Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ XVII. Скотарі‑мільйонери





 

 

 

Ніч, на щастя, видалася спокійною. 6 січня, о сьомій ранку, мандрівники вирушили далі округом Муррей. Вони прямували на схід, залишаючи степом сліди. Двічі їм траплялися сліди, прокладені скватерами. Ті прямували на північ, і всі сліди певне переплуталися б, та підкови Гленарванового коня залишали на піску чіткий відбиток трилисника.

Місцями рівнину борознили звивисті, висхлі від посухи річки, порослі буксом. Через тридцять п’ять миль, надвечір, вирішено було зробити привал біля підніжжя гірського кряжу. Вже споночіло, коли під розлогими деревами напнули намет.

Паганель мав стояти на варті першим. З карабіном за плечима він проходжав, аби його не зморив сон. Паганель поринув у свої роздуми, розглядаючи зірне небо, коли раптом до нього долинув якийсь звук. Учений прислухався і, на превеликий подив, учув звуки рояля.

– Рояль у пустелі! – буркнув Паганель. – Це щось неймовірне.

І справді, це було вельми дивно, тож Паганель подумав, що то якийсь австралійський птах наслідує рояль.

Однак цієї миті забринів чистий свіжий голос: до піаніста долучився співець. Паганель слухав, не дозволяючи себе переконати. Проте за мить він мусив визнати, що піднесена мелодія, яка так його вразила, – це арія «II mio tesoro tanto» з «Дон‑Жуана».

– Хай йому грець! А ці птахи – найкращі музиканти в світі, якщо так майстерно виконують арію з опери Моцарта! Але ж цього не може бути! – вигукнув Паганель і з насолодою прослухав до кінця чудову мелодію.

Коли настала Вільсонова черга вартувати, Паганель усе ще сидів, занурений у думки. Але вчений промовчав про свою дивну пригоду, твердо вирішивши вранці розповісти про це Гленарванові.

А на ранок мандрівники прокинулися од собачого гавкоту. Гленарван миттю підхопився. На заліску бавились двійко чудових пойнтерів, ідеальний взірець англійської породи мисливських собак. Пси помітили людей, що наближались до них, і ще дужче загавкали.

– Десь поблизу є поселення, – мовив Гленарван, – і там живуть мисливці.

Паганель уже приготувався було розповісти про свою нічну пригоду, як раптом показалися двоє вершників на баских конях‑гунтерах. Обидва ошатно вбраних джентльмени зупинились, коли побачили подорожніх. Гленарван пішов назустріч молодикам і перший відрекомендувався.

– Сер, чи не забажають ваші дами, ваші супутники й ви зробити нам честь і відпочити в нашій господі? – запитав із поштивим уклоном старший з‑поміж мисливців.

– З ким маю за честь говорити? – спитав Гленарван.

– Мішель і Сенді Патерсони, власники скотарства Готтем. Ви перебуваєте на нашій станції. Звідси до господи десь із чверть милі.

– Дякуємо вам, панове, за люб’язність, але я не хотів би зловживати вашою гостинністю, – почав Гленарван.

– Сер, – не дав докінчити йому Мішель Патерсон, – погодившись, ви зробите нам, бідним вигнанцям, величезну приємність, і ми будемо вельми вдячні й щасливі прийняти вас у себе в цій пустелі.

Гленарван уклонився на знак згоди.

– Сер, – звернувся Паганель до Мішеля Патерсона, – часом це не ви співали вчора арію божественного Моцарта?

– Так, пане, я співав під акомпанемент свого брата Сенді.

– О, тоді прийміть щирі вітання від мене, палкого шанувальника музики! – і Паганель простяг руку молодому джентльменові.

Скотарське господарство Патерсонів було таке ж бездоганне, як і англійські парки. На величезних луках паслися тисячі биків і мільйони овець, яких стерегли армія пастухів і ще більше собак.

Милувала око акацієва алея, а далі гордовито здіймалася гора Готтем, заввишки аж сім з половиною тисяч футів. Поряд з екзотичними місцевими рослинами, яких тут було безліч, росли дерева, завезені з Європи. Груші, яблуні, смокви, помаранчі й навіть дуби мандрівники вітали радісними вигуками.

Тимчасом Гленарван слухав розповідь братів. То була історія метикуватих і енергійних молодих англійців, які вважали, що багатство не звільняє від праці. Мішель і Сенді Патерсони народилися в сім’ї лондонського банкіра. Коли вони подорослішали, батько сказав синам: «Ось вам мільйони. Вирушайте до будь‑якої далекої колонії, засновуйте там велике підприємство, навчайтесь життю у праці». Брати виконали батькову волю, обрали в Австралії колонію Вікторія й саме тут вирішили зібрати врожай із батькових грошей, про що не пошкодували. Не минуло й трьох років, як їхнє господарство принесло чималі прибутки.

Молоді власники були скотарями й водночас хліборобами. Вони керували своїм величезним господарством вправно і завзято. На десяти тисячах акрів старанно обробленої землі збирали багаті врожаї тубільних і завезених сюди культур, а на соковитих травах випасали незліченну кількість худоби.

Будинок підприємців перевершив усі сподівання мандрівників. Чарівна будівля з дерева й цегли за формою була подібна на швейцарські будиночки‑шале. На доріжках і в гущині дерев височіли бронзові канделябри з ліхтарями. Увечері парк освітлювався білим світлом газу від газометра, захованого в альтанці з акацій.

Поблизу ніде не було видно службових приміщень, ані повітки, ані стайні – нічого, що нагадувало б про сільську місцевість. Усі ці будівлі зведено за чверть милі далі. Там утворилося справжнє селище – понад двадцять хатин і будиночків. Електричні дроти з’єднували його з будинком господарів.

Усередині будинку гості побачили справжню розкіш. У вітальні, просторій кімнаті, стояв рояль зі старовинними й новітніми партитурами, мольберти з незакінченими полотнами, цоколі з мармуровими статуями, на стінах висіло кілька картин фламандських майстрів. Ноги тонули в пухнастих, наче м’яка трава, килимах, зі стелі звисала старовинна люстра. Повсюди – коштовні порцелянові вироби, вишукані дрібнички. Ця вітальня, здавалось, була частиною якогось шляхетного палацу в Англії чи Франції.

Сенді Патерсон дав розпорядження зготувати сніданок, і невдовзі гості смакували вишукані страви й дорогі вина за розкішним столом.

Коли брати Патерсони дізнались про мету експедиції, то лише зміцнили сподівання дітей капітана Гранта.

– Найімовірніше, капітан Грант потрапив у полон, – сказав Мішель, – бо на узбережжі його не бачили. Знайдений документ свідчить, що капітан достеменно знав, де перебуває, і, мабуть, уже дійшов до якоїсь англійської колонії. Та, певно, потрапив у полон до дикунів.

– Саме так сталося з його боцманом Айртоном, – сказав Джон Манглс.

– А ви нічого не чули про загибель «Британії»? – запитала в братів Гелена.

– Ніколи, пані, – відповів Мішель.

– А як, на вашу думку, австралійці могли поводитися з полоненим капітаном Грантом?

– Австралійці не жорстокі, – відповів Мішель Патерсон. – Багатьом європейцям доводилось довго жити серед дикунів, і вони ніколи не нарікали на грубе поводження.

– Нещодавно «Австралійська газета» повідомляла, – сказав Мішель Патерсон, – що такий собі Моріл повернувся на батьківщину після шістнадцятилітнього полону. Його доля схожа на долю капітана Гранта – він так само одразу після загибелі судна «Перуанка» 1846 року опинився в полоні у тубільців. Вам не варто втрачати надії.

Гленарван люб’язно погодився погостювати день у маєтку, тож загін провів чудові дванадцять годин. Господарі запропонували гостям програму денних розваг, на яку ті охоче пристали.

Опівдні сім чистокровних коней нетерпляче били копитами об землю перед ґанком. Дамам призначалася коляска, запряжена четвериком. Попереду рушили мисливці; вершники, озброєні чудовими рушницями для полювання, скакали по боках.

За чотири години кавалькада об’їздила геть усі алеї й дороги парку, який завбільшки з невеличку німецьку державу. Малий Роберт, який полював поруч із Мак‑Наббсом, такого утинав, що всі аж роти роззявляли від здивування. Відважний хлопчина мчав попереду всіх і стріляв перший.

Забили кількох місцевих тварин, яких навіть Паганель знав лише за назвою. Поміж них трапилися вомбат і бандикут.

Роберт уполював схожу на лисичку істоту з чорним у білі плями хутром і пару двоутробок.

Та найбільш захопливим виявилося полювання на кенгуру, яких надибали собаки. Малюки миттю пострибали в материні сумки, і вся зграя кинулась навтьоки. На чолі кенгуру стрибав старий ватажок‑самець, справжнісінький велетень‑кенгуру.

Чотири або й п’ять миль тривала погоня. Собаки боялись наблизитися то табунця тварин, побоюючись дужих лап кенгуру. Та ось стомлені стрибуни зупинились, приготувавшись захищатися. Один пойнтер з розгону наштовхнувся на ватажка, але миттю неборака злетів у повітря й упав із розпоротим черевом. Мисливці пустили в хід рушниці.

Роберт, щоб напевне поцілити, дуже близько підійшов до кенгуру. Тварина кинулася на хлопчика, і той упав. Мері Грант скрикнула від жаху. Жоден мисливець не наважився вистрілити, боячись влучити в хлопчика. Та раптом Джон Манглс вихопив мисливського ножа і кинувся на кенгуру, ризикуючи власним життям. Удар – і кенгуру впав, уражений у самісіньке серце, а Роберт підвівся, ніби нічого й не сталося.

– Дякую, містере Джоне, щиро вам дякую, – сказала Мері Грант, простягаючи руку молодому капітанові.

– Я відповідаю за нього, – мовив той, потискуючи тремтливу долоню дівчини.

Таким був фінал полювання. О шостій годині на мисливців уже чекав розкішний обід, за яким вони куштували бульйон із хвоста кенгуру, зготований за тубільними рецептами.

Після морозива і шербету гості перейшли до вітальні. Вечір присвятили музиці. Леді Гелена, прекрасна піаністка, запропонувала акомпанувати молодим господарям, і ті майстерно виконали уривки з найновіших музичних творів Гуно, Віктора Массе, Фелісьєна Давида й навіть Ріхарда Вагнера.

Об одинадцятій годині подали чай, сервірувавши його з властивою англійцям вишуканістю, та Паганель зажадав поласувати австралійським чаєм, і йому принесли чорнильного кольору рідину. Тубільці півфунта чаю варять у літрі води протягом чотирьох годин. Паганель кривився, а однак нахвалював напій.

Завершився цей чудовий вечір лише опівночі.

А з настанням ранку гості попрощались із братами, подякували за теплий прийом і взяли з господарів маєтку обіцянку відвідати замок Малькольм у Європі.

Лише о дев’ятій годині ранку фургон проминув землі Патерсонів і заглибився у відлюдну область провінції Вікторія.

 

 

Date: 2015-09-26; view: 344; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию