Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація юридичних осіб





У зв’язку з тим, що, юридична особа є дуже складним правовим явищем, вона може розглядатися у всіляких аспектах. Тому і різних класифікацій юридичних осіб може бути тим більше, ніж ширше перелік юридичних осіб і чим значніше відмінності одних організацій від інших.

Законодавством досить чітко визначаються всі існуючі види юридичних осіб. Однак для того щоб дати чітке визначення, виявити основні моменти, що характеризують кожний вид, визначити його місце в системі юридичних осіб необхідно в першу чергу класифікувати юридичні особи з урахуванням певних критеріїв.

Отже, перша ознака (критерій) з обліком якого варто провести класифікацію юридичних осіб це – форми власності. Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на:

1) державні;

2) колективні;

3) приватні;

4) змішані (державно-кооперативні тощо);

5) сумісні з участю зарубіжних партнерів;

6) іноземні;

7) міжнародні організації та об’єднання.

До числа державних (у широкому змісті: тобто включаючи і комунальні) відносяться всі унітарні підприємства, а також деякі установи. Значення такого розподілу стає зрозумілим, якщо врахувати, що державні юридичні особи (навіть комерційного характеру) з необхідністю повинні переслідувати загальнодержавні інтереси, чим і обумовлюється специфіка їхнього правового регулювання. У даній класифікації можна доглянути пряму аналогію з прийнятим за рубежем розподілом організацій на юридичних осіб публічного і приватного права.

Подана класифікація по формі власності, яку дає професор В.В.Луць [18, с.94] є найбільш повною і правильною.

Досліджуючи цю проблему, необхідно більш детально зупинитися на кожному з елементів класифікації.

Отже, державне підприємство є організаційно-правовою формою підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує на те, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств [30]. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління май­ном, розподілу прибутку тощо.

Колективні підприємства [30]: колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство; виробничий кооператив; підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове —; підпри­ємство релігійної організації; підприємство, створене господарським об'єднанням.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство.

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

— індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

— сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське (фермерське) господарство);

— приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно є спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство — це організаційна форма підприєм­ства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування»[36] та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність»[37].

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Наступним критерієм є мета діяльності юридичної особи. За цією ознакою виділяють комерційні організації і некомерційні. Комерційні і некомерційні організації розділяються по тому, які основні цілі їхньої діяльності: одержання прибутку, а також її розподіл між учасниками, або інші цілі, не пов'язані з підприємництвом. За загальним правилом, некомерційні організації вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це необхідно для досягнення їхніх статутних цілей. При цьому вони не вправі розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками.

Комерцiйними вважаються організації, головною метою дiяльностi яких с одержання прибутку. До них вiдносяться підприємства рiзних форм власностi, господарськi товариства, асоціації виробничi кооперативи тощо.

Серед комерцiйних органiзацiй чiльне мiсце займають підприємства як основна ланка в господарському механiзмi. Підприємство має самостiйний баланс, розрахунковий та iншi рахунки в установах банкiв, печатку зi своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відмiну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи вiд своєї виробничо-господарської дiяльностi i покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в оборотi як вiдокремленi товаровиробники. Правда, в разi збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацiю, iншi пiльги, якщо вона визнає продукцiю цього підприємства суспiльно необхiдною. Підприємство може здiйснювати будь якi види господарської дiяльностi, якщо вони не забороненi законодавством України i відповiдають цілям, передбаченим Статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основнi фонди та оборотнi кошти, а також iншi цiнностi, вартiсть яких відображається у самостiйному балансi підприємства. Здiйснюючи господарську дiяльнiсть, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивiльних прав i виконує обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільних правовiдносин - юридична особа.

Відповiдно до обсягiв господарського обороту підприємства та чисельностi його працiвникiв (незалежно від форм власності), воно може бути вiднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств відносяться заново створюванi i дiючi підприємства: у промисловостi та будiвництвi — з чисельнiстю працюючих до 200 чоловiк; в iнших галузях виробничої сфери —з чисельнiстю працюючих до 50 чоловiк; у науці та науковому обслуговуваннi — до 100 чоловiк; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловiк; у роздрібнiй торгiвлi — до 15 чоловiк. В Україні можуть дiяти й iншi види та категорії пiдприємств, в тому числi орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам.

Комерцiйними органiзацiями, що мають права юридичних осiб, с також рiзноманiтнi об’єднання підприємств. Останнi можуть на добровiльних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерцiйну та інші види дiяльностi, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, пiдприємства мають право об’єднуватися в:

- асоціації, тобто договiрні об'єднання, створенi з метою постiйно координації господарської дiяльностi, при цьому асоцiація не має права втручатися у виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого з й учасникiв;

- корпорації — договiрнi об’єднання, створенi на основi поєднання виробничих, наукових i комерцiйних iнтересiв з делегуванням окремих повноважень централiзованому регулюванню дiяльностi кожного з учасникiв;

- консорцiуми — тимчасовi статутнi об’єднання промислового i банкiвського капiталу для досягнення спільної мети;

- концерни — статутнi об’єднання підприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспорту, банкiв, торгiвлi тощо на основi повної фінансової залежностi вiд одного чи групи підприємців;

- iншi об’єднання, створенi за галузевим, територiальним або iншими принципами

Об’єднання також є юридичною особою, може мати самостiйний i зведений баланси, розрахунковий та iншi рахунки в установах банкiв, печатку зi своїм найменуванням. Об’єднання дiють на основi договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, якi входять до складу зазначених органiзацiйних структур, зберiгають права юридичних осiб. Тому об'єднання не відповiдає за зобов’язаннями підприємств, якi входять до його складу, а підприємства не вiдповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо iнше не передбачено установчим договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зi складу об’єднання iз збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорiв з iншими підприємствами та органiзацiями [18, с.96].

У сучасних умовах без докорінної перебудови органiзацiйних структур i розвитку iнтеграцiйних процесiв на рiвнi основної ланки практично неможливе формування ринкових. відносин i відповідної iнфраструктури. Повсюдно виникають такi органiзацiйнi структури, як комерцiйнi, посередницькi, впроваджувальнi фiрми, товарнi i фондовi бiржi, патентної лiцензiйнi госпрозрахунковi служби, аудиторськi організації тощо [18,с.96].

Проте цілком очевидно боку, що поглиблюється процес роздержавлення економiки, перетворення державних підприємств в акцiонернi або iншi господарськi товариства, здачi в оренду або продаж трудовим колективам, сiм’ям чи окремим громадянам підприємств торгiвлi, громадського харчування, побутового обслуговування тощо i створення на їхній основi приватних (сiмейних) підприємств.

Відповідно до діючого законодавства, юридичні особи можуть утворюватися й існувати в організаційно-правовій формі того чи іншого господарського товариства – акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю та інше (ст.1 ЗУ ”Про господарські товариства” [35].

Отже, розглянемо поняття господарського товариства. Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи або організації, створенi на засадах угоди мiж юридичними особами i громадянами шляхом об’єднання їхнього майна i підприємницької дiяльностi з метою одержання прибутку. Товариства є юридичними особами, а їх засновники та учасники (юридичнi особи) не лiквiдуються, зберiгаючи статус юридичної особи (ст. 1 ЗУ «Про господарськi товариства») [35].

Господарськими товариствами є: акцiонернi, з обмеженою вiдповiдальнiстю, з додатковою відповідальнiстю, повнi i командитнi товариства. Акцiонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою вiдповідальнiстю створюються i дiють на основi установчого договору i статуту, а повне i командитне товариства — установчого договору.

Для порівняння розглянемо поняття господарського товариства по російському законодавству. “Господарські товариства розуміються як договірні об'єднання декількох осіб для спільного ведення підприємницької діяльності під загальним ім'ям”[28,с.379].

Господарчі товариства — це організації, створювані одним чи декількома особами шляхом об'єднання (відокремлення) їхнього майна для ведення підприємницької діяльності.

Акцiонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, подiлений на певне число акцiй рівної номінальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства. Акціонери вiдповідають за зобов’язаннями товариства лише у межах належних їм акцiй. У випадках, передбачених статутом, акцiонери, які не повнiстю оплатили акцiї, несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства також у межах несплачених сум.

Акцiонернi товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюватись шляхом відкритої пiдписки i купiвлi-продажу на бiржах, i закритими, коли їхні акції розподiляються мiж засновниками i не можуть поширюватись шляхом пiдписки, купуватись i продаватись на бiржах. Проте закрите акцiонерне товариство може бути реорганiзоване у відкрите шляхом реєстрації його акцiй в порядку, передбаченому ЗУ “Про цiннi папери i фондову бiржу” i внесення змiн у статут товариства (ст.24 i 25 ЗУ «Про господарськi товариства”[35]).

Подiбними до акцiонерних є товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, статутні фонди яких також подiленi на частки (паї), розмiри яких визначаються установчими документами. Рiзниця мiж ними полягає в тому, що акцiонернi товариства формують статутний фонд шляхом випуску i розповсюдження акцiй, володiльцi яких можуть бути наперед невiдомими. Товариства з обмеженою вiдповідальнiстю утворюють статутнi фонди за рахунок коштiв учасникiв (пайовиків), число яких, як правило, невелике i наперед вiдоме. Як i акцiонерне, товариство з обмеженою відповiдальнiстю за своїми зобов’язаннями вiдповiдає теж належним йому майном. І ця вiдповiдальнiсть є, за загальним правилом, повною (вiдшкодування всiх заподіяних збиткiв), якщо тiльки за даним видом зобов’язань не передбачено обмеженої вiдповiдальностi. Поняття ж «обмежена відповідальність» тут означає, що при зверненнi стягнення на майно товариства по його боргах, пайовик втрачає лише свiй пай (внесок), а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства). В цьому розумiннi й вiдповiдальнiсть акцiонерiв у акцiонерному товариствi е також обмеженою, бо вони відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцiй.

Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю визнається товариство, статутний фонд якого подiлено на частки, визначенi статутними документами. Учасники такого товариства відповідають по його бортах своїми внесками у статутний фонд, а при недостатностi цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всiх учасникiв кратному розмiрi до внеску кожного учасника. Граничний розмiр вiдповiдальностi учасникiв передбачається в статутних документах (ст.65 ЗУ «Про господарськi товариства”) [35].

Повне товариство — це таке товариство, всi учасники якого займаються сумiсною підприємницькою дiяльнiстю i несуть солідарну вiдповідальнiсть за зобов'язаннями товариства усiм своїм майном. Солiдарнiсть відповідальності означає, що при недостатностi майна в такого товариства кредитор має право звернутись з вимогою про покриття боргу як до всiх учасникiв разом, так i до кожного з них, зокрема, як в частинi, так i в повнiй сумi боргу. В установчому договорi про повне товариство зазначається розмiр частки кожного з учасникiв, склад i порядок внесення вкладiв, форма їх участi у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватись або всiма учасниками, або одним чи декількома з них, виступаючими від iменi товариства. В цьому разi обсяг повноважень учасників визначається довiренiстю, пiдписаною рештою учасникiв товариства (ст.ст.6б,68 ЗУ «Про господарськi товариства") [35].

Командитним визнається товариство, що включає поряд з одним чи декiлькома учасниками, якi несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм своїм майном, також одного чи бiльше учасникiв, відповiдальнiсть яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товариствi беруть участь двоє чи бiльше учасникiв з повною вiдповiдальнiстю, вони несуть солідарну вiдповідальність по боргах товариства (ст.75 ЗУ "Про господарськi товариства") [35].

До комерцiйних органiзацiй вiдносяться i виробничi кооперативи. Вони можуть створюватися i дiяти у сiльському господарстві, промисловостi, будівництві, на транспортi, в торгiвлi, громадському харчуваннi, у сферi платних послуг та iнших галузях виробництва i соцiально-культурного життя. Виробничим кооперативом визнається заснована на членствi громадян органiзацiя для спiльного ведення підприємницької дiяльностi шляхом особистої трудової участi та об’єднання майна його членiв. Як юридична особа виробничий кооператив сам відповідає за своїми зобов’язаннями належним йому майном, а при недостатностi майна кооперативу його члени несуть додаткову (субсидіарну) вiдповiдальнiсть своїм майном у розмiрi та в порядку, передбаченому статутом кооперативу.

На кооперативних засадах часто утворюються i здiйснюють свою дiяльнiсть колективні сiльськогосподарськi підприємства. Відповідно до ст.1 ЗУ вiд 14 лютого 1992 р. «Про колективне сiльськогосподарське підприємство"[ ] воно є добровiльним об'єднанням громадян у самостiйне підприємство для спiльного виробництва сільськогосподарської продукції, що діє на засадах підприємництва i самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та iншi рахунки в установах банку i печатку iз своїм найменуванням. Колективнi сiльськогосподарськi підприємства можуть на добровiльних засадах об'єднуватися в спiлки (об'єднання) бути засновниками акціонерних товариств, якi дiють на основi своїх статутiв. Підприємство самостiйно визначає напрямки сiльськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг, самостiйно розпоряджається виробленою продукцією та доходами i здійснює будь-яку дiяльнiсть, що не суперечить законодавству. З цією метою підприємство може вступати в договiрнi вiдносини з будь-якими органiзацiями або громадянами, самостiйно вибирати партнерiв, у тому числi iноземних, для укладення договорiв. На договiрнiй основi воно може брати на себе виконання державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Слід зазначити, що держава повинна забезпечувати рiвнiсть усiх форм господарювання в агропромисловому комплексi, де поруч з колективними сiльськогосподарськими підприємствами дiють, пiдсобнi сiльськi господарства підприємства, установи i органiзацiї, переробнi та iншi підприємства, акцiонернi товариства, оренднi колективи, особистi підсобнi господарства громадян, селянськi (фермерськi) господарства тощо.

Серед названих органiзацiйно-правових форм господарювання з використанням iнституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, якi с формою пiдприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцiю, займатися її переробкою i реалiзацiєю. Вiдповiдно до ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» [39] пiсля вiдведення земельної дiлянки в натурi (на мiсцевостi) i одержання державного акта на право приватної власностi на землю, державного акта на право постійного користування або укладення До говору на тимчасове користування землею, в тому числi на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цiй якостi воно може відкривати розрахунковий та iншi рахунки в установах банку, вступати у відносини з iншими органiзацiями, нести майнову вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями i дiяти як самостiйний учасник цивiльного обігу.

Варто зазначити, що правами юридичної особи надiляються не лише комерцiйнi структури, але й рiзноманiтнi установи, об'єднання громадян, релiгiйнi органiзації тощо. Не переслiдуючи як основну мету своєї дiяльностi одержання прибутку, цi органiзацiї однак є учасниками цивiльного обігу, тобто часто змушенi вступати в цивiльно-правовi вiдносини i набувати майнових та особистих немайнових прав i обов’язкiв.

Установою може бути визнана органiзацiя, яка створюється i фінансується власником для здiйснення управлiнських, соцiально-культурних та iнших функцiй некомерцiйного характеру. До них, зокрема, відносяться державнi установи та iншi державнi організації, що перебувають на державному бюджетi i мають самостiйний кошторис, керiвники яких користуються правами розпорядникiв кредитiв, за винятками, встановленими законом (ч.1 ст.24 ЦК України) [11,с.64]. Ними с органи державної влади й управлiння (обласнi та районнi державнi адміністрація, мiсцевi Ради, їх вiддiли i управлiння, мiнiстерства, вiдомства тощо), органи прокуратури i суду, установи соцiально-культурного характеру (вузи, лiкарнi, музеї, бiблiотеки тощо). Оскiльки основна дiяльнiсть названих установ полягає в здiйсненнi управлiнських, соцiально-культурних та iнших функцiй, а результати цiєї роботи не можуть бути оцiненi як товар, основним джерелом покриття їх витрат служать асигнування з бюджету, якi витрачаються вiдповідно до затвердженого кожнiй установi кошторису.

Великий інтерес представляють різноманітні об’єднання громадян, які теж відносяться до некомерцiйних органiзацiй, тобто юридичних осіб. Право громадян на свободу об’єднання с невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини i гарантується cт.36 Конституції України [40] та законодавством України. Держава сприяє розвитку полiтичної та громадської активностi, творчої iнiціативи громадян i створює рiвнi умови для дiяльностi їх об’єднань.

У ст.1 ЗУ вiд 6 червня 1992 р. “Про об’єднання громадян” [17] зазначається, що об’єднання громадян є добровiльне громадське формування, створене на основi єдностi iнтересiв для спільної реалiзацiї громадянами своїх прав i свобод. Об'єднання громадян, незалежно вiд своєї назви (рух, конгрес, асоцiацiя, фонд, спiлка тощо), в розумiннi цього закону визначається полiтичною партiєю або громадською органiзацiєю.

Полiтичною партiєю є об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспiльного розвитку, якi мають головною метою участь у виробленнi державної полiтики, формуваннi органiв влади, мiсцевого та регiонального самоврядування та представництво в їх складi. В Україні зареєстрованi i дiють Українська республіканська партiя, демократична партiя, Партiя зелених, Соцiалiстична партiя та iншi.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соцiальних, економiчних, творчих, нацiонально-культурних, спортивних та інших спільних iнтересiв. Громадськi органiзації створюються i здiйснюють дiяльнiсть у формi спiлок (адвокатiв, музикантiв та iнших), товариств (наприклад, Наукове товариство iм.Т.Шевченка), комiтетiв (наприклад, Нацiональний олiмпійський комiтет України), асоцiацiй (наприклад, Українська уфологiчна асоцiацiя) тощо. Об’єднання громадян мають право на добровiльних засадах засновувати або вступати мiж собою в спiлки (союзи, асоціацiї тощо), яким відповiдно до їх статутiв теж можуть надаватися права юридичної особи.

Правами юридичних осiб надiляються також рiзноманiтнi фонди (наприклад, Український фонд культури, Український національний фонд допомоги iнвалiдам Чорнобилю тощо). Фондами визнаються органiзації, що засновуються громадянами i юридичними особами на основi їх добровiльних i безповоротних майнових вкладiв у благочинних або iнших некомерцiйних цiлях. Майно, передане засновниками, є власнiстю фонду. Порядок формування органiв та управлiння фондом визначається його статутом, який затверджується засновником. Засновники фонду не відповідають по зобов’язаннях створених ними фондiв, а фонди не відповідають за зобов’язаннями своїх засновникiв.

До некомерцiйних органiзацiй вiдносяться i споживчi кооперативи. Ними визнаються органiзації, заснованi на членствi громадян з метою задоволення потреб членiв та iнших громадян у торгівельному чи побутовому обслуговуваннi, а також членiв кооперативу в житлi, соцiально-культурних та iнших послугах. Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-будiвельнi, гаражнi та iншi кооперативи. Члени споживчого кооперативу не вiдповiдають по його зобов’язаннях, якщо iнше не передбачено статутом кооперативу.

Учасниками цивiльно-правових вiдносин виступають i релiгiйнi організації. Вiдповiдно до ЗУ від 23 квiтня I991”Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї" (ст.7) цi органiзацiї утворюються з метою задоволення релiгiйних потреб громадян сповiдувати i поширювати вiру i дiють відповідно до Своєї iєрархiчної та iнституцiйної структури, обирають, призначають i замiнюють персонал згiдно iз своїми статутами (положеннями). Релiгiйними організаціями в Українi є релiгiйнi громади, управлiння й установи, монастирi, релiгiйнi братства, мiсiонерськi товариства, духовнi навчальнi заклади, а також що складаються з вищеназваних релiгiйних органiзацiй. Релiгiйнi об'єднання представляються своїми центрами (управлiннями).

Релiгiйна органiзацiя визнається юридичною особою з моменту реєстрації їх статуту. Як юридичнi особи релiгiйнi органiзації мають право використовувати для своїх потреб будiвлi i майно, що надаються їм на договiрних засадах державними, громадськими органiзацiями або громадянами. Релiгiйнi органiзації набувають право власностi на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштiв, пожертвуване громадянами, органiзацiями або передане державою, а також придбане на iнших пiдставах, передбачених законом. В порядку, визначеному чинним законодавством, релiгiйнi організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, полiграфiчнi, виробничi, реставраційно-будiвельнi, сiльськогосподарськi та iншi підприємства, а також добродiйнi заклади (притулки, iнтернати, лiкарнi тощо), якi мають права юридичної особи (ст.18,19 Закону «Про свободу совiстi та релiгiйнi організації»).

Ще одним критерієм класифікації юридичних осіб можна назвати порядок утворення. У такому випадку юридичні особи поділяються на утворені в дозвільному чи нормативно-явочному порядку.

Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що незважаючи на те, що в Україні існує велика нормативна база, яка регулює усі види юридичних осіб, інколи виникає невизначеність в їх правовому становищі. Так, наприклад, дрібні підприємства, які вважаються такими в залежності від кількості працюючих в їх складі і обсягу економічного обігу та відповідно отримують у зв’язку з цим визначені пільги, не є особливою організаційно-правовою формою комерційних юридичних осіб. Вони можуть утворюватися і діяти як у формі унітарного підприємства, так й у формі будь-якого з господарських товариств, у формі колективного підприємства і т.д.

Таким чином, все різноманіття юридичних осіб, як би вони не звалися, повинно бути детально розкласифіковане з точки зору їх організаційно-правових форм, котрими і визначається їх чітке правове становище [4 2,с.138].

Date: 2015-10-18; view: 355; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию