Про поета та честь

Якщо писать якусь брехню,

То чи не краще вже мовчати,

То хоч коли помрете ви –

Вас будуть гідно шанувати.

Зфальшивиш раз, зфальшивиш два –

Це як зірвать незрілу грушу,

Бо хто в житті брехнув хоч раз –

Це як продав він чорту душу.

І скільки б ти не маскувавсь,

Одначе з тебе маску знімуть,

Знімуть медалі й ордени,

Так само їх як і надінуть.

Краще ори, поете, й сій

І їж хліб свій і ти цим самим

Хоч збережеш повагу й честь,

І рід козацький не знеславиш.

2.10.1989 р.

ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ...

Пройдуть часи, і я те знаю,

Що будуть жить мої вірші,

Бо їх писав не ради слави,

А щоб шуміли комиші.

Хоч я не Пушкін, не Шевченко,

Але я знаю: буду жить,

Бо вчив людей не грабувати,

А шанувати і любить.

І слава Богу, не спішив я

Свої вірші у світ пускать,

Бо вкласти в них хотів я душу,

Й як більше м’язи накачать.

Писав вірші не ради слави,

А щоб народ свій розбудить;

Писав для тебе, Україно,

Аби могла ти вільно жить.

І я упевнений у тому,

Що буду довго‑довго жить,

Бо, навіть, як мене й не стане,

Й тоді панів я буду бить.

І облетять вірші Планету

Так, як народні трубачі,

І будуть заздрить ще поети,

Ті, що писали за харчі.

3.10.1989 р.

ДОПРАЦЮВАЛИСЬ

В нас все "робили" комуністи,

А що ж тоді робив народ?

Який часу не мав й присісти,

Бо не давав йому город?

6.10.1989 р.

ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ

Живи, радій і не наглій,

І де б не був ти, будеш – свій.

8.102003 р.

НАШІ КУРОРТИ

Чорна кіптява великих думок –

Ось вона тут, як у горлі комок.

Де ж справедливість і де ж той Ілліч,

Що обіцяв всім нам тепленьку піч?

Де ж ті надії і мрії людські?

Певно, у вічній лежать мерзлоті.

А де ж ті гіганти великих ідей?

Певно, із феями грають в хокей.

А нам, щоб не нудились наша братва,

Кращі курорти в тайзі віддала,

Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима –

Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!"

6.10.1989 р.