Психоаналіз

Дослідженням галузі психопатології та психіатрії зумовили потребу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, що визначають потре­би й потяги особистості, її поведінку. Так утворився психоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд).

Концепція 3. Фрейда про підсвідоме увібрала в себе багато різно­манітних відомостей, здогадів і припущень. Були використані і на­родні прикмети, забобони. Наприклад, вчення про підсвідоме зустрі­чається в І. Гербарта; про психічну енергію - у Г. Т. Фехнера; про те, що тіло людини заряджене енергією нескінченно великого потенціа­лу - у І. Сікорського; поняттям "витіснення" з однієї сфери в іншу - у

А. Шопснгаусра; "едипів комплекс" широко описаний у літературних творах, зокрема у Дідро в "Племіннику Рама".

Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією 3. Фрейда про переважання в психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних потягів.

У структурі особистості 3. Фрейд виокремлює три компоненти:

1) ід (воно) - осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агре­
сивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від сто­
сунків людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого
у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямо­
вують ЇЇ вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики на­
дають сексуальним потягам;

2) его (Я) - регулятор, який сприймає інформацію оточення і стан
власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтересах само­
збереження;

3) супер-его (над-Я)- сукупність моральних стандартів, заборон
і заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впро­
довж виховання.

На думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається таєм­нича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомленими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому людині соці­альному середовищі.

Заборони з боку соціального середовища - "цензура" свідомості -стикаючись з неусвідомлюваними потягами, призводять до душевних травм, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосуватися, спричинюють величезне внутрішнє напруження.

Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її ру­шієм є сексуальні потяги - лібідо) вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням.

Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи ви­ходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного.

3. Фрейд створює поняття про механізми захисту особистості від руйнування. До цих механізмів він відносить:

- компенсацію - механізм відшкодування браку або дефекту яки­
хось фізичних або психічних якостей;

- витіснення небажаного у сферу підсвідомого;

- раціоналізацію - спробу усвідомлення пояснення або виправ­
дання підсвідомих мотивів;

- ідентифікацію себе з іншою особою, яка мас, на думку суб'єк­
та, якості, яких бракує в неї самої;

- сублімацію - трансформацію нєусвідомлюваних сексуальних
імпульсів у творчість (мистецтво, науку);

- регресію - повернення до подоланих стадій розвитку (зрозумі­
ло, що всі стадії розвитку в психоаналізі пов'язані лише з виявом пер­
винної сексуальної енергії - лібідо);

- механізми егоцентризму, дисоціації, нарцисизму тощо.
Отже, завдання психотерапії - виявити переживання, що травмують

людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідо­мого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів.

Справді, 3. Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання про мотиви як реальний чинник регуляції поведін­ки, структури особистості, динаміки відношень між її різними (усві­домлюваними і неусвідомлюваними) компонентами він висунув напе­ред. Але пояснення отриманих фактів призвело до того, що мотивація тлумачилася як психічна енергія, яка циркулює в організмі і має один вектор - спрямованість на розсіювання і розряджання.

Послідовники вчення 3. Фрейда особливу увагу приділяють вивчен­ню проблеми "Я" як автономного утворення, що має власні енергетич­ні сили І вільне від конфліктів. Але неофрейдисти відкидають вихідну тезу 3. Фрейда про споконвічність асоціальної природи людини, при­роджену агресивність та провідну роль інстинктів, зокрема сексуаль­них потягів, у людини.

Згідно з теорією А. Адлсра (1870-1937) провідним мотивом ді­яльності людини є природжене прагнення до зверхності, до влади. Ви­токи цього прагнення - почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, і намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповно­цінні функції. Щоб подолати почуття неповноцінності, людина прагне піднести себе в очах оточуючих і у власному уявленні про себе.

Структура особистості, за А. Адлером, складається в ранньому дитинстві (до 5 років) і переживається як "стиль життя", який визна­чає увесь наступний психічний розвиток. Цілі життя складаються із усвідомленого почуття неповноцінності, спроб його подолання і само­ствердження.

Якщо у особистості реалістична мста - її життя нормальне, а якщо навпаки - особистість стає невротичною і асоціальною. А ці стани акти-

візують механізми компенсації і гіперкомпенсації. Активність людини спрямовується на досягнення особистої влади над іншими, зверхності і супроводжується відхиленнями поведінки від соціальних цінностей і норм. Тому завдання психотерапії - допомогти людині усвідомити, що її цілі і прагнення нереальні, і спрямувати сили на компенсування у твор­чих актах, самовдосконаленні, вияві себе в науці, філософії, мистецтві.

К. Юнг (1875-1961) стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом нсусвідомлюваної сфери людської психіки - архети-пів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки: системи "Самість", "Персона", "Тінь", "Аніма" і "Анімус", які складно взаємозумовле-ні. Так, "Персона" - соціальна оболонка особистості - може підміняти, придушувати "Самість", обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли Персона стає вираженням справжньої Самості людини, досягається стан психічного здоров'я.

Система "ТІнь" - сукупність темних потягів, спонукань, що су­перечать загальній спрямованості особистості. Окремо існує "Аніма" (Душа) - аналог бачення людиною образу матері, "Анімус" - батька - і неусвідомлене - особисте і колективне.

Загальнопоширена юнгівська концепція типів особистості: екстра­вертів та інтровертів. Перші всі свої сили й інтереси спрямовують назов­ні, причому речі зовнішнього світу впливають на людину як магніти, що і спричинює відчуження від самої себе. Другі - інтроверти - всю енергію спрямовують на себе, на свою психіку.

Різниця між екстравертами та інтровертами визначається відмін­ностями в станах афективного напруження особистості. Високе на­пруження емоцій інтроверта обумовлюється тривалістю і яскравістю вражень, якими він живе. У екстраверта емоційна насиченість зовніш­німи враженнями швидко зникає, не залишаючи сліду. І лише постійна новизна вражень і зміна предметів і явищ навколишнього світу спро­можні викликати емоції, що швидко згасають. Особистості обох типів мають певні вади.

Слабка спрямованість екстравертів на свій внутрішній світ обу­мовлюється, за Юнгом, інфантильністю і архаїчністю сфери їх неусві-домлюваної психіки і виявляється в егоцентризмі, егоїзмі, пихатості, прагненні створити враження на оточуючих і в експансії у поведін­ці. Інтроверти - особистості, що мають зовсім протилежний вигляд і спрямованість.

Психологія установки

Психологічна установка - теорія, розроблена грузинським психоло­гом Д. М. Узнадзе. Вона розкриває закономірності неусвідомлюваної регуляції психічних станів, що забезпечують людині готовність діяти, виконувати певну діяльність задля вдоволення власних потреб.

У класичному варіанті установки людини - це первинна неусві-домлювана реакція на ситуацію, в якій вона усвідомлює і розв'язує завдання. Отже, основною умовою створення актуальної установки є: а) потреби, б) ситуації і в) процес вдоволення потреби або вирі­шення завдання. У разі виникнення одних і тих самих умов установка спроможна закріплюватися, і тоді створюється фіксована установка, яка звільняє свідомість людини від прийняття рішення діяти так, а не інакше.

Залежно від того, на який компонент діяльності спрямована уста­новка, виділяють три рівні регуляції діяльності людини:

1) смислові установки, коли їх предметом стає мотивація діяль­
ності;

2) цільові установки - усвідомлення продукту, який має бути
створений внаслідок діяльності;

3) операційні установки - здатність здійснювати регуляцію діяль­
ності відповідно до умов її виконання.

Функції установки, її ефекти і зміст розкриваються в саморегуляції діяльності:

по-перше, установка визначає сталий, послідовний, цілеспрямова­ний процес здійснення дій, тобто с механізмом стабілізації, який збері­гає їх спрямованість у безперервно змінних умовах діяльності;

по-друге, фіксована установка звільняє свідомість людини від необ­хідності приймати рішення і довільно контролювати дії в стандартних і відомих умовах;

по-третє, установка може стати фактором, що обумовлює інертність, задубілість, скутість дій, призводить до труднощів у пристосуванні до нових умов виконання діяльності.

Вітчизняна психологія розглядає механізми установки як вихід­ну позицію принципу цілісності психічного життя особистості, вза­ємозв'язку психічних процесів і властивостей, розвитку особистості в процесі навчання та виховання, соціальної зумовленості психічного життя людини.

Запитання для самостійної роботи

1. Що є предметом психології? Які головні групи психічних явищ
вона вивчає?

2. Які головні завдання розв'язує сучасна психологія?

3. Якими є головні принципи наукового вивчення психіки?

4. Чим зумовлена поява психіки у живих істот?

5. Що таке психічне відображення? Як ви розумієте це явище?

6. У чому полягає активний характер психічного відображення?

7. Як треба розуміти твердження, що психічні явища є суб'єктив­
ним образом об'єктивного світу?

8. У чому суть рефлекторної природи психіки?

9. Які головні закономірності психічної діяльності? Поясніть їх.

10. Якими є функції психіки?

11. Що таке свідомість і які її ознаки?

12. Що таке несвідоме і як воно пов'язане із свідомістю?

13. Що є об'єктом вивчення в біхевіористичній психології?

14. На яких вихідних принципах ґрунтується структурна психологія?

15. У чому суть концепції психоаналізу?

16. У чому сутність матеріалістичного підходу до розуміння пси­
хічних явищ?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи згодні ви з твердженням, що всю різноманітність психічно­
го життя людини можна звести до трьох груп психічних явищ?

2. Чи можна стверджувати, що головним завданням психології як
науки є встановлення психологічних закономірностей у психічній ді­
яльності?

3. Чи всі методологічні принципи наукового вивчення психічних
явищ зазначені: принцип детермінізму, принцип єдності психіки та ді­
яльності, принцип розвитку психіки в діяльності?

4. Чи згодні ви з твердженням, що тільки півкулі головного мозку
можуть бути органом психічної діяльності?

5. Чи можна стверджувати, що психічна діяльність виникла як
механізм активного відображення дійсності живими істотами?

6. Чи правильно названі головні функції психіки: відображу валь­
на, регулятивна, пристосувальна?

7. Чи завжди психічний факт (уявлення про об'єкт переживання)
можна розглядати як суб'єктивне бачення об'єктивного світу?

8. Чи правильно наведена характеристика безумовного рефлексу:
природжений, незмінний, забезпечує пристосування організму до по­
стійних умов середовища?

9. Чи всі умови утворення умовного рефлексу названі: об'єктивна
актуальність для організму безумовного подразника, збіг у часі дії умов­
ного та безумовного подразників, кількість повторень таких збігів, сила
безумовного та умовного подразників, якість умовного подразника?

10. Чи згодні ви з твердженням, що необхідною фізіологічною
умовою вдосконалення будь-якого рефлексу, його спеціалізації є дифе­
ренціальне гальмування?

11. Чи правильною буде думка, що головною фізіологічною пере­
думовою системності роботи великих півкуль головного мозку є вза­
ємна індукція процесів збудження та гальмування?

12. Чи достатньою є така характеристика свідомості: свідомість -
це вища форма психіки, що сформувалася в процесі суспільно-історич­
ного розвитку людини?

13. Чи правильним є твердження, що несвідоме в діяльності люди­
ни ніяк не пов'язане із свідомістю?

14. Чи можливий перехід несвідомого у свідоме і навпаки?

15. Чи можна стверджувати, що недооцінка біхевіористами свідо­
мого в психічній діяльності людини позбавляє особистість можливості
бути активним суб'єктом діяльності?

16. Чи правомірно вважати, що структурна психологія розглядає
психіку за механізмами її функціонування як замкнену в собі систему?

17. Чи можна вважати, що ідеї психоаналізу як напряму в психо­
логії є більш плідними для з'ясування психологічних механізмів від­
хилень у психічній діяльності людини, ніж для обгрунтування законо­
мірностей внормованого психічного життя?

Завдання та проблемні ситуації

1. Що дає дослідникові (практикові) керування в пізнанні психіч­
них явищ принципами детермінізму, єдності свідомості та діяльності,
розвитку психіки в діяльності?

2. Чим принципово відрізняється підхід до вивчення і пояснення
психічних явищ представників біхевіоризму, психоаналізу, гештальт­
психології та матеріалістичного напряму?

3. Поясніть з точки зору закономірностей вищої нервової діяль­
ності явища повсякденного життя:

- людина, що опановує якесь уміння, на початку робить багато

зайвих рухів;

- у відповідальний момент- людина може забути те, що добре знала;

- на зауваження, які постійно роблять, підвищуючи голос, дити­
на перестає реагувати.

4. Що є спільного та відмінного в діяльності мозку та елєктрон-
но-обчислювальної машини? Порівняйте та проаналізуйте.

Література

1. Балл Г О. Костюк Г. С. и его методологические уроки // Психо-
логический журнал, т. 21. - 2000 № 3.

2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: Курс лек-
ций. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988.

3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум,

2000.

4. Ильясов И. И., Орехов Н. Н. О теории и практике в психологии
// Вопр. психологии. - 1989. - № 4.

5. Лурия А. Р. Зволюционное введение в психологию. - М.: Изд-
во Моск. ун-та., 1975.

6. Максимснко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посіб­
ник. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.

7. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т.1.
Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К • Фо'пум
2002. ' ^РУ '

8. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

9. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

10. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко - М.: Рефл-бук
К.: Ваклер, 1999. '

11. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М: Просве­
щение, 1996.

12. Психологія / За ред. Г С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

2. Методи психології

Ключові поняття теми:

метод, принцип об'єктивності, метод самоспостереження, метод спостереження, метод експерименту, метод бесіди, метод тестів, ме­тод соціометрії, метод аналізу продуктів діяльності, метод анкету­вання, метод узагальнення незалежних характеристик, метод само­оцінки, генетичний метод

Вимоги до методів психології

Психологія як наука має свої предмет і методи вивчення закономір­ностей, механізмів і психічних фактів. Знання методів і вміння за їх до­помогою вивчати особливості психічного розвитку людини - шлях до пізнання психологічних особливостей особистості і застосування цих знань у практичній діяльності.

Системний підхід - це спосіб теоретичного та практичного дослі­дження в психології, який передбачає, що кожний її процес, явище або стан людини - предмет вивчення - розглядається як система.

При цьому умови розгляду кожного предмета дослідження відпові­дають вимогам діалектики і конкретизуються положенням про взаємо­відносини і взаємозалежність усіх психічних явищ. Усі психічні явища співвідносяться між собою.

Але врахувати і осмислити всі відношення у цілісній системі психі­ки і її зв'язки з довкіллям практично неможливо. Тому системний під­хід передбачає обмеження при дослідженні психічних явищ деякими з усіх можливих відношень, що мають суттєве значення для досягнення мети дослідження.

Так, системний підхід до поняття "дія" і її виникнення як явища-операційного аспекту діяльності - це фіксоване відношення функцій, які вона виконує. їх три: виконання, орієнтування та контроль.

Разом з тим кожна функція повинна мати властивості - менші еле­менти цілісності. Візьмемо, наприклад, орієнтувальні властивості дії. Вони здійснюють:

1) семантичний аналіз тексту завдання або задачі для ідентифіка­
ції предметів - відомого і невідомого, які складають умову дії;

2) встановлення відношення між відомим і невідомим, що міс­
тяться в задачі;

3) усвідомлення структури задачі;

4) пошук аналогів розв'язання задачі або виконання завдання;

5) перебудування створеної структури задачі тощо.

Отже, системний підхід дає можливість відшукувати невідомі еле­менти в системі, розкривати нові властивості цілісних систем, якими є психічні явища.

Вимоги до методів дослідження. Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ такі вимоги:

- психічні явища треба вивчати в їх розвитку, взаємозв'язку та
взаємозалежності;

— обраний метод психологічного дослідження мас відповідати
предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, не друго­
рядні особливості предмета дослідження - психічного процесу, стану
або властивості.

Головним принципом психологічного дослідження є його об'єк­тивність.

До методів, які забезпечують об'єктивність розкриття природи до­сліджуваного психічного явища, відносять; самоспостереження, спо­стереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяль­ності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, Інтерв 'ю та інші.

Метод самоспостереження

Самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути визнане єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості.

Самоспостереження часто вдається до суб'єктивного тлумачення психічних явищ, особливо тоді, коли особа, яка досліджується, мало розвинена й не спроможна спостерігати саму себе. Описи психічних переживань осіб - учасників дослідження із застосуванням методу са­моспостереження - здебільшого неможливо перевірити.

Але коли вдаються до об'єктивних методів дослідження, самоспос­тереження може бути здійснене у формі словесного звітування до­сліджуваного про те, що саме та як саме він переживає під час само­спостереження психічного процесу або стану. При самоспостереженні людина одночасно постає як суб'єкт та об'єкт дослідження, що уне­можливлює успіх дослідження.

Найкраща форма самоспостереження - це ретроспективне спосте­реження, яке ґрунтується на пригадуванні результатів перебігу пси­хічного явища, яке є предметом дослідження, після того як воно вже

відбулося. Людина може у такий спосіб описати, що вона відчувала в стані радості, суму, страху, що вона запам'ятовувала або як міркувала, розв'язуючи завдання.

Провідним принципом об'єктивних методів у психологічному до­слідженні є єдність свідомості і діяльності, опосередкованість пізнан­ня внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Закономірності спостереження, наприклад, виявляються в мірі адек­ватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його з-по­між інших об'єктів, відшуковування спільного та відмінного між ними.

Особливості уваги - ступінь активності зосереджування на предме­тах та явищах, ступінь відволікання, коливання зосередженості, розпо­ділу уваги між кількома об'єктами та різновидами діяльності.

Пам'ять людини виявляється в точності відтворення, особливо через тривалий проміжок часу, або в причинах забування. Мислення особистості виявляється у швидкості продуктивного розв'язування за­вдань, у застосуванні розумових операцій - порівняння, аналізу, синте­зу, абстрагування, узагальнення.

Усі ці закономірності психічних процесів, як і особливості почуттів, волі, характеру, інтересів і переконань, пізнаються з допомогою суб'єк­тивних методів психологічного дослідження.

Спостереження

Спостереження як метод об'єктивного дослідження широко засто­совується в психології, в педагогічній практиці, у соціологічних дослі­дженнях.

Спостереження - метод дослідження предметів та явищ об'єктив­ної дійсності, який полягає в їх навмисному і цілеспрямованому сприй­манні (стосовно власного суб'єктивного світу - самоспостереження).

Спостереження - специфічно людський метод пізнання об'єктивної дійсності. Спостереження вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення. У процесі послідовного ви­конання вправ здатність спостерігати може удосконалюватися і посту­пово ставати рисою особистості - спостережливістю.

Історично спостереження стає складовою частиною трудової діяль­ності, коли встановлюється відповідність між продуктом праці і його запланованим ідеальним образом. З ускладненням соціальної дійснос­ті і операцій праці спостереження широко застосовується до різних

аспектів трудової діяльності (наукове спостереження, спостереження руху інформації за допомогою приладів, спостереження як складова художньої творчості і т. ін.).

З розвитком науки ускладнюється і стає дедалі опосередкованішою структура спостереження. Найголовнішими, най необхіднішими є такі його аспекти, як:

а) задум;

б) гіпотеза;

в) система методів;

г) обробка результатів;

д) їх контроль.

Важливу роль відіграють попередні знання та методичний досвід ведення спостереження.

Основні вимоги до наукового спостереження: однозначність задуму, система методів спостереження, об'єктивність (можливість контролю шляхом повторного спостереження, залучення інших методів дослі­дження, наприклад, експерименту).

Психологічне наукове спостереження відрізняють від побутово­го. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішнього боку тих явищ, які виявляє дослідження, а сягає суті явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки і таким чином розкриває їхню психоло­гічну природу.

Наукове спостереження відбувається в природних та експеримен­тальних умовах. В експериментальних умовах воно є найглибшим щодо повноти вивчення явищ. Експериментальне вивчення психічних явищ враховує результати і висновки попередніх спостережень.

Об 'єктом спостереження може бути і поведінка особистості в най­різноманітніших її зовнішніх виявах, в яких реалізуються усвідомлені та неусвідомлені внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. В особливостях мовлення, у виразних рухах - жестах, міміці, виразах об­личчя, пантомімічних актах (позах) тощо можна виявити й простежи­ти особливості уваги, розуміння, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру.

Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою мірою ймовірності стверджувати про їх вну­трішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інстру­ментальним, коли побачене й почуте в поведінці людини фіксується за

допомогою фотоапарата, кіноапарата, магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігаєть­ся, а тому й глибше аналізувати його, порівнювати його результати з висновками попередніх спостережень.

Психологія вивчає сам процес спостереження. Сучасні методи спо­стереження активно залучають технічні засоби та процедури. Це до­помагає дослідникам провести більш повне спостереження. Викорис­товуються також і механічні засоби спостереження (діаграми, таблиці, записи, проектори, магнітофон).

Щоб навчати й виховувати дитину, потрібно на підставі спостере­жуваного розкривати психологічні механізми, аби спиратися на них у навчально-виховній роботі і розвивати, вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження того чи іншого явища поведінки та діяльності особистості недостатньо, щоб скласти уявлення про її пси­хічний стан, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, ціле­спрямованість, моральні якості.

Щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостере­ження за певними морально-психологічними особливостями людини за різних умов впливу і на різноманітному матеріалі. Випадково вияв­лені успіхи не можуть бути підставою для висновків про здібності осо­бистості, силу її пам'яті або мислення.

Щоб спостереження набуло наукового характеру, потрібно, аби воно:

1) було планомірним, а не випадковим;

2) здійснювалося послідовно й систематично;

3) було забезпечене достатньо широкою інформацією про явище,
яке є предметом спостереження (слід оперувати якомога більшою кіль­
кістю фактів);

4) передбачало точну фіксацію результатів спостереження.
Наукове спостереження висуває вимоги й до особистих якостей до­
слідника. Він повинен:

а) бути об'єктивним при фіксації, усному описі та класифікації
фактів спостереження;

б) володіти собою, щоб його власні почування та особисті харак­
терологічні якості не впливали на його роботу, не позначалися на спо­
стереженні та не спотворювали висновків;

в) не бути тенденційним, упередженим в організації спостережен­
ня та очікуванні його наслідків, щоб не дійти безпідставних висновків;
. г) не піддаватися першим враженням від досліджуваного;

д) не бути поблажливим щодо досліджуваного;

с) не приписувати досліджуваному своїх власних якостей і не по­яснювати його поведінку з власних позицій.

Об'єктивності потрібно дотримуватись протягом усього процесу дослідження.

Об'єктивність має бути визначальним чинником вірогідних вис­новків.

Спостереження вимагає чіткості й точності реєстрування його по­казників. Цього можна досягти, застосовуючи бланки (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Бланк для фіксації результатів спостереження

Спостереження використовується і разом з іншими методами ви­вчення психічних процесів та властивостей особистості.

Найбільш ефективним і плідним з наукового погляду є експеримен­тальне дослідження, особливість якого полягає в тому, що явище (пред­мет дослідження) вивчається за різних умов та обставин. Застосування цього методу дослідження сприяє глибокому і дуже точному вивченню певної психологічної закономірності.

Соціологія і соціальна психологія вдаються до простого (звичайного) спостереження, коли події фіксують ззовні, і включеного спостереження, безпосередню участь в якому бере сам дослідник. Дослідник адаптуєть­ся до умов певного середовища і аналізує події немовби "зсередини".

Спостережливість- риса особистості, яка виявляється в постійній спрямованості і здатності сприймати, розуміти І оцінювати явища, про­цеси і предмети, що стають об'єктами уваги задля підвищення рівня продуктивності праці або наукового дослідження.

Психологічний експеримент Поняття про експеримент

Здійснення експериментів у психології було започатковане ще в XVIII столітті. Як науковий напрям психології експериментальна пси­хологія сформувалася в другій половині XIX століття. Вона грунтува-

лася на теоретичних засадах емпіричної психології та фактичних даних досліджень психофізіології органів чуття.

Представники експериментальної психології здебільшого вдавалися до емпіризму з його необізнаністю в питаннях філософії. З розвитком психології відпала потреба виокремлювати експериментальну психо­логію як самостійний напрям психологічної науки, оскільки експери­ментальний метод став загальновизнаним методом психологічного до­слідження.

Психологічний експеримент - цс спосіб почуттєво-предметної ді­яльності в науці, метод пізнання психічної реальності. Вивчення явищ психіки, свідомості і діяльності людини здійснюється в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. Психологічний екс­перимент і є активним прийомом емпіричного пізнання.

Експеримент є одним із провідних методів у психології. Особли­вість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких явище, яке привертає до себе увагу дослідника, виникає неодмінно й закономірно. Моделюючи певні умови, дослідник має можливість чіт­ко визначати ті чинники, які діяли в момент виникнення та розвитку явища, з'ясувати причини, що його зумовили. Експеримент дає також можливість повторити дослід, якщо в цьому є потреба, задля нагрома­дження додаткових відомостей, обгрунтування отриманих результатів.

Розроблення і впровадження психологічного експерименту сприяли утвердженню психології як самостійної науки.

Існує три види психологічного експерименту - лабораторний, при­родний та експериментально-генетичний.

Лабораторний експеримент

Він здійснюється в психологічних лабораторіях, спеціально облад­наних відповідною апаратурою, яка вимірює і реєструє показники пси­хічних явищ.

Природний експеримент здійснюється за звичайних для досліджу­ваного умов діяльності (під час гри, уроку, звичної діяльності, на ви­робництві, в екстремальних умовах тощо).

Лабораторний експеримент проводиться за штучно створених умов, коли дослідник мас можливість добирати доцільні засоби, штучно ство­рювати такі умови, які б забезпечували наукову чистоту експерименту і оптимальне просування дослідника до істини.

Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, що людина не здогадується, що за нею спостеріга­ють, і виконує свої завдання спокійно, у звичному для неї темпі, з при­таманними їй характерологічними рисами і ставленням до виконання навчальних, трудових, спортивних та інших завдань.