Вимоги до мови законопроекту

79. Закони викладаються українською мовою – державною мовою України.

78. Закони мають бути внутрішньо узгодженими, побудованими за правилами логіки та граматики.

79. Текст нормативного акта пишеться за правилами чинного українською правопису.

80. Мова законопроекту повинна відповідати критеріям зрозумілості, точності, стислості, стандартизованості і єдності.

81. Зрозумілість мови законопроекту означає, що законопроект за своїм викладом є легким для сприйняття населенням. А саме:

1) в тексті слід використовувати максимально прості слова, терміни і фрази, що широко використовуються у звичайному вжитку і легко сприймаються;

2) складність предмета правового регулювання не може слугувати виправданням ускладненню мови законопроекту;

3) зміст положення не повинен залежати виключно від пунктуації;

4) запозичення з іноземних мов виправдані лише в тому випадку, коли слово іноземного походження інтегрувалося в рідну мову. Не допускається використання іноземних слів і термінів при наявності рівнозначних в українській мові;

5) в текст закону (норми) не повинен допускати вживання зворотів розмовної мови (просторіччя) та її експресивних форм, слів місцевого діалекту; нечітких словосполучень, загальних міркувань, гасел, закликів; слів літерними позначеннями (абревіатур);

6) тільки загальновживані та відомі скорочення можуть вживатися в тексті законопроекту;

7) скорочення є допустимими з точки зору досягнення лаконічності нормативного тексту, але тільки якщо вони є загальноприйнятими і зрозумілими всім;

8) необхідно уникати складних конструкцій.

82. Точність мови законопроекту є передумовою виконання нормативних приписів, що виключає довільне тлумачення і реалізацію. Законопроект повинен відтворювати думку, ідею нормотворця максимально точно, виключати двозначність і спотворення. Для досягнення точності нормативного тексту необхідно користуватися тільки термінами, що мають точно визначене значення.

83. Стислість мови законопроекту – максимальна лаконічність мовних засобів при викладі правових норм, що передбачає:

1) непотрібність вживання довгих фраз, між якими нерідко розриваються логічні зв’язки. Багатослівність, зайві слова, повтори засмічують текст, відволікають від з’ясування його змісту;

2) уникнення перерахувань при найменшій нагоді;

3) уникнення посилань кожного разу, коли вони не є обов'язковими, а також виключення посилань на "попередню" чи "наступну" статтю;

4) викладення нормативного припису, як правило, одним реченням.

84. Стандартизованість мови законопроекту - формулювання норм права повинні відрізнятися певною стандартністю та граматичною стереотипністю. Передбачається, що:

1) законопроект викладається в активній формі, яка необхідна для передачі поняття обов'язку або надання повноваження;

2) законопроект викладається в теперішньому часі. Майбутній та минулий часи застосовуються лише тоді, коли необхідно зробити часове співвідношення між двома подіями;

3) законопроект не висловлює побажання або підтвердження. Він наказує, дозволяє, захищає, регулює та передбачає санкції;

4) формулювання мають бути безособовими, простими, доступними за змістом, не повинні допускати судження у загальній та запитальній формах.

85. Єдність мови законопроекту - необхідно один і той же термін (слово) вживати в одному і тому ж значенні, одне і те ж поняття (явище, предмет) позначати одним і тим же терміном.різні слова не можуть вживатися для виразу одного й того ж самого поняття.

86. У разі потреби використовуються юридичні, економічні, технічні й інші спеціальні терміни. Спеціальні терміни необхідні для врегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються у законопроекті тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері.

87. У разі потреби спеціальні терміни пояснюються в тексті законопроекту або викладаються у додатках до законопроекту у вигляді словника використовуваних термінів.

88. Терміни повинні вживатися в законі лише в одному значенні відповідно до загальноприйнятої термінології та визначень, що міститься в словниках.

89. Якщо терміни, які використовуються в законопроекті, мають кілька визначень чи визначення, що відрізняється від звичайного, у тексті законопроекту варто вказати, який зміст вкладається в термін, для того, щоб забезпечити правильне тлумачення закону.

90. Визначення термінів доцільно давати лише в законопроектах загального характеру й у тій частині законопроекту, де даний термін вживається вперше.

91. Визначення найбільш важливих термінів, уживаних у законі і які є загальними для всіх його приписів, доцільно давати в одній статті, що міститься звичайно в кінці тексту.

92. Кількість визначень, що пояснюють ті чи інші терміни, які містяться в законі, не повинно бути надмірним.

93. Необхідно правильно визначати і формулювати посилання в законах. З їхньою допомогою забезпечуються системні зв'язки між різними нормами і правовими актами.

94. Доцільно використовувати такі види посилань:

1) посилання на норми даного закону для забезпечення зв'язку між його загальними і конкретними, спеціальними положеннями;

2) посилання до Конституції України, коли треба виявити правоутворююче джерело даного закону;

3) посилання до ратифікованих і схвалених міжнародних актів, що покладають на Україну зобов'язання і вимагають для їхнього виконання прийняття внутрішньодержавних актів;

4) посилання до актів нижчої юридичної сили, коли необхідно забезпечити функціональний "правовий зв'язок" та визначити підстави видання нового закону або дати доручення прийняти підзаконний акт;

95. Не допускаються посилання на норму, що у свою чергу відсилає до іншої норми.

96. У тексті посилання вказується назва акта, до якого робиться відсилання, його номер і дата опублікування, а якщо робиться відсилання до визначених статей цього акта, вказуються також номери статей.

97. Примітки – конструкції, за допомогою яких дають визначення якого-небудь суміжного поняття, або помістити короткий коментар, що допоможе точніше усвідомити зміст викладених у статті приписів.