Доходи за іншими надходженнями

Цю групу утворюють кошти, які використовуються відповідно до Закону «Про Державний бюджет України» чи рішення про міс­цевий бюджет за відповідними напрямами.

Для облікового процесу бюджетних установ характерним є поняття видатків, що визначається як сума коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, установлених кошторисом. Видатки — один із най­важливіших показників фінансово-господарської діяльності бю­джетних установ. Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не ком­пенсують фінансових вимог). Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або не­відплатними. Вони є основою для визначення результатів вико­нання кошторису доходів і видатків, його аналізу.

Видатки, що здійснюються за рахунок загального фонду бю­джету, називають видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок коштів спеціального фонду — видатками спеціаль­ного фонду.

За обліком виконання кошторису видатки поділяють на два підоб'єкти, а саме касові й фактичні видатки.

Касові видатки — це суми коштів, витрачені бюджетною установою як готівкою, так і шляхом переказування їх із реєстра­ційних рахунків, відкритих на її ім'я в органах ДКУ, для оплати за спожиті послуги, отримані матеріальні цінності, виплати заро­бітної плати, допомоги тощо. Повернення грошових коштів на рахунки зумовлює відновлення, тобто зменшення касових видат­ків. Головним завданням обліку касових операцій є забезпечення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів відповід­но до кошторисних асигнувань.

Фактичні видатки — це реальні, кінцеві видатки установи, які здійснюються у вигляді нарахування на заробітну плату та стипендії, прийняття до оплати рахунків підприємств-постачальників і надавачів послуг; витрачання запасів на забезпечення по­треб установи. Вони відображають фактичне виконання норм, за­тверджених кошторисом. Фактичні видатки є показником кінце­вого виконання кошторису установи й у разі виконання плану мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом.

Такий розподіл видатків як об'єктів обліку визначається необ­хідністю контролю з боку держави за використанням коштів, при цьому облік касових видатків забезпечує інформацією про касове виконання кошторису та залишки невикористаних асигнувань на кожну конкретну дату, а облік фактичних видатків дає змогу контролювати як перебіг фактичного виконання кошторису видатків установ загалом, так і дотримання встановлених норм за окреми­ми статтями й структурними підрозділами.

Слід зосередити увагу на тому, що касові й фактичні видатки на практиці найчастіше не збігаються в часі, оскільки в основу їх покладено різні принципи запису бухгалтерських операцій (касо­вий метод чи метод нарахувань).

Якщо касові й фактичні видатки збігаються в часі, вони нази­ваються прямими видатками.

Отже касові й фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об'єктами бухгалтерського обліку, але пла­нуються й обліковуються за єдиною номенклатурою видатків.

Одним з важливих етапів вивчення цього розділу є класифі­кація видатків.

У процесі своєї господарської діяльності бюджетні установи здійснюють різні видатки, які мають досить складну систему, тому й потребують класифікації.

Бюджетна класифікація являє собою єдине систематизоване групування доходів і видатків за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційної побудови та іншими ознаками і застосовується для здійснення контролю за фінансо­вою діяльністю органів державної влади, органів місцевого само­врядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу за організаційними, функціональними й еко­номічними категоріями видатків, забезпечення загальнодержав­ного та міжнародного зіставлення бюджетних показників.

Розглянемо основні складові видаткової частини бюджетної класифікації.

Видатки бюджету класифікують за:

— функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функці­ональна класифікація);

— економічною характеристикою операцій, під час прове­дення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

— ознаками головного розпорядника бюджетних коштів (ві­домча класифікація видатків);

— бюджетними програмами (програмна класифікація ви­датків).

Розпочинаючи вивчення економічної класифікації видатків, слід зазначити, що економічна класифікація витрат є складовою бюджет­ної класифікації. Вона багаторівнева, має не статті, а багаторівневі коди. Завдяки такій побудові досягається достатньо повне розмежу­вання витрат. Економічна класифікація видатків уможливлює чіт­кий розподіл витрат за економічними ознаками із подальшим роз­поділом коштів за їх предметними ознаками. Такою класифіка­ційною ознакою виступає міра довготривалості видатків. Згідно з цією ознакою видатки можуть бути поточними і капітальними. У ролі вторинної ознаки виступають єдині економічні категорії. Кожній категорії присвоєно чотирицифровий код.

Знання економічної класифікації видатків забезпечують ве­дення аналітичного обліку касових і фактичних видатків відповід­но до кошторису установи, порядок складання, розгляду й за­твердження якого буде наведено далі.

Установи, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності і виконання покладених на них функ­цій, складають кошторис, який є важливим інструментом фор­мування, управління й контролю фінансової політики бюджетної установи.

Розроблення кошторису бюджетної установи спрямоване на розв'язання двох основних завдань:

— визначення обсягу доходів і видатків, пов'язаних із діяльні­стю окремих структурних одиниць і підрозділів установи;

— забезпечення покриття видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.

Асигнування із бюджету здійснюється лише на підставі за­тверджених для цього кошторисів видатків. Витрати коштів бюджетних установ без затвердженого кошторису є неприпу­стимими.

Для бюджетної установи кошторис є головним документом, що визначає обсяг, цільові надходження і використання коштів, виділених із бюджету на утримання установи впродовж року.

Застосовують чотири види кошторисних витрат: індивідуальні, за­гальні, зведені й кошториси витрат на централізовані та інші за­ходи.

Усі види кошторисів складають відповідно до Класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів України (бюджетна класифікація). Вони різняться за рівнем узагальнення інформації стосовно видатків.

Індивідуальні кошториси відображають вимоги у коштах кожної окремої бюджетної установи з урахуванням специфіки її функціонування.

Загальні кошториси складають для видатків груп однотип­них установ.

Зведені кошториси містять усі видатки з утримання установ, підпорядкованих одному міністерству чи відомству, об'єднують усі індивідуальні й загальні кошториси та кошториси на центра­лізовані заходи.

Кошторис має дві складові:

— загальний фонд включає надходження із загального фонду бюджету і розподіл видатків, складений відповідно до повної економічної класифікації видатків для виконання бюджетною установою своїх функцій, або розподіл надання кредитів із бю­джету за класифікацією кредитування з бюджету.

— спеціальний фонд включає обсяг надходжень зі спеціаль­ного фонду бюджету на конкретну мету та розподіл їх за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріори­тетних заходів, пов'язаних із виконанням основних функцій, або розподіл наданих кредитів із бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Форму кошторису затверджує Міністерство фінансів України.

Кошторис доходів і видатків є для бюджетної установи основ­ним фінансовим документом, що визначає обсяг коштів, виділе­них із бюджету на утримання установи, та розподіл їх за напря­мами витрачання.

Вивчаючи порядок отримання асигнувань із загального фонду бюджету, спинімося на розгляді основних нормативно-правових актів та законодавчих документів, що регламентують виконання державного бюджету за видатками, а також удосконалюють про­цедуру їх здійснення.

Відповідно до Бюджетного кодексу України й низки поста­нов і нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відно­сини в Україні, наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 р. №89 затверджено Порядок обслуговування державного бюджету за видатками. Цей Порядок регламентує організаційні відносини між органами Державного казначейства та розпорядниками коштів, а також розподіл прав, обов'язків і відповідальності між ними в про­цесі виконання державного бюджету за видатками. Зокрема, цим Порядком визначаються основні положення щодо формування єдиної бази даних мережі розпорядників бюджетних коштів та організації роботи з проведення операцій із відкриття аси­гнувань за загальним фондом. З метою відокремлення інформацій­них і грошових потоків вводиться нове поняття «відкриті асигну­вання» — право, надане головним розпорядникам бюджетних коштів та розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня щодо розподілу виділених асигнувань, що фактично дає дозвіл на розпо­діл і використання відповідних бюджетних асигнувань. Код коштів — деталізована ознака напряму спрямування коштів державного бю­джету (загальний фонд, спеціальний фонд у частині надходжень, які направляються на здійснення спеціальних видатків, плати за послу­ги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ).

З урахуванням особливостей формування мережі й доведення асигнувань за силовими структурами, визначено базові й тран­зитні управління Державного казначейства.

Базові управління Державного казначейства — це управ­ління, на території яких перебувають розпорядники нижчого рів­ня, до мережі яких включено розпорядників бюджетних коштів, розташованих на території іншого управління (транзитного).

Транзитні управління Державного казначейства — це управління, на території яких перебувають розпорядники нижчо­го рівня, які включені до мережі розпорядників бюджетних кош­тів, розташованих на території іншого управління (базового).

Асигнування державного бюджету, передбачені для одержу­вачів бюджетних коштів, враховані в показниках зведеного кош­торису і зведеного плану асигнувань загального фонду відповід­ного розпорядника, включаються до його мережі, на їхнє ім'я в органі Державного казначейства відкривають реєстраційні ра­хунки. Порядок відкриття рахунків в органах Державного казна­чейства регламентується Порядком відкриття рахунків у наці­ональній валюті в органах Державного казначейства, за­твердженого наказом Державного казначейства України від 02.12.2002 року №221 із подальшими змінами і доповненнями. Цей Порядок регламентує взаємини між органами Державного казначейства і клієнтами в процесі відкриття (закриття) рахунків і є обов'язковим до застосування всіма органами Державного ка­значейства, розпорядниками та одержувачами коштів бюджетів та іншими клієнтами органів Державного казначейства.

Наведемо стислу характеристику та використання рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства.

Рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейст­ва, відповідно до порядку їх функціонування та призначення кош­тів поділяють на бюджетні та небюджетні.

Згідно з цим Порядком, до бюджетних рахунків належать ра­хунки для операцій клієнтів за бюджетними коштами, які в свою чергу, поділяють на:

— реєстраційні рахунки, які відкриваються розпорядниками кош­тів бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видат­ків для обліку операцій із виконання загального фонду кошторисів;

— спеціальні реєстраційні рахунки, які відкриваються розпо­рядниками коштів бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій із виконання спеціаль­ного фонду кошторисів.

Відповідно до цього нормативного документа для відкриття реєстраційних і спеціальних реєстраційних рахунків розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такий пакет документів:

— заяву на відкриття рахунку в системі органів Державного казначейства, підписану керівником та головним бухгалтером;

— копію довідки про внесення до Єдиного державного реєст­ру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

— копію затвердженого положення або статуту про установу, організацію, засвідчену вищим органом, що здійснює реєстрацію;

— копію документа, що підтверджує взяття клієнта на подат­ковий облік, засвідчену органом податкової служби;

— картку зі зразками підписів осіб, яким, відповідно до законо­давства України, надано право розпоряджатися рахунком і підпису­вати платіжні та інші розрахункові документи, та відбитка печатки;

— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду;

— документ про реєстрацію клієнта як платника соціальних страхових внесків;

— затверджений кошторис доходів і видатків.

Якщо в складі установ є відокремлені структурні підрозділи, які розташовані на інших адміністративних територіях і не мають ста­тусу юридичних осіб, означеним об'єктам господарювання відкри­вають тільки спеціальні реєстраційні рахунки з обліку коштів, які надійшли як плата за послуги, що надаються бюджетним установам.

Розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержу­вачів, а також інших клієнтів здійснюється органами Державного казначейства відповідно до умов договорів між органом Держав­ного казначейства і власниками рахунків, на підставі яких здійс­нюють їх розрахункове обслуговування відповідно до лімітів і затверджених кошторисів доходів і видатків або планів викорис­тання бюджетних коштів.

Надходження бюджетних коштів загального фонду, проведен­ня внутрішніх розрахунків і доходи загального фонду в бухгал­терському обліку обліковують на таких рахунках:

— рахунок № 31 «Рахунки в банках»;

— рахунок № 32 «Рахунки в казначействі»;

— рахунок № 70 «Доходи загального фонду».

Стисло охарактеризуємо кожен з указаних рахунків.

Окремі видатки розпорядників бюджетних коштів, що визначені нормативно-правовими актами, можуть здійснюватися через рахун­ки, відкриті в установах банків. Так, для обліку грошових коштів на поточних рахунках в установах банків призначений рахунок №31 «Рахунки в банках», який, своєю чергою, має такі субрахунки:

№ 311 «Поточні рахунки на видатки установи» — облікову­ються кошти, що надійшли в розпорядження головного або ниж­чих розпорядників коштів на утримання установи або на центра­лізовані заходи;

№ 312 «Поточні рахунки для переведення підвідомчим уста­новам» — головними розпорядниками коштів та розпорядниками коштів II ступеня обліковуються кошти для переказу підвідом­чим установам.

Рахунок активний, але слід пам'ятати, що в банку він є пасив­ним. Так, у бюджетній установі за дебетом субрахунків № 311 та № 312 відображають надходження коштів, в установі банку, на­впаки, суми бюджетних коштів, що надійшли бюджетній устано­ві, відображають за кредитом цього рахунка.

Облік грошових коштів на реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства ведуть на рахунку № 32 «Рахунки в каз­начействі», субрахунок № 321 «Реєстраційний рахунок», на яко­му обліковують рух бюджетних коштів, виділених розпорядни­кові для утримання установи та на централізовані заходи.

Усі наведені субрахунки активні, грошові. Облік операцій щодо руху коштів на зазначених рахунках за меморіально-ордерної сис­теми обліку ведеться в накопичувальній відомості руху коштів фор­ми №381, меморіальний ордер №2 «Накопичувальна відомість руху грошових коштів загального фонду в органах Державного каз­начейства та установах банків». Накопичувальні відомості склада­ють окремо за кожним реєстраційним, поточним рахунком устано­ви. Вони побудовані за шаховою формою і за наявності кількох рахунків нумеруються відповідно 2-1, 2-2, 2-3 тощо. Записи у накопичувальні відомості здійснюють щоденно на підставі виписок із реєстраційних чи поточних рахунків на підставі доданих до них підтверджувальних документів.

У разі автоматизованого ведення бухгалтерського обліку ви­користовують форму № 381-авт. (бюджет).

Для обліку доходів за загальним фондом призначено пасивний рахунок № 70 «Доходи загального фонду», який, у свою чергу, розподіляється на два субрахунки:

№ 701 «Асигнування із державного бюджету на видатки уста­нови та інші заходи»;

№ 702 «Асигнування із місцевого бюджету на видатки уста­нови та інші заходи».

Аналітичний облік отриманих асигнувань ведуть у картці аналітичного обліку отриманих асигнувань, яку відкривають на рік і ведуть за кодами функціональної класифікації та в розрізі кодів економічної класифікації. Записи щодо отриманих асигнувань здійснюють на підставі виписок органів Державного казначейст­ва (установи банків) із реєстраційних та поточних рахунків.

Для аналітичного обліку асигнувань, перерахованих розпоряд­никам коштів нижчого рівня, використовується книга аналітичного обліку асигнувань, перерахованих підвідомчим установам. Книгу відкривають на рік за кожним кодом функціональної класифікації та кодом економічної класифікації видатків. Записи до неї здійснюють на підставі виписок органу Державного казначейства (установи бан­ку) із реєстраційних (поточних) рахунків. За рядком «Затверджено кошторисом на рік» заповнюють кошторисні призначення. Впро­довж року вони можуть коригуватися на підставі змін, що вносяться до кошторисів у порядку, встановленому чинним законодавством. Інформація про надходження асигнувань містить:

— дату виписки органу Державного казначейства (установи банку);

— назву і номер документа;

— обсяг асигнувань (суми), що загалом надійшли, з розподі­лом за кодами економічної класифікації.

У разі відкликання (повернення) асигнувань фіксуються ана­логічні показники. При цьому суму асигнувань записують зі знаком «мінус».

Бухгалтерські проведення з обліку надходження бюджетних коштів та доходів загального фонду наведено в табл. 2.2.

Як уже зазначалося, бюджетні установи в процесі своєї діяль­ності отримують кошти як із бюджету, так і з інших джерел. Кош­ти, які бюджетні організації та установи отримують понад асиг­нування, що виділяються їм із державного та/або місцевих бю­джетів, називають власними коштами. Раніше наголошувалося, що для зберігання коштів спеціального фонду бюджетних уста­нов і проведення операцій за ними органи Державного казначей­ства відкривають бюджетним установам спеціальні реєстраційні рахунки з урахуванням груп спеціальних коштів у розрізі програм­ної класифікації видатків. Порядок їх відкриття описано вище.

Таблиця 2.2 — Основні бухгалтерські проведення з обліку
доходів загального фонду

Записи за дебетом рахунків №31 та №32 відображають надходження коштів спеціального фонду, за кредитом — спи­сання коштів бюджетних установ. Надходження і списання грошових коштів здійснюють на підставі виписок установ бан­ку та органів Державного казначейства із доданими до них відповідними первинними документами, якими оформлюється рух коштів на банківських та казначейських рахунках. Як уже зазначалося, кошти спеціального фонду, що надійшли як влас­ні надходження установ, зараховують на спеціальні реєстра­ційні рахунки без конкретного віднесення до кодів економічної класифікації видатків, однак здійснення видатків проводиться відповідно до кошторису за конкретними кодами економічної класифікації видатків.

Для синтетичного обліку руху грошових коштів спеціального фонду призначено меморіальний ордер № 3 «Накопичувальна ві­домість руху грошових коштів спеціального фонду в органах Дер­жавного казначейства України (установах банків)» — форма № 382 (бюджет) і форма № 382-авт. (бюджет), в якому відобража­ється облік операцій з надходження на рахунок установи доходів та здійснення касових видатків спеціального фонду. Якщо устано­ва має кілька поточних або спеціальних реєстраційних рахунків, відкритих на її ім'я, то накопичувальні відомості ведуть окремо за кожним рахунком і нумерують № 3-1, 3-2, 3-3 тощо.

Для обліку доходів спеціального фонду Планом рахунків пе­редбачено рахунки і субрахунки класу 7 «Доходи».

Облік доходів спеціального фонду ведуть на пасивному рахун­ку № 71 «Доходи спеціального фонду». На цьому рахунку обліко­вують власні надходження установи на її утримання із розподілом на субрахунки.

Для обліку нарахування доходів спеціального фонду передба­чено меморіальний ордер № 14 «Накопичувальна відомість нара­хування доходів спеціального фонду бюджетних установ» — фор­ма №409 (бюджет) і форма № 409-авт. (бюджет). На кожен вид доходів спеціального фонду відкривають окремі меморіальні ор­дери. Для розрахунків із батьками на утримання дітей передбачено меморіальний ордер № 15 «Зведення відомостей за розрахунками із батьками на утримання дітей» — форма № 406 (бюджет).

Основні бухгалтерські проведення з обліку доходів спеціаль­ного фонду наведено в табл. 2.3.

Оскільки доходи і видатки бюджетних установ розглядаються у взаємозв'язку, необхідно перейти до вивчення обліку видатків.

Сутність видатків як економічної категорії, визначення норматив­ної бази, класифікацію, склад і структуру було розглянуто раніше.

Нагадаємо, що особливістю обліку видатків у бюджетних установах є розподіл їх на касові й фактичні видатки.

Таблиця 2.3 — Основні бухгалтерські проведення з обліку
доходів спеціального фонду

Студенти вивчають питання обліку касових видатків. Оскільки Планом рахунків бухгалтерського обліку не передбачено окремих рахунків для обліку касових видатків, то облік їх ведуть на син­тетичних рахунках класу 3 «Рахунки в банках» і «Рахунки в каз­начействі». Характеристику цих рахунків ми вже наводили, тому лише зазначимо, що сума касових видатків фіксується за кредитом цих рахунків у розрізі статей економічної класифікації видатків бюджету. Синтетичний облік касових видатків ведуть в тих са­мих регістрах, що й синтетичний облік руху грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках. Характеристика зазначених рахунків була надана вище, тому слід лише відзначити, що аналі­тичний облік касових видатків ведеться за кожним поточним чи реєстраційним рахунком за кодами економічної класифікації видат­ків, регістрами якого є картка аналітичного обліку касових видат­ків, що складається за кожним кодом функціональної класифікації видатків загального та спеціального фонду.

У централізованих бухгалтеріях для установ, що обслуговують­ся, складають окремі картки за кожною установою згідно із зазна­ченими параметрами та загальну картку за всіма обслуговуваними установами. Картки відкривають щомісячно і заповнюють щоден­но на підставі виписок із рахунків. Суми відшкодованих касових видатків записують на зворотному боці картки. Видатки зменшу­ються на суми, що надійшли на реєстраційні (поточні) рахунки на відновлення касових видатків, які були проведені в звітному році, але слід запам'ятати: якщо кошти були перераховані із загального фонду бюджету в минулому році, вони зараховуються до доходу загального фонду відповідного бюджету.

Переходячи до вивчення обліку фактичних видатків, акцентуємо увагу на тому, що облік фактичних видатків ведуть на двох актив­них синтетичних рахунках класу 8 «Витрати» та їх субрахунках:

№ 80 «Видатки із загального фонду», до якого відкривають такі субрахунки:

№ 801 «Видатки із державного бюджету на утримання уста­нови та інші заходи» — на ньому обліковуються фактичні видат­ки за рахунок коштів державного бюджету на утримання установ та інші заходи. Наприкінці року фактичні видатки списують з кредиту субрахунку № 801 у дебет субрахунку № 431 «Результат виконання кошторису за загальним фондом».

№ 802 «Видатки із місцевого бюджету на утримання установи та інші заходи» — на ньому обліковуються фактичні видатки, проведені установами за рахунок коштів, одержаних із місцевого бюджету на виконання заходів, передбачених кошторисами даної установи, які наприкінці року списують з кредиту субрахунку № 802 у дебет субрахунку № 431 «Результат виконання коштори­су за загальним фондом».

№ 81 «Видатки спеціального фонду» — поділяється на такі субрахунки:

№ 811 «Видатки за коштами, отриманими як плата за послу­ги» — обліковуються фактичні видатки спеціального фонду, здійснені за рахунок надходжень, отриманих установою відповід­но до кошторису як плата за послуги.

Наприкінці року видатки із субрахунку № 811 списують у де­бет субрахунку № 432 «Результат виконання кошторису за спеці­альним фондом».

№ 812 «Видатки за іншими джерелами власних надходжень» — на ньому обліковуються фактичні видатки спеціального фонду за кошторисами установ у частині інших джерел власних надхо­джень. По завершенні року видатки із субрахунків № 812 спису­ють у дебет субрахунку № 432 «Результат виконання кошторису за спеціальним фондом».

№ 813 «Видатки за іншими надходженнями спеціального фон­ду» — тут обліковуються фактичні видатки в частині інших над­ходжень спеціального фонду. По завершенні року видатки із субрахунку № 813 списують у дебет субрахунку №432 «Результат виконання кошторису за спеціальним фондом».

Основні бухгалтерські проведення з обліку фактичних видат­ків за загальним і спеціальними фондами наведено в табл. 2.4.

Основними обліковими регістрами для обліку фактичних ви­датків є картки аналітичного обліку фактичних видатків. Картку відкривають щомісячно за кожним кодом програмної класифі­кації видатків за загальним і спеціальним фондом і ведеться згід­но з кодами економічної класифікації видатків на підставі даних меморіальних ордерів. Фактичні видатки зменшуються на суми, що надійшли на реєстраційні (поточні) рахунки на відновлення касових видатків, якщо вони були віднесені на фактичні видатки звітного періоду.

Таблиця 2.4 — Основні бухгалтерські проведення обліку фактичних видатків

Оплата рахунків розпорядників коштів здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства зареєстро­ваних зобов'язань та фінансових зобов'язань. Органи Державно­го казначейства приймають від розпорядника бюджетних коштів платіжні доручення і підтверджувальні документи:

— за загальним фондом — відповідно до кошторисних при­значень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов'я­зань та в межах залишку коштів на рахунках за певним кодом економічної класифікації;

— за спеціальним фондом — у межах залишку коштів на спе­ціальних реєстраційних рахунках за кодами економічної класифі­кації відповідно до кошторисних призначень та зареєстрованих зобов'язань.

Провідну роль у здійсненні процедур контролю в частині вико­нання державного бюджету за видатками відіграють органи Дер­жавного казначейства України, які здійснюють попередній конт­роль — на етапі реєстрації зобов'язань розпорядників бюджетних коштів, та поточний контроль — у процесі оплати їхніх рахунків.

Подальші функції контролю за витрачанням коштів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерст­вах, відомствах, комітетах, фондах, установах, які отримують кошти, з бюджетів усіх рівнів, покладено на органи державної контрольно-ревізійної служби України.

Утім, основним методом попереднього й поточного контролю за виконанням кошторису, здійснюваного розпорядниками кош­тів і органами Державного казначейства, є облік зобов'язань, при якому здійснюється контроль бюджетних повноважень щодо прийняття зобов'язання та здійснення платежів.

Порядок проведення обліку зобов'язань розпорядників бю­джетних коштів в органах Державного казначейства України рег­ламентується Порядком обліку зобов'язань розпорядників бюд­жетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженим наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 року №136.