Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ II. Острови Трістан‑да‑Кунья





 

 

 

Якби «Дункан» ішов уздовж екватора, то 196°, що відділяють Австралію від Америки, тобто мис Бернуллі від мису Коррієнтес, відповідали б відстані, рівній 11 760 милям. Та вздовж тридцять сьомої паралелі ці 196° становлять 9 480 миль. Від американського берега до Трістан‑да‑Кунья 2 100 миль – відстань, яку Джон Манглс розраховував пройти за десять днів за умови, що східні вітри не стануть на заваді. Молодому капітанові пощастило: до вечора бриз ослаб, а потім змінив напрям. Море вгамувалося, і «Дункан» знову зміг виявити свої високі морехідні якості.

Кожен займався своїми справами. Здавалося, пасажири й не полишали судна на місяць.

Замість хвиль Тихого океану плескалися хвилі океану Атлантичного – ті самі хвилі, лише трохи відмінні у відтінках. Стихії, що чинили потужний опір нашим мандрівникам, здавалося, тепер об’єднали зусилля, аби їм сприяти.

Океан був спокійний. Дув попутний вітер, тож «Дункан» ішов під вітрилами й невтомною парою.

Цей перехід минув швидко і без пригод. Усі нетерпляче чекали на появу австралійського берега. Наші мандрівники говорили про капітана Гранта так, ніби яхта йшла по нього у точно вказаний порт. Навіть приготували каюту для нього і койки для двох його товаришів. Мері Грант власноруч облаштовувала батькову каюту. Містер Олбінет поступився каютою, а сам перебрався до місіс Олбінет. Каюта, призначена для капітана Гранта, розташовувалася поряд із уславленою каютою № 6, замовленою Жаком Паганелем на пароплаві «Шотландія». Учений‑географ замкнувся в ній і майже не потикав носа на палубу. Від світання до смерку він пітнів над науковою працею з помпезною назвою «Надзвичайні враження географа в аргентинській пампі». Подеколи до пасажирів яхти долинали схвильовані декламування найбільш значущих місць у праці. І не раз захоплений учений зраджував музі історії Кліо, звертаючись до музи аттічних поем Калліопи. Паганель визнавав, що цнотливі Аполлонові дочки охоче покидають його заради вершини Парнасу або Гелікону.[56]



Леді Гелена висловила йому своє захоплення, а майор привітав ученого з цими міфологічними гостями.

– Остерігайтеся, любий Паганелю, своєї неуважності, – кепкував майор. – Якщо часом вам заманеться опанувати австралійську мову, не здумайте її вивчати за китайською граматикою.

Словом, усе було гаразд. Лорд і леді Гленарван з цікавістю спостерігали за Джоном Манглсом і Мері Грант. І оскільки молодих людей не було за що гудити, то вони вдавали, що нічого не помічають.

– Цікаво, що сказав би капітан Грант? – запитав якось Гленарван у дружини.

– Він сказав би, що Джон цілком гідний Мері, любий Едуарде, і мав би рацію, – відповіла Гелена.

На шостий день подорожі, а саме 16 листопада, подули сильні західні вітри. Вони є вельми сприятливими для суден, що огинають південний берег Африки. З напнутими вітрилами «Дункан» під фоком, контр‑бізанню, марселем, брамселем, ліселями[57], верхніми вітрилами і стакселями помчав уперед, тримаючись лівим галсом, так швидко, що гвинт ледве встигав торкатися хвиль. Складалося враження, що «Дункан» мчить за призом на перегонах Темзинського Королівського яхт‑клубу.

Наступного дня наші мандрівники помітили, що поверхня океану встелена величезними водоростями, наче гігантський, порослий травами ставок. Здавалося, то було Саргасове море, вкрите уламками дерев і рослин, які хвилі океану доправляють із сусідніх материків. Складалося враження, що «Дункан» ковзав по величезній рівнині, яку Паганель порівняв із пампою. Рух яхти дещо сповільнився.

А за добу раптом пролунав вигук вахтового матроса.

– Земля! – крикнув він.

– З якого боку? – запитав Том Остін, що саме вахтував.

– З навітряного! – відповів матрос.

При цій хвилюючій звістці палуба яхти притьмом наповнилася людьми. З люка вигулькнула підзорна труба, а за нею – сам Жак Паганель.

Учений направив трубу в указаному напрямку, але не побачив там нічого, що б скидалося на землю.

– Погляньте на хмари, – порадив йому Джон Манглс.

– І справді, – вигукнув Паганель, – вимальовується щось подібне на кручі.

– Це і є Трістан‑да‑Кунья, – оголосив Джон Манглс.

– У такому разі, покладаючись на свою пам’ять, маю оповістити, – провадив учений, – що ми перебуваємо за 80 миль від острова, адже вершина Трістан, заввишки 7 000 футів, здіймається над горизонтом саме на цій відстані.

– Цілком правильно, – підтвердив капітан Манглс.

За декілька годин на горизонті чітко окреслилася група високих скелястих островів. Конічна вершина виступала на небесній блакиті темним силуетом, осяяна променями сонця на сході.

Незабаром перед мандрівниками постав і головний острів, що становив вершину трикутника.

Трістан‑да‑Кунья лежить під 37°8’ південної широти і 10°44’ західної довготи за Гринвічем. За 18 миль від нього на північний захід простягається острів Неприступний, а за 10 миль на південний схід – острів Найтінгейл, що замикає цей маленький покинутий в Атлантичному океані архіпелаг. У полудень яхта оминула дві характерні місцеві пам’ятки, які є дороговказами для моряків: скелю на острові Неприступний, що скидається на судно зі зламаним вітрилом, та два острівці північніше острова Найтінгейл, що нагадують руїни невеликої фортеці. О третій годині по полудні «Дункан» увійшов до бухти Фалмут острова Трістан‑да‑Кунья, захищеної від західних вітрів горою Гельп. Там на якорі дрімали кілька китоловних суден.



Відкриті гавані вельми небезпечні для суден при північному і північно‑західному вітрах, тож Джон Манглс заходився шукати надійне місце для стоянки «Дункана». Саме в цій бухті в 1829 році затонув англійський бриг «Джулія» з командою і вантажем. «Дункан» кинув якір за півмилі від берега.

Команда і пасажирки притьмом сіли у спущену велику шлюпку і незабаром висадилися на берег, покритий дрібним чорним піском, – залишками вивітреного перепаленого вапняку.

Столицею архіпелагу Трістан‑да‑Кунья є невелике селище, розташоване в глибині бухти поблизу широкого гомінливого струмка. У селищі налічується з півсотні дуже охайних будиночків, розташованих за останнім словом англійського містобудування, себто з геометричною точністю. За мініатюрним містечком на півтори тисячі гектарів розстилається рівнина, облямована високим насипом застиглої лави. Над рівниною здіймається конічна гора заввишки 7 000 футів.

Гленарвана прийняв губернатор англійської колонії. На жаль, губернатор не чув про Гаррі Гранта і «Британію». Острови Трістан‑да‑Кунья лежать осторонь курсу суден, тому сюди рідко хто навідується. З 1821 року, коли англійське судно «Блендон‑Голл» розбилося об скелі острова Неприступний, тут зазнали аварій лише два судна: «Прілюге» у 1845 році і трищогловий американський корабель «Філадельфія» у 1857 році. Цими трьома катастрофами обмежувалася сумна місцева статистика корабельних катастроф.

Гленарван і не сподівався почути інше від губернатора, адже запитав лише для остаточного заспокоєння сумління. З тих самих міркувань він наказав обігнути острів на шлюпках. Утім, то було нескладно, адже на цьому острові не помістився б ані Лондон, ані Париж, навіть якби його розміри були втричі більші. Окружність острова не перевищувала сімнадцяти миль.

Тимчасом пасажири «Дункана» оглядали селище й околиці. Населення Трістан‑да‑Кунья становить з півтори сотні людей – самі англійці й американці, одружені з негритянками і капськими готтентотками.[58]

Наші мандрівники були вельми щасливі нарешті відчути твердий ґрунт під ногами, тож пройшли аж до єдиної на острові окультуреної долини, решту ж простору вкривала застигла лава. Пустельний і неродючий острів населяють лише сотні тисяч величезних альбатросів і вайлуватих пінгвінів.

Оглянувши скелі вулканічного походження, мандрівники знову спустилися в долину, де жебоніли швидкі струмки, живлені талими снігами з гірських вершин. Пейзаж пожвавили зелені кущі, на яких пурхали зграйки пташок.

На зеленому соковитому вигоні стояло самотою двадцятифутове дерево родини ріжкових. Гігантське туссе, рослина з деревоподібним стеблом, ацена з колючим насінням, могутні ломарії з волокнистими в’юнкими стеблами, багаторічні чагарникові рослини, дурманні ануерії, бальзамний мох, дика селера, папороті – нечисленна, проте розкішна флора острова. Відчувалося, що на цьому благословенному острові панує вічна весна. Паганель палко переконував, що це і є уславлений острів Оґігія, оспіваний Фенелоном[59], і запропонував леді Гленарван у ролі чарівної німфи Каліпсо відшукати грот. Для себе ж відвів лише скромну роль служки німфи.

Так за приємними розмовами мандрівники повернулися на яхту аж уночі.

В околицях селища паслися череди биків і баранів; жито, маїс, городина були основним багатством населення; ними засіяли навіть столичні вулиці.

Незабаром до яхти підпливли і шлюпки, які встигли за декілька годин об’їхати острів по колу – слідів «Британії» не виявили. Ця подорож мала один результат: острови Трістан‑да‑Кунья виключили з пошуків.

«Дункан» міг одразу продовжувати свій шлях, одначе того вечора він не знявся з якоря – Гленарван дозволив своїй команді пополювати на тюленів, якими кишіла бухта Фалмут. Колись тут вільно пускали фонтани води велетні кити, але їх майже винищили.

Тюленів же було вдосталь. Екіпаж яхти вирішив полювати всю ніч і весь наступний день, аби поповнити запас жирів. Тому відплиття «Дункана» було призначене на 20 листопада. Під час вечері Паганель розповів своїм друзям дещо цікаве про острови Трістан‑да‑Кунья. Вони дізналися, що архіпелаг було відкрито в 1506 році португальцем Трістаном‑да‑Кунья (супутником д’Альбукерка) і впродовж сотні років залишався недослідженим. Ці острови цілком обґрунтовано називалися «притулком бур» і мали не ліпшу репутацію за Бермудські острови. Тому жодне судно не кидало якоря тут добровільно, якщо тільки його не приневолювали до цього бурі Атлантичного океану.

У 1697 році три голландські судна Ост‑Індської компанії пристали до островів Трістан‑да‑Кунья і визначили координати цих островів, 1700 року астроном Галлей вніс до цих обчислень свої поправки. У період з 1712 до 1767 року з архіпелагом Трістан‑да‑Кунья ознайомилися декілька французьких мореплавців. Особливу увагу йому приділив Лаперуз, який побував тут у рамках своєї знаменитої подорожі 1785 року. У січні 1811 року американець Джонатан Ламберт висадився тут із двома товаришами і колонізував територію. Англійський губернатор мису Доброї Надії, дізнавшись про колонізацію острова, запропонував їм протекторат Англії. Джонатан погодився і підняв над своїм дахом британський прапор. Здавалося, Джонатан мав би безтурботно царювати над своїми «народами» – старим італійцем і португальським мулатом, але якогось дня він потонув або йому «допомогли» втопитися, що достеменно невідомо. Настав 1816 рік. Наполеона заслали на острів св. Єлени. Для пильнішої охорони Англія розмістила два гарнізони – один на Трістан‑да‑Кунья, другий на острові Вознесіння. Гарнізон Трістана‑да‑Куньї складався з роти артилеристів з мису Доброї Надії і загону готтентотів. Гарнізон залишався тут до смерті Наполеона, тобто до 1821 року, коли й був переведений на мис Доброї Надії.

– Тут залишився лише один європеєць, – додав Паганель, – капрал, шотландець…

– О! Шотландець! – повторив патріот майор.

– Звали його Вільям Ґласс, – провадив географ, – він оселився на острові зі своєю дружиною і двома готтентотами. Незабаром до шотландця приєдналися двоє англійців: матрос і рибалка з Темзи, бувалий драгун аргентинської армії. А 1821 року зазнало катастрофи судно «Блендон‑Холлі», з якого вдалося врятуватися одному подружжю. Так до острів’ян приєдналися ще двоє. Отож населення острова у 1821 році налічувало шість чоловіків і дві жінки. У 1829 році там було вже семеро чоловіків, шестеро жінок і чотирнадцятеро дітей. У 1835 році цифра зросла до сорока, а зараз вона потроїлася.

– Так народжуються нації, – сказав Гленарван.

– Скажу на додачу, – вів далі Паганель, – острів Трістан‑да‑Кунья, подібно до острова Хуан‑Фернандес, мені здається цілком гідним називатися островом Робінзонів. І справді, на Хуан‑Фернандес було покинуто напризволяще двох моряків, така ж доля спіткала й учених на Трістан‑да‑Кунья. 1793 року один із моїх співвітчизників, природодослідник Обер Дю‑Пті‑Туар, так захопився збиранням гербарію, що заблукав і зміг дістатися свого судна, лише коли капітан давав наказ знятися з якоря. 1824 року один із ваших співвітчизників, любий Гленарване, здібний маляр Огюст Ерл, залишився там аж на вісім місяців з провини капітана судна. Той забув про Ерла і відплив без нього до мису Доброї Надії.

– Якийсь неуважний капітан, – відгукнувся майор. – Поза сумнівом, Паганелю, це був один із ваших родичів…

– Ні, майоре, проте він цілком гідний цього звання, – відповів географ і цим поклав край розмові.

Команда «Дункана» пополювала на славу: забили п’ятдесят великих тюленів. Наступний день присвятили витопленню тюленячої ворвані та обробці шкур цих цінних тварин. Ясна річ, пасажири і наступного дня подорожували островом. Гленарван і майор прихопили рушниці, аби пополювати на місцеву дичину.

Мандрівники спустилися аж до підніжжя гори, де вся земля усіяна безформними уламками скель, шлаком, шматками чорної пористої лави й іншими вулканічними виверженнями. Важко було помилитися в походженні цього величезного конуса, тож англійський капітан Кармайкел мав цілковиту рацію стверджуючи, що це згаслий вулкан.

Мисливці здибали декілька кабанів, і майор уклав на місці одного з них. Гленарван підстрелив кілька чорних куріпок, із яких судновий кухар приготував чудове рагу. На гірському узвишші пустували граційні кізочки. Були на острові й здичавілі кішки – горді, зухвалі й сильні тварини, що становлять загрозу навіть для собак.

О восьмій вечора всі повернулися на яхту, а вночі «Дункан» назавжди залишив острів Трістан‑да‑Кунья.

 

 






Date: 2015-09-26; view: 118; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию