члени Міжнародного валютного фонду (МВФ), більше половини паїв у банку належать провідним промислово розвинутим країнам — США, Японії, ФРН, Ве­ликій Британії, Франції, Канаді й Італії. Вищі органи керу-

вання МБРР— Рада керуючих і Директорат (виконавчий орган). На чолі банку — президент. Сесії Ради проводяться один раз у рік на рівні міністрів фінансів чи керуючих центральними банками країн-членів (разом із сесіями Ради МВФ). Країни мають право голосу пропорційно питомій ва­зі їхнього паю в комітеті МБРР. Штаб—квартира знаходить­ся в м. Вашингтоні. Спочатку капітал банку не перевищував 10 млрд дол, але до початку 1980 р. він зріс до 78 млрд дол. У 1995 р. він перевищив 176 млрд дол. Країни—члени по­винні оплачувати лише частину додаткової підписки на ак­ції МБРР. Інша частина може бути затребувана банком у випадку відсутності в нього коштів для покриття своїх зо­бов'язань, тобто ці суми виступають гарантійним фондом для тих коштів, що банк запозичає на ринку позичкового капіталу. Залучення коштів на ринках позичкового капіта­лу— основне джерело фінансування кредитів МБРР. При­ватні банки й інші кредитні установи охоче вкладають гроші в облігації МБРР, одержуючи досить високі відсоткові став­ки (понад 9 %) і практично не піддаючись кредитному ризи­ку. МБРР надає кредити країнам на основі вивчення деталь­ної інформації про їхнє економічне і фінансове становище і тільки при наявності гарантій їхніх урядів. Як правило, банк надає кредити, що покривають близько 30 % вартості об'єкта, інша частина повинна фінансуватися за рахунок внутрішнього чи інших зовнішніх джерел. Кредити виділя­ються на термін до 20-ти років під досить високий відсоток, обумовлений рівнем відсоткових ставок на ринку позичко­вих капіталів. Основна частина кредитів банку надається на розвиток енергетики, транспорту, зв'язку й інших галузей інфраструктури, що має сприяти створенню нормального інвестиційного клімату як для місцевої, так і іноземної част­ки капіталу. На середину 1998 р. кредити МБРР країнам-членам досягли 316 млрд дол. При МБРР діють філії — Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Міжнародна фінан­сова корпорація (МФК), а також Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (МИТІ). МБРР разом з МАР називають Світовим банком (\¥ог1<і Вапк), а чотири організації—■ МБРР, МАР, МФК і МИТІ— Групою Світового банку (ШогШ Вапк Огоир).

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД, МВФ (Іпіегпаііопаі Мопеіагу Рипсі) — міжнародна валютно-кредитна організація. Має статус спеціалізованої установи ООН. Створений на Міжна­родній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (СІЛА) у 1944 р. Почав функціонувати з березня 1947 р. ^ даний час членами МВФ є 182 країни. Офіційна мета МВФ — сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютно-

го співробітництва шляхом усунення валютних обмежень, надання державам-членам валютних позик для вирівнюван­ня платіжних балансів і встановлення норм регулювання ва­лютних курсів. Спочатку в рамках Бреттон-Вудської валют­ної системи МВФ прагнув до підтримки стійких курсів валют країн-членів, виражених у золоті чи доларах (країни-члени не мали права змінювати паритети своїх валют більше ніж на 10 % без санкцій МВФ і зобов'язані були не допуска­ти при проведенні операцій відхилень від паритету понад ±1 %, а з грудня 1971 р. — понад ±2,25 %). Після катастро­фи Бреттон-Вудської системи, скасування фіксованих пари­тетів валют і уведення валютних курсів, що плавають, від­повідно до виправлень, внесених у статут МВФ, він здійснює спостереження за курсами валют. У зв'язку з праг­ненням вивести золото з обороту як світові гроші, країни, зберігаючи режим курсів, що плавають, установлюють па­ритет національної валюти не в золоті, а в СДР (спеціальні права запозичення) чи іншій національній валюті. СДР як міжнародні резервні і платіжні засоби були введені МВФ із 1970 р. Капітал МВФ утворюється за рахунок внесків дер-жав-членів відповідно до встановленої для кожного з них квоти, що визначена в залежності від рівня економічного розвитку країни і її ролей у світовій економіці і торгівлі. На початок 1998 р. капітал МВФ складав 199 млрд дол. Прийн­ято рішення про його збільшення до 288 млрд дол. Найбі­льші квоти мають США, Велика Британія, ФРН, Франція і Японія. Керівні органи МВФ — Рада керуючих і Директо­рат. Рада керуючих — вищий орган, що вирішує принципові питання, складається з міністрів фінансів чи керуючих центральними банками, що щорічно збираються на сесії. Виконавчий орган — Директорат, у який на постійній осно­ві входять представники країн з найбільшою квотою. Дирек­торат призначає директора-розпорядника. У -керівних орга­нах МВФ кожна країна має 250 голосів плюс 1 голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтоні. МВФ для вирівнювання платіжних балан­сів держав-членів надає їм кредй*ги в іі^Й€одній*валюті У фо­рмі її продажу за національну валюту. Кредити погашають­ся шляхом купівлі національної валюти за іноземну валюту. Кредити МВФ поділяються на кілька видів залежно від при­чин, що викликали незбалансованість платіжного балансу. Звичайний кредит МВФ надається для подолання тимчасо­вих труднощів платіжного балансу на термін до 1 року (з можливістю продовження до чотирьох-п'яти років). Ці кре­дити виділяються за умови, що наявність національної ва­люти в МВФ не повинна упродовж року зростати більше

ніж на 25 % квоти й у загальному обсязі перевищувати 200 % квоти. Для одержання кредиту у великих розмірах країна-позичальник повинна укласти угоду «стзнд-бай» (8іаж1-Ьу аітап§етепт) про одержання кредиту на термін д₀ 12-ти місяців (в окремих випадках до трьох років), протягом якого країна має право на одержання іноземної валюти в обмін на національну в межах заздалегідь обумовленої су­ми. Кредит видається вроздріб (траншем) за умови виконан­ня країною-позичальником умов виконання стабілізаційної програми. МВФ надає також кредити для компенсацій тим­часового скорочення експортного виторгу з незалежних від країни-позичальника причин, «буферні» (стабілізаційні) кре­дити для фінансування створення запасів сировини в умовах несприятливої для нього кон'юнктури на світових ринках. Із середини 70-х років у МВФ створені спеціальні фонди засо­бів, зокрема фонд Віттевеєна (директор-розпорядник МВФ у 1973-1978 рр.), сформований за рахунок ресурсів провідних промислово розвинутих держав, а також нафтовидобувних країн і виділений країнам, що мають значний дефіцит пла­тіжного балансу і вичерпали можливості одержання звичай­них позичок МВФ.

МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ — міжнародний рух позичкового капіталу, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності і сплати відсотків. Виник у стародавні часи, але дістав розвиток у процесі становлення капіталізму. В умовах інтернаціоналізації господарського життя масшта­би М.к. різко зросли. М.к. сприяє росту міжнародної торгів­лі товарами і послугами, тому що значна частина сучасного міжнародного товарообігу пов'язана з кредитуванням. Бу­дучи формою вивезення позичкового капіталу, М.к. стиму­лює вивіз підприємницького капіталу, дозволяючи залучати для закордонних інвестицій не тільки національні, а й зов­нішні ресурси. М.к. виступає як інструмент міжнародних розрахунків в умовах дефіциту платіжних балансів і засіб підтримки валютних курсів. У післявоєнні роки став фор­мою економічної допомоги країнам, що розвиваються. Ос­новна форма М. к. — зовнішні позики, надані як приватни­ми, так і державними організаціями. Важливою особливістю М.к. стала діяльність міжнародних фінансових інститутів — Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку і його філій — Міжнародної асоціації розвитку і Міжнародної фінансової корпорації, а також чис­ленних регіональних банків і фондів. За об'єктами кредиту­вання М. к. підрозділяються на комерційні, пов'язані з зов­нішньоторговельними операціями, і фінансові, Щ° використовуються на інші цілі. М. к. можуть бути товарни-

ми і валютними. За умовами реалізації М. к. підрозділяють­ся на зачислювані на рахунок боржника й акцептні, заснова­ні на акцепті тратти боржником чи його банком. За забезпе­ченням М. к. можуть бути забезпеченими (товарами, товаророзпорядчими документами й іншими комерційними документами) і бланковими (незабезпеченими). Приватні кредити надаються фірмами (фірмові) і банками (банківсь­кі). Банківські кредити за своїми масштабами значно пере­вищують фірмові. Однією з форм міждержавного кредиту­вання виступають міжурядові позики, що одержали поширення після Другої світової війни, коли уряд США, на­приклад, надавав великі позики урядам країн Західної Євро­пи (за 1946—1950 рр. — 30,2 млрд дол). Державні кредити можуть сполучатися з приватними (змішані кредити). Поряд зі звичайними формами М. к. у сучасних умовах одержують поширення лізинг, факторинг, форфейтинг, проектне фінан­сування, кредитування компенсаційних угод. Одна з форм М. к. — випуск іноземних і міжнародних облігаційних по­зик — здійснюється як приватними фірмами і банками, так і державними і міждержавними фінансовими органами. При випуску облігацій, реалізованих на ринку цінних паперів, визначається валюта позики, валюта платежу, термін і умо­ви погашення, методи страхування ризиків. М. к. супереч­ливо впливає на економіку. Сприяючи рішенню деяких вну­трішніх проблем, шляхом залучення коштів з-за кордону, М. к. веде до виникнення зовнішньої заборгованості, пога­шення якої, особливо якщо вона досягає великих розмірів, лягає важким тягарем на національну економіку. М. к. у су­часних умовах стає об'єктом національного і міжнародного регулювання. Існують міжурядові і джентльменські угоди про умови експортних кредитів. Визначну роль у регулю-■ ванні М. к. відіграє Організація економічного співробітниц­тва і розвитку, через яку промислово розвинуті країни домо­вляються про диференціацію умов кредитування експорту в залежно від рівня розвитку країн-позичальників.

МІЖНАРОДНИЙ ЛІЗИНГ (сго55-Ьогс1ег 1еа8ш§) — лізингова угода, в якій орендодавець і орендар розташовані в різних країнах чи піддані різній страховій юрисдикції. *^--

МІЖНАРОДНІ ПОШТОВІ ВІДПРАВЛЕННЯ — товари, що переміщу­ються через митний кордон України офіційними каналами міжнародного поштового зв'язку, митний контроль та митне оформлення яких здійснюється в установах міжнародного поштового обміну.

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ — розрахунки між установами, підпри­ємствами, банками і окремими особами різних країн пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

МІЖНАРОДНІ ТОВАРНІ УГОДИ — багатосторонні міжурядові угоди що застосовуються в торгівлі сировинними товарами (пше­ниця, нафта, кава, какао та ін.) з метою усунення або пом'якшення різних коливань цін в інтересах споживачів і виробників цих товарів. М. т. у. передбачають консультації в тому числі з питань митного регулювання, юридичну про­цедуру вирішення спорів, а також систему санкцій

МІЖНАРОДНІ ТОРГОВЕЛЬНІ УМОВИ «ІНКОТЕРМС» — розроблені Міжнародною торговою палатою умови укладання угод включаючи розподіл ризику між продавцем і покупцем, за­безпечення страхування, отримання ліцензій, вид пакування і под. Умови «ІНКОТЕРМС» постійно доповнюються, тому існує декілька перевидань: 1936, 1953, 1967, 1976, 1980 1990, 2000 рр. В Україні діють з 1994 року.

МІЖНАЦІОНАЛЬНІ КОМПАНІЇ— найбільші компанії промислово розвинутих країн, інтернаціональні за капіталом і сферою своєї діяльності. Утворення М. к. зв'язане з інтернаціональ­ним переплетенням інтересів капіталу різних країн на базі вивезення капіталу. Уже на початку XX ст. виникла одна з найбільших сучасних нафтових компаній «Ройял датч-Шелл», контрольована англійським і голландським капіта­лом. Пізніше виникла інша М. к. «Юнидевер», що також знаходиться в руках англійського і голландського капіталу. Міжнародною за національною належністю капіталу є най­більша у світі нікелева компанія «Интернешнел Никл ДоО оф Кзнада» (ІНКО), близько половини акцій якої належить американському, а інша частина — англійському і канадсь­кому капіталам. Із середини 60-х років з'являються нові М. к. При цьому вони виникають, як правило, на базі об'єднання капіталів, найбільших західноєвропейських мо­нополій, приблизно рівних за величиною, що прагнуть про­тистояти найбільшим американським транснаціональним корпораціям. Ріст М. к. — один з найбільш яскравих проявів інтернаціоналізації капіталу — процесу, що підсилюється в міру поглиблення міжнародного поділу праці. У свою чергу, М. к., як і транснаціональні корпорації, розвиваючи спеціа­лізацію і кооперування між своїми підприємствами, сприя­ють росту міжнародного поділу праці. Поширюючи свою діяльність по усьому світі, М. к. поряд із транснаціональни­ми мають часто свої інтереси, які заходять у суперечність з інтересами промислово розвинутих країн, що породжує су­перечності у світовому господарстві.

МІЖУРЯДОВІ ТОРГОВЕЛЬНІ УГОДИ — письмові акти, що уклада­ються урядовими органами різних країн для регулювання обсягу й умов торгівлі між ними. У М. т. у. встановлюється кількість суми чи товарів, що взаємно постачаються протя-

гом певного часу, визначається можливість здійснення тор­говельних операцій понад погоджені контингенти. У ряді випадків, коли країни, що підписують угоду, не мають між собою торговельного договору, в угоді встановлюється за­гальний принцип найбільшого сприяння. У ряді угод визна­чається і порядок платежів, вироблених шляхом клірингу чи іншим способом, у тому числі порядок розрахунку при нері­вності сум упродовж визначеного періоду. У цьому випадку вони називаються угодами про товарообіг і платежі. Прак­тика підписання М. т. у. нарівні з торговельними договорами виникла на початку 30-х років, коли в умовах різко зрослого протекціонізму і введення кількісних і валютних обмежень західні країни виявилися зацікавленими в угодах, що фіксу­вали кількості (контингенти) товарів, у межах яких буде вес­тися торгівля між договірними країнами. Тоді ж торговельні угоди почав укладати і СРСР. У післявоєнний період вони одержали значне поширення в практиці відносин СРСР як із соціалістичними, так і з західними і країнами, що розвива­ються. Угоди між соціалістичними країнами — членами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), що з початку 60-х років були довготерміновими і підписувалися, як правило, на п'ять років, укладалися на основі координації їхніх народногоспо­дарських планів. Списки товарів, що додавалися до угод і складали їхню невід'ємну частину, визначали контингенти товарів для взаємної торгівлі на даний період. П'ятирічні тор­говельні угоди між соціалістичними країнами уточнювалися і доповнювалися щорічними протоколами про товарообіг. До торговельних угод країн соціалізму з західними країнами і країнами, що розвиваються, що були, як правило, довготер­міновими, також додавалися списки товарів із зазначенням контингентів. В умовах лібералізації зовнішньої торгівлі, ко­ли кількісні обмеження імпорту в основному скасовані, а ко­лишні соціалістичні країни перейшли до ринкової економіки, М. т. у. старого типу втратили своє значення. Тепер основну роль у регулюванні міжнародної торгівлі мають багатосто­ронні угоди, серед яких головну роль відіграє Генеральне угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що є найважливішою скла­довою Всесвітньої торгової організаші^ВТО).

МОМЕНТ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКСПОРТНОГО ІШгЮРТНОГО) КОНТ­РАКТУ — момент, на який здійснено всі обов'язки за зазна­ченим контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод.

МОМЕНТ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКСПОРТУ (імпорту)— момент перетину товаром митного кордону України або переходу права влас­ності на зазначений товар, що експортується чи імпортуєть­ся, від продавця до покупця.

26*

МОНЕТАРИЗМ — сучасний напрямок політичної економії, основними положеннями якого є обмеження втручання держави в гос­подарську систему, скорочення бюрократичних бар'єрів на шляху потоків капіталу, робочої сили і товарів, регулювання економічної кон'юнктури тільки фінансовими засобами, че­рез підтримку необхідного обсягу грошової маси в обороті.

МУЛЬТИПЛІКАТОР — принцип, що означає, що з приростом загаль­ної суми капітальних вкладень національний дохід зростає на величину в «а» раз більшу, ніж приріст капіталовкладень; величина «а» є М.

Н

НЕВИДИМИЙ ЕКСПОРТ (ІМПОРТ) — експорт і імпорт послуг: вар­тості доставки, банківських послуг, роялті, страховий дохід, рента, відсотки, прибутки, дивіденди, витрати туристів. Усе це включається в баланс міжнародних розрахунків країни.

НЕРЕЗИДЕНТИ — громадяни, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебува­ють на території України; юридичні особи, суб'єкти підпри­ємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межа­ми України, які створені та здійснюють свою діяльність від­повідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльнос­ті з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємни­цької діяльності України; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи, торго­вельні та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх філії, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших інозем­них організацій і фірм, які не здійснюють підприємницька діяльності відповідно до законодавства України.

НЕСУПРОВОДЖУВАНИЙ БАГАЖ — товари, які переміщуються че­рез митний кордон України окремо від фізичної особи (вла­сника або уповноваженої особи) та на її адресу.

НОМЕНКЛАТУРА МИТНА — система опису і кодування товарів, що об'єднує всі товари які приймають участь у міжнародній то­ргівлі. Оформлена у вигляді Гармонізованої системи опису і кодування товарів (1998 р.), побудована як багатоцільовий класифікатор. Товари класифікуються за ознаками: похо­дження, призначення, ступінь обробки.

НОУ-ХАУ — знання, не захищені правами промислової власності. Во­ни, як правило, секретні. Об'єкти, на які не видані патенти, можуть також передаватися шляхом укладання так званих

договорів про передачу ноу-хау третім особам. Крім техніч­них знань, до Н.-х. відносяться комерційні і виробничо-економічні знання.

ОБМЕЖЕННЯ НЕТАРИФНІ — способи обмеження імпорту в країну з метою захисту національного ринку. Поділяються на: 1) бар'єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту; 2) бар'єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав; 3) заходи, що обмежують або субсидують експорт.

ОБМЕЖУВАЛЬНИЙ ІНДОСАМЕНТ— форма індосаменту, при якій забороняється подальша передача векселя чи вексель пере­дається для інкасування, наприклад, банку, що виступає як уповноважений векселедержатель, для одержання платежу за векселем. До цього виду відноситься заставний індоса­мент, коли вексель передається в забезпечення якої-небудь вимоги (банківської позички і т. п.). Одержувач векселя по заставному індосаменті здійснює усі права за векселем, але _передати його він може тільки для інкасування.

ОПЕРАЦІЇ З ПЕРЕПРОДАЖІ — здійснюються торговим посередником від свого імені і за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник сам виступає стороною договору як з експорте­ром (мається на увазі експортер-виробник), так і- з кінцевим покупцем і стає власником товару після його оплати.

ОПЕРАЦІЇ МИТНІ— операції, пов'язані із здійсненням митного конт­ролю щодо правомірності переміщення транспортних засо­бів і товарів через митний кордон України, митного оформ­лення цих товарів, а також стягнення мита, митних зборів та Днілих митних платежів.

ОРДЕРНИЙ ІНДОСАМЕНТ— форма індосаменту, при якій у написі указується визначена особа (індосант), за наказом якої век­сель підлягає оплаті. Для подальшої передачі векселя тут необхідний індосамент цієї особи.

ОРЕНДНІ ОПЕРАЦІЇ — одержання чи здаванндвдайм, у тимчасове і виняткове користування майна на обшЖ-ерендного догово­ру. У міжнародній практиці розрізняють' три види оренди: довготермінову— три-п'ять років (іноді 10—15 років), що одержала назву «лізинг», середньотермінову — два—три роки («хайринг») і короткотермінову— до одного року («рейтинг» або «чартер»).

ОСОБИ — юридичні та фізичні особи.

ОФЕРТА — письмова пропозиція продавця, спрямована можливому покупцеві, про продаж партії товару на визначених продав-

цем умовах. Форма чи особа, що надіслала таку пропозицію називається оферентом. У міжнародній торгівлі розрізняють два види О.: тверда О. і вільна О., про що на О. повинен бу­ти зроблений відповідний напис.

ОФОРМЛЕННЯ МИТНЕ — сукупність дій, пов'язаних з пропуском в Україну чи за її межі (в тому числі за умов тимчасового вве­зення чи тимчасового вивезення) товарів, майна та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України.

Її

ПЕРЕВЕЗЕННЯ І СТРАХУВАННЯ ОПЛАЧЕНІ ДО — базисна умова постачання, відповідно до якої експортер повинен за свій рахунок застрахувати вантаж і передати покупцеві разом з іншими документами страховий поліс чи інше свідчення про зроблене страхування. Імпортер, у випадку нанесення ван­тажу збитку, може зажадати компенсації втрат від перевіз­ника, однак у більшості випадків покупці одержують від­шкодування від страхових компаній.

ПЕРЕВІЗНИК — особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької дія­льності, яка в установленому законом порядку, з викорис­танням належних їй або найманих нею транспортних засобів переміщує товари через митний кордон України або здійс­нює перевезення товарів, що перебувають під митним конт­ролем, між митними органами на території України.

ПЕРЕКАЗ — доручення однієї особи (переказодавача) перевести банку певну суму валюти на користь іншої особи (переказоотри-мувача).

ПЕРЕКАЗ ВАЛЮТНИХ КОШТІВ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ— переказ грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) інозе­много суб'єкта господарської діяльності або у банківську -кредитну установу, що не є суб'єктом господарської діяль­ності України.

ПЕРЕКАЗНИЙ ВЕКСЕЛЬ (ТРАТТА) — форма зобов'язання до фірмо­вого кредиту (поряд із простим) векселем, відкритим рахун­ком, простим борговим зобов'язанням). П. в. виставляється кредитором на боржника, причому акцепт виробляється бо­ржником, як правило, після постачання устаткування. У су­му векселя включаються також відсотки за користування кредитом у розмірі, передбаченому контрактом.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У ВАНТАЖНИХ ВІДПРАВЛЕННЯХ — переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням

товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправ­леннях оформляється вантажна митна декларація.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНИХ ЕКСПРЕС ВІДПРАВЛЕННЯХ— пере­міщення товарів та інших предметів, належним чином упа­кованих, що перевозяться експрес-перевізником будь-яким видом транспорту з метою доставки одержувачеві у визна­чений термін.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНИХ ПОШТОВИХ ВІДПРАВЛЕННЯХ — переміщення товарів через митний кордон України в упакованих та оформлених відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та Правил користування послугами поштового зв'язку листах, бандеролях, спеці­альних мішках з позначкою «М», дрібних пакетах, по­штових посилках, відправленнях прискореної пошти з позначкою «ЕМ8», які приймаються до пересилання за межі України, доставляються в Україну або переміщу­ються територією України транзитом підприємствами поштового зв'язку.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У НЕСУПРОВОДЖУВАНОМУ БАГАЖІ— переміщення че­рез митний кордон України товарів, що належать громадя­нам, окремо від цих громадян або уповноважених ними осіб з оформленням багажних документів.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У РУЧНІЙ ПОКЛАЖІ — переміщення через митний кордон України товарів, що належать громадянам, у пасажирських відділеннях (салонах) транспортних засобів, якими пряму­ють ці громадяни або уповноважені ними особи, без оформ­лення багажних документів.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ У СУПРОВОДЖУВАНОМУ БАГАЖІ— переміщення через митний кордон України товарів, що належать громадянам, у багажних відділеннях транспортних засобів, якими пряму­ють ці громадяни або уповнойажені,^^^! особи, з оформ­ленням багажних документів.

ПЕРЕМІЩЕННЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ — сукупність дій, пов'язаних із ввезенням на митну територію України, вивезенням із цієї території транспортних засобів і товарів будь-якими шляхами, засобами та видами транспорту.

ПІДПРИЄМСТВО — будь-яка юридична особа, а також громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

ПІДТВЕРДЖЕНИЙ АКРЕДИТИВ- форма акредитива, що містить відповідальність за платіж по ньому банку, в якому акреди­тив відкритий. Якщо акредитив є безвідкличним і підтвер­дженим, відповідальність перед експортером несуть обидва банки— банк, що відкрив акредитив, і банк, що його під­твердив.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС— систематизовані дані про всі економічні операції однієї країни з іншим світом у визначений період часу (звичайно один рік). Основні міжнародні економічні операції: рух товарів, послуг, відсотка і дивідендів, коротко-і середньотермінові інвестиції, постачання валюти, рух зо­лота. Кожна операція збільшує або зовнішні вимоги з опла­ти, що записуються як дебет (наприклад, вивіз капіталу, ім­порт), чи зобов'язання з-за кордону заплатити, що запи­суються як кредит (наприклад, експорт, приплив капіталу). Кожна дебетова проводка в П. б. однієї країни автоматично записується по кредиту П. б. іншої країни.

ПЛАТІЖНІ ДОКУМЕНТИ ТА ІНШІ ЦІННІ ПАПЕРИ — (акції, обліга­ції, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах.

ПОВНЕ ТОВАРИСТВО — це об'єднання двох чи більше осіб для здій­снення підприємницької діяльності з метою отримання при­бутку, учасники якого особисто беруть участь у справах то­вариства і кожний несе повну відповідальність по зобов'язаннях товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

ПОДАТКОВА СИСТЕМА — найважливіший інструмент економічного регулювання господарської кон'юнктури в країнах. Виділя­ються різні види податків: на власність, капітальні придбан­ня, перекази капіталів, дарунки, спадщина, доходи і т. п.

ПОЛІТИКА МИТНА — складова частина економічної і зовнішньоеко­номічної політики держави, яка являє собою систему захо­дів, здійснюваних державою у сфері митного оподаткуван­ня, митного контролю і митного оформлення.

ПОРТ-ФРАНКО — порт або приморська зона, на яку розповсюджуєть­ся пільгове право безмитного переміщення товарів.

ПОСАДОВІ ОСОБИ ПРЕДСТАВНИЦТВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ— акредитовані в Украї­ні: глави дипломатичних представництв та члени диплома­тичного персоналу, посадові особи консульських установ, представники іноземних держав при міжнародних організа­ціях, посадові особи міжнародних організацій.

ПОСТАВЛЕНО З ОПЛАТОЮ МИТА— базисна умова постачання, відповідно до якої експортери несуть відповідальність і ви-

трати з доставки товару до місця, зазначеного імпортером, яким може бути склад заводу-споживача товару, склад чи будмайданчик об'єкта, що споруджується.

ПОСТАВЛЕНО НА КОРДОН — базисна умова постачання, відповідно до якої експортер зобов'язаний за свій рахунок поставити товар у встановлений термін у прикордонний пункт країни-імпортера, сповістити про це покупця, передати йому ком­плект документів, включаючи транспортні документи, оде­ржати експортну ліцензію, виконати митні формальності й оплатити усі витрати до передачі товару покупцеві.

ПРЕДМЕТИ — особисті речі, товари, транспортні засоби та окремі номерні вузли до них, що переміщуються через митний кордон України.

ПРЕДСТАВНИК ПІДПРИЄМСТВА — це особа чи компанія, призна­чені експортером з метою підшукання агентів, дис­триб'юторів і стокистів компанії, що експортує, на визначе­них ринках і спостереження за їхньою діяльністю. П п. сам у торгових переговорах не бере участі і угодк не укладає. П п. може бути резидентом в іноземній державі чи здійснювати свою діяльність шляхом регулярних поїздок за кордон.

ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ— дипломатичні представництва та кон­сульські установи іноземних держав, міжнародні організації, представництва іноземних держав при цих організаціях, ін­ші міжнародні організації, акредитовані в Україні.

ПРЕДСТАВНИЦТВО ІНОЗЕМНОЇ ФІРМИ — акредитована в установле­ному законодавством порядку в Україні особа, яка на підставі відповідних належним чином оформлених повноважень пред­ставляє в Україні інтереси юридичної особи — нерезидента.

ПРОПУСК ТОВАРІВ І ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ— дозвіл митного органу на перемі­щення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

ПРОПУСК ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ— дозвіл митного
органу на використання транспортних засобів і товарів на
митній території України або за межами цієї території з ме­
тою, заявленою митному органу власником або уповнова­
женою особою.., 1&%^.

ПРОТЕКЦІОНІЗМ — економічна політика державиТспрямована на за­хист національної економіки від іноземної конкуренції. Протекціонізм може бути спрямований проти окремої краї­ни в цілому або підтримувати окрему галузь національної економіки. Здійснюється політикою митного тарифу (мит­ний протекціонізм) або прямою забороною на ввезення чи вивезення окремих товарів через систему ліцензування по­ставок.

РАХУНОК ВАЛЮТНИЙ — активні і пасивні балансові рахунки (НО-СТРО, ЛОРО, клірингові, позичкові та інші) суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності, на яких обліковують залиш­ки коштів, а також надходження і платежі в іноземній валюті, заборгованість по одержаних та наданих кредитах в іноземній валюті. Облік по Р.в. здійснюється у відповідній іноземній валюті і національній валюті по поточному курсу національного банку.

РАХУНОК-ФАКТУРА — документ, який виписує продавець, для оде­ржання вартості товару або надання послуг, з покупця, Р.ф. містить детальний опис і вартість поставленого товару або надання послуг. Може містити інші дані, які відносяться до товару і способу поставки (вага товару, маркування, деталі відвантаження та ін.).

РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДГЯЛЬНОСТІ — сис­тема заходів, яка поєднує пряме правове регулювання екс­портної і імпортної діяльності підприємств з адміністратив­ними методами (реєстрація суб'єктів ЗЕД, зовнішньоекономічних контрактів, ліцензування, квотуван­ня), та економічними важелями (податки, мито, порядок на­громадження і використання валютних коштів), які зо­бов'язані захистити і покращити структуру внутрішнього ринку.

РЕЕКСПОРТ ТОВАРІВ — продаж іноземним суб'єктам зовнішньоеко­номічної діяльності та вивезення за межі митної території України товарів, раніше імпортованих на територію Украї­ни.

РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ — умова, закріплена в міжна­родних торговельних угодах, що передбачає надання держа­вами, які домовляються, одна одній усіх прав, переваг, пільг відносно податків, мита і зборів, якими користується або буде користуватися будь-яка третя держава.

РЕЗИДЕНТ— 1) фізичні особи— вітчизняні, іноземні та без грома­дянства, що мають постійне місце проживання в даній країні, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кор­доном; 2) юридичні особи, що знаходяться і зареєстровані в даній країні, в тому числі підприємства за участю інозе­мних інвесторів, дипломатичні, торгові та інші офіційні представництва за кордоном, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також інші представницт­ва підприємств та організацій даної країни за кордоном, що не здійснюють господарської чи іншої комерційної діяль­ності.

рЕіНВЕСТИЦІЇ — вкладення коштів, що отримані у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрями реінвестиційної діяльнос­ті — це оборот продуктивного, грошового та фіктивного ка­піталу. Основна мета Р. — одержання підприємницького прибутку, процента або дивідендів. Розрізняють фінансові Р., сферою застосування яких є цінні папери, і реальні Р. — вкладення в основний і оборотний капітал підприємств. Ре­альні Р. здійснюються компаніями як у себе у країні, так і за кордоном, де можна одержати більш високий обсяг реінвес-тиційного прибутку.

РИЗИК — відношення інвестора до можливості заробити чи втратити гроші. Прибуток — це винагорода інвестора за те, що він приймає Р. економічної невизначеності, такий, як зміна сма­ків чи споживачів зміни технології. Фінансовий Р. заснова­ний на невизначеності природного, людського й економіч­ного факторів. Р. перших двох типів невизначеності можна звести до мінімуму, але в умовах ринку немає серйозних га­рантій проти економічної невизначеності.

РУЧНА ПОКЛАЖА — частина супроводжуваного багажу, що перемі­щується через митний кордон України без оформлення ба­гажних документів разом з фізичною особою (власником або уповноваженою особою).

СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ — організація, створена при ООН у грудні 1993 року для сприяння виконанню міжнародних торговельних угод. Основним завданням є забезпечення до­тримання угод, укладених у рамках ГАТТ. Організація во­лодіє контрольними функціями і відповідними повноважен­нями.

СОТ (\Уог1с1 Тгасіе Ог^апігаіїоп) є правонаступником Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Утворена у відповідно до спеці­альної Угоди про створення СОТ, досягнутої у підсумку Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів у рам­ках ГАТТ. Має статус-міжнародної організації (поза ООН). Почала функціонувати з 1 січня* 1995,|^йраворою основою СОТ є ГАТТ у редакції 1994 р. (що включає цілий ряд нових угод, домовленостей і рішень). Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) і Угода з торгових аспектів прав інтелек­туальної власності (ТРИПС). На СОТ покладені контроль за виконанням країнами-члєнами зобов'язань з прийнятих угод, рішень, домовленостей і протоколів під час Уругвай­ського раунду, організація міжнародних зустрічей на висо­кому рівні представників цих країн для прийняття рекомен-

дацій з питань лібералізації й упорядкування міжнародної торгівлі, а також контроль за дозволом торгових суперечок між урядами у зв'язку з реалізацією всіх документів СОТ Членом СОТ може стати будь-як країна, яка приймає зо­бов'язання всього пакета документів, що є її правовою ос­новою (за винятком чотирьох, раніше укладених угод у рам­ках ГАТТ: по державних закупівлях, авіатехніці, м'ясу і молочних продуктах). Наприкінці 1996 р. членами СОТ ста­ли 130 країн і ще ЗО країн виявили зацікавленість вступити і ведуть відповідні переговори. Вищим органом СОТ визна­чена Конференція міністрів, що скликається не рідше, ніж один, раз у два роки (перша Конференція міністрів відбула­ся в грудні 1996 р. у Сингапурі). У періоди між конференці­ями її функції покладені на Генеральну раду, відкриту для участі представників усіх країн—членів, скликається у міру необхідності. Державна рада є вищою інстанцією і для вре­гулювання торговельних суперечок, що за всіма угодами зважуються за єдиною процедурою тільки цим органом. Для повсякденного контролю за ходом виконання вимог угод СОТ під керівництвом Генеральної ради діють три допомі­жні органи: Рада з торгівлі товарами. Рада з торгівлі послу­гами і Рада з торгових аспектів інтелектуальної власності. Крім того, створений ряд робочих комітетів, зокрема Комі­тет з обмеження імпорту при порушенні платіжного балансу і Комітет з торгівлі й охорони навколишнього середовища. Більшість рішень у СОТ приймається консенсусом. Якщо неминуче голосування, рішення, як правило, приймаються більшістю голосів. Але рішення з питань тлумачення Угоди про створення СОТ і надання її члену тимчасового звіль­нення від зобов'язань вимагають схвалення більшості з двох третин членів. СОТ має Секретаріат у м. Женеві. Очолює Секретаріат Генеральний директор, що обирається. Прийн­яття у СОТ нових членів здійснюється на умовах, погодже­них під час переговорів у робочій групі (продовжується від шести місяців до декількох років). її рекомендації підляга­ють затвердженню на Конференції більшістю з двох третин членів.

СВІТОВА ЦІНА (шогісі тагкеї ргісе) — грошове вираження інтернаціо­нальної вартості реалізованого на світовому ринку товару. На практиці виступає як ціна найважливіших продавців і покупців або головних центрів міжнародної торгівлі і вста­новлюється при здійсненні великих і регулярних угод з то­варом у вільно конвертованій валюті на світовому ринку. Наприклад, С.ц. на машини й устаткування — це, звичайно, ціни європейських, японських і американських виробників; на вугілля — імпортні ціни в західноєвропейських портах;

на цинк, свинець, олово, нікель, алюміній — ціни Лондон­ської біржі кольорових металів. За С.ц. ведеться міжнародна торгівля. На світовому ринку існує множинність цін. На рі­вень цих цін впливають валюта платежу, умови розрахунку, характер постачання, так само як і багато інших факторів. У результаті рівень ціни може залежати від того, у вільно кон­вертованій, неконвертованій валюті чи по клірингу здійс­нюються платежі за поставлений товар; чи оплачується то­вар відразу чи на виплат; довготерміновий чи одно разовий характер має угода; чи поставляються товари на вільний ри­нок чи у рамках товарних угод, по лінії допомоги розвитку чи в рамках внутрішньофірмової торгівлі. Для орієнтації в С. ц. експортери й імпортери використовують довідкові ціни (офіційні ціни постачальників), аукціонні, біржові, ціни тор­гів, пропозицій і фактичних угод. Зведення про них містять­ся в галузевих журналах, щорічниках, довідниках, у пері­одиці, зокрема в щомісячнику ЮНКТАД «МопіЬіу Сот-тосіігу Ргісе Виііегіп», у щомісячнику МВФ «Іпіегпаііопаі Ріпапсіаі $іагІ8й'с8», у виданнях ВНІКІ — «Бюлетені інозем­ної комерційної інформації».

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО — економічна єдність країн сучасного світу, функціонування якої пов'язане з наявністю міжнарод­ного поділу праці і світової системи транспорту і зв'язку, світового ринку товарів, капіталів і робочої сили, з існуван­ням міжнародної фінансової системи і т. д. С. г. — не проста сума господарств окремих країн, а якісно новий виробничий організм, у якому його окремі частини (національні госпо­дарства) знаходяться в тому чи іншому виробничому взає­мозв'язку. С. г. виникло лише в середині XIX ст. на базі роз­витку великої машинної індустрії і міжнародного поділу праці. До початку XX ст. завдяки вивезення капіталу, роз­ширенню діяльності великих компаній і появі колоніальної системи С. г. стало всесвітнім, оскільки в нього були втяг­нені всі чи майже всі країни світу. З виникненням С. г. на­родногосподарські пропорції між окремими галузями виро­бництва складаються не тільки в масштабі окремих націо­нальних господарств, а й-у світовому масштабі. В економіці окремих країн дістають, переважний роз^Йфд галузі, де ви­робництво здійснюється з найменшими витратами і підпри­ємці яких виявляються тому найбільш конкурентоспромож­ними порівняно з підприємцями інших країн. У той же час деякі галузі в економіці окремих країн можуть бути взагалі відсутніми. Інтенсивність господарських зв'язків між різни­ми країнами неоднакова. Факторами, що впливають на сту­пінь економічної єдності різних країн, є історичні, географі­чні (близькість територій, розмаїтість природних умов і

т. д.) і політичні умови (той чи інший ступінь політичної єд­ності). Частини С. г., усередині яких найбільш інтенсивні економічні зв'язки, являють собою господарські області чи регіони. У сучасних умовах важливими господарськими об­ластями (регіонами С. г.) є західноєвропейська, розвиток якої інтенсифікується інтеграційними процесами, північно­американська, що базується на зростанні зв'язків між СІЛА Канадою і Мексикою. Швидко формується нова велика гос­подарська область — азійсько-тихоокеанська, до якої вхо­дять не тільки країни Південно-Східної Азії, особливо Япо­нія і нові індустріальні країни, Австралія і Нова Зеландія, а й північноамериканські країни. У С. г. поряд з конкуренцією між окремими підприємцями виникають суперечності інте­ресів державно оформлених національних господарств. Як­що конкурентна боротьба між компаніями усередині країни ведеться переважно економічними методами, то й у С. г. у цій боротьбі активно використовуються політичні методи, застосовувані державами. Диспропорційність у розвитку окремих галузей світового виробництва, нерівномірність економічного росту окремих країн веде до світових криз надвиробництва. Утворення С. г. було історично прогресив­ною місією капіталізму, розвиток міжнародного поділу пра­ці стало могутнім важелем подальшого підйому продуктив­них сил, вело до поширення по всьому світу досягнень науки і техніки і т. д. Однак прогрес продуктивних сил, пов'я­заний з формуванням С. г., на початку XX ст. мав супереч­ливий характер. Прогрес і розвиток виробництва в одних країнах супроводжувалися гальмуванням росту і навіть руй­нуванням продуктивних сил в інших країнах. Багато народів були залучені до С. г. шляхом економічного і політичного поневолення, що було пов'язане зі створенням колоніальної системи. Міжнародний поділ праці на початку XX ст. набув потворного характеру. Поряд з тенденцією до інтернаціона­лізації виробництва і капіталу в С. г. чітко діяла і протилеж­на тенденція — до економічної автаркії національних гос­подарств, пов'язана з суперечностями між країнами, політич­ними і воєнними зіткненнями між ними, протекціонізмом. Зміни в сучасній економіці в умовах науково-технічної ре­волюції ведуть до прискорення процесів інтернаціоналізації виробництва і капіталу, росту інтернаціоналізації господар­ського життя. Взаємозалежність економік, особливо еконо­міки промислово розвинутих країн, підсилюється. Істотно змінюється становище колишніх колоній і напівколоній у С. г. Домігшись політичної самостійності, країни, що розви­ваються, стали на шлях створення національної економіки, багато які з них домоглися успіхів у розвитку промисловос-

ті. Йде процес подолання їхньої ролі аграрно-сировинних придатків промислово розвинутих країн у міжнародному поділі праці, хоча розрив у рівнях економічного розвитку двох груп країн ще зберігається. Особливо низький рівень характерний для так званих найменш розвинутих країн, бі­льшість з яких знаходиться в Африці. Країни, що розвива­ються, виступили за новий міжнародний економічний поря­док. Сучасне С.г. розвивається не тільки під впливом стихійних, ринкових сил, але й деяких елементів регулю­вання. Формування С.г. супроводжувалося появою багатьох міжнародних економічних організацій, число яких з остан­нім часом зросло. Серед них організації загального, регіона­льного, галузевого спрямування. До організацій, що роблять великий вплив на усе С.г., належать Всесвітня торгова орга­нізація (ВТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Між­народний банк реконструкції і розвитку (МБРР, Світовий банк) та ін. Діяльність міжнародних економічних організа­цій і зустрічі «сімки», на яких узгоджується економічна по­літика керівників семи провідних держав, вносять відомі елементи організації у функціонування сучасного С. г. У цьому напрямку діють міжнародні товарні угоди й ін. Відо­браженням створення С. г. став розвиток міжнародного пра­ва, необхідного для організації нормальних економічних відносин між підприємцями різних країн і між самими дер­жавами.

СВІТОВИЙ РИНОК — сфера обміну міждержавно відособленими гос­подарствами. Історично С. р. формується раніше світового господарства. Після утворення світового господарства С. р. набуває найбільш розвинутих форм, при цьому обсяг і на­прямок товаропотоків на ньому відбивають характер міжна­родного поділу праці. Необхідно розрізняти національні ри­нки окремих країн і С. р. С. р. має ряд своїх відмінних рис. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється лише економічними факторами (виробничі зв'язки між під­приємствами, районами країни), то на С. р. товарів істотний вплив робить зовнішньоекономічна політика окремих дер­жав. Рух товарів між національним и го сподарствами обме­жено, і деякі товари, вироблені в окрйИЙх-країнах, узагалі не надходять до світового товарообігу. Відмітною рисою С. р. є також існування власної системи цін — світових цін. Важ­ливу роль у формуванні світових цін на сировинні товари відіграють товарні біржі. Функціонують С. р. окремих това­рів, що визначають ціни й інші умови реалізації цих товарів. Однак існує взаємозв'язок між ринками різних товарів, при цьому не тільки взаємозамінних (наприклад, натурального чи штучного каучуку) чи тих, що відображають технологіч-

ний ланцюжок (сировина — напівфабрикат — готова про­дукція), а й зовсім незалежних один від одного. Існує зага­льний обсяг реалізації товарів на С. р., обумовлений станом світової економіки й окремих світових товарних ринків. У світовому господарстві складається не тільки С. р., а й С. р. послуг. Зокрема, розвиток поділу праці в галузі наукових досліджень привів до розвитку торгівлі і появи С. р. ліцензій і ноу-хау. До нього примикає С. р. інжинірингових послуг, на якому реалізуються послуги з проектування і консульту­вання при будівництві об'єктів за рубежем, сприяння при впровадженні нової техніки й ін. Розвиток практики будів­ництва за рубежем викликав до життя С. р. об'єктів капіта­льного будівництва, що включає в комплексі постачання устаткування, будівництво і послуги інжинірингового хара­ктеру. Широко розвинутий С. р. транспортних послуг, включаючи світовий фрахтовий ринок. У післявоєнні роки значно виріс С. р. туристичних послуг. Існують С. р. рекла­мних послуг, послуг зі страхування. В останні роки бурхли­во росте С. р. програм математичного забезпечення для ЕОМ. Для С. р. епохи капіталізму вільної конкуренції була характерна відносно вільна торгівля між країнами, оскільки основні торгові країни дотримувалися політики фритредерс­тва, а валюта різних країн вільно конвертувалася й обміню­валася на золото. У цих умовах торгівля носила багатосто­ронній характер, а світові ціни на товари були більш-менш єдиними. В епоху монополістичного капіталізму С. р. стає сферою діяльності найбільших компаній. Уже на початку XX ст. такі компанії вступали в змову між собою, створюва­ли міжнародні картелі для розділу Є. р. визначених товарів і диктували усьому світу ціни на ці товари. У сучасних умо­вах, поряд зі збереженням міжнародних картелів у деяких галузях, на С. р. підсилюються позиції найбільших трансна­ціональних корпорацій США, Великої Британії й інших країн. Разом з тим на С. р. у конкурентній боротьбі бере участь велика кількість компаній, у тому числі великих на­ціональних, що спираються у своїй конкурентній боротьбі на допомогу національної держави. Держави не тільки здій­снюють заходи щодо захисту національного ринку від вве­зення товарів ззовні, а й проводять цілеспрямовану політику формування експорту своїх національних товарів. Діяль­ність транспортних корпорацій і держави приводить до того, що для сучасного С. р. характерна множинність цін, що припускає існування різних цін на той самий товар (товар однакової якості) в одній і тій же сфері обороту і на одній і тій же транспортній базі. Особливістю сучасної ситуації є розвиток міжнародних форм регулювання С. р. Виникли як

загальні торгові організації в масштабі усього світу, напри­клад Генеральне угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (нині Всесвітня торгова організація — ВТО), так і регіональні економічні організації, пов'язані з розвитком інтеграції, зо­крема Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) (нині Європейський союз — ЄС), Європейська асоціація вільної. торгівлі (ЕАСТ), а також цілий ряд інтеграційних угрупо­вань країн, що розвиваються. На стан окремих товарних ри­нків впливають також міжнародні товарні угоди, що укла­даються між країнами-експортерами і країнами-імпортерами для стабілізації ринків відповідних товарів.

СВІТОВИЙ РИНОК КАПІТАЛУ — сфера обертання капіталу між дер­жавно відособленими господарствами. С. р. к. почав форму­ватися в умовах росту вивозу капіталу з промислово розви­нутих країн наприкінці XIX ст. і дістав розвиток у сучасних умовах, коли масштаби вивозу капіталу в різних формах до-сягли значних розмірів і рух капіталу між країнами став лі­бералізований. С. р. к. пов 'язаний з національними ринками, але водночас відособлений. Він більше підданий дії ринко­вих сил, ніж національні ринки, тому що національні ринки більшою мірою регулюються з боку держави. На С. р. к. складаються умови прикладання різних форм капіталу на базі конкуренції між країнами, що вивозять капітал, і краї-нами-реципієнтами, що приймають капітал. Країни, зацікав­лені в мобілізації капіталу на світовому ринку, прагнуть до створення сприятливого інвестиційного клімату для залу­чення іноземних інвесторів, іноземні інвестори ж мають можливість вибору для вирішення питання про вкладення в ту чи іншу країну. Існує світовий ринок підприємницького капіталу і світовий ринок позичкового капіталу. Для вкла­день підприємницького капіталу мають значення не тільки поточні умови його прикладання, а й стратегічні цілі, які пе­реслідує компанія, що вкладає капітал у дану країну, — за­воювання нових ринків, зниження витрат виробництва і т. д. Для вкладень капіталу у вигляді портфельних інвестицій (покупки пакетів акцій, що не забезпечують контролю) і по­зичкового капіталу (особливо коротко^ітермі$|!в€х_ кредитів і позик) першорядне значення мають поточні можливості одержання доходів на капітал, обумовлені розмірами диві­дендів, відсотків, а також курсом національної валюти, рів­нем оподатковування й ін. Значні суми короткотермінового капіталу, що належить власникам з різних країн, часто пе­реміщаються із країни в країну в пошуках найбільш прибут­кового застосування («гарячі гроші»). Важливим елементом світового ринку позичкових капіталів стали іноземні валю­ти, у яких комерційні банки здійснюють безготівкові депо-

В

і 1 іза

І

СВІТОВІ

зитно-позичкові операції за межами країн — емітентів цих валют. До них належать, передусім, євровалюта, наприклад євродолари, євроієни, евромарки і т. д. Склався ринок пози­чкових капіталів, на якому операції здійснюються в єврова-лютах, — євроринок, що є частиною світового ринку позич­кового капіталу. Оскільки на операції євроринку не поширюються національні правила й обмеження, то на ньо­му можна одержати більш дешеві кредити на відносно кра­щих умовах. У другій половині 70-х років істотним факто­ром розвитку С. р. к., особливо позичкового, стало надходження на нього нафтодоларів, що утворилися в краї­нах Близького Сходу в результаті різкого підвищення цін на нафту і неможливості їх повного раціонального використан­ня в цих країнах. Основними інституціональними учасника­ми С. р. к. є найбільші банки промислово розвинутих країн, що створили широку мережу закордонних філій і перетво­рилися в транснаціональні банки. Найбільші з них тісно пов'язані між собою не тільки через здійснення взаємних операцій, а й-шляхом переплетення капіталів і інтересів. У їхніх руках знаходиться велика частина грошових капіталів у світі. їхніми головними клієнтами виступають промислові і торгові транснаціональні компанії, що для вкладень в еко­номіку різних країн використовують не тільки власні, а й позичкові кошти. Значні суми для довготермінового інвес­тування на С. р. к. надходять від великих страхових компа­ній і пенсійних фондів. Інструментом залучення коштів для інвестування виступають великі міжнародні інвестиційні компанії, що збирають кошти шляхом випуску своїх акцій і що вкладають їх в економіку різних країн. Велику роль на С. р. к. відіграють провідні фондові біржі промислово роз­винутих країн, на яких формуються умови реалізації акцій і облігацій не тільки національних компаній, а й компаній інших країн. Біржі перетворилися в найбільші центри між­народного руху капіталу. Діяльність національних бірж і транснаціональних банків провідних промислове розвину­тих країн привела до формування в цих країнах світових фі- і нансових центрів, де діють не тільки ринки банківських кредитів і цінних паперів, а й ринки золота і валютні ринки. Бурхлива діяльність С. р. к. у сучасних умовах виступає, з одного боку, результатом інтернаціоналізації виробництва і капіталу, з другого — ще більше їй сприяє, веде до поси­лення інтернаціоналізації господарського життя у світовій економіці.

ФІНАНСОВІ ЦЕНТРИ — центри зосередження банків, стра­хових, інвестиційних компаній і інших кредитно-фінансових установ, що роблять значні обсяги міжнародних валютних і

кредитних операцій, угод з цінними паперами, золотом і ін. Історично виникли у великих промислово розвинутих краї­нах на базі їхніх національних ринків позичкового капіталу. Спочатку великими С. ф. ц. були Лондон, Париж, Нью-Йорк. Нині до них додалися Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Токіо, Люксембург. Через усі ці центри здійснюється основ­на частина міжнародної міграції капіталу. Виникли С. ф. ц. і в країнах, що розвиваються, — Сингапур, Гонконг, Панама, острівні території в Карибському морі й ін. Вони діють як офшорні банківські центри, де банки при операціях з нере­зидентами в іноземній валюті звільнені від національного фінансового і валютного регулювання й оподатковування. Ліберальний валютний і податковий режим стосовно міжна­родних фінансово-кредитних операцій характерний для усіх -С. ф. ц.

СІРИЙ РИНОК (ГРЕЙ-МАРКЕТ) — ринок, на якому рідкісні товари продаються (з умовою негайної доставки) за завищеними цінами через дефіцит високого попиту. Вважається, що С. р. скоріше — неетичне явище економіки, ніж незаконне, як чорний ринок.

СІФ (англ. СІР скорочено, сокі — вартість, іпзигапсе — страхування, іїеі§пі — фрахт) — базисна умова постача

Date: 2015-10-18; view: 401; Нарушение авторских прав