Експериментально-генетичний метод

Логіка даного методу передбачає активне моделювання і відтворен­ня в особливих умовах закономірностей виникнення і становлення в онтогенезі психологічних функцій.

Теоретичний рівень вивчення психічних процесів задається дослід­никові конструюванням змістово-операціональних аспектів діяльнос­ті. Причому особливістю конструювання є те, що модель створюється дослідником для полегшення пізнання, відтворює внутрішню структу­ру власне психічного процесу.

Тут психічний процес - або спосіб мислення, чи то пам'ять - відтво­рюється відповідно до тих соціально-культурних норм, які перетворю­ють його на здобуток духовної культури. Метод, фіксуючи "об'єктивну діалектику речей", породжує "суб'єктивну діалектику ідей", складну діалектику психічного, яке розвивається відповідно до законів відобра­ження дійсності.

Психічний процес або функція, шо стає об'єктом уваги дослідника, спочатку вибудовується у вигляді моделі певної діяльності, а згодом втілюється в реальність шляхом спонукання суб'єкта до активнос­ті. Універсальним засобом організації активності людини є завдан­ня. Учбове завдання в експериментально-генетичному дослідженні є засобом спонукання до дії і поштовхом до породження і розвитку психічних процесів, їх специфічною моделлю. Звичайно, між моделлю (об'єктивним) та явищем психіки (суб'єктивним), яке вибудовується за зразком моделі, немає повної відповідності, а існують відношення адекватності.

Експериментально-генетичний метод задає способи побудови ви­щих психічних функцій, рис, яких набуває суб'єкт у процесі опрацю­вання навчального змісту. А опрацювання поєднує генетичні та струк­турно-функціональні властивості психічного й містить структури (у формі аналізу), подібні до психічного явища.

Тлумачення психічних процесів як регуляторів діяльності та пове­дінки людини змушує визнати, що закономірності психічного розвит­ку - це потрібний і логічно зумовлений наслідок, це властивість їх як структур, створених експериментально-генетичним методом.

Аналізуючи досвід експериментального навчання, потрібно дати визначення системи принципів побудови експериментально-генетич-ного дослідження (С. Д. Максименко).

Принцип аналізу за одиницями

Застосування експериментально-генетичного методу психологічно­го дослідження передбачає розкриття, з'ясування причинних зв'язків і відношень, що лежать в основі складних психічних процесів. Способом розв'язання цієї проблеми с аналіз "за одиницями". Він спрямований на визначення початкового відношення (в реальності воно завжди існує у вигляді певного протиріччя), що породжує клас явищ як цілісність.

Виділена психологічна одиниця - "клітинка" - зберігає властивості цілого.

Слід підкреслити, що одиниця потенційно містить властивості ціло­го, виступаючи як можливість їх виникнення в процесі власного розвит­ку. Психічні властивості - це вся розмаїтість форм, конкретних ознак, у яких виявляє себе одиниця психічного як сутність різноманітного.

Основне завдання принципу- віднайти в кожній психологічній ці­лісності риси і моменти, які зберегли б примат цілого; таке їх застосу­вання зумовлене природним походженням психічних процесів.

В експериментально-генетичному методі "аналіз за одиницями" поєднується з генетичним шляхом наукового дослідження, внаслідок чого такий аналіз містить наукове обгрунтування розвитку психічних процесів.

Основною методолої ічною вимогою до вивчення психічного ви­ступає перетворення "речі в процес" і поняття "динамічна система" на "момент її розвитку". А психічні утворення як динамічні системи ма­ють кількісний і якісний вияв.

Результатом експериментально-генетичного дослідження стає іс­торичне пояснення того, що являє собою певна форма поведінки, що означає віднайти джерело походження процесу, скласти уявлення про історію його розвитку і про те, що привело його до сучасного стану.

Принцип історизму

Принцип історизму передбачає розуміння того, що філогенетичний та онтогенетичний розвиток людини не тотожні.

Завдання дослідника полягає в генетичному вивченні структурних компонентів психічного процесу, що розгортається з плином часу. До­слідження має охопити увесь процес розвитку певного психічного яви­ща, врахувавши всі фази зміни - від миті виникнення до загибелі - і пояснити його природу, пізнати його сутність.

Розуміння психіки як історичного продукту визначило і необхід­ність створення адекватного- історичного методу її вивчення. Метод виникає як наслідок взаємної асиміляції двох ідей - принципу розвит­ку і принципу об'єктивно-експериментального вивчення психіки.

Принцип розвитку стає визначальним для пояснення процесу в ці­лому, а ключем об'єктивності розуміння процесу розвитку є експери­мент, що дає можливість виявити в абстрактній формі закономірності, саму суть генетичного процесу.

Реальний розвиток та розвиток-відтворення співвідносяться як ло­гічне та історичне.

Єдиним методологічно правильним способом вивчення психічно­го розвитку є його експериментально-генетичне вивчення. А головним завданням психології навчання є завдання поєднання морфологічного, експериментального та генетичного аналізу.

Принцип системності

Для отримання об'єктивних даних про рушійні сили та механізми психічного розвитку визначальним є вибір системи знань, згідно з якою він (розвиток) розглядається.

Розгляд відповідно до певної системи спрямований на виявлення осно­вних закономірностей виникнення та розвитку психіки як цілісності.

Експериментально-генетичний метод дотримується системи, що розвивається. Генетичним початком цієї системи стає "клітинка" як ви­хідна суперечність, що містить у собі всі компоненти цілісності. Саме перехід від менш розвинутого поняття до більш розвинутого обумов­лює принцип системності.

Вибудовування системи поняття, що розвивається, передбачає також створення відповідної системи предметно-перстворювальних дій, вико­нання яких сприяє формуванню в людини психологічних новоутворень.

Принцип системності є механізмом сходження від абстрактного до конкретного. З його допомогою пов'язується знання, що розвивається, і предметно-перетворююча діяльність, яка це знання породжує.

Принцип проектування і моделювання

Принцип проектування у теорії експериментальїю-генетичного ме­тоду виявляє свою якісну відмінність від інших психологічних методів іспрямований на штучне створення психічних процесів, яких бракує у внутрішньому світі людини.

Експериментальні моделі тих чи інших психічних функцій, здібнос­тей або процесів вибудовуються з мстою пізнання, але вони є прототи­пом процесів, що реально існують і функціонують.

Зрозуміло, що конструювання психологічних моделей не є результа­том роботи інтуїції дослідника. Воно виникає в процесі складної логіч­ної обробки результатів пізнання, що становить суть людської культури.

Генетико-моделюючий метод включає:

а) теорію, в межах якої він створений;

б) проектування (моделювання);

в) перетворюючий (формуючий) експеримент;

г) діагностику (фіксування) проміжних і певною мірою кінцевих
станів людини;

д) оцінку нових психічних якостей, що розвиваються в людині.
Дієвість експериментального методу вивчення особистості можна

підвищити, вдаючись до методів спостереження, бесіди, інтерв'ю, а також до анкетного дослідження. Якщо предмет дослідження вивчати­меться різними способами і за різних обставин, залежно від умов екс­перименту, то ймовірність точності результатів різко зросте.

Додаткові методи

Це опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінювання.

Додатковим методом, який застосовують для психологічного дослі­дження, є тести.

Психологічні тести (від англ. іе$і- випробування) - система при­йомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і влас­тивостей людини.

Тест - це проба, іспит, один із способів психологічного діагносту­вання рівня розвитку психічних процесів та властивостей людини.

Психологічні тести являють собою певну систему завдань, надій­ність яких забезпечують систематичні дослідження серед представни­ків певних вікових, професійних, соціальних груп, результати та виснов­ки яких враховуються, беруться як еталон, підлягають спеціальному математичному аналізуванню (кореляційному, факторному тощо).

Розрізняють тести вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розу­мового розвитку особистості та тести успішності. Вони дають можли­вість з'ясовувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівень засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести

як стандартизовані методи дослідження дозволяють зіставляти рівень розвитку та робити висновки про успішність навчання досліджуваних відповідно до вимог шкільних програм або професіограм різних спе­ціальностей.

Тести застосовуються як з науковою, так і з практичною метою.

Неодмінними умовами успішності використання цього методу до­слідження є:

1) обов'язковий комплекс випробувальних завдань;

2) чітка стандартизація зовнішніх умов, в яких відбувається тес­
тування;

3) наявність більш або менш стандартної (фіксованої) системи
оцінювання та інтерпретації одержуваних результатів;

4) дотримання при оцінюванні встановлених норм, середніх по­
казників правильного розв'язання завдань даного тесту, чітко визна­
чених вимог до рівня знань, умінь і навичок для представників певної
статі, віку або професії.

Тестові показники і оцінки мають не абсолютний, а відносний ха­рактер. Вони визначають лише місце, яке посідає досліджуваний від­носно певної норми.

Змістова різноманітність окремих видів психологічних тестів є при­чиною того, що їх поділ і класифікація є складним, до кінця не виріше­ним завданням.

За природою психічних властивостей, рівень розвитку яких по­трібно з'ясувати, психологічні тести поділяються на чотири основні категорії: 1) тести успішності, 2) тести здібностей, 3) тести таланту та 4) тести якостей особистості. За формою опитування розрізняють бланкові та апаратурні тести.

За кількістю досліджуваних, які одночасно беруть участь у тестуванні, психологічні тести поділяються на індивідуальні та групові. За принци­пом формулювання запитань розрізняють вербальні і невербальні тести.

Щодо співвідношення форми завдань, запитань і форми, в якій да­ється відповідь, розрізняють тести множинного вибору, тести визна­чення правильності даного судження та проективні тести.

У психології тести є допоміжним прийомом дослідження; розроб­лення їх методики грунтується на засадах методології: системах знань, що описують відомі психічні явища, системах предметів психології, які вимагають вивчення, і системах методів дослідження недостатньо вивчених психічних явищ, свідомості і діяльності людини.

Тести здібностей

Цей тип випробувань застосовують для визначення міри вияву пев­них здібностей або здатності людини, на відміну від тестів успішності, призначення яких - оцінювати вже наявні знання або уміння.

Тести здібностей мають на меті встановити діагноз, спрогнозувати рівень знань або умінь, досягнення якого є ймовірним для учасника тесту за певних умов навчання або праці.

Результати виконання тесту оцінюються за кількістю правильно розв'язаних завдань, до того ж у більшості випадків для виконання тестів цієї категорії встановлюють певні часові ліміти.

За змістом розрізняють дві підгрупи тестів здібностей: тести за­гальних здібностей, або тести інтелекту, і тести спеціальних здібнос­тей. Тести здібностей поділяються також на індивідуальні та групо­ві. Вони можуть бути як апаратурними, так і бланковими.

Основними критеріями оцінювання доцільності застосування окре­мих тестів здібностей є їх надійність і валідність- міра відповідності того, що методиці приписується зробити, і того, що вона справді спро­можна виявити у психіці, свідомості або діяльності людини.

Тести інтелекту

Це випробування - вимірювання і оцінювання, до якого вдається дослідник, визначаючи рівень інтелектуальних здібностей і швидкості їх розвитку у дитини. У тестах, призначених для визначення міри ви­яву інтелектуальних здібностей, учасник дослідження отримує декіль­ка окремих оцінок, кожна з яких характеризує рівень розвитку певної розумової здатності, наприклад, схильність до логічного мислення, просторової уяви, гнучкість думки тощо. Оцінювання здійснюється відповідно до норми (вікової, статевої тощо).

У тестах, призначених для визначення темпу інтелектуального роз­витку, оцінкою є коефіцієнт інтелектуальності. Найвідоміші тести цієї категорії - тести Бінс- Сімона і тест Векслера. Тести для визначення рівня розвитку інтелекту поділяються на індивідуальні та групові. Гру­пові тести Інтелекту є бланковими. Але думка, що тести інтелекту ви­значає так званий генетичний інтелект, є помилковою, що й доводять численні експерименти.

Більшість психологів вважає, що тести інтелекту визначають або актуальний рівень розумових здібностей, або актуальний темп їх роз­витку.

Тести успішності

Цс різновид психологічних тестів, що застосовуються для визна­чення рівня знань або умінь, фактично здобутих індивідом у певній галузі навчальної або професійної діяльності. Переважна більшість тестів успішності належить до бланкових. Усі вони є груповими теста­ми. Тести успішності - це здебільшого тести множинного вибору.

Основний критерій для визначення ступеня ефективності того чи іншого тесту успішності - його валідність за змістом, тобто міра від­повідності виявлених досліджуваним знань і уміння їх застосовувати, оволодіння якими передбачає програма викладання певного навчаль­ного предмета або наукової дисципліни.

Тести таланту

Більшість психологічних тестів створено на функціональній осно­ві. Інтуїтивно вважалось, що кожне психічне явище є функцією, бо має певний зовнішній вияв, впливає на щось або на когось, залишаючи пев­ний відбиток. Функція певним чином відображається, віддзеркалюєть­ся. А якщо це справді так, то за логікою психічна функція може якось вимірюватись, підраховуватись. Отже, активність психічного - вели­чина змінна, значення якої різне, залежно від змінної величини.

Концепція творчості (В. В. Климснко, 1985, 1996) розроблена на принципі механізму психічних явищ. Функціональні основи психі­ки при цьому не відкидаються, але стають елементом системи меха­нізмів.

Застосування принципу психічного механізму розширює коло психічних явищ, які можуть підлягати випробуванню. 1 разом з тим у систему механізму включаються складові компоненти, які раніше не були враховані ні теорією, ні практикою тестування, а саме: робота розумова, або психомоторна.

Людина, яка виконує творчу роботу: а) робить відкриття, б) створює винаходи або в) відшукує нові художні образи. Цс продукти творчої ді­яльності людини, які є результатом "роботи" механізму творчості.

Назвемо складові механізму таланту: мислення, почуття, уява, пси-хомоторика та енергопотенціал, які можна вимірювати, оцінювати і вдосконалювати. Порядок, в якому вони названі, довільний. Важливо, щоб усі елементи були врівноважені і пропорційні за силою вияву, тоді механізм творчості працюватиме плідно й творчо.

Цілісність механізму творчості - це сплав, коли всі п'ять компонен­тів перебувають у гармонії, розвинуті пропорційно. Очевидно, існує й найкраще, ідеальне сполучення, яке - єдине! - гарантує можливість повного самовияву людської особистості - процес творчості. Узага­лі число сполучень припустимих, дієвих - величезне, оскільки кожен компонент, забезпечуючи позитивний показник сплаву, може перебува­ти в певному діапазоні активності, отже, перебуваючи в єдності, вони можуть компенсувати недоліки один одного. Але як тільки один із них перевищить межу можливого, цілісність руйнується, механізм твор­чості стає неспроможним до творчості.

З метою уникнення помилок при тестуванні як методі психологіч­ного дослідження потрібно, щоб зміст тесту враховував особливості психічного явища, яке досліджується (оцінював розумові здібності, увагу, пам'ять, уяву тощо), і не потребував для свого виконання спеці­альних знань.

Зміст тесту та інструкції до його виконання повинні бути макси­мально чіткими та зрозумілими. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових здібностей осо­бистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей у момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.