Частина 2

1. Соціально-економічний розвиток Франції в епоху Реставрації Бурбонів.

2. Політичний розвиток Франції в епоху Реставрації Бурбонів.

3. Ідеологічна боротьба у Франції в епоху Реставрації.

4. Липнева революція 1830 р. у Франції.

5. Cоціально-економічний та політичний розвиток Франції в період Липневої монархії (1830 – 1848 рр.)

6. Революція 1848 – 1849 рр. у Франції.

7. Соціально-економічний розвиток Німеччини в XVIII ст.

8. Політичний розвиток Німеччини в другій половині XVII – XVIII ст.

9. Німеччина в роки Французької революції та наполеонівських воєн.

10. Ідеологічна боротьба у Німеччині в першій половині ХІХ ст. Виникнення марксизму.

11. Становище Німеччини після Віденського конгресу. Боротьба за єдність Німеччини та демократичні реформи.

12. Революція 1848 – 1849 рр. в Німеччині.

13. Соцально-економічний розвиток Великобританії в першій половині ХІХ ст.

14. Передумови та хід Першої парламентської реформи в Англії.

15. Суспільно-політичні рухи в Великобританії в 30 – 40-х рр. ХІХ ст.

16. Чартиський рух та його місце в соціально-політичній історії Англії.

17. Зовнішня політика. Колоніальна політика Великобританії у 1815 – 1850-х рр.

18. Соціально-економічний розвиток Австрійської імперії в першій половині ХІХ ст.

19. Політичний розвиток Австрійської імперії в першій половині ХІХ ст. Система Меттерніха.

20. Революція 1848 – 1849 рр. в Австрії.

21. Угорщина в першій половині ХІХ ст. Революція 1848 – 1849 рр.

22. Італія в період Реставрації.

23. Реформи 1846 – 1848 рр. в Італії. Передумови революції.

24. Війна за незалежність в Італії 1848 – 1849 рр.

25. Створення Італійського королівства (50 – 60-ті рр. ХІХ ст).

26. Революційні процеси в Іспанії в першій половині ХІХ ст.

27. Соціально-економічний розвиток Іспанії в середині ХІХ ст. Четверта революція (1854 – 1854 рр.)

28. Соціально-економічний розвиток США наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст.

29. Територіальна експансія США в кінці XVIII – першій половині ХІХ ст.

30. Політичний розвиток США наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Доктрина Монро.

31. Від ”Ери демократії” Джексона до президентських виборів 1860 р.

32. Аболіціоністський рух напередодні громадянської війни в США: радикальний та поміркований напрями.

33. Створення республіканської партії в США. Президентські вибори 1860 р. Початок сецесії.

34. Конституційний період громадянської війни в США. Ліквідація рабства.

35. Війна по-революційному. Перемога Півночі. Завершення громадянської війни в США.

36. Розстановка політичних сил після громадянської війни в США. Радикальна Реконструкція Півдня.

37. Історичне значення другої американської революції (громадянської війни) у США.

38. Міжнародні відносини від Віденського конгресу до франко-прусської війни.

39. Соціально-економічний та політичний розвиток Пруссії в 50 – 60-х рр. ХІХ ст.

40. Початок об’єднання Німеччини 60-ті рр. ХІХ ст.: австро-датсько-пруська та австро-прусська війни.

41. Франко-прусська війна та її значення для подальшої історії Європи.

42. Імперська конституція 1871 року та особливості політичного розвитку Німецької імперії в 70-х рр. ХІХ ст.

43. Соціально-економічний розвиток Німеччини в останній третині ХІХ ст.

44. Внутрішня політика уряду Отто фон Бісмарка. Старокатолицизм і ”культуркампф”.

45. Робітничий рух у Німеччині наприкінці ХІХ ст. Виключний закон проти соціалістів.

46. Зовнішня політика Німеччини в роки канцлерства Отто фон Бісмарка.

47. ”Новий курс” Каправі у внутрішній та зовнішній політиці. ”Ера” Штумма. Канцлерство Гогенлое.

48. Соціально-економічний розвиток Німеччини на початку ХХ ст. Мілітаризація країни.

49. Зовнішня політика Німеччини напередодні Першої світової війни.

50. Соціально-економічний розвиток Франції в роки Другої імперії.

51. Внутрішня політика Франції в роки Другої імперії.

52. Зовнішня політика Франції в роки Другої імперії.

53. Проголошення Третьої республіки. Уряд національної оборони: військова та соціальна політика.

54. Паризька комуна: обрання, політика, поразка та історичне значення.

55. Економічний розвиток Франції в останній третині ХІХ ст.

56. Політичний розвиток Франції в останній третині ХІХ ст. Конституція 1875 р.

57. Зовнішня політика Франції в останній третині ХІХ ст.

58. Соціально-економічний розвиток Франції на початку ХХ ст.

59. Внутрішня політика Франції на початку ХХ ст.: лівий блок та кабінет Клемансо.

60. Міжнародне становище Франції і основні напрямки її зовнішньої політики на початку ХХ ст.

61. Соціально-економічний розвиток Англії в другій половині ХІХ ст.

62. Англія в 50–60-х рр. ХІХ ст. Друга парламентська реформа.

63. Політичний розвиток Англії в другій половині ХІХ ст. Виборча реформа 1884.

64. Колоніальна політика Великобританії в другій половині ХІХ ст.

65. Соціально-економічний розвиток Великобританії на початку ХХ ст.

66. Внутрішня політика Англії на початку ХХ ст. Політична криза 1909 – 1911 рр. Парламентська реформа 1911 р.

67. Зовнішня політика Англії на початку ХХ ст.

68. Соціально-економічний розвиток США в останній третині ХІХ ст.

69. Політичний розвиток США наприкінці ХІХ ст.

70. Зовнішня політика США в останній третині ХІХ ст.

71. США на початку ХХ ст.: соціальний реформізм та політична боротьба в 1901 – 1914 рр.

72. Соціально-економічний розвиток США на початку ХХ ст.

73. Завершення об’єднання Італії та його історичне значення.

74. Соціально-економічний розвиток Італії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

75. Політичний розвиток Італії в кінці ХІХ ст.: політика ”Правої”, парламентська революція 1876 р. та ”Ліва”, авторитарний курс Ф. Кріспі.

76. Італійська програма ”прогресивного лібералізму” та ”здорової демократії” в дії (1901 – 1914 рр.).

77. Зовнішня політика Італії на початку ХХ ст.

78. П’ята революція в Іспанії 1868 – 1873 рр. та перша республіка.

79. Реставраці Бурбонів в Іспанії 1874 року: проблеми політичного протистояння в останній третині ХІХ ст.

80. Економічний та політичний розвиток Іспанії в 1900 – 1914 рр.

81. Австрійська імперія в 50 – 60-х рр. ХІХ ст. Утворення Австро-Угорщини.

82. Соціально-економічний розвиток Австро-Угорщини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

83. Політичний розвиток Австро-Угорщини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

84. Співвідношення сил у Європі після франко-прусської війни Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.

85. Утворення Троїстого союзу.

86. Локальні війни на межі ХІХ – ХХ ст. Балканська криза 1911 – 1914 рр.

87. Причини Першої світової війни та цілі її учасників.

88. Події війни в 1914 – 1916 рр.: військовий аспект та дипломатична боротьба.

89. Внутрішній розвиток воюючих сторін в 1914 – 1918 рр.

90. Поразка Четвертного союзу та завершення військових дій в листопаді 1918 року.

3.3. Тематика курсових робіт за напрямом викладання.

Загальні рекомендації до написання курсових робіт з курсу

Курсова робота – це дослідницько-реферативна праця, яка дозволяє студентові виробити практичні навички наукової праці (пошук джерел і робота з ними, реферування наукової літератури, порівняння кількох поглядів на одну проблему, якісна компіляція), виявити рівень знань з певної спеціалізації, продемонструвати вміння самостійно мислити, робити узагальнення та висновки.

Протягом свого навчання кожний студент зобов’язаний написати 3 курсові роботи, тематика яких охоплювала би основні ділянки його спеціалізації. При цьому вони можуть обирати теми зі світової історії та історії України таких періодів: Стародавній світ і Античність (1 курс), Середньовіччя (2 курс), ранньомодерна та модерної доба (3 курс).

Студенти обирають теми письмових робіт з запропонованого кафедрою списку. Вони також можуть самостійно пропонувати чи обирати тему у межах визначеної для курсової роботи дисципліни та зазначених викладачем напрямів. Роль викладача полягає у консультаціях щодо точного формулювання теми та пошуку бібліографії. Після узгодження, теми затверджуються на засіданні кафедри. В окремих випадках тема може бути уточнена або змінена після затвердження. Підставою для зміни формулювання чи уточнення назви теми є письмова заява студента і відповідне рішення кафедри.

Оцінювання письмової роботи відбувається у вигляді відкритого захисту тез роботи перед невеликою фаховою комісією.

ГРАФІК ПІДГОТОВКИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Затвердження тем і керівників курсових робіт відбувається протягом двох останніх тижнів вересня та першого тижня жовтня у такому порядку:

·До кінця вересня студенти мають можливість подавати власні пропозиції до тематики курсових робіт на розгляд відповідної кафедри. Після того, як розгляд пропозицій студентів і затвердження тем відбулися, студенти можуть вибирати теми лише зі списку, запропонованого кафедрами.

·Тиждень самостійної праці (як правило, друга половина жовтня) повинен завершитися затвердженням планів та бібліографії до курсових робіт.

·Останній навчальний день осіннього семестру є остаточним терміном для подачі керівникові частини тексту курсової роботи (одного розділу).

·На початку березня студенти подають на кафедру перший варіант роботи.

·Кінець березня, як правило, є терміном подачі остаточного (виправленого) варіанту роботи.

·Протягом квітня керівники перевіряють курсові роботи і подають рецензії з пропонованою оцінкою; відбуваються захисти.

ЕТАПИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У сучасній методології прийнято виділяти такі етапи наукового дослідження:

1Вибір теми і формулювання дослідницького завдання (підготовчий етап).

2Пошук джерел та літератури, опрацювання матеріалів (інформаційний).

3Встановлення фактів, їхня верифікація (етап реконструкції).

4Інтерпретація фактів, встановлення зв’язків і залежностей між подіями і явищами (аналітичний).

5Написання тексту роботи (наративний).

1. Підготовчий етап.

Обираючи тему, варто враховувати й деякі універсальні правила: тема повинна бути достатньо вузькою, щоб була можливість розглянути її більш чи менш повно у межах роботи відносно невеликого обсягу. Однак вона повинна бути водночас і достатньо важливою, вартою уваги дослідника. Матеріали для дослідження теми повинні бути доступними або в бібліотеці університету, або в інших бібліотеках міста. Вибирати теми варто в межах власної компетенції. Якщо більшість доступної літератури по темі є німецьковною, впевніться, що ваша німецька дозволяє вам її опрацювати, якщо курсова робота полягає у перекладі з греки з використанням польської наукової літератури, впевніться, що з жодною з мов у вас не буде проблем. Зовсім не в останню чергу тема повинна цікавити студента, або, принаймні, містити певний аспект, який викликає у нього особливий інтерес.

Тема курсової роботи є ширшим поняттям, порівняно з дослідницьким завданням (можна сказати, що вони співвідносяться як об’єкт та предмет об’єкт дослідження). Якщо тема роботи окреслює певний феномен чи сюжет, на який спрямована увага студента, то дослідницьке завдання повинно максимально точно передати дослідницький задум, який автор намагається втілити у межах своєї праці. Дослідницьке завдання може містити наступні структурні елементи:

1запитання

2проблема

3гіпотеза

2. Інформаційний етап.

Цей етап передбачає пошук необхідної літератури у бібліотеках і архівах та її опрацювання. Фрагменти документів та наукової літератури, які студент згодом планує використати у тексті курсової, зберігаються у вигляді нотаток. Нотатки виконують на окремих картках, намагаючись дотримуватися принципу “один сюжет - один аркуш». Дослідникам дуже допомагає звичка зазначати у верхній частині картки джерело, з якого походить матеріал, а на полях – т.зв. “ключове слово», що допомагає пригадати, якій події, сюжетові чи особі присвячено даний фрагмент. Ще більше зусиль і часу варто інвестувати у зберігання бібліографічної інформації. До бібліографічної картки (зазвичай вона менша і виготовляється із цупкого паперу або картону) вносять відомості про автора, повну назву видання, типографську інформацію, а також локалізацію книги – бібліотеку чи приватну збірку в якій вона зберігається. Остання інформація виявиться дуже важливою, якщо виникне необхідність повторно звернутися до певних джерел, наприклад, щоб уточнити цитату.

Аналіз зібраного матеріалу передбачає його сортування і критичну оцінку. Важливо дотримуватися певної техніки такого дослідження, яка дозволяє досягнути економії часу та зусиль. Передусім потрібно встановити наукову вартість кожної окремої позиції зібраної літератури (не лише «універсальну», а швидше вартість щодо конкретної теми та завдань роботи). Ця вартість визначає і порядок аналізу цієї літератури. Одночасно, слід мати на увазі що новіші праці, як правило, є повнішими і точнішими.

Окремо слід відзначити випадки, коли студентське дослідження присвячене поглядам або вченню якогось автора на основі вивчення відповідних документів. Якщо це так, то аналізуючи матеріал, будемо ділити його на наступні три групи:

1Джерела, тобто праці основного персонажа вашої роботи, його сучасників, біографічні документи, і т. д; офіційні документи.

2Дослідження, тобто праці написані на цю тему на основі джерел.

3Допоміжна література (словники, довідники, енциклопедії).

Як використовувати джерела? Звернення до праць інших авторів є абсолютно універсальною практикою. Таким чином можна продемонструвати, що нашу думку поділяють відомі та авторитетні дослідники. Можна використати працю відомого автора як приклад – такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюємо дві і більше позиції. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє помістити курсову роботу у контекст певної наукової дискусії, пов’язати її із ширшими темами і сюжетами. Нарешті, таким чином ми можемо покритикувати тих авторів, з поглядами яких не погоджуємося. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування, або узагальнення.

При виконанні дослівних виписок, які пізніше в тексті можуть стати цитатами, потрібно бути особливо обережними. Переписувати потрібно дослівно, включно з помилками і знаками пунктуації. Вдаємося до дослівногоцитування, коли мова джерела є своєрідною, живою, провокативною, або тоді, коли дослівна передача тексту є історично важливою. Одним словом, вдаємося до цього способу тоді, коли зміст цитати може постраждати від перефразовування. Цитування варто звести до мінімуму і вдаватися до нього лише тоді, коли воно справді необхідне. Цитуючи, ми повинні дотримуватися кількох формальних правил:

1Цитата повинна бути дослівною

2Цитата не повинна бути надто довгою

3Цитата повинна подаватися у лапках і супроводжуватися посиланням на джерело у примітці.

4 Вилучення певних фрагментів, яке дозволяє уникнути довгого цитування, позначається трикрапкою ...

5 Пояснення, які розривають текст цитати, подаються у квадратних дужках – []

6Цитати, які є незавершеним реченням, граматично узгоджуються із авторським текстом

Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для більшої частини тексту курсової роботи. Це означає, що вже на етапі нотаток студент починає писати текст своєї праці. У цьому випадку він намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, але використовуючи власну лексику. Зайве нагадувати, вдаючись до цього способу, ми також повинні визнати авторство ідеї за допомогою примітки. Кроки, які дозволяють адекватно передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату є наступними:

· Виділити основні ідеї

· Змінити структуру речень

· Використовувати синоніми або слова з подібним значенням, змінювати форми слів.

Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці.

Нагадаємо, що перефразовуючи, узагальнюючи чи цитуючи праці інших авторів, ми передусім маємо на меті висловити власну позицію. Найголовніше, що при цьому слід пам’ятати – наша праця повинна бути передусім нашою працею, написаною нашими словами. Таким чином, ми використовуємо чужі тексти для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати нашу позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб наша думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту.

Як аналізувати джерела і літературу? Критичний аналіз тексту передбачає дві основні процедури – структурний аналіз та оцінювання аргументів. У процесі структурного аналізу ми даємо відповіді на наступні запитання:

1Які основні висновки (твердження) пропонує автор? Останні можуть бути висловлені прямо або непрямо, можуть виступати у формі рекомендацій, визначень, фактичних тверджень і т. д.

2Які основні докази використав автор щоб довести свою тезу, яка структура цих доказів?

Оцінювання аргументів також передбачає пошук відповідей на кілька запитань:

1. Чи є докази переконливими (прийнятними) – цей крок може включати оцінку фактичних тверджень, визначень, а також оціночних суджень

2. Чи докази підтримують авторські твердження?

3. Чи існують інші міркування чи докази, що могли б підтримати або заперечити твердження автора?

4Яке загальне враження постає від аргументації?

Етап реконструкції передбачає встановлення фактів. Щоб текст не був лише набором суб’єктивних думок, слід потурбуватися про достовірність фактів. Факти – каркас будь-якого дослідження і тому перевірка їхньої істинності (верифікація) невіддільна від роботи із довідковим апаратом. Перевірка достовірності інформації, яку зустрічаємо у джерелах, може вимагати різних розумових операцій. Часом найефективнішими кроками можуть бути звернення до довідкової літератури чи порівняльний аналіз відомостей, які містяться у різних документах. Важливо також вирішити, чи твердження походить із надійного джерела. Тому варто звернути увагу на репутацію джерела інформації, а також на компетентність її автора. Додатково звертаємо увагу на те, первинним чи вторинним є джерело, на якепосилається автор. Корисно також знати, які суб’єктивні мотиви могли впливати на висновки автора (релігійні та політичні переконання, особисті та історичні обставини).

Пояснювальний або теоретичний етап. На цьому етапі створюється власне наукове знання. Якщо попередні етапи були присвячені переважно роботі з емпіричним (фактичним, дослідним) матеріалом, то цей передбачає ряд логічних операцій, спрямованих на його опис, аналіз, пошук зв’язків і залежностей між подіями і явищами. Дослідник намагається осмислити і співставити наявні в його розпорядженні факти, порівняти можливі трактування цих фактів, відстежити тенденції і закономірності. На цьому етапі студент найповніше реалізує своє право на власне розуміння феномену чи сюжету, які є темою курсової роботи. Таке пояснення передбачає застосування певної ідеї, теорії, так званих „позаджерельних» (тобто теоретичних) знань.

Написання і оформлення тексту курсової роботи.

Курсова робота складається з таких частин:

1Вступ.

2Основна частина (поділяється на кілька розділів).

3Висновки.

4Список використаної літератури.

5Додатки.

Очікуваний обсяг тексту курсової роботи - 20-25 сторінок (без наукового апарату).

Опис результаті дослідження завжди є вибірковим. Одним із перших кроків у написанні тексту наукової роботи є укладання плану, яке передбачає поділ цілості на менші, але логічно між собою пов’язані частини. Залежно від теми, характеру фактичного матеріалу, методів, які використовувалися, дослідники найчастіше вдаються до хронологічного (такого, що розглядає явище у його розвитку в часі), предметного (тематичного) принципу укладання такого плану, або поєднують їх у формі предметно-хронологічного підходу. Обидва мають свої переваги і недоліки. Хронологічний підхід змішує важливе і неважливе, не відрізняє одноразових подій від подій «знакових». Суто хронологічний підхід до формування плану може зробити текст нудним і нечитабельним. Як методологічний підхід що наслідує хроніку, він вважається застарілим. На перший погляд, предметний спосіб виглядає набагато зручнішим, оскільки дозволяє проаналізувати явище в цілому, а також розглянути окремі його прояви. Але суто предметний порядок позбавляє текст єдності. Адже будь-які події відбувалися в часі, а отже не можна цілком виключити хронологію з тексту.

Незалежно від обраного принципу побудови, вдалий план наукової праці повинен відповідати кільком універсальним вимогам:

· Теми кожного розділу однакові за важливістю а самі розділи – приблизно однакові за довжиною.

· Охоплювати весь матеріал, що відноситься до теми, але нічого зайвого.

· Теми і зміст окремих розділів не повинні «накладатися».

· Жоден із пунктів плану не може повторювати назви роботи.

Вступ. Завдання вступної частини - зорієнтувати читача у тематиці праці, представити тему роботи і дослідницьке завдання, пояснити, чим важливе або цікаве є звернення до конкретної теми, а також змалювати ширший історичний, суспільний чи інтелектуальний контекст, до якого належить явище що розглядається. Обов’язково потрібно подати лаконічни огляд літератури, на яку опирався автор курсової роботи. Дуже бажано у вступі описати методи, які використовувалися у процесі роботи над темою, а також пояснити принципи структурної побудови праці. Вступ до курсової роботи обов’язково повинен представити читачеві головну думку праці, той основний висновок, або висновки, до яких прийшов автор у процесі роботи і які він обґрунтує і захистить у основній частині праці. Рекомендований обсяг - до 5 сторінок.

Основна частина роботи. Завдання розділів основної частини – переконливо довести та проілюструвати головну думку автора. „Тканину» тексту складають аргументи – тобто твердження, які супроводжуються логічними доказами або фактичними ілюстраціями. При цьому, для того щоб зробити текст більш читабельним та структурованим, стараємось дотримуватися наступних правил:

1Кожному основному аргументові присвячуємо мінімум 1 абзац.

2Аргументи “проти» (погляди, протилежні до тих, яких дотримується автор) обов’язково повинні бути спростовані.

3Кожен абзац повинен бути об’єднаний однією думкою і відзначатися змістовною та стилістичною єдністю.

Висновок є нагодою озирнутися назад і ще раз підсумувати те, чого студент досягнув у своїй роботі. Іншими словами, якщо вступ упроваджує читача у тему, підсумок повинен підсумовувати. Тому дуже небажано на цій стадії вводити нові факти, ідеї та аргументи! Висновок – це нагода наголосити на тому, що вже було сказано в основній частині роботи, а не сформулювати думку, яка відвідала автора надто пізно. Обсяг висновків 1-2 сторінки.

ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсову роботу друкують за допомогою комп’ютера на аркушах білого паперу формату А4. При друкуванні тексту роботи необхідно залишати поля таких розмірів: зліва – до 30 мм, справа – 20 мм, зверху – 25 мм та знизу – 20 мм. Від верхнього колонтитула до основного поля тексту відстань 10 мм. Текст наукової роботи набирається шрифтом з відсічками (Times або подібним до нього) розміром 14 пунктів, лінійки розміщуються з інтервалом 1.5.

Титульна сторінка: перша сторінка оформляється як титульна, на ній немає колонтитула, немає також і номера сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, таблиць, малюнків, формул подають арабськими цифрами без знаку «№». Першою сторінкою роботи є титульний лист, на якому номер сторінки не ставиться. На наступних сторінках номери проставляються у правому верхньому куті сторінки без крапки після цифри.

Колонтитули вживаються в усіх структурних частинах наукової роботи, крім титульної сторінки та першої сторінки кожної з частин. Верхній колонтитул містить назву розділу (якщо назва велика, то скорочений її варіант) та номер сторінки. Назва розділу пишеться курсивом розміром 10 пунктів, номер сторінки – звичайним шрифтом розміром 12 пунктів.

Перший абзац кожного поділу відступу немає. Кожен наступний абзац починається відступом 10 мм. Між абзацами немає додаткових інтервалів.

Заголовок будь-якої зі структурних частин не може знаходитися в кінці аркуша, після нього мусять бути принаймні два рядки тексту, що знаходяться на відстані 5 мм від заголовка.

Жоден заголовок не може закінчуватися крапкою. Якщо він довший одного рядка, то не слід вживати перенесення (поділу) слів; наступний рядок повинен починатися з того самого відступу.

Заголовки змісту, вступу, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків, списків позначень та скорочень. Перед заголовком залишається проміжок 30 мм від верхнього краю аркуша. Сам заголовок повинен бути розміщений по центру рядка і написаний великими літерами звичайним жирним шрифром розміром 18 пунктів. Після заголовку пропускається один рядок.

Кожен розділ починається з нового аркуша. Перед словом розділ повинен бути відступ 30 мм від верхнього краю аркуша, а саме слово має бути посередині рядка. Розділи позначаються арабськими цифрами. Заголовок розділу має бути розміщений в наступному рядку під номером, по центру рядка. Всі назви пишуть великими літерами звичайним жирним шрифтом. Проте вони відрізняються за розміром: слово розділ та його номер пишуться розміром 18 пунктів, а назва розділу – 16 пунктів.

Розділ може поділятися на підрозділи, які в свою чергу, можуть ділитися на дрібніші структурні частини. Не бажано, щоб ступенів поділу було більше ніж чотири.

Підрозділ і перший його ступінь поділу позначаються арабськими цифрами і починаються без відступу з лівого боку рядка. Треба зберігати невеликий відступ від попереднього тексту між розділами і підрозділами. Це допомагає переключити увагу читача і надати структурі роботи графічної виразності. Заголовок підрозділу пишеться малими прописними літерами жирним шрифтом розміром 14 пунктів. Заголовок першого ступеня поділу теж пишеться малими прописними літерами жирним шрифтом, але додатково позначається ще й курсивом.

Заголовок другого ступеня поділу підрозділу позначається великою літерою українського алфавіту з крапкою і пишеться жирним шрифтом розміром 12 пунктів. Відступ від лівого краю поля тексту – 10 мм.

Особливу увагу слід приділити оформленню наукового апарата. До наукового апарату відносять примітки, список використаних джерел та літератури, ілюстративні та статистичні матеріали (мапи, малюнки, таблиці, схеми), списки скорочень, довідкові покажчики. Апарат повинен бути не лише об’ємним і точним, але й правильно оформленим.

Кожен розділ має свою окрему нумерацію підрядкових посилань. В тексті перед цифрою посилання пробіл не ставиться. Цифра посилання ставиться після дужок та лапок, але перед комою чи крапкою. Текст посилання, який відділяється від основного тексту лінією завдовжки 50 мм, пишеться звичайним шрифтом розміром 10 пунктів і знаходиться на тій самій сторінці, на якій в основному тексті зазначено посилання.

Оформлення бібліографічного списку.

У тексті роботи після висновків подають „Список використаних джерел і літератури».

Цей список повинен містити повний бібліографічний опис будь-яких документів, наукових праць та довідкової літератури, використаних автором у будь-якій формі (незалежно від того, чи посилається він на ці видання у тексті роботи). Список доцільно поділити на кілька розділів, у яких згрупувати різні види літератури (джерела, наукова література, довідкові видання).

У кожній частині Списку... подаються повні бібліографічні назви публікацій із зазначенням загальної кількості сторінок, а у статтях - перша і остання сторінки.

1. Владні структури в Англії за доби ранніх Стюартів (1603 – 1625 рр).

Методичні рекомендації до теми.

Працюючи над даною темою студенту варто проаналізувати особливості політичної системи Англії в першій третині XVII ст. Доцільно розпочати з аналізу специфіки політичної структури Англії вказаного періоду, виокремивши риси англійської монархії та її відмінності від французької абсолютної монархії. Окремо необхідно розглянути зміни, які відбулися в Англії за правління Якова І та на початку правління Карла І. Обов’язковим для опрацювання є документи: «Істинний закон справжніх монархій», «Апологія палати общин», які дозволяють простежити політичну боротьбу між монархом та парламентом на початку правління династії Стюартів.

2. Англійський парламент за доби революції (1640 – 1689 рр.).

Методичні рекомендації до теми.

Важливою складовою англійської політичної системи був парламент, який давав можливість частині суспільства представляти свої інтереси у владі, впливати на соціально-економічну та політичну ситуацію в країні. Розглядаючи вказану проблему студент має усвідомити, що однією з ключових причин революції в Англії було протистояння парламенту та монарха, яке концентрувалося навколо питань розмежування компетенцій та прерогатив різних гілок влади. Студент має розкрити питання участі в парламенті різних суспільних та релігійних груп. Доцільно проаналізувати, етапи розвитку англійського парламентаризму в контексті революції та визначити, щот в ході революції в Англії сформувалася система за якою ключове значення в політичному житті країни почав відігравати парламент.

3. Законодавство Установчих зборів у Франції.

Методичні рекомендації до теми.

Починаючи вивчення даного питання, студент насамперед повинен згадати матеріал про передумови революції, визначити політичну, економічну, ідеологічну кризу, що мала місце у Франції в ІІ пол. XVIII ст.

Говорячи про відкриття Генеральних штатів, треба з’ясувати, які надії покладали на них представники трьох існуючих у Франції станів; який стан об’єктивно відбивав потреби тогочасного розвитку суспільства. Більш детальніше треба зупинитися на питанні про перетворення Генеральних штатів у Національні Установчі збори.

Особливу увагу слід приділити висвітленню законодавчих ініціатив Національних Установчих зборів. Користуючись хрестоматією, слід детально розглянути зміст Декларації прав людини і громадянина, що була прийнята 26 серпня 1789р. Крім Декларації прав людини і громадянина Установчі збори прийняли ще ряд важливих документів. Це, насамперед, закони, що розпочали процес вирішення аграрного питання; конфіскували церковне землеволодіння; ліквідували інститут спадкового дворянства, цехову систему, внутрішні митні кордони. Розкриваючи друге питання, студент повинен показати значення цих законів для становлення у Франції нового суспільства.

Найважливішим законодавчим актом Установчих зборів є Конституція 1791р., яка закріпила у Франції режим конституційної монархії. Спираючись на текст конституції, що поданий в хрестоматії, слід визначити які передові ідеї Декларації прав людини і громадянина не знайшли своєї реалізації в тексті конституції.

4. Соціальний розвиток північноамериканських колоній напередодні війни за незалежність.

Методичні рекомендації до теми.

Розглядаючи дану проблему, слід звернути увагу на колонізацію північно-американського континенту європейськими державами, прослідкувати боротьбу між ними і зрозуміти, чому саме Англія отримала гору над своїми суперниками.

Особливу увагу слід звернути на соціально-економічний розвиток колоній, що характеризувався нерівномірністю, призвів до появи двох полярних систем – фермерства на Півночі та плантаційного рабства на Півдні.

Окремо, необхідно розглянути основні протиріччя, що існували між колонією та метрополією. Студент повинен визначити, які кроки англійської корони підштовхнули колоністів до військових дій. Доцільно опрацювати наявну джерельну базу, проаналізувавши

5. Якобінська республіка.

Методичні рекомендації до теми.

Внаслідок повстання 31 травня – 2 червня 1793р., до влади у Франції прийшли якобінці. Студент повинен пам’ятати про неоднорідність якобінського блоку – це допоможе зрозуміти причини подальшого політичного розколу серед якобинців і боротьбу різних політичних угрупувань – ліві якобінці, дантоністи, робесп’єристи.

Важливим досягненням якобінського режиму є прийняття Конституції 1793 р., якою Франція проголошувалась республікою. Користуючись текстом Конституції, що поданий у хрестоматії, слід розкрити зміст документу і зробити порівняння текстів Конституцій 1791 і 1793 рр. Яка конституція більш повно відповідала змісту “Декларації прав людини і громадянина»?

Серйозного підходу вимагає вивчення питання про формування якобінської диктатури. Спираючись на усвідомлення того факту, що диктатура була об’єктивним і закономірним явищем революції, студент з’ясовує внутрішні і зовнішні причини її проголошення, а також методи і засоби її реалізації. Ретельного вивчення потребує і режим революційного терору, що панував у Франції в період якобінської диктатури. Потрібно з’ясувати, проти яких верств населення він був спрямований, які органи влади реалізовували даний режим, які завдання виконували, і чи адекватні були методи і цілі, проголошені якобінцями.

Студент має розкрити найважливіші заходи якобінців, особливо роблячи акцент на вирішенні аграрного питання. Суперечливі заходи якобінців неминуче вели до їхньої поразки. Режим якобінської диктатури не задовольняв всі верстви населення. Поглиблюється розкол в таборі якобінців. Ліквідація зовнішньої загрози також зняла потребу у сильній владі. Це і стало причиною перевороту 9 термідора.

6. Французьке Просвітництво – ідеологія Французької революції

Методичні рекомендації до теми.

Насамперед студенту потрібно з’ясувати, що таке Просвітництво, коли й де виникла ця ідеологічна течія, які мала напрямки.

На прикладі поглядів Вольтера, Монтеск’є, фізіократів, Руссо, Мореллі треба розкрити соціально-економічне вчення французьких просвітників, їх відношення до приватної власності, майнової нерівності, ролі і місця держави в розвитку економіки. Студент повинен дати відповідь на питання: як, на думку просвітників, можна забезпечити гармонійний розвиток суспільства?

Розкриваючи історико-політичні погляди просвітників, слід детальніше зупинитися на праці Монтеск’є “Про дух законів», насамперед на його вченні про поділ влади. Слід також відмітити певний антиісторизм в поглядах просвітників, в цьому плані логічно спертися на погляди Жан Жака Руссо.

Щодо питання про права людини, то тут слід чітко відокремлювати громадянські і особисті права особи. Відповідаючи, треба з’ясувати, як в кожному конкретному випадку просвітники вирішували питання про надання людині громадянських прав.

7. Паризька Комуна: соціально-економічна та культурна політика.

Методичні рекомендації до теми.

Розглядаючи дане питання слід визначити причини, перебіг подій та наслідки франко-пруської війни. Особливу увагу потрібно звернути на внутрішню політику республіканського уряду в період війни. Саме недоліки внутрішньої політики, складна економічна ситуація, фінансова і політична криза призвели до масового революційного вибуху в Парижі, що увійшов в історію під назвою "Паризька Комуна". Студент повинен розуміти, що Паризька Комуна 1871р. - повстання населення, доведеного до відчаю голодом і злиднями внаслідок війни. Паризька Комуна завершила цикл демократичних революцій, що відбувалися у Франції протягом ХІХст. Внутрішню та зовнішню політику Комуни студент вивчає спираючись на значний документальний матеріал, представлений в хрестоматії.

8. Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії.

Методичні рекомендації до теми.

Вивчаючи історію багатонаціональної Австрійської монархії, потрібно уяснити не тільки національну, а й соціально-економічну неоднорідність «земель» цієї клаптикової імперії. Важливо також зрозуміти причини глибокої політичної відсталості Австрії. Важливе місце в цьому розділі займає проблема національно-визвольного руху, пов’язана з антифеодальною боротьбою селян.

Вивчаючи революцію 1848 – 1849 рр. і національні рухи в Австрійській монархії, слід взяти до уваги своєрідність цієї революції, яка розпадалася на ряд соціально-політичних і національно-визвольних рухів, що не завжди співпадали в часі і мали свої особливості. При цьому треба уявляти зміст задач, що стояли перед революційним рухом в різних частинах імперії, враховувати особливості аграрного питання, національних протиріч і політичних проблем. Потрібно з’ясувати, як вирішувалися всі ці питання в ході революційної боротьби.

9. Негритянський фактор в ході громадянської війни в США.

Методичні рекомендації до теми.

Вивчаючи передумови Громадянської війни, студент повинен проаналізувати розвиток аболіціоністського руху в 30-40-х рр. XIX ст. Особливу увагу потрібно звернути на прийняття і зміст т.зв. «міссурійського компромісу», що був прийнятий в 1820 р. Найбільшого розмаху аболіціоністський рух досяг під час повстань в Канзасі та Небрасці. Використовуючи документи, що подані в хрестоматії, розкрийте причини, хід та наслідки цих повстань.

Розглядаючи питання, присвячені історії Громадянської війни, та негритянському питанню в цій війні, студент повинен усвідомити, що Громадянська війна була другою демократичною революцією. Тому потрібно визначити причини війни і насамперед уяснити суть протиріч, що існували між двома системами - плантаторським рабовласницьким господарством, що переживало кризу і системою вільнонайманої праці. Студент має розглянути питання участі негритянського населення в конфлікті, відношення до цієї проблеми білого населення. Окремо варто вивчити питання долі колишніх рабів та відношення до них влади і суспільства.

10. Дитяча праця у промисловості Англії в першій половині ХІХ ст.

Методичні рекомендації до теми.

У роботі студент має розглянути проблеми використання дитячої праці у промисловості Англії першої половини ХІХ століття –історичного періоду, який нерідко визначається як пік промислового перевороту в Англії. Використовуючи історичні джерела та документи, студент повинен розглянути масштабне застосування праці дітей в англійській промисловості як один з найважливіших соціальних наслідків промислової революції в Англії і доести, що в умовах фабричного виробництва змінюється самий зміст дитячої праці, вона набуває більш інтенсивного та регулярного характеру. У роботі необхідно з’ясувати основні причини екстенсивного використання праці дітей у промисловості. Зазначити, що автоматизація виробництва призвела до різкого скорочення кількості технологічних операцій, виконання яких потребувало високої кваліфікації та застосування значної фізичної сили. В таких умовах праця дітей та підлітків стає більш вигідною для власників підприємств практично всіх основних галузей промисловості Англії і починає виступати як самостійний фактор на ринку праці. В роботі також варто дослідити причини виникнення та основні етапи громадського руху, направленого на законодавче регулювання застосування дитячої праці у промисловості Англії.

11. Політичний розвиток Англії в період Реставрації.

Методичні рекомендації до теми.

Дане питання вимагає чіткого усвідомлення причин відновлення монархії та політики Стюартів і суті суспільно-політичної боротьби, що розгортається в цей час.

Досить серйозну увагу слід приділити вивченню процесу створення системи політичних партій, насамперед, появи партій торі і віги, і з’ясувати причини суперництва між ними. Цей період цікавий і тим, що в ньому визрівають передумови для Славної революції. Студент повинен з’ясувати зміст політичного компромісу, що був досягнутий в наслідок Славної революції. В розкритті цієї проблеми допоможе вивчення “Білль про права», текст якого можна знайти в хрестоматії.

Студенту треба оцінити як конкретні наслідки Реставрації (економічні та політичні) безпосередньо для самої Англії. Проголошені англійською революцією політичні принципи стали історичним досягненням новоєвропейської цивілізації.

12. Отто фон Бісмарк та обєднання Німеччини.

Методичні рекомендації до теми.

В контексті роботи доцільно висвітлити процесу об'єднання Німеччини і тієї ролі, яку зіграв в цьому процесі прусський канцлер Отто Бісмарк. Студент повинен усвідомити, що внаслідок боротьби великонімецького і малонімецького шляху об’єднання, процес цей був очолений Прусією, а Австрія втратила право участі в формуванні нової держави.

Завершення об’єднання Німеччини відбулося в ході франко-прусської війни. Студент вивчає політичний устрій Германської імперії на підставі Конституції 1871р., яка знаходиться в хрестоматії. Слід також зауважити, що значну роль у політичному житті Німеччини відігравали військові, які оточували імператора і впливали на визначення зовнішньополітичного курсу імперії та на розвиток військової промисловості.

13. Англо-німецькі відносини на рубежі ХІХ-ХХ століть: проблеми колоніального поділу Африки.

Методичні рекомендації до теми.

В роботі доцільно проаналізувати англо-німецькі відносини на африканському континенті у 1890-1902 рр. Студент має відтворити процес розмежування колоніальних володінь двох держав в Африці. Розкрити логічну послідовність й зумовленість впливу колоніального питання на переговорний процес 1898-1901 рр. Простежити взаємозв’язок між колоніальними змаганнями і нарощуванням військової могутності Великобританії та Німецької імперії. Доведено, що громадська думка обох країн справляла значний вплив на англо-німецькі переговори з проблем розмежування сфер впливу в Африці. На зламі ХІХ - ХХ ст. Англія і Німеччина, незважаючи на підписання окремих угод, залишалися непримиренними суперниками на „чорному» континенті.

14. Проблема чорноморських проток у зовнішній політиці Великобританії 1892-1920 рр.

Методичні рекомендації до теми.

Робота присвячена комплексному дослідженню зовнішньої політики Великобританії на Близькому та Середньому Сході в цілому, та по відношенню до Чорноморських проток зокрема.

На межі XIX – XX ст. головною метою правлячих кіл Великобританії було укріплення стратегічних рубежів Британської імперії на підступах до Індії. У якості одного з таких рубежів в Лондоні розглядали Османську імперію. У зв’язку з цим особливу увагу Уайтхолл приділяв Босфору та Дарданеллам.

У роботі доцільно простежити еволюцію поглядів керівників імперської політики по відношенню до Османської імперії та Проток, проаналізувати боротьбу в британських правлячих колах з питань зовнішньополітичної орієнтації.

Зміна традиційної політики Лондону та укладення союзу з головним супротивником у питанні про Протоки – Росією – не означали відмову від захисту власних інтересів в регіоні. Нескінченні переговори повинні були сприяти блокуванню вирішення проблеми до більш вдалого моменту, коли Великобританія змогла б вирішити її на власну користь.

4. КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ