Ієрархія

Навіть песик, добродію,

Знає ієрархію,

Як відчує, хтось сильніший,

Вмить на спинку падає.

4.12.1989 р.

ПАРТІЙНИЙ

Є в нас хлопець з виду милий,

І проворний, і вродливий,

Діловий такий, поважний,

Й підступитися аж страшно.

Хто його у нас не знає?

Всім і все він обіцяє,

Не ступне, як не брехне,

І парфумами не тхне.

– Ти ж дав слово!– дорікаю.

Він:

– Я дав, я й віднімаю.

Бо хоч він і не надійний,

Та зате він – член партійний.

Він же, як з лайна пакунок,

Тільки й думає про шлунок.

Видно, що чиновник – штатний:

Так як слово – й мат гарматний.

В голові, як в мухи жару,

Але любить все на шару,

Хоч і двох не зв’яже речень,

Та не любить заперечень.

А скажи йому щось проти,

Розімне тебе, як шпроти.

Й мало того – вас до всього –

Зробить ворогом народу!

Я б таких партійних членів

Десь туди б – за Обь,за Лєну,

Хай би там жили і мали,

І самі себе махали.

11.9.1989 р.

НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ

Не заздрив я в житті багатим,

А тим, що вміють щось робить,

Які не можуть днями спати,

Або горілку днями пить.

Завидую – розумним, мудрим,

З ким можна щось поговорить,

І вже, якщо із кимсь десь випить,

То тільки з тим, хто вміє пить.

6.10.1989 р.

ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА

Може хтось захоче і зі мною,

Щоб поговорити тет‑а‑тет,

Щоб з рядків моєї одісеї

Відтворити сталінський портрет.

Коли правда й честь були в загоні,

А в пошані – кривда і хула,

Як текли по світу ріки крові,

І носилась смерть, як сатана.

Як невіглас по указці "тата"

З нами що хотів – те і творив,

Як жили під дулом автомата,

Й це тоді вважали за прорив.

Як же не згадать тут Чингізхана,

Гітлера та інших маньяків,

Як вони на "відьом" полювали,

І були страшніші від вовків?

Бо людей й за бидло не вважали,

Ті корячконогі вояки,

Які скрізь вбивали й гвалтували,

І були, як справжні хижаки.

17.9.1989 р.