Форми визнання

одо існування різноманіт­
них форм визнання в
____ _t...... их різняться. Деякі напо­
лягають на тому, що це політичне питання і не зумовлює
будь-яких правових наслідків. Проте більшість авторів на
підставі сучасної теорії і практики вважають, що тради­
ційними формами міжнародно-правового визнання є виз­
нання де-юре, де-факто і ад хок. У резолюції Інституту
міжнародного права «Про визнання нових держав та "їхніх
урядів» також зазначається, що визнання є або остаточ-

ним і повним (де-юре), або тимчасовим чи обмеженим лише деякими юридичними відносинами (де-факто). Вка­зані форми визнання мають різні юридичні наслідки. Такі наслідки не впливають на правосуб'єктність нової держа­ви чи дієздатність нового уряду, створених відповідно до вимог міжнародного права. Вони залежать від обсягу реа­лізації такої правосуб'єктності та дієздатності в міжнарод­них контактах, які здійснюються виключно на умовах вза­ємності.

Найпоширенішою формою визнання державами нової держави або нового уряду вже існуючої держави є форма де-юре. Визнання де-юре є офіційним, остаточним і пов­ним. Воно випливає з певної заяви, що формується в офі­ційних актах, або з факту, який наочно означає намір визнати, яким є, наприклад, встановлення офіційних між­народних відносин. У науковій літературі стверджується, що таке юридичне визнання, відповідно до сучасного міжнародного права, має надаватися новим утворенням у разі їх повної відповідності його вимогам (наявність те­риторії, населення, влади, здійснення тривалого та ефек­тивного контролю, можливість здійснювати міжнародні права та обов'язки). Таке визнання зумовлює стабіліза­цію політичних та економічних стосунків, обмін дипло­матичними представництвами вищого класу, визнання компетенції адміністративної і судової влади визнаної держави, визнання її імунітету від юрисдикції держави, що визнає.

У разі коли виникають сумніви про повну відповід­ність нових держав та урядів основним вимогам міжна­родного права або коли процес остаточного визнання зволікається внаслідок громадянської війни, політичних чи інших обставин, держави використовували форму визнання де-факто. Наприклад, Велика Британія виз­нала радянський уряд де-факто 1921 р. і де-юре — 1924 р. Та сама Велика Британія, визнаючи республіканський уряд Іспанії під час громадянської війни 1936—1939 pp. де-юре, в той же час визнала де-факто збройні сили під командуванням генерала Франко, щойно вони захопи­ли країну.

Досліджуючи це питання, Г. Лаутерпахт, зокрема, за­значав, що дійсною метою визнання де-факто є заява про те, що орган, затверджений як уряд існуючої або

Глава IX Визнання в міжнародному праві

Засоби та типи визнання

нової держави, фактично має ефективну владу, проте за відсутності інших умов, відповідних до вимог повного визнання де-юре. За виконання їх у майбутньому обо­в'язково постане питання про повне визнання де-юре. Якщо вони надалі не реалізуються, то визнання може бути автоматично припинене або остаточно і фактично скасоване'.

Таким чином, беручи до уваги різницю в намірах та їхні юридичні наслідки, визнання де-факто держав і — частіше — урядів можна визначити за визнання офіцій­не, але неостаточне, тимчасове та іноді зумовлене (тоб­то обмежене певними умовами). Правові наслідки виз­нання де-факто зазвичай полягають у тому, що воно не містить зобов'язання щодо встановлення дипломатич­них стосунків, проте воно може привести до встанов­лення консульських відносин. Визнання де-факто но­вого уряду формується в певних заявах компетентних державних органів, у підписанні угод, що мають обме­жене значення або тимчасовий характер, підтриманні стосунків з новим урядом у поточних торговельних, фі­нансових та інших питаннях. Визнання уряду де-факто не означає визнання компетенції його судової та адмі­ністративної влади за кордоном. Визнаний у такий спо­сіб уряд не має права висувати вимоги про власність, розташовану в державі, яка визнає, наприклад щодо державних коштів у її банках, будинків місій і представ­ництв, державних архівів уряду, визнаного перед тим де-юре. Конкретний обсяг міждержавних відносин у рамках визнання де-факто встановлюється індивідуаль­но в кожному окремому випадку.

В тому разі, коли суб'єкти міжнародного права не визнають один одного офіційно, але змушені проводити переговори або здійснювати між собою інші контакти, може поставати питання про визнання ад хок (винятко­во для цього випадку). Ад хок — це неофіційне однора­зове визнання для здійснення конкретних необхідних дій, налагодження контактів між дипломатами чи полі­тиками, проведення мирних переговорів, підготування мирних угод. Прикладом можуть бути неодноразові пе­реговори в Женеві щодо врегулювання територіальних

¹ Lauterpacht H. Recognition in International Law. Cambridge, 1947. P. 340.

проблем між Організацією визволення Палестини та Із­раїлем, переговори про укладення мирної угоди між Ар­мією визволення Косово та урядом Сербії в Рамбуйє (лютий—березень 1999 p.).

Date: 2015-10-18; view: 352; Нарушение авторских прав