Ветеран

Сидить старенький ветеран

І мовчки сльози витирає,

А поруч з ним стоїть хлоп’я,

Й його медалі розглядає.

А потім ближче підійшло

До дяді й тихо запитало:

–Це ти мого вбив дідуся?–

Й на нього глянуло зухвало. –

За що, за що ти вбив його,

Ти ж не Іуда і не Каїн?

–Я вбив його лише тому,

Бо наказав мені так Сталін.

Коли дивлюсь на ордени

Й на тих мужів, що у медалях,

Мені здається, що із них

Чиїсь там душі визирають.

В них бачу я сиріт і кров,

Грабіж, розруху, сум і крики,

І стогін неба і дібров

Там, де пройшли ці орди дикі.

Я чую, як кричать вони –

Свої й чужі – що жить хотіли,

І за бандитів полягли,

Які на бідах багатіли.

Я чую, як кричать гаї,

В яких жінок не докохали,

Тому так довго солов’ї

Після війни в нас не співали.

Сидить і плаче ветеран,

І на медалі поглядає:

–А я ж їх чесно заробив,

Я ж всіх стріляв – кого казали.

9.5.1990 р.

ДОБРОЗИЧЛИВИЙ

Він щастя в світі всім бажає,

А сам – за Сталіном конає.

21.4.1990 р.

КРАДІЯМ

Скільки живу, за тих радію,

Що всіх навчились шанувать,

І за багатством не гонились,

Аби всіх в світі перегнать.

Чому у цьому райськім світі

Кожен щось хоче відщипнуть?

Оце якраз – скільки живу я –

Цього й не можу я збагнуть!

11.12.1982 р.

НІКЧЕМИ

Народ все чує і все бачить,

Та поки спить.

А може того він не знає –

Що робить?

Бо стільки крові вже пролито,

Що не сказать,

Що скрізь – куди уже не ступиш –

То всі мовчать.

Ну а злодії бенкетують

І живуть,

І, здається, непогано,

В чому ж суть?

Чи то ми такі нікчеми,

Чи такий могутній бос,

Що за себе постояти

Як зайці ми боїмось?

А тому сказати хочу

Вам від імені свого:

Того, хто вбивать накаже,

Вбий його!

21.11.1990 р.

МОЇ ВІРШІ

Уже і жито покосили,

І відшуміли комиші,

Куди ж мої дівались сили

Й чому мовчать мої вірші?

8.3.1981 р.