До інформації комерційних банків

Доступ суб'єктів держави до інформації комерційних банків регулюється відповідними законодавчими та нормативними актами.

Згідно зі ст. 25 («Права Служби безпеки України») Зако­ну України «Про Службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладе­них на них обов'язків надається право: одержувати на пись­мовий запит керівника, відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших ві­домств, підприємств, установ, організацій, військових час­тин, громадян та їх об'єднань дані та відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користу­ватись з цією метою службовою документацією і звітністю.

Крім того, відповідно до ст. 8 («Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність») Закону Ук­раїни «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативним підрозділам СБУ і міліції для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право:

— брати участь у перевірці фінансово-господарської
діяльності підприємств, установ, організацій та окре­
мих осіб;

— витребувати, збирати і вивчати документи та дані,
що характеризують діяльність підприємств, установ,
організацій, а також спосіб життя окремих осіб, пі­
дозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, дже­
рело та розміри їх доходів;

— знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати
інші технічні засоби отримання інформації.

Одержання інформації арбітражними судами регулюєть­ся Арбітражним процесуальним кодексом України, в одному з положень якого зазначається, що у разі якщо подані сторо­нами докази є недостатніми, арбітражний суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирі­шення спору. Арбітражний суд має право знайомитись з до­казами безпосередньо в місці їх знаходження. Крім того, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору арбітр в необхідних випадках витребо-

Те

ма

Тема 10

вує документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, або знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Стаття 10 («Права органів державної статистики») Зако­ну України «Про державну статистику» передбачає, що орга­ни державної статистики мають право одержувати у вста­новленому порядку безплатно від всіх, на кого розповсю­джується цей Закон, включаючи фінансові, банківські, митні та інші відомства і служби, та використовувати державну статистичну звітність й інші необхідні для проведення дер­жавних статистичних спостережень дані, а також пояснен­ня, що доповнюють звітність; отримувати від банківських закладів у десятиденний строк інформацію про відкриття ра­хунків суб'єктами підприємницької, некомерційної діяльності і громадськими організаціями; вивчати стан первинного облі­ку і статистичної звітності, перевіряти достовірність ста­тистичних даних на об'єктах, які входять в сферу дій цього закону.

Відповідно до ст. 13 («Право доступу до інформації») За­кону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» державні уповноважені Антимонопольного комітету України мають право безперешкодного доступу до інформації будь-яких підприємств з питань дотримання антимонопольного законодавства.

Підприємці зобов'язані на вимогу державних уповнова­жених Антимонопольного комітету України подавати доку­менти, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, необ­хідну для здійснення Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями завдань, передбачених цим законом.

В той же час відомості, які одержані Антимонопольним
комітетом України і його територіальними управліннями і
становлять комерційну таємницю, не підлягають розголо­
шенню.,

Взаємовідносини з органами прокуратури регулюються ст. 20 («Повноваження прокурора») Закону України «Про прокуратуру».

При здійсненні загального нагляду прокурор має право:

1) безперешкодно входити у державні чи громадські установи, підприємства, міністерства, відомства за посві-

дченням, що підтверджує його особу, та мати доступ до до­кументів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інст­
рукції, накази та інші акти і документи, одержувати інфор­
мацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників, інших посадових осіб держав­
них органів проведення перевірок, ревізій діяльності підконт­
рольних і підпорядкованих підприємств, установ, організа­
цій, виділення спеціалістів для проведення перевірок, відом­
чих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них
усних чи письмових пояснень щодо порушень закону.

Права органів державної податкової служби на отриман­ня інформації в комерційних банках регулюються ст. 11 («Права органів державної податкової служби») Закону Ук­раїни «Про державну податкову службу в Україні». Держав­ній податковій адміністрації України, державним податковим інспекціям в областях, районах і містах надається право:

1) здійснювати у будь-яких суб'єктів підприємництва,
розташованих на території республіки, перевірки грошових
документів, бухгалтерських книг, звітів, планів, кошторисів,
декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і
сплатою податків та інших обов'язкових платежів до бюд­
жету, одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають у ході перевірок;

2) одержувати необхідні для цілей оподаткування відо­
мості, довідки, документи і копії з них про діяльність під­
приємств, установ, організацій і громадян, що перевіряють­
ся, від інших підприємств, установ, організацій (включаючи
банки та інші фінансово-кредитні установи) і громадян;

3) при здійсненні своїх повноважень обстежувати (з до­
держанням відповідних правил) будь-які виробничі, склад­
ські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ,
організацій і громадян, що використовуються для одержання
доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування
незалежно від місця їх знаходження.

Разом з тим закон зобов'язує службових осіб податкової інспекції зберігати відомості, що становлять комерційну таємницю, яка стала їм відома у ході службової діяльності.

У ст. 13 («Обов'язки і відповідальність посадових осіб державної податкової служби») зазначено: «Посадові особи

14-3111

Тема 10

Тема 10

органів державної податкової служби зобов'язані дотримува­тися комерційної та службової таємниці».

Права аудиторів регулюються ст. 22 («Права аудиторів і аудиторських фірм») Закону України «Про аудиторську ді­яльність».

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підс­
таві чинного законодавства, існуючих норм і стандартів,
умов договорів із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які стосуються пред­
мету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.

Треті особи, які мають у своєму розпорядженні докумен­ти стосовно предмету перевірки, зобов'язані надати їх на ви­могу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога по­винна бути офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній
формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вима­
гати від керівництва суб'єкта підприємницької діяльності
проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт,
визначення якості продукції, щодо яких здійснюється пере­
вірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.

Отримання інформації органами внутрішніх справ регу­люється ст. 11 («Права міліції») Закону України «Про мілі­цію». Міліції для виконання покладених на неї обов'язків на­дається право:

— входити безперешкодно у будь-який час на територію
і в приміщення підприємств, установ і організацій та
оглядати їх з метою припинення злочинів, пересліду­
вання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при сти­
хійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

— одержувати безперешкодно і безплатно від під­
приємств, установ та організацій незалежно від форіуі
власності на письмовий запит відомості (у тому числі
й ті, що становлять комерційну таємницю), необхідні
у справах про злочини, що знаходяться у прова­
дженні міліції.

Згідно із Законом України «Про організаційно-правові ос­нови боротьби з організованою злочинністю» у Міністерстві внутрішніх справ та Службі безпеки України створено спе­ціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. У ст. 12 («Права спеціальних підрозділів по боротьбі з орга­нізованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та їх співробітників») зазначається, що при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочин­ністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надаються повноваження:

— на письмову вимогу керівників відповідних спеціаль­
них підрозділів по боротьбі з організованою злочин­
ністю одержувати від банків (незалежно від форм
власності) інформацію і документи про операції, ра­
хунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні уго­
ди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформа­
ція повинні бути подані негайно, а якщо це неможли­
во — не пізніше десяти діб;

— у разі одержання фактичних даних про організовану
злочинну діяльність для їх перевірки витребувати та
одержувати від підприємств, установ (незалежно від
форм власності) інформацію і документи.

Відповідно до ст. 66 Кримінально-процесуального кодек­су України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі ви­магати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, уста­нов і організацій.

Правоохоронні органи можуть керуватись крім законо­давчих актів також деякими актами, що регламентують їх діяльність та взаємовідносини з банком. Так, згідно зі ст. 5 Положення про Державну службу по боротьбі з економіч­ною злочинністю, яка була створена постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510, працівники цієї служби при наявності даних про порушення законодав­ства, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність, мають право:

Тема Ю

Тема 10

1) вилучати необхідні документи про кредитні і фінансові
операції у встановленому законодавством порядку;

2) отримувати безплатно від підприємств, установ, орга­
нізацій і громадян інформацію, за винятком випадків, коли
законом встановлено спеціальний порядок її отримання;

3) отримувати у встановленому порядку від Національно­
го банку України і його установ, комерційних банків та ін­
ших кредитних установ необхідні відомості, копії докумен­
тів, довідки про банківські операції та про залишки коштів
на рахунках об'єктів, що перевіряються.

Такі широкі права зазначена служба здобуває при отри­манні даних про порушення законодавства незалежно від то­го, порушено кримінальну справу чи ні. Але треба мати на увазі, що за будь-яких умов надані права реалізуються у встановленому законодавством порядку або коли законом встановлено спеціальний порядок одержання інформації.

Строк вивчення запиту відповідних суб'єктів держави щодо можливості його виконання передбачається ст. 33 За­кону України «Про інформацію». Цей строк не повинен пере­вищувати десяти календарних днів, протягом яких банк пи­сьмово доводить до зацікавленої особи, що її запит буде ви­конано або що це зробити неможливо з тих чи інших при­чин. Виконання запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Як зазначалось вище, відпо­відно до деяких законів встановлюється особливий термін надання інформації, який і є основою для виконання запиту (зокрема Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

Повноваження деяких інших суб'єктів держави регу­люються відповідними законами України, зокрема такими:

1) «Про державну контрольно-ревізійну службу в Украї­
ні». Органам цієї служби надається право одержувати від
Національного банку України та його установ, комерційних
банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії
документів, довідки про банківські операції та залишки кош­
тів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються;

2) «Про адвокатуру». Адвокату надано право збирати ві­
домості про факти, які можуть бути використані як докази в
цивільних, господарських, кримінальних справах і справах
про адміністративні правопорушення, зокрема:

— запитувати і отримувати документи або їх копії від
підприємств, установ, організацій;

— ознайомлюватися в установах і організаціях з необ­
хідними для виконання доручення документами і
матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охоро­
няється законом;

3) «Про нотаріат». Нотаріус має право витребувати від
установ відомості і документи, необхідні для здійснення но­
таріальних дій;

4) «Про зайнятість населення». У ст. ІЗ² цього закону за­
значено, що Державна служба зайнятості має право одержу­
вати від підприємств, установ, організацій (незалежно від
форм власності) статистичні дані про наявність вакантних
місць, характер і умови роботи на них, прийнятих і звільне­
них працівників та інформацію про зміни, що передбачають­
ся в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть
призвести до звільнення працівників.

Таким чином, при виконанні вимог усіх законодавчих і підзаконних актів щодо надання інформації банку, його таєм­ниці стають досить прозорими. В той же час, спираючись на законодавчу базу, банк може вимагати від посадових осіб вищезазначених суб'єктів держави забезпечувати захист банківської і комерційної таємниці, яка стала їм відома у зв'язку зі службовою діяльністю, від розголошення, а у ви­падку її втрати через таких суб'єктів порушувати клопотан­ня про покарання винних та відшкодування збитків у вста­новленому законом порядку.

§ 4. Банківська таємниця в зарубіжних країнах

Слід зазначити, що практично у всіх країнах відомості щодо рахунків та операцій по ним становлять банківську таємни­цю. Це означає, що такі відомості можна отримати, як пра­вило, лише у випадку порушення кримінальної справи сто­совно тієї чи іншої особи. Розгляд цивільної справи в бага­тьох країнах не передбачає обов'язку банку повідомляти су­ду будь-які відомості, за виключенням тих випадків, коли банк сам є стороною по справі. Така практика існує, наприк­лад, у Франції, Німеччині. Однак це обмеження не розпов-

Тема

Тема 10

сюджується на рішення судів по цивільним та господарським справам. Якщо у відповідності з рішенням суду проводяться процедури санації або оздоровлення, або якщо застосовуєть­ся інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов'язані видати відповідні відомості. Це правило діє у Франції для проведення процедури оздоровлення у від­повідності з Законом від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у випадку накладення арешту на майно боржника у відповід­ності з Законом від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Розголошення банківської таємниці переслідується у кримінальному поряд­ку в багатьох іноземних державах. Загроза застосування кримінальної відповідальності забезпечує повагу до вимог за­кону про збереження банківської таємниці значно ефектив­ніше, ніж проста цивільно-правова відповідальність.

У відповідності до ст. 378 Кримінального кодексу Франції лікарі, хірурги, інші медичні працівники, у тому числі фарма­цевти, акушерки, а також інші особи, що володіють різнома­нітною конфіденційною інформацією, яка їм була довірена в силу виконання ними постійно або тимчасово своїх профе­сійних або функціональних обов'язків, і які розголосили ці відомості при відсутності ситуації, коли закон або обставини зобов'язували їх до цього, караються позбавленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 15000 франків. До інших осіб, які є спеціальними суб'єктами злочину, передбаченого ст. 378 Кримінального кодексу Франції, поряд зі співробітниками установ соціального забез­печення, присяжними засідателями, представниками влади та їх помічниками (головним чином, поліцейськими), співро­бітниками податкової адміністрації, поштовими службовця­ми, нотаріусами, адвокатами, священиками, судова практика відносить також банкірів.

В Німеччині обов'язок банку повідомити відповідні відо­мості співвідноситься з процесом примусового виконання рі­шень та процесом про неплатоспроможність і супровод­жується обов'язком зробити заяву про третіх осіб (боржни­ків). Серед інших органів, які можуть в Німеччині вимагати у банку передачі відомостей щодо рахунків, слід назвати ще податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того, у випадку незаконного запи­ту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодуван­ня заподіяної збитками шкоди.

Дещо інакше ця проблема вирішується у країнах преце-дентного права. Наприклад, в Англії право суду вимагати від банку надання копій рахунку клієнта грунтується на справі Тоигпіег проти №т.іопа1 ргоуісіаі Ьапк (1924 р.). При цьому суд може не тільки сам вимагати ці відомості, але й зобов'я­зати банк дати цю інформацію іншим представникам держа­ви, наприклад податковим інспекторам.

В США ці відносини регулюються Законом про банків­ську таємницю 1970 р. та Законом про право на фінансову таємницю 1978 р., а також рядом пізніших законів стосовно наркотиків, відмивання грошей тощо. Ці закони, як правило, включені в так званий Кодекс законів США Шпііесі Зіаіе Сосіе АппоШесі), який є не кодексом в повному розумінні, а систематизованим збірником. Ці норми зобов'язують банки належним чином вести облік документів по рахункам клієн­тів та повідомляти про угоди на суму, яка перевищує 10 ти­сяч доларів. Але судова практика досить суттєво коригує це правило, співвідносячи всі запити з правом на захист інфор­мації, у відповідності з яким клієнту повинно бути повідом­лено про будь-який запит, який надійшов на його адресу, і він має право звернутися в суд з вимогою відмінити запит, якщо вважає його незаконним. Для забезпечення інтересів клієнта передбачається і відповідальність за незаконний за­пит, хоча американські юристи пишуть, що на сьогодні вона зведена до мінімуму.

В США, Японії, інших країнах захист комерційної та бан­ківської таємниці забезпечується системою промислової таємниці. При цьому основна роль у забезпеченні її збережен­ня належить самим фірмам, банкам, а не державним органам. В Японії немає ні законів, ні будь-яких нормативних ак­тів, що передбачають відповідальність за розголошення ко­мерційної таємниці. Там ця проблема вирішується департа­ментом кадрів, який є в кожній японській фірмі та банку. Він здійснює контроль за точним виконанням режиму таємності, який базується на Кодексі поведінки службовців. Згідно з положеннями Кодексу, службовцям фірми, банку заборо­няється:

— передавати стороннім особам відомості, що містять комерційну таємницю;

Тема

— укладати угоди, які можуть підірвати довіру до ком­
панії, банку з боку клієнтів;

— влаштовуватись без дозволу керівництва на роботу за
сумісництвом;

— навмисно наносити економічні збитки;

— давати і отримувати хабарі.

Є група країн, де охорона банківської інформації розгля­дається як одна з наиважливих задач банківського правового регулювання і отримати будь-які відомості практично не­можливо. Це перш за все Швейцарія, князівство Ліхтенш­тейн, Австрія, Люксембург. У цих країнах правовими актами передбачається видача банківської інформації тільки у ви­падках скоєння злочину, а необгрунтована передача такої ін­формації тягне за собою суворе кримінальне покарання бан­ківських службовців — до двадцяти років позбавлення волі.

Відсутність кримінальної відповідальності за розголошен­ня банківської таємниці, на нашу думку, є серйозним недолі­ком українського законодавства.

Словник термінів, які використовуються в банківській практиці*

Аваль — вексельне поручительство, за яким особа, яка його здійснює, бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконання зобов'язань перед будь-ким із зобов'язаних за вексе­лем осіб: акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Авальний кредит^ — застосовується комерційними банками як гарантійна послуга. Його метою є покриття зобов'язань клієнта, якщо останній не може виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій або доручень: гарантії платежу, постачання, надання позики, доручення щодо кредиту, податкові, митні, судові.

Аванс — грошова сума, яка видається в рахунок наступних пла­тежів за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Авансування — економічний процес, при якому грошові кош­ти, використані на виробництво, повертаються до свого вихідного пункту із приростом у вигляді додаткового продукту.

Аверс — лицьовий бік монети або медалі.

Авізо — офіційне повідомлення про виконання розрахункової операції, яке направляється одним контрагентом іншому. За допо­могою авізо банки повідомляють своїх клієнтів про дебетові й кре­дитові записи, про залишки коштів на рахунках, про виплату пере­казів, виставлення чека, відкриття акредитива.

Авуари — 1) активи (грошові засоби, чеки, векселі, перекази, акредитиви), за рахунок яких проводяться платежі та гасяться зо­бов'язання їхніх власників; 2) ліквідна частина активів банку, в то­му числі в іноземній валюті, цінних паперах і золоті, яка збері­гається в іноземних банках. Сукупність цих засобів, які належать будь-якій державі, називають іноземними авуарами. Вони поді­ляються на вільні (які використовуються без обмежень), блоковані (які перебувають у розпорядженні держави чи банків) і з певним режимом користування.

Агент — представник організації чи установи, який виконує Ділові доручення.

Словник підготовлений з використанням матеріалів публікації Т.О. Раєв-ської «Словник банківських термінів».

Додатки

Додатки

Додаток 1

Додаток 1 до Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті Заява на відкриття рахунків

Додаток 2

Додаток 5 до Інструкції

про відкриття банками рахунків

у національній та іноземній валюті

Заява

на відкриття рахунків фізичної особи в грошовій одиниці України

Просимо відкрити________________________________________.

(поточний (основний, додатковий), бюджетний та ін. рахунки)
рахунок на підставі Інструкції Національного банку України про
відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, що
має для нас обов'язкову силу, із змістом цієї Інструкції ознайомле­
ні. В інших установах банків рахунків__________ не маємо, маємо

(вказати номери рахунків та в яких установах банків відкриті)

Найменування установи банку

Прізвище, ім'я та по батькові

Прошу відкрити

(поточний, депозитний та інші)

(підпис, прізвище, ініціали)

200_ р.

(підпис, прізвище, ініціали) (підпис, прізвище, ініціали)

200_р.

Відмітки банку рахунок Документи на оформлення

(поточний, бюджетний та ін. рахунки)

Дозволяю

Керівник (підпис)

Дата відкриття рахунку
«_»_____ 200_р.

Відмітки банку

Відкрити_______ рахунок Документи на оформлення

(поточний, депозитний відкриття рахунку та здійснення

та ін. рахунки) операцій за рахунком перевірив

Дозволяю

Керівник (підпис)
Дата відкриття рахунку
«_»____________ 200_р.

Головний бухгалтер

(підпис)

Головний бухгалтер

(підпис)

266

Додаток З

Додаток 3 до Інструкції

про відкриття банками

рахунків у національній

та іноземній валюті

Поточний рахунок в іноземній валюті громадянина України

Відкрити поточний рахунок
№________________________

в_________________________

{найменування валюти)

(підписи службових осіб банку)
«___»>_________ 200_р.

Заява

ВІД

паспорт, серія__ №___

(інший документ, що засвідчує особу)

Ідентифікаційний номер ДРФО______________________________

Прошу відкрити поточний рахунок у_________________________

(найменування валюти) на моє ім'я.

Письмові розпорядження будуть підписуватись мною або упов­новаженою мною особою за довіреністю.

У разі зміни повноважень особи на право розпоряджатися рахунком зобов'язуюсь негайно повідомити про це в письмовій формі.

Правила банку щодо ведення поточних рахунків мені відомі, вважаю їх для себе обов'язковими. Все листування щодо цього ра­хунку прошу надсилати за адресою.

Про зміну адреси повідомлятиму банк письмово.
«__»______ 200_р.

(підпис власника рахунку)

Додатки 267

Додаток 4

Додаток 4 до Інструкції

про відкриття банками рахунків

у національній та іноземній валюті

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи — іноземця (резидента чи нерезидента), особи без громадянства та громадяни­на України — нерезидента.

Відкрити поточний рахунок
№______

(назва установи уповноваженого банку)

(найменування валюти)

(підписи службових осіб банку)
«__»___________ 200_р.

Заява

від.

(прізвище, ім'я, по батькові)

., громадянство

(інший документ, що засвідчує особу)

Ідентифікаційний номер ДРФО (для іноземців-резидентів та осіб

без громадянства — резидентів)

Прошу відкрити поточний рахунок у

на моє ім'я.

Письмові розпорядження будуть підписуватись мною або упов­новаженою мною особою за довіреністю.

У разі зміни повноважень особи на право розпоряджатися рахунком зобов'язуюсь негайно повідомити про це в письмовій

формі.

Правила банку щодо ведення поточних рахунків мені відомі, вважаю їх для себе обов'язковими. Все листування щодо цього ра­хунку прошу надсилати за адресою

Про зміну адреси повідомлятиму банк письмово.
«__»_______ 200__ р.

(підпис власника рахунку)

Додатки

Додаток 5

ДОГОВІР

на здійснення розрахунково-касового обслуговування

(місце складання)

(назва установи банку)

в особі___________________________________________

(посада керівника, прізвище, ім'я, по батькові)
(далі — Банк), що діє на підставі______________________

(назва установчого документа)

з однієї сторони, та_______________________________

(повна назва юридичної

або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи)
(далі — Клієнт) в особі____________________________

(посада керівника, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі

(назва установчого документа або документа, що засвідчує особу) з другої сторони, уклали цей договір.