Краще посміхайся.

Поки є біль, значить – живий.

Боюсь, що скоро зникнуть страхи,

І ми літатимем тоді

Невидимі, неначе птахи.

Потім все вище – в небеса,

Щоб над землею покружляти

І пролетіти над селом

Біля самісінької хати.

Яка жорстокість, жах який,

Ну що нас в небі може тішить?

І все ж, не заздрю я бомжам,

Яким нема чого залишить.

Що все проїли й пропили,

Тож їм на землю цю начхати,

На ту, де пили і жили

І де колись жила їх мати.

Проте, я гордий, що не бомж,

І хоч та щось людям залишу,

Бо як би в очі їм дививсь,

Поки живу я ще і дишу.

Скоро вже, скоро ми підем

Туди, де предки спочивають,

І вже не знатимем тих бід,

Які сьогодні нас доймають.

Не буде крику, ані сліз,

Бо чути й бачить ми не будем,

І ти вже більше не прийдеш,

Щоб я тобі поніжив груди.

Тому ото і не сварись

Навіть тоді, як є причина,

Краще мені ти посміхнись,

І перестане нити спина.

І всім, хто слухає мене:

Змініть назавжди гнів на милість,

І поцілуйтесь, як колись,

Бо гнів проходить там, де щирість.

5.10.2002 р.

ДІВЧИНА – СВІТЛОФОР

Не дівчина, а світлофор:

Зупиняє всіх в упор.

22.3.2002 р.

КОЛИ ГУДУТЬ ХРУЩІ

Дівчинко, кохана, подивись на піч,

Як же хочу ніжити я тебе всю ніч.

Доторкатись лагідно до твоїх грудей

І любити вічно поглядом очей.

А коли над вербами загудуть хрущі,

Десь залізти звечора на всю ніч в кущі.

І красу шовкову в полі тім відчуть,

Боже, як це гарно, як хрущі гудуть!

21.6.2002 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ ЗАКОХАТИСЬ

Хочеш мать на ніч дружину –

Поїзжай у Крим, мій сину,

Там в курносому суцвітті

Ти забудеш все на світі.

І собі на тиждень‑другий

Знайдеш хоч яку "супругу".

Бо люба на морі "здоба"

Стане "вірною до гроба".

Буде радувать і тішить,

Як закоханих всіх Місяць.

Бо в Криму один девіз:

– Веселись, гуляй і тіш.

1.9.1988 р.