Тестові Запитання до модуля 1

ЗМІСТ

ВСТУП

Планування діяльності підприємства – це самостійна наукова дисципліна, опанування якої пов’язане з вивченням особливостей управлінської діяльності в Україні, створення і розвитку бізнесу в учасних умовах.

У даному конспекті відображений багаторічний досвід викладання курсу «Планування діяльності підприємства» кафедрою менеджменту Національної металургійної академії України. При написанні конспекту використані новітні досягнення вітчизняної і світової економічної науки і передової практики.

Відповідно до програми курсу в конспекті висвітлені теоретичні і практичні основи планування з нових ринкових позицій, викладені основні види, методи і принципи планування на сучасних підприємствах різних форм власності. В умовах ринку, орієнтуючого кожного виробника і підприємця на отримання високих кінцевих результатів, планування набуває на наших підприємствах нових функцій. Воно покликане зараз не тільки забезпечувати процес виробництва конкурентоздатної продукції, але і сприяти при цьому досягненню повної зайнятості ресурсів, справедливому розподілу доходів і зростанню якості життя. У конспекті розглянуті найважливіші планово-економічні механізми, що існують в ринковій системі, нормативи і показники ефективного використання обмежених виробничих ресурсів, і в першу чергу праці, капіталу і підприємницьких здібностей.

Тема 1. Система планування на підприємстві

1.1. Предмет курсу.

1.2. Принципи планування.

1.3. Орієнтування ОСУ на планування.

1.4. Технологія процесу планування.

1.5. Методи планування.

1.6. Результати планування.

1. Планування - це специфічна діяльність по встановленню цілей, яка здійснюється на основі ринкових досліджень та аналізу внутрішніх можливостей, змістом якої є:

а) розробка планів і програм;

б) визначення показників;

в) встановлення взаємозв’язаних завдань підрозділів;

г) обгрунтування ресурсів, необхідних для забезпечення інтеграції функціонування всіх служб і підрозділів організації в процесі її діяльності. [1]

Система планування в організації – це сукупність структурних елементів, які забезпечують планову діяльність та її результати у вигляді планів різних типів та планових показників.

Мета – це бажаний кінцевий результат діяльності організації у майбутньому. Для досягнення мети компонуєтся вся архітектура елементів організації та визначається специфіка системи планування.

2. Принципи – це фундаментальні істини, які є результатом практичного застосування об’єктивних законів й закономірностей, які виступають у вигляді основних правил діяльності. Окрім загальних принципів управління (А. Файоль) існують специфічні принципи, які притаманні лише функції планування.

Перший основной принцип – об’єктивність планування, тобто відображення об’єктивної реальності об’єкта планування із застосуванням економічних законів, які виявляють та пізнають сам об’єкт.

Другий принцип – маркетинговий. Його сутність полягає в виразі: "Випускай те, що купують, а не те, що можеш". Марке­тингова орієнтація планування визначається у наступних його приорітетах:

а) при визначенні горизонту планування (довгострокове або короткострокове);

б) при розробці нових товарів (потреба ринку, а не можливості виробництва);

в) у наукових дослідженнях (вивчання та аналіз потенційних споживачів, конкурентів);

г) при будуванні системи планування (забезпечення постійним зв’язком плануючих та маркетингових підроздлів і "служб майбутнього").

Третій принцип – альтернативність. Планування – це вибір, і виникає планування тоді, коли є можливість вибору.

Четвертий принцип – безперервність планування. Це один із основних принципів побудови системи планування, і розглядається він з точки зору безперервності у часі, функціональної області та по рівню ієрархії. Цей принцип відображається у схемі на рисунку 1.1.

ієрархія

час функціональна галузь

Рисунок 1.1 – Схема взвємозв'язку факторів, що забезпечують безперервність планування

3. Система управління будується з оріентацією на досягнення цілей організації. Тому вона впливає на систему планування як одна із складових її причин. З іншого боку ОСУ повинна враховувати специфічні особливості процесу планування і відповідати забезпеченню виконання планів.

Склад горизонтального та вертикального зв’язку структури створюються так, щоб була можливість реалізувати вищеперелічені принципи (об’єктивність планування, маркетинговий принцип, альтернативність, безперервність планування).

Необхідно звернути особливу увагу на здійснення інформаційних потоків, які відображають розподіл планових завдань та контроль за їх виконанням, і на зворотній зв’язок, який впливає на постачання ресурсів, які забезпечують вирішення планових завдань.

Сучасні структури управління підприємством мають принципіальні недоліки:

а) вони розраховані на виконання "спущених з гори" планів, але не стимулюють розробку власних;

б) акцентовано виробничий аспект і не враховується внутрішній та зовнішній вплив економічних факторів;

в) слабкий зв’язок планових підрозділів із службами маркетингу, научно-технічними, якості і збуту;

г) низкий рівень підготовки кадрів у структурах планування;

д) довгий шлях планових рішень між ствердженням і виконанням.

4. Процесс планування та його технологія зв’язані із виконанням основ­них підфункцій планування.

Перша – прогнозування – розробка припущень відносно майбутнього становища середовища, щодо розвитку проблеми.

Друга – моделювання – формулювання можливих альтернатив розвитку, їх аналіз, оцінка та вибір базового варіанту плану. Моделювання здійснюється за допомогою економіко-математичних моделей, які відображають взаємоєзв’язок впливу різних причин.

Третя – програмування – на основі выщеперелічених підфункцій розробка плану й доведення його до системи функціональних планів.

5. Методи планування:

- науковий, переважною ознакою цього методу є використання досягнень у системі планування при розробці планів;

- експериментальний, базується на аналізі та узагальненні результатів досліджень;

- нормативний, базується на застосуванні вихідних нормативів.

Існують також балансові, системно-аналітичні, економіко-математичні, програмно-цільові, проектно-варіантні та ін. методи.

6. Результати планування – це система планів й планових показників. У системі планів існують техніко-економічні плани (охоплюють процеси виробництва товарів та послуг) і сфера оперативного планування (охоплює тільки процес виробництва).

Горизонти економічного планування залежать від специфіки продукції і знаходяться в інтервалі часу від року (поточне планування) до 5 та більше років (стратегічне планування). У кризових економіках горизонт стратегічного планування не перевищує трьох років.

Бізнес-план – це специфічний вид плану, який являє собою системне, маркетингове, фінансово-економічне, організаційно-технічне обгрунтування доцільності, результативності та способів реалізації комплексного проекту, пов’язанного з ноу-хау або з кризовим становищем підприємства (стагнація).

Рисунок 1.2 – Система планування в організації [2]

Оперативне планування – це конкретизація планових показників та доведення їх до конкретних виконавців (робочих місць), які здійснюються за короткострокові інтервали (місяць, декада, тиждень, доба, зміна, іноді година). Оперативне планування на незначних етапах часу переходить в оперативне управління. Диспетчирування – управління за короткий проміжок часу. Планові показники відображають кількісний склад мети та завдань, створюють можливості оцінки плану та оцінки результативності діяльності.

Тема 2. Система планових нормативів та показників

2.1. Поняття норм та нормативів. Їх класифікація та характеристика.

2.2. Трудові нормативи.

2.3. Матеріальні нормативи.

2.4. Взаємодія нормативів та показників (планових).

1. Норма – це зразок, або визнаний обов’язковим порядок, який встановлює міру чого-небудь. Норматив – це розрахункова величина витрат робочого часу, матеріальних та грошових ресурсів, які застосовуються у нормуванні праці, плануванні виробництва та господарської діяльності підприємства.

В ринкових умовах з точки зору планування, норма - це науково обгрунтована величина витрат тих чи інших еконмічних ресурсів у конкретних виробничо-технічних умовах.

Норматив – це загальна міра споживання та використання різних ресурсів (в т.ч. виробничих). З точки зору економічної теорії нормативи мають практичний зміст і представляють трудові і матеріальні витрати на одиницю продукції, та виражаються в хвилинах на штуку, чоловік на штуку, кг на штуку, т на штуку. Точність та обгрунтованісь планових рішень залежить від якості норм та нормативів. На ринку товарів виграє той виробник, який найбільш економно витрачає ресурси, досягаючи мінімального використання їх на одиницю продукції.

У відповідності з ринковими процесами норми та нормативні матеріали, які застосовуються у плануванні, розподіляються на два основних класи (норми та нормативи), які у свою чергу розподіляються на групи по наступним класифікаційним ознакам:

а) по видам ресурсів норми та нормативи, які регулюють витрати засобів виробництва, предметів праці та робочої сили на виготовлення продукції;

б) по стадіям виробництва нормативи поточних, страхових, технологічних, транспортних та виробничих запасів, і незавершеного виробництва;

в) по виконавчим функціям нормативи бувають планові, еконо­мічні, технічні, організаційні та ін.;

г) по часу дії: перспективні, поточні, умовно-постійні та змінні, разові та сезонні;

д) по сфері розповсюдження нормативи галузеві, внутрішньовиробничі, міжнародні;

е) по методам встановлення нормативи науково-обгрунтовані, розрахунково-економічні, експериментальні, звітньо-статистичні.

Розрахунково-економічні норми розрбляються на основі техніки та технології в даних умовах. Дослідно-експериментальні норми встановлюються на основі досліджень та експериментальних даних, отриманих у реальних умовах виробництва. Аналітично-дослідницькі норми розробляються на основі аналізу та дослідження діючого економічного процесу та послідовного встановлення емпирічних або теоретичних факторів виробництва і його обсягіввиробництва.

По формі вираження нормативи бувають табличні, графичні, аналітичні. Табличні та графичніе використовуються при розрахунку розрахунково-аналітичні норм ручним спосібом. Аналітичні виражаються у виді емпирічних залежностей і застосовуються при встановленні норм за допомогою комп’ютерної техники. Ці норми дають можливість значно зменьшити вихідну нормативну іноформацію і використовуються на підприємстві у якості автоматизованих систем у планових розрахунках;

По мірі деталізування нормативи бувають індивідуальні та групові, дифференційовані та збільшені, специфіційовані та зведені. Індивідуальні, частні та дифференційовані розробляються застосовно до конкретних матеріалів, виробів та процесів (для одиночного та дрібносерійного виробництва). Збільшені, групові та зведені встановлюються на однорідні роботи та групові процеси, і однотипні процеси;

По чисельним значенням: оптимальні, максимальні, припустимі та середні по чисельним значенням;

По цільовому призначенню: видаткові та техничні, оціночні та технико-економічні, оперативно-виробничні та календарно-планові.

Ці 10 ознак, по яким класифікуються норми та нормативи, дають можливость об’єднувати в єдину систему усе різноманіття нормативної документації.

2. До тудових нормативів відносять сукупність регламентованих витрат праці на виконання різних комплексів робіт персналом підприємства: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма чисельності, норма керованості.

Існують нормовані виробничі завдання на бригаду, або на одного робітника, які вимірюються в натуральних, трудових або вартісних показниках.

3. Матеріальні нормативи – це, передусім, норми витрат предметів праці та засобів виробництва. Норма витрат предметів праці – це плануєма величина витрат матеріалів, пального, енергії на виробництво одиниці продукції або виконання визначенного об’єму послуг.

У машинобудівництві нормою витрат є маса обробленної деталі, величина технологічних відходів.

Норма витрат виражається в кг, квт, т на шт., од., т і т.і. Крім натуральних вимірників використовуються вартісні, які визначаються розрахунковим шляхом, перемноженням норм витрати матеріалів на ціну одиниці продукції.

Норматив використання ресурсів визначається значенням коефіцієнту, який характеризує відношення корисно витраченого матеріалу до встановленної норми на одиницю продукції. Це основний плановий показник, який визначає міру використання матеріалу на даному підприємстві і економічна ефективність діючої технології та її організації. Чим ближче коефіцієнт до одиниці, тим економніше виробництво, тим меньш відходів та втрат, тим нижче трудоємкість продукції та її собівартість.

Норматив витрат засобів праці та засобів виробництва визначає потребу підприємства у робочих місцях, виробничих площах та інших основних фондах. Нормативи цих витрат визначаються на річний обсяг виробництва. До них відносяться: режим роботи обладнення, норматив фондовіддачи та рентабельності, коефіцієнт екстенсивності та інтенсивності завантаження обладнення, коефіцієнти обновлення обладнення, норми простою та ремонту і інші показники.

Норматив запасів матеріалів знаходиться у залежності від середньодобової витрати.

Норматив організації виробництва характеризує оптимальне співвідношення між основними елементами трудових, технологічних та виробничих процесів. Це, перед усе, контроль тривалості циклу, величина виробничих заділов та запасів, час налагодження та переналагодження обладнення (поточні простої), показники якості, технологічності та економічності.

4. Між нормами та планами на усіх підприємствах та фірмах в умовах ринку існує міцний механизм взаємодії. У відповідно з вітчизняною теорією планування усі основні показники групуються по наступним напрямкам діяльності підприємства:

- виробництво та освоєння нової продукції;

- праця та соціальний розвиток;

- матеріально-технічне забезпечення;

- інвестиції;

- фінанси;

- реклама;

- кредитування.

При наявності чіткої взаємодії між вихідними, проміжними та кінцевими показниками у діяльності підприємства можно говорити о механизмі економічної взаємодії, який встановлює найбільш високу залежність між нормами та показниками (наприклад: попит - це норма, обсяг виробництва - це план, величина пропонування - це норма, чісельність персоналу - це план, зайнятість робітників - це норма, ефективність праці - це план, результати праці - це норма, особистий доход - це план).

На державних та муніципальних підприємствах використовуються свободні ринкові показники і плани замовлень (держзамовлення), які затверджуються (обов’язкові плани).

Тема 3. Планування виробництва та реалізації продукції

3.1. Товар та продукт фірми.

3.2. Виробнича потужність у системі планування випуску продукції.

3.3. Логічна схема планування випуску продукції.

1. Товар може бути у виді продукції, послуг, інтелектуального продукту.

Продукція – це результат виробництва, який має матеріальне вираження. У залежності від характеру отримання продукція буває основною, попутною та побочною. А в залежності від міри готовності продукція розподіляється на готову, напівфабрикати та незавершене виробництво.

Послуги – це результат виробництва, який не має матеріального вираження або має його частково. Особливістю послуг є те, шо вони не сприймаються дотиком, не підлягають зберіганню, не від’ємні від суб’єкту, який робить послугу, - від цього й залежить якість.

Продукція та послуги бувають виробничого та індивідуального споживання.

2. Для підприємства на ринку стоїть проблема співвідношення можливостей підприємства та ринкового попиту.

Виробнича потужність відображає можливості підприємства у випуску продукції, яка визначається споживачами ринку (попитом), який, в свою чергу, визначає міру використання потужності.

Виробнича потужність – це здатність трудового колективу підприємства, озброєного необхідними засобами виробництва до випуску, протягом визначеного періоду часу, визначеного виду продукції заданої номенклатури та якості.

Випуск продукції має свою верхню та нижню межі.

Пропозиція – це шкала, яка показує різні кількості продукту, які виробник хоче та здатен виробити і запропонувати до продажу на ринку по кожній конкретній ціні протягом визначеного часу. Закон пропонування або крива пропонування на графику показує, що виробники хочуть виробити і запропонувати до продажу більшу кількість свого товару по високій ціні і меньшу по низькій.

ціна

обсяг виробництва

Рисунок 3.1 – Закон попиту та пропозиції [3]

Рівновага між ціною пропозиції та ціною попиту досягається у точці перетину кривої попиту з кривою пропозиції (точка рівноваги). У точці рівноваги при рівноважній ціні співпадають плани виробників та споживачів по виготовленню та купівлі продукції. Крім того рівновага відображає кількість товару, яку необхідно виробити на даний час. Відхилення від точки буде свідчити або про падіння попиту, або про його збільшення.

При визначені обсягів випуску продукції у верхній точці та впровадженнї їх до річного плану виробництва враховується попит, темпи росту, рівень ринкових цін, розміри прибутку, міра ризику, вплив конкурентів, витрати (собівартість продукції), їх можливе зниження в залежності від умов виробництва та виробничі можливості.

Річний обсяг виробництва, як правило, планується по кварталам та місяцам.

Нижня межа виникає при нестачі ресурсів, при необхідності втримання на ринку продукції, яка знаходится на завершальній стадії життєвого циклу при дуже роздрібненої сегментації ринку і т.д.

Нижньою межею плану випуску продукції є обсяг виробництва, який не повністю задовольняє попит, але є достатнім для отримання маси прибутку, яка дозволяє створювати мінімальні розміри фондів розвитку підриємства і забезпечувати податкові виплати державі. Вона встановлюється на основі побудови графіку беззбитковості по точці беззбитковості.

3. Логічна схема планування продукції складається для виконання наступних задач:

а) визначення складу та обсягу випуску конкретних видів продукції, враховуючи ринкові потреби;

б) визначення раціонального завантаження потужностей (коефіцієнт завантаження для обладнання періодичного типу - 0.8, для безперервного типу - 0.95);

в) розрахунок підсумкових показників виробництва.

Для забезпечення цих завдань необхідно виконання слідуючих блоків.

І. Аналіз ринку і формування портфелю замовлень.

1. Збір інформації.

2. Сегментація.

3. Оцінка привабливості сегментів і вточнення позбавлень.

4. Формування портфелю продукції.

5. Визначення верхньої та нижньої меж випуску.

6. Складання плану продаж.

II. Визначення планової виробничої потужності:

1. Обгрунтовування планів питомой продуктівності агрегатів;

2. Обгрунтовування планового фондового часу роботи агрегатів;

3. Розрахунок виробничої потужності.

IІІ. Формування виробничих програм цехів:

1. Визначення раціональних обсягів випуску продукції кінцевими товаровиробляючими цехами;

2. Визначення планових обсягів обслуговуючим цехам.

ІV. Формування виробничої програми підприємства в цілому:

1. Складання балансу підприємства;

2. Розрахунок підсумкових показників випуску.

Згідно вище визначеного складається на основі прогнозу збуту план продаж, який потім ув’язується із планом виробництва або має бути взаємозалежним з ним. План продаж (або реалізації) складається в натуральному і вартісному виразі і має вигляд, формально наведений в підручнику Орлова О. О. [1]

де П – питома середня продуктивність агрегату по всьому сортаменту;

Ф_эф – ефективний фонд часу роботи агрегату.

(3.2)

а_i – частка i-ого виду продукції у загальному обсязі виробництва (середньогармонічна).

Моделі розрахунку продуктивності агрегатів розрізняють в залежності від характеру спливання виробничих процесів у часі: безперервний, напівбезперервний та періодичний.

Для періодичних та напівбезперервних процесів:

де β – коефіцієнт розмірності, рівний кількості одиниць часу, в яких вимірюється Т;

Q – маса одного предмету праці або партії у натуральному обчисленні;

Т – такт процесу.

Для безперервних процесів:

де V- швидкість спливання процесу;

Q – маса або кількість предметів праці, припадаючих на одиницю довжини або площини агрегату.

Вищепереличені моделі визначення годинної продуктивності процесу бажані, але не завжди реальні. І тому для переходу до планової продуктивності запроваджують серію коефіцієнтів, які відображають планові умови виробництва і вид формули конкретизується із врахуванням специфіки:

а) для агрегатів (слябінг, блюмінг) і товстолистових станів:

де К_и – коефіцієнт використаня фактичного часу роботи стану.

де Ф_ч – чистий час;

Ф_ф – фактичний час;

СП – приховані простої.

(3.7)

де К_г – коефіцієнт вихіду гідного;

де К_р – видатковий коефіцієнт;

в) для безперервних станів (автомат стани, ХПТ, пільгерстани):

де q – маса одного погонного метру профілю, кг;

v – швидкість прокатки, м/с;

К_м – коефіцієнт машинного часу;

де t_м – машинний час;

t_п – час пауз;

Т_м – частка машинного часу;

Т – такт прокатки

г) для мартеновських та електросталеплавильних печей:

де М_сад – маса садки;

е) для доменної печі:

де V_п – корисний об’єм печі;

КИПО – коефіцієнт невикористованного поду.

Планування фонду часу роботи:

Ф_н=Ф_к-ПР-Вых-КР-ТР, (3.14)

де Ф_к – календарний час роботи;

Ф_н – номінальний фонд часу роботи.

Номінальний фонд часу роботи – це час перебування обладнання у робочому стані з прийнятим регламентом роботи та зупинок.

Ф_ф=Ф_н-ПП, (3.15)

де Ф_ф – фактичний час протягом, якого здійснюється виробничий процес;

ПП – поточні простої.

Поточні простої - це зупинка обладнання, яка пов’язана з підтримкою його у робочому стані у міжремонтний період і при переході з одного виду продукії на інший. У поточних простоях виділяються планована та непланована частини. До непланованої частини відносяться простої по організаційним і технічним причинам (відсутність металу, енергоносіїв, порушення трудової дисципліни).

Ф_ч=Ф_ф-СП, (3.16)

де Ф_ч – час, протягом якого здійснюється перетворення предметів праці.

Приховані простої відрізняються від поточних по тривалості. Вони не відображаються і не фіксуються у обліку. Під час схованих простоїв обладнання працює на холостому ходу.

Існують наступні види потужностей:

- проектна – розраховується, виходячи із проектних умов;

- технічна – розраховується із врахуванням економічної доцільності використання сучасних досягнень науки й техніки;

- планова – розраховується на умовах плануємого періода із врахуванням планового сортаменту, планових джерел сировини й планових можливостей підприємства.

Якщо у цеху є різнорідні агрегати, потужність рахується окремо по агрегатам, якщо однорідні - сумарно.

Заключним етапом цієї логичної схеми є розрахунок балансу потужностей із врахуванням усіх заходів по нарощуванню потужностей, по вводу нових і виводу застарілих. Він наводиться у виді таблиці, де відображається вхідна потужність, приростна потужність і та, що виводиться (ліквідується). На підставі цього балансу розраховується середньорічна потужність:

де m и n – час дії та бездії потужностей протягом року.

Коефіцієнт використання потужностей:

(3.18)

коефіцієнт інтесивного навантаження

(3.20)

де В_пл – плановий випуск;

М_пл – планова потужність.

Для металургійних агрегатів існують свої коефіцієнти використання потужностей:

а) для доменного переділу – КИПО

де Ф_н – номинальний час рооти печі;

В_i^перед – випуск передільного чавуну.

б) узагальнюючий показник використання конверторів, який характеризує зйом сталі з однієї номінальної ємності конвертору у номінальну добу:

де Е_i – номінальна ємність конвертору, т.

в) узагальнюючий показник використання мартеновскої печі - зйом сталі з одного квадратного метру площини поду:

де S_i – площина поду печі;

Ф_к – календарний час роботи печі.

Виробнича програма - це комплексний план виробництва й продажу продукції, які характерізують річний обсяг, номенклатуру, якість та строки випуску товарів й послуг. У ринкових відносинах основу плану складають укладені договора зі споживачами, які мають портфель замовлень, а також закони попиту та пропонування.

Основа планової роботи і головна мета її на усіх підприємствах – задоволення потреб покупців й отримання максимального прибутку. Дана цільова функція має такий вид:

де В_ij – випуск i-ої продукції на j-ом агрегаті;

Р_i – прибутковість i-ой продукції.

Ця функція має систему обмежень, яка складається із:

а) В_{imin <} В_{i <} В_imax (знаходження у прибутоквої зоні);

б) Ф_iэф ≤ В_ij / П_ji

де Ф_iэф – фонд ефиктовного часу;

В_ij – обсяг продукції i-ого виду на j-ому агрегаті;

П_ji – продуктивність j-ого агрегату при виробництві i-ого виду продукції;

в) Ф_iтр ≥ В_ij / П_ji

де Ф_iтр – фонд необхідного часу роботи обладнання.

В умовах ринкової невизначеності приймаються різні методи складання виробничих програм:

а) Метод рівневого прогнозування, який представляє собою передбачення очикувального обсягу продаж та прибутку по трьом точкам: максимальної, ймовірної, мінімальної. Позитивні якості методу:

- збільшення кіькості можливих планових альтернатів і страхування від риску у разі негативних наслідків;

- предоставлення плановікам-економістам реальних значень показників;

- розроблення попереджень у разі відхилень фактичних та планових показників.

б) Ситуаційне планування – новий метод, розповсюджений на американських та японських ринках, який виконується у наступному порядку:

- збільшення кількості можливих альтернатів;

- складання нормативного плану, який представляє собою ймовірні припущення впливу виробничих факторів на результат, який планується;

- відбір для кожного продукту припущень, які відрізняються від найбільш ймовірної ситуації, і для них складається автономний план. Причому цій ситуаційний план на розробляється у деталях, а вказує, що повмнен робити кожний виконувач у тій чи іншій ситуації і які наслідки його можуть чекати.

- уточнення точки переходу від нормального плану до стиуаційного.

в) лінійно-рівневе програмування;

г) диверсіфікація продуктів та ринків;

д) підвищення конкурентоспроможність продукції і т.д.

В залежності від факторів: форма власності, рівень управління, розміри й структура підприємства, місце виникнення й виконання планової стратегії - може застосовуватися три осовних схеми виробничої програми:

- “знизу - вверх” (децентралізована) - зазначає, що виробничий план складається на нижньому рівні управління у підрозділах й цехах підприємства;

- “зверху - вниз” (централізована) - плани розробляються на рівні корпорації і служать для господарських підрозділів основою оперативного планування;

- у взаємодії (ітерактивна) - тісні взаємодії між вищим керівництвом, планово-еконмічним відділом й оперативними підрозділами та функціональними службами.

Виробничі плани підрозділів складаються ланцюговим методом у порядку, зворотньому ходу технологічних процесів.

Для розробки плану основного цеху вихідним є план продажу продукції підприємства.

Ланцюг металургії (від кінця до початку)

ПРОКАТ – БЛЮМИ, СЛЯБИ – МАРТЕНОВСКІ, ЭЛЕКТРОПЕЧІ – КОНВЕРТОРИ – ДОМЕННІ ПЕЧІ – АГЛОФАБРИКИ – КОКСОХІМ

Розроблення планових завдань допоміжним і обслуговуючим господарствам, відділу маркетінгу, конструкторському, технологічному, виробничому, плановому, фінансовому та іншим відділам підприємства теж основувається на річної виробничої програмі основних цехів.

Обсяги звичайно плануються у натуральних одиницях у разі однономенклатурної продукції, в умовно-натуральних, трудових, вартісних вимірниках у разі виробництва на даному підприємстві різнономенклаурної продукції. Обсяг реалізованої продукції вимірюється у ринкових цінах. Готова продукція виражається як у натуральних, так і в інших вимірниках, валова продукція виражається точно так же.

Реалізована продукція - це готові товари (товарна продукція), запасні частини, напівфабрикати, роботи, послуги, призначені для задоволення потреб (побутових та виробничого призначення).

Готова продукція - це повністю виготовлені вироби і виконані роботи, які відповідають ГОСТам, технічним умовам, робочим кресленням, договорам, вимогам заказчика, показникам якості, які служать основлю формування виробничої програми організацій усіх видів.

При розробці річної виробничої програми наше завдання забезпечити максимальний прибуток, за рахунок цього фінансову стійкість та платоспроможність підприємства. Для цього необхідно включення у план виробництва найбільш конкурентоспроможних й високоприбуткових товарів. Для цього американські корпорації використовують матриці БКР (Бостонські), у яких передбачаються сполучення основних товарів або підрозділів, які мають найвищі темпи росту й частку ризику і які за рахунок цього приносять найбільший ефект. Але ця матриця не є універсальною і в конкретних умовах застосовуються інші варіанти вибору, якщо на підприємстві є багато продукції й господарських підрозділів, які необхідно поліпшувати або звертати виробництво. В умовах багатопродуктового виробництва застосовуються дев′ятисекторні моделі, так звані матриці формування портфелю заказів [4].

де I_н – нормативний показник;

I_т – технічний показник;

I_э – економічний показник;

К_с – конкурентоспроможність.

прибуток

9

К_с

Рисунок 3.2 – Матриця залежності «прибуток - конкурентоспроможність»

Ця матриця в умовах економічної невизначеності, виробничої нестабільності і фінансової нестійкості може бути поширена для нашіх умов до 25 видів товарів по показникам рентабельність, частка ринку.

ефект

випуск

Рисунок 3.3 - Матриця ранжування продукції «ефект – випуск»

Ранги на графіку представлені по критерію максимізації рентабельності того чи іншого виробу і його частки на ринку.

У процесі розроблення виробничої програми цеху або підприємства виникає необхідність прийняття оптимальних планових рішень - це досягнення у заданих умовах максимальних результатів із мінімальними витратами.

Для формування виробничої програми підприємства в цілому першим ділом задається осяг виробництва і-го виду продукції, виходячи із потреб забезпечюючих цехів. Потім визначаються потрібні фонди часу для виробництва даного виду продукції:

Подальше визначається розрахункова, потрібна для виконання виробничої програми, кількість агрегатів:

На завершальному етапі визначається “прийнята” кількість агрегатів, округляючи розрахункову кількість агрегатів у більшу сторону до цілого.

Визначення коефіцієнта завантаження агрегату здійснюєься співвідношенням розрахованої кількості агрегатів до прийнятої:

Формування виробничої програми підприємства складаєтсья із укладання балансу підприємства. Баланс підприємства - це збалансовані із врахуванням ринкових потреб та виробничих можливостей взаємозв’язані завдання цехам та підрозділам підприємства по випуску продукції і напівфабрикатів.

Виробнича програма виражається у формі балансу виробництва. Необхідною вихідною інформацією для складання балансу є нормативні коефіцієнти витрат:

де М_ij – виробнича потужність попереднього цеху по випуску j-ого виду i-ої марки, тис. т.;

Miz – програма даного цеху по випуску продукції j-ого виду i-ої марки, тис. т.;

К_ij/iz – питома норма витрат продукції j-ого виду попереднього цеху або агрегату на продукцію z-ого виду даного цеху або агрегату однієї і тієї ж номенклатури;

O_ij – зміна залишків продукції попереднього цеху в плановому періоді, тис. т

Тема 4. Планування ремонтів

Основним видом ремонту обладнання у металургії є плановий поточний ремонт із застосуванням вузлової та агрегатної заміни. Ремонт проводиться за планом-графіком, який складається на рік по кожному цеху і заводу у цілому.

У загальнозаводській план включається ремонт основних агрегатів (мартеновських пічей, конверторів, прокатних станів, енергетичних агрегатів і т.д.).

У цехові графіки вносяться ремонти обладнання цеху деталізовано по кожному механізму.

Річні та місячні графіки передбачають рівномірне завантаження ремонтних робітників, одночасні зупинки на ремонт зв’язано працюючих механізмів, агрегатів і цехів, рівномірну потребу у матеріалах та вузлах для ремонту по місяцам.

План-графік ремонтів ув’язується із планом основного виробництва. Капітальні ремонти ув’язуються і з фінансовими планами.

Періодичність ремонтів встановлюється у залежності від ремонтного циклу і межремонтних періодів для даного обладнання.

Збільшення тривалості ремонтного циклу досягається на підставі правильного ведення технологічного процесу, рітельного догляду за обладнанням, підвищення зносостійкості деталей за рахунок подовження строків служби деталей обладнання.

Передбачаються наступні види робіт з ремонту і технічного обслуговування устаткування: технічне обслуговування, що текет, середній і капітальний ремонт.

Технічне обслуговування передбачає комплекс робіт і операцій по підтримці працездатності устаткування при його використанні по призначенню. У процесі технічного обслуговування по заздалегідь розробленому графіку виконуються періодично повторювані операції – огляд, промивання, перевірка на точність і ін.

Поточний ремонт здійснюється в процесі експлуатації для гарантованого забезпечення працездатності устаткування від одного до іншого середнього і капітального ремонту. Цей ремонт передбачає заміну і відновлення окремих деталей, усунення дефектів у роботі, відновлення необхідних параметрів точності і регулювання окремих параметрів точності і регулювання окремих вузлів і агрегатів устаткування.

Середній ремонт передбачає проведення ремонтних робіт з чи відновлення заміні зношених деталей, перевірку, регулювання на точність і іспит окремих вузлів устаткування.

Роботи з технічного обслуговування, що тече і середньому ремонту фінансуються по кошторисі витрат на зміст і експлуатацію устаткування, витрати на ці мети включаються в собівартість продукції.

Капітальний ремонт – складний і найбільший по обсязі робіт плановий ремонт, при якому виконується комплекс робіт, при якому виконується комплекс робіт, що забезпечують повне відновлення технічних і економічних характеристик, - надійності, працездатності, точності, потужності і продуктивності устаткування. У більшості випадків при проведенні капітального ремонту виробляється повне розбирання устаткування (якщо потрібно зняття з фундаменту), ремонт базових вузлів і агрегатів, вивірка координат верстата; проводяться організаційно-технічні заходи щодо модернізації устаткування, що покликана усунути (стримати) дію фактора морального зносу.

Витрати по проведенню капітального ремонту і модернізації фінансуються за рахунок засобів амортизаційних відрахувань, призначених на капітальний ремонт основних фондів.

При організації і плануванні ремонту устаткування використовуються наступні нормативи: категорію складності ремонту устаткування; зміст і тривалість ремонтного циклу; тривалість міжремонтних і меж осмотровых періодів; витрати трудових і матеріальних ресурсів на проведення ремонту однієї ремонтної одиниці.

Категорія складності ремонту устаткування встановлюється в залежності від конструктивних особливостей, основних технологічних параметрів, що характеризують складність ремонту. Чим вище точність роботи, складніше і крупніше чи машина агрегат, тим вище показник категорії складності ремонту.

Ремонтний цикл являє собою проміжок часу роботи устаткування між двома капітальними чи ремонтами між введенням в експлуатацію нового обладнання і першим капітальним ремонтом. Тривалість ремонтного циклу залежить від ступеня експлуатації устаткування і терміну служби основних вузлів і деталей.

Число і порядок чергування ремонтів і оглядів між двома капітальними ремонтами обумовлюють структуру ремонтного циклу.

Структура ремонтного циклу встановлює зміст і послідовність виконання робіт з ремонту і технічного обслуговування, яку можна представити в наступному виді:

К – ТЕ – Т1 – ТЕ – Т2 – ТЕ – З – ТЕ – Т3 – ТЕ – Т4 – ТЕ – ДО,

де ДО – капітальний ремонт;

Т1, Т2, Т3, Т4 – поточний ремонт і його порядковий номер у циклі;

ТЕ – технічне обслуговування;

С – середній ремонт.

Підвищення ефективності використання виробничого устаткування багато в чому залежить від чіткості планування й організації роботи служби ремонтного господарства

При організації виробничого процесу на сучасних машинобудівних і ливарних підприємствах (у цехах) використовують різні види енергоресурсів – електроенергію, стиснене повітря, газ, воду й ін.

Задачі і зміст роботи енергетичного господарства підприємства (ливарного чи виробництва цехи) зводяться до того, щоб забезпечити безперебійне в оптимально необхідних розмірах насичення цехів і ділянок усіма видами енергії, а також підтримувати в постійній працездатності енергетичне устаткування, розробляти і здійснювати контроль за експлуатацією енергетичних установок, організувати роботу з раціоналізації вибору й ощадливого використання енергоресурсів.

Велика розмаїтість енергетичних ресурсів на підприємстві викликає наявність складної системи обліку і планування окремих видів енергії. Виробництво і споживання продукції енергетичного господарство обумовлене неможливістю її нагромадження і збереження, а тому передбачає чітке балансування виробничих потужностей енергогосподарства з обсягом найбільшого споживання енергоресурсів усіма цехами і службами підприємства.

Побудова енергетичних балансів здійснюється на основі техніко-економічних норм витрати енергії на виробництво одиниці продукції і нормативів дійсного часу робота енергетичного устаткування. Енергобаланс включає видаткову частину (потреби підприємства в енергоресурсах) і прибуткову частину (джерела покриття потреби).

Додаткову інформацію розглянути у підручнику Медвєдєва І. О. [5]

Тема 5. Планування праці

5.1. Планування потреби підприємства в персоналі.

5.2. Планування фонду оплати праці персоналу.

5.3. Планування продуктивності праці.

1. Основними завданнями планування персоналу є:

- забепечення виробництва, виходячи із вибраної стратегії, необхідною і достатньою кількістю робітників;

- обгрунтування планових розмірів коштів на оплату праці;

- оцінка і аналіз ефективності використання трудових ресурсів (продуктивності праці).

У плані по праці і кадрам враховується кількість промислово-виробничього персоналу (ПВП) за категоріями (робітники, спеціалісти, службовці, керівники). Робітники розподіляються за категоріями:

- основні;

- допоміжні;

- зайняті на ремонтах та обслуговуванні;

- ті, що мало оплачуваються.

Кількість персоналу за категоріями основні робітники розраховується:

1) По обсягу робіт і нормам виробітку:

де В_зм – змінний обсяг робіт;

Н_вир – змінна норма виробітку;

К_н – плануємий коефіцієнт виконання норм.

Цій метод використовується при виконанні однорідних робіт. Якщо проводяться різнорідні роботи використовується наступна формула:

де Н_виро – норма виробітку за основним видом продукції;

К_i – перевідний коефіцієнт, встановлений за співвідношенням норм виробітку на різні види продукції.

2) По нормі часу:

Для однорідних робіт

де Н_вр – норма часу виконання робіт;

t_зм– тривалість зміни для робітника за КЗпПу;

К_н – коефіцієнт виконання норми часу.

При різнорідних роботах норма часу береться середня

3) По нормативній завантаженості робочого часу встановлюєтсья завантаженість робітника протягом зміни шляхом спостереження (фото або хронометраж).

Якщо фактична завантаженість більш нормативної необхідно поширити зону обслуговування або сумісності функції.

(5.5)

де N – кількість встановленого обладнення;

Н_обс – норма обслуговування однієї людини чи на бригаду.

Норма обслуговування визначається:

(5.6)

t_з – час зайнятості робітника протягом циклу процесу.

5) Метод зіставленного аналізу або аналоговий метод: коли зіставляють штати однотипних агрегатів, аналізуючи організаційно-технічні умови виробництва, і на цій основі визначають кількість, необхідну для даного процесу та обладнання.

Розрахункові методи застосовуються при встановленні штату робітників на роботах, які ормуються, тобто там, де можно встановити індивідуальні норми праці, і є пряма залежність обсягу робіт робітників та величини норми.

Наприклад, на супідрядних з основними агрегатами ділянках основних цехів, таких як ділянка підготовки сумішей, ділянка зачищення металів, завантажно-розвантажні роботи допоміжних цехів.

Метод нормативного завантаження робочого часу приймаєтсья при встановленні штату працюючих на основних металургійних агрегатах, де присутній бригадний характер обслуговування та коливання обсягів робіт протягом зміни, а також там, де відсутня чітка залежність зміни обсягу виробництва від кількості працюючих.

Метод зіставленного аналізу використовується при встановлені штату робітників основних та допоміжних цехів, які вводяться у виробництво заново.

Розрахунок спискового штату на підставі змінного наведен у таблиці 5.1 [6]:

Таблиця 5.1 – Розрахунок спискового штату

Вид штату	Позначення	Формалізація
1) змінний	чзм	Одним із вище-перелічених методів
2) добовий	чдоб	чдоб = чзм ´ n
3) добовий з підміною на вихідні	чдобвих	чдобвих = чдоб + чпідмвих при безперервному графіку роботи, де чпідмвих – кількість зміни, яка знаходиться на вихідних
4) резерв на відпустку	ЧВ (чергова відпустка)	ЧВ = чдоб ´ Крв; Крв = ЧВ/Фнр Крв – коеф. резерв­них відпускних Фнр – номінальний фонд часу робітника Фнр = Фк – В – Пр
5) резерв на невихіди по поважним причинам	РНП	РНП = чдоб ´ КРНП КРНП = РНП/Фнр Фнр = Фк – В – Пр
6) кількість списочна (списочний штат)	чспис	чспис = чдоб + ЧВ + РНП чспис = чдоб ´ Фнр / Фрфакт Фнр / Фрфакт – коефіцієнт списоч­ності

Виходячи з розрахованого штату у вищевказаної таблиці, планують заходи по вивільненню робітників у плановому періоді по факторам.

Аналітичні вирази для визначення відносного вивільнення працюючих по організаційно-технічним заходам розглядаються у таблиці 5.2

Таблиця 5.2 – Визначення відносного вивільнення працюючих

2. Тарифний коефіцієнт вводиться виходячи із збільшення кожної наступної тарифної ставки по діапазону тарифної сітки. Відповідно, 1,70 грн/год по 1 разряду помноженому на 1,3, на 1,69, на 1,91, на 2,16,на 2,44, на 2,76, на 3,12, на 3,53, на 3,99, на 4,51, на 5,10, на 5,76, на 6,51, на 7,36, на 8,17 на 9,07, на 10,07.

У ринкових умовах змінюється підхід до відображення ФОП. Раніше планова величина ФОП визначалась в залежності від чисельності колективу, а фактична сума від нарахованого заробітку. Зараз ФОП формується в залежності від отриманої виручки (від результата виробничо-господарської діяльності) за двома напрямками:

1 – за нормативним принципом;

2 – за залишковим принципом.

Нормативний підхід відображається наступною формулою:

ФЗП = f (П_кр ´ Н_ФЗП), (5.7)

де П_кр – показник діяльності; Н_ФЗП – норматив ФЗП

ФЗП = ФЗП_баз (1+(DП_кр Н_ФЗП/100)), (5.8)

де П_кр – показник, який відображає кінцевий результат діяльності; Н_ФЗП – норма ФЗП на одиницю прирост