Химерний, дивачний,рос.сумасбродный

ш а ти ікони

окл а д (калька!)

шк о да (хто)

зловм и сник (калька!)

Широчіти

Простягатися

Шкалубина

тр і щина (калька!)

шнур предметів

Низка, плетениця

Шпаркий

(рух) стрімк и й; (мороз) пробир у щий; (розум)

швидк и й; (звук) різк и й; (кінь) баский, гар я чий;

(запах) що б'є в ніс

Шпарко

з в о гником (калька!)

Шпарувати

коноп а тити (калька!)

Шпичакуватий

гострокінц е вий (калька!)

Шуря-буря

Смерч

Щаблястий

Східчастий, ступінчастий

Ще й справді

Чого доброго, так і дивись

Щем

щемл и вий біль (калька!)

Щоб Ви знали!

хай б у де Вам від о мо! (калька!)

Щоб тут що

що б то не бул о

Щокрок

на к о жному кр о ці (калька!)

Язик/: не повертається язик

Не стає совісти

Як не є

як-не-як (калька!)

Як не є, а

В усякому разі

як соб і зн а єш /зн а єте/

Як вважаєш /вважаєте/ за потрібне

Як у воду дивився

рос. б у дто по на и тию: (сказ а в, як у в о ду див и вся

= сказ а л, б у дто по на и тию)

Якби на мене

Якби я був на Вашому /твому/ місці

Яріти

Виблискувати,рос.сверкать

ХLVII. ТРОХИ ДИСКУСІЇ

Мовознавчі дискусії у пресі України виявили наявність протилежних поглядів на ряд мовних проблем. Затим що висловлені у дискусіях погляди не завжди належно обґрунтовано, варто проаналізувати їх глибше.

І

Про правила відродження. У листі, надрукованому в "Літературній Україні" /ч. 16-17, 1992 р./, читач С. Тихомиров пише: "Ніхто в Україні уже давно не говорить катедра, комедіянт, патріярх, приросток".

Виходячи з такої логіки, можна сказати: "Ніхто в Україні століттями не користувався княжим тризубом, навіщо нам тризуб?"

Але погляньмо, чи справді ніхто з українців не вимовляє наведених у цитаті слів згідно з традиційною вимовою. У офіційній мові, розробленій для українців Кагановичем і Постишевим, справді не вимовляє. Але всі пастирі й віряни Української Автокефальної Православної та Української Католицької Церков послуговуються мовою, де існують і катедра і патріярх. Крім того, традиційною українською мовою послуговується українська діяспора у вільному світі. Отже, заява С. Тихомирова більше відповідає бажаному, ніж дійсному.

На ділі, в Україні існують дві тенденції мовлення: українська традиційна і українська офіційна, накинута згори. Сьогодні ці тенденції очікують уніфікації.

Отут і придалися б правила відродження, якби такі існували. Яку тенденцію мовлення схвалили б ці правила: українську традиційну чи накинуту терором? Яке мовлення українці мають визнати своїм: збережене від погрому патріотами на вигнанні і в катакомбах, чи прищеплене злочинним антинароднім режимом?

Я гадаю, що відродження передбачає повернення до вихідної межі, з якої почався занепад, у даному разі, — лінгвоцид.

Наведу приклад із сучасного життя. Що змусило ленінградців назвати Ленінград Санкт-Петербургом? Очевидно, що правила відродження таки існують, і коли не на письмі, то в людській свідомості.