В шкіряних тужурках

Скільки вас невимовно гарненьких

Круглий рік у полі і в гаю

В платтячках прозоро‑коротеньких

В нього красувалось на...краю.

Миготіли зорі білолиці,

Місяць, ніби півень, пас курчат,

Ну а він, як Зевс на колісниці,

Все нових розшукував дівчат.

Й звісно, що знаходили таланти,

Тих, кого вдавалось обдурить,

І в жінках шукали бриліанти.

В тих, що дозволяли всім любить.

Й хоч здавалось цьому полю квітів

Не було ні краю, ні кінця,

Та усім чомусь тоді хотілось

Дуже бути схожим на творця.

На отих, що в шкіряних тужурках,

Що, як пси обнюхували всіх,

Що любов важали за розпусту,

Та старались… як побільше їх.

Й хоч любов вважали за розпусту

А жінок за бидло, за дермо,

Та впрягти не проти були в бричку

Й в ній же натягнути... за одно.

То й тягали, а діток державі...

Хай вона те бидло і глядить,

Й потім знов співали всі про Галю,

Щоб ізнов ще когось підпалить.

4.6.1990 р.

ДЕБІЛИ

За що, скажіть, любить плебеїв?

За те, що думать не хотять,

Чи мо’ за те, що ті дебіли,

Як вгледять пляшку – аж тремтять?!

14.4.2000 р

БАНДИТСЬКА РАДА

У нас на дачі, як в селі,

Навіть півні весь день співають.

Виводять віволги пісні,

Бджоли гудуть, джмелі літають.

А в метрах ста на Окружній

Там, де гуляли вітри в полі,

Уже відверто свій товар

Вам пропонують – Галі, Олі.

От ми уже прийшли куди!

Ну як тут владу не хвалити!?

А щоб не мали ті... її,

Як би вони змогли прожити?

А поруч саркофаг й стоїть

бандитська рада –

Два джерела людських найбільших бід,

Та кожна з тих заробітчанок рада,

Що діткам заробила на обід.

19.6.1997 р.

ЖУРБА

Така журба, немов хтось в душу

Підклав тротил, щоб підірвать.

А я іду, розвісив вуха

І руку нікому подать.

Чому завжди душа вирує,

Чому завжди вона бурлить?

Бо на Олімпі нас не чують

Ті, що повинні нам служить.

19.1.1997 р.