Властивості уваги

В увазі виокремлюють такі ЇЇ характерні властивості: зосередже­ність, або концентрація уваги, стійкість, переключення, розподі­лення та обсяг.

Ці властивості є головною передумовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої діяльності особистості, У практиці ці властивості виявляються по-різному.

Зосередження уваги - це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.

Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту ді­яльності, міри зацікавленості до неї і особливо від індивідуальних особ­ливостей людини - її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень в активних ділянках кори великих пів­куль головного мозку.

Ньютон на запитання, завдяки чому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів: "Завдяки тому, що я невпинно думай

про це питання". Але при цьому важливу роль відіграють методи ро­боти, від яких значною мірою залежить підтримка інтенсивності збу­дження протягом потрібного часу.

Зосередження уваги тісно пов'язане зі стійкістю уваги.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об'єк­тів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важли­вістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від міри вто­ми, стану здоров'я.

Про силу уваги можна роботи висновки за частотою і тривалістю відволікань, які є мимовільними реагуваннями на різні випадкові по­дразники зовнішнього і внутрішнього походження. Стійкість уваги бу­ває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важ­ливості завдання та терміновості його виконання, якщо організації та методам праці властиві елементи, які активізують розумову діяльність.

Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшуються, увага слабшає, людина відволікається від об'єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що йшлося вище.

Несприятливі умови діяльності, важкі за своїм змістом і способом виконання завдання, нецікаві завдання, відсутність інтересу до змісту діяльності, вмінь та навичок працювати прискорюють втому і відверта­ють увагу від об'єктів діяльності.

Особливо помітно відволікання уваги виявляється у неуважних лю­дей. Розосередженість - це негативна особливість уваги, яка зумовлю­ється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження у ділянках кори головного мозку.

Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно від­волікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на жодному, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш тривалий час. Такі люди, головним чином учні, потребу­ють, щоб їхню розумову діяльність підтримували засобами унаочнен­ня, активізували збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі, навантажуючи лише один різновид сприй­мання - зоровий або слуховий.

Чергування зорового, слухового та рухового різновидів сприймання сприяє подоланню розосередженості.

Розосередженість уваги спостерігається під час інтенсивного зосе­редження на чомусь. Але це пояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю.

Рівень зосередженості уваги в процесі праці та навчання коливаєть­ся. Ці коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань, як показали дослідження вітчиз­няного психолога М. М. Ланге, становлять від 2-3 до 12 секунд. Ко­ливання пояснюють зниженням і підвищенням працездатності клітин кори великих півкуль головного мозку, яке залежить не лише від вну­трішніх умов (втома, живлення мозку киснем тощо), а й від зовнішніх умов - одноманітності подразників, яка знижує силу збудження клітин аналізатора в корі великих півкуль головного мозку.

Але за інтенсивних умов праці, її змістовності, позитивного став­лення до неї періоди коливання набагато збільшуються.

Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням.

Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним під­ґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших.

Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності.

Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Цс залежить від змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Існують різ­новиди діяльності, в яких швидкість переключення є вирішальною для праці, наприклад, це потрібно для праці пілота, водія, оператора, осо­бливо в аварійних умовах.

Люди із збудливим типом нервової системи швидше переключають свою увагу, ніж люди гальмівного типу. Швидкість переключення ува­ги, як показали дослідження, становить 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на інший об'єкт.

Вправляючись у швидкості переключення уваги, можна домогтися зменшення інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переключення для виконання інших дій та операцій.

Концентрація уваги може бути вузькою та більш широкою, коли лю­дина зосереджується не на одному, а на кількох об'єктах. За більш ши­рокої концентрації уваги відбувається розподіл уваги. Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності.

Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя і занотовувати їх, ви­конувати певне завдання та слухати радіо. Передумовою такого пере­ключення є тс, що одна дія звична, виконується автоматично, а друга -свідомо. Розподіляючи увагу, слід враховувати, що певна діяльність пов'язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а інша, яка вимагає меншої уваги, здійсню­ється ділянками мозку меншої збудливості.

Здатність розподіляти свою увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні риси.

Є люди, яким буває важко зосереджуватися на двох різновидах ді­яльності, і є такі, котрі здатні одночасно виконувати кілька різновидів діяльності. Кажуть, нібито Юлій Цезар, Наполеон були здатні одно­часно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четвер­те. Здатність розподіляти увагу не викликає сумнівів. Мабуть, вони во­лоділи умінням дуже швидко переключати свою увагу з одного об'єкта на другий, а також досягали високої автоматизації у використанні звич­них окремих компонентів тих чи інших дій, які вони виконували. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання.

Обсяг уваї и. Увага людини буває неоднакова за своїм обсягом. Об­сяг уваги — це така кількість об'єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузь­кою та широкою.

Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який сприймається, а також від вікових особливостей людини. Якщо цей матеріал легко асоціюється, тобто пов'язується, то обсяг уваги зрос­тає. Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприймання не зв'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполу­чення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4—6 об'єктам, що сприй­маються впродовж однісї-двох десятих секунди.

Обсяг уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої самої швидкості експозиції дорівнює 2-3 об'єктам. Попереднє озна­йомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, ін­тенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емоцій-ио-вольової діяльності.

Властивості уваги виявляються в різний спосіб. Найдоступніший метод дослідження уваги - це спостереження за діяльністю особистос­ті. Воно дас змогу спостерігати інтенсивність і тривалість зосереджен­ня, відволікання. Кількість і тривалість відволікань протягом певного часу (наприклад, уроку) г показником інтенсивності зосередження.

Для дослідження обсягу і розподілу уваги широко використовують тахістоскоп - прилад, за допомогою якого можна експонувати матеріал протягом нетривалого часу. Кількість сприйнятого матеріалу - однома­нітного або різного за змістом та формою, наданого одночасно, - по­казник обсягу або розподілу уваги.

Використання тесту Бурдона (метод коректурної проби), який по­лягає у викреслюванні певних літер серед неорганізованого тексту або певних фігур серед багатьох фігур, дає можливість дослідити і зосе­редженість, і розподіл, і переключення уваги.

Формалізована структура змісту геми

Функції уваги: зосередження свідомості на предметі діяльності.

Фізіологічний механізм уваги: взаємна індукція процесів збу­дження та гальмування, виникнення в корі півкуль головного моз­ку осередку оптимального збудження (І. П. Павлов), домінанти (О. О. Ухтомський).

Запитання для самостійної роботи

1. У чому виявляється увага?

2. Яким є фізіологічний механізм уваги?

3. Що таке осередок оптимального збудження?

4. Що таке домінанта?

5. Що є джерелом уваги особистості в її діяльності?

6. Чим зумовлені різні погляди психологів на природу уваги?

7. Якою є структура уваги?

8. Яким є механізм відволікання та розосередженості уваги?

9. Як пов'язані між собою увага і діяльність людини?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи можлива психічна активність без уваги?

2. Чи можлива діяльність без уваги?

3. Чи завжди довільна увага зумовлена свідомою мстою?

4. Чи згодні ви з думкою, що увага виявляється тільки в діяльнос­
ті і підтримується виключно нею?

5. Чи згодні ви з твердженням, що зовнішня увага виникає пізні­
ше, ніж внутрішня?

6. Чи завжди виникнення інтересу до діяльності зумовлює пере­
хід довільної уваги в післядовільну?

7. Чи вважаєте ви, що пояснення фізіологічної суті механізмів
уваги як осередку оптимального збудження та як домінанти принципо­
во відмінні?

8. Чи можливий розподіл уваги між такими різновидами діяль­
ності: переписування тексту, слухання музики, періодичні відповіді на
запитання іншої особи?

9. Чи завжди розосередженість уваги є показником невміння осо­
бистості зосереджуватися на об'єкті діяльності?

10. Чи згодні ви з думкою, що висока концентрація уваги на об'єкті
діяльності завжди пов'язана із сприятливими умовами та відсутністю
що сторонніх подразників відволікаючих?

11. Чи всі названі характеристики діяльності вимагають від люди­
ни більше зусиль на підтримування уваги: віддалена мета, складність,
нецікавий зміст, невеликий обсяг роботи?

Завдання та проблемні ситуації

1. Які об'єктивні та суб'єктивні чинники можуть позитивно впли­
вати на виявлення уваги особистості?

2. Які об'єктивні, предметні та суб'єктивні чинники можуть не­
гативно впливати на виявлення уваги особистості?

3. Чому в світловій рекламі світло періодично вимикається? З
якою метою це роблять?

4. Ньютон мав звичку варити яйце на спиртівці за робочим сто­
лом, щоб зайвий раз не відволікатися від роботи. Одного разу в момент
напруженої розумової праці замість яйця він вкинув у каструлю свій
годинник. Як можна пояснити цей факт?

5. Яку людину можна назвати більш уважною:

- ту, яка, займаючись справами, перебуваг в стані глибокої зосе­
редженості й не помічає нічого навколо;

- ту, яка за коротку мить здатна помітити всі деталі ситуації і не
випускати з поля зору жодної дрібниці;

- ту, яка незалежно від того, що вона робить, здатна бачити й
чути все, що так або інакше стосугться її діяльності?

6. Хижак може впродовж тривалого часу вистежувати свою здо­
бич. Чи можна його увагу схарактеризувати як довільну?

Література

1. Гальперин П. Я., Кабьільницкая С. Л. Зкспериментальное фор-
мирование виймання. - М., 1974.

2. Ермоласв О. Ю., Матюрина Т. М., Мешкова Т. А. Внимание
школьника. -М., 1987.

3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум,
2000.

4. Лурпя А. Р. Внимание и память. - М.: Изд-во Моск. ун-та,
1975.

5. Максимснко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посіб­
ник. -К.: НПЦ "Перспектива", 1998.

6. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], ТІ.
Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум,
2002.

7. Максимснко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

8. Мілерян Є. О. Увага і її виховання у дітей. - К.: Рідна школа,
1955.

9. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвсщснис, 1995.

10. Общая психология / Под рсд. С. Д. Максименко. - М.: Рефл-
бук; К.: Ваклер, 1999.

11. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просве-
щение, 1977.

12. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К.:
НПЦ "Перспектива", 1998.

13. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

14. Суворов Н. Ф., Таиров О. П. Психофизиологические механиз-
мьі избиратсльного виймання. - Л., 1985.

15. Хрестоматия по вийманню. - М., 1996.

13. Емоції і почуття

Ключові поняття теми:

почуття, емоції, стенічні почуття, астенічні почуття, чуттєвий тон, настрої, афекти. пристрасті, стреси, фрустрація, моральні почуття, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, праксичиі почуття

Поняття про емоції і почуття

Діяльність людини, ЇЇ поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій і почуттів - позитивне або негативне ставлення до тієї. Став­лення до дійсності відображається в мозку і переживається як задово­лення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функ­ції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від негативних вчинків.

Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. К. Д. Ушинський писав, що "ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так почуття нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування".

Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм зміс­том і формою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - цс прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на склад­ні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття- це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумов­лює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.

Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, актив­ністю та інтенсивністю.

У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, ін­ших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емо­ції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати про­тилежний вияв: "радість - горе", "любов - ненависть", "симпатія - ан­типатія", "задоволення - незадоволення". Полярні переживання мають яскраво виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють актив­ність, спонукають до діяльності, і астенічні - ті, що пригнічують лю­дину, послаблюють її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготри­валими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплю­ють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почут­тя сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму.

Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко трав­муючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції можуть стати як позитивним чинником життєдіяльності, посилюючи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.

Відомий фізіолог П. К. Анохін встановив, що емоції, саме довго­тривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогешшх захворювань.

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потре­ба як потрібність у чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб і обста­вин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварини відрізняються за своїм змістом, інтен­сивністю та способом їх задоволення. Цс зумовлює відмінність емоцій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для людей та тварин -гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони набули суто людських рис, свосрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життє­діяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише людині.

Емоції та почуття людини взаємопов'язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв'язку із ставленням до неї та її результатів, а емоції і почуття також стимулюють людину до діяльнос­ті, додають їй снаги, стають внутрішньою спонукою, її мотивами.

Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів - холодні, "світять, та не гріють", позбавлені життєвості та енергії, не здатні до втілення.

Переконаність без почуттів неможлива.

Фізіологічні основи емоцій і почуттів

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі Інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нерво­вих центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної форма­ції. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосов­но підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкорка, вважав 1. П. Павлов, позитивно впли­ває на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збуджен­ня, що йдуть з підкорки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізу­ються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обста­вин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв'язків зумовлюють виникання різноманітних емоцій і почуттів.

Один із фізіологічних механізмів почуттів - динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв'яз­ків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, за­доволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо. "Мені здаєть­ся, що такі почуття через зміни звичайного способу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей... мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старого динаміч­ного стереотипу і в складності становлення нового" (І. П. Павлов).

У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викли­кає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають поетичні твори. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.