Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу осо­бистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єд­ність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем­лення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сут­ності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.

Якщо ви аналізуєте людину, - писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, хи­мерну, ніжну тощо. Отже, без визначення окремих рис нічого не роз­береш. Але якщо окремі риси уявити відокремлено, не розглядаючи їх у взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна.

Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси ви­різняються передусім, а які ледве виявляються, вуалюються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому голов­ні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та вихован­ня. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це за­лежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від власти­востей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1) спрямованість;

2) переконання;

3) розумові риси;

4) емоції;

5) волю;

6) темперамент;

7) повноту;

8) цілісність;

9) визначеність;

10) силу.

Спрямованість є головною складовою структури характеру особис­тості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до са­мої себе. Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контактність.

Такі риси характеру притаманні всім передовим людям.

Але є й такі люди, у котрих на першому плані власний добробут, задоволення своїх егоїстичних потреб. Цс міщани, які стають рабами речей. У побуті, вчинках та діяльності таких людей панують індивідуа­лізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість, мізантропія.

Ці особливості характеру зумовлюють убогість духовного життя особистості.

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дій­сності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.

Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти мак­симум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж­ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли по-

ірібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, за­пальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або бру­тальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань ін­ших, нездатність співчувати.

Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непо­хитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компо­нент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостій­ним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мсти. _ч

Люди із слабкою волею - слабохарактерні. Навіть маючи багато знань І значний досвід, вони не здатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною фор­мою його вияву.

Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого до­свіду.

Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визнача-. ються її темпераментом.

Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпе­раментом виявляють своєрідно з точки зору сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - цс сукупність усіх його структурних компонен­тів. Кожний компонент характеру - спрямованість, Інтелект, емоції, воля, темперамент- має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру.

Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його струк­турних компонентів-розумових, моральних, емоційно-вольових. Роз­судливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваже­ністю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона ви­являється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.

У людей без характеру помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях І переко­наннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визна­ченість її характеру.

Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору­чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, дору­чаючи їй важливі справи, - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання.

Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та актив­ності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незва­жаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину - активного діяча, колективіста, патріота, гума­ніста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єд­ність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси харак­теру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимогли­вою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається, і саме в цьому вона виявляється.

Головні риси типового характеру

Людина - носій характеру. Риси її характеру впливають на діяль­ність, стосунки, способи дій у найширшому їх розумінні - в родині, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері Існують в єдності. Типове ство­рює фон для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невластивих

більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає за­перечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляють позитивне або негатив­не ставлення: 1)до праці, 2) до інших людей, 3)до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру лю­дини. Його виявляє повага до праці, працелюбність або ж зневага до праці та працівників. Важливі риси ставлення до праці - акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистос­тями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелекту­альне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виражається в різному змісті рис характеру та різній формі їх вия­ву. Схвалення й осуд, підтримка і заперечення можуть бути висловлені у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесли­во, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших людей виявляється залежно від обставин і ха­рактеру оцінювання вчинків як в позитивних, так і в негативних рисах характеру. Серед позитивних рис характеру, притаманних культурній людині, є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзич­ливість, чесність, принциповість. В їх основі лежать гуманістичні мо­ральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схиль­ність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'яз­ковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитив­ному спілкуванню людей, їхньому прагненню до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Так або інакше ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією або протиставленням.

Ставлення до самої себе - позитивне або негативне - залежить від рів­ня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характе-

ру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпові­дальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям у ставленні до себе притаманні негатив­ні риси- нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевне­ність, безпринципна покора, безпідставна зневага або знецінювання себе.

Серед рис характеру особливо помітні ті, які визначають ставлення людей до речей, до природи. Ощадливість, дбайливість, акуратність, бережливість, дбайливе ставлення до природи підносять особистість.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різ­ному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво і своєрідно, що це робить їх оригіналь­ними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки лю­дина потрапляє в адекватні цим рисам умови, Такі умови провокують вияв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією.

Хоча акцентуація певних рис особистості за своєю загостреністю та своєрідністю вияву виходить за межі звичайного, їх не можна вважати патологічними. Проте надмірно складні умови, які викликають акцен­тованість рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні вродже­ні індивідуальні особливості, що й створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найбільш характерні вияви акцентуації.

Застрявання в стані збудження, що свідчить про впертість, недові­рливість, нетерпимість до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість у веденні справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому фор­малізмі при виконанні справи, в дотриманні "букви", хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу "як би чогось не сталося".

Демонстративні характери виявляють себе нестримно, викручують­ся там, де потрібно погодитися, заперечують очевидне: "цс неможли­во", "я цього не розумію", хоча нічого "неможливого" та "незрозуміло-

го" немає. За звичних умов такі особи здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що не варте уваги, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на власні вчинки або вчинки інших людей є заго­стрено емоційними, афективними.

Тривожні характери в усьому очікують на небезпеку, виявляють під­вищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, уникати його, якщо він погрожує.

Інтровертні особистості замкнуті, свої думки та переживання спря­мовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертним особистостям.

Екстравертні особистості прагнуть до спілкування, контактів з ін­шими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються здебіль­шого на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

Природа характеру

Психічні властивості людини - це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявля­ють типи темпераменту. Але слід пам'ятати, що природжений тип нерво­вої системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній по­слідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження.

Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазнача­лося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. "Жива істо-

та, - писав І. П. Павлов, - від дня народження зазнає найрізноманіт­ніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче по­винна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється в певних рисах характеру". Отже, характер, вважав Павлов, "є сплав рис типу і змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з бу­довою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби були неспроможні розкрити сутність характеру. Зазнали краху і ті теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування го­ловного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіо­логічні відмінності людей є лише передумовою формування протягом життя різних морально-психологічних якостей і, зокрема, відміннос­тей характеру.

Те, що в одній родині за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов виховання дітей не буває.

Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їх­ніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та ви­ховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює най­різноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово ста­ють у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.

Саме те, що моральні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх ви­ховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільш зумовлює вияви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Формування характеру

Формування характеру - це тривале становлення постійних психо­логічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли дії та вчинки внаслідок їх багаторазового повторення стають звичними і визначають типову модель поведінки людини.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливе значення для виховання характеру має активна діяльність людини і, передусім, праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації.

У процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, які, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають значення рис характеру.

Трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява но­вих ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива­ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню.

Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується.

Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає засвоєн­ню небажаних звичок і рис поведінки людини.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовихо­вання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають під­ґрунтям ЇЇ вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує засади пси­хологічної культури, коли в неї формується світогляд і остаточно скла­даються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характері помітні вже в дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як переконує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, рвучкість та ін.

Вияви рис характеру в цьому віці стосуються і темпераменту. А. С. Макаренко звертав увагу на наявність у дітей таких негативних типів характеру, як "тихоні", "ісусики", "нагромаджувачі", "присто­суванці", "ґави", "роззяви", "кокетки", "нахлібники", "мізантропи", "мрійники", "зубрили", яких ми ніколи не помічаємо, оскільки вони нам не заважають. Але діти з такими характерами часто-густо вирос­тають неприємними людьми.

Особливого значення набуває виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці - фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано.

Треба мати на увазі й тс, що неврахування у вихованні вікових осо­бливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухня­ність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутли­ві до думки колективу. Вони цінують оцінку колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці, і це має величезне значення для формування їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізич­ної зрілості і здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, ціле­спрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідження формування характеру показали, що особливо дійо­вими чинниками є самостійність і самостійна діяльність у праці, на­вчанні. При цьому потрібно створити юнакові або дівчині такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, пра­цьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості.

У колективі потрібно виявляти і зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру вимагає єдності виховних захо­дів родини, школи та соціального середовища, громадськості.