Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід 6 page

У таких умовах російська дипломатія бачила перед собою зав-
дання щонайменше закінчити цей діалог до початку практичного
розширення ЄС, а, як максимум, перевести його на трьохсторонній
формат офіційних консультацій ЄС — Росія — країни ЦСЄ, що в
стратегічній перспективі могло б привести до формування «загаль- і
ноєвропейського економічного простору», одним із елементів яко-1
го могла б стати Зона вільної торгівлі ЄС — Росія. Останній сце-
нарій був найменш реальний, враховуючи рішення Копенгагенсь- І

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

кого саміту грудня 2003 р. та визначенням остаточних дат прийому
кандидатів ЦСЄ до ЄС. Як визнавала частина російських
дослідників, така ситуація «починає нагадувати 1997 р. та розши-
рення НАТО, коли після істерії, що затяглася, в результаті
трьохмісячних консультацій ми змогли «виторгувати» лише Осно-
воположний акт»¹.

Слід зазначити, що як у разі з розширенням НАТО, так і у зв'язку
з розширенням ЄС, негативну роль зіграв фактор часу та досить
тривала відсутність конструктивного підходу з боку Росії до аналізу
цього процесу та пошуку шляхів зменшення його негативних
наслідків. На відміну від радикально негативної оцінки факту роз-
ширення НАТО, російська дипломатія, починаючи з 1992 р. по
1999р. неодноразово публічно позитивно висловлювалася щодо
можливого вступу країн ЦСЄ до ЄС. Однак така позиція вищого
політичного керівництва Росії пояснювалася не лише реальними
оцінками наслідків розширення ЄС на Схід, а й прагненням проти-
ставити Європейський Союз НАТО, що фактично лише гальмувало
роботу економічних та зовнішньополітичних відомств із завчасно-
го відстоювання інтересів Росії в цьому напрямі.

У цьому разі мова йшла в першу чергу про інтереси економічного
характеру. Справа в тому, що до розширення майже 40 % російської
зовнішньої торгівлі орієнтувалися на ЄС, а після розширення цей
показник мав зрости майже до 50 %. Враховуючи те, що це значно
більше, ніж торгівля з СІЛА та Японією, а також те, що близько 35 %
російського ВВП залежить від зовнішньої торгівлі, значення ринку
ЄС для російської економіки важко переоцінити². Протягом 90-х
років, навіть не зважаючи на серпневу кризу 1998 p., загальний
рівень спільної торгівлі між Росією та ЄС значно зростав. Обсяги то-
варообігу зросли від 14,4 млрд евро в 1992 р. до 82,1 млрд евро в
2001 р. (російський експорт — 54,4 млрд евро та імпорт — 27,7 млрд
евро). При цьому характерною рисою цих торгівельно-економічних

¹ Мальгин А. Политика ЕС в отношении европейских стран СНГ / Европейский
Союз и европейские страны СНГ / Под ред. М. М. Наринского; Центр
постсоветских исследований МГИМО (У) МИД России. — 2002. — С. 64.

- Медведков М. Россия и всемирная торговая организация: диалог с ЕС //
Современная Европа. —2001. — № 3. — С. 93.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

відносин є їх виразна асиметрія, яка має як кількісний, так і якісний
характер. Досить звернути увагу на те, що Росія займає лише 3,3 %
імпорту та 1,9 % експорту ЄС, посідаючи лише шосте місце в його
зовнішній торгівлі після США, Швейцарії, Японії, Китаю та Нор-
вегії¹.

Що ж до якісних показників, то вони визначаються сировинною
структурою російського експорту та споживчою структурою імпорту.
Так, одну третину російського експорту складає мінеральна сировина,
іншу третину — метали та деревина. В свою чергу, імпорт з ЄС на одну
третину складається з продуктів харчування та товарів масового вжит-
ку, а машино-технічний обмін складається у співвідношенні ЗО: 1 на
користь ЄС. Однак, не зважаючи на сировинний характер російського
експорту та низьку загальну питому вагу Росії в зовнішній торгівлі ЄС,
вона посідає першочергове місце в постачанні до країн ЄС таких стра-
тегічно важливих енергетичних товарів, як газ та нафта — 42 % та 17 %
від загального імпорту відповідно. При цьому, якщо постачання
російської нафти може бути досить легко компенсоване за рахунок
інших джерел, то забезпечення газом з Росії, яке складає 17 % загаль-
них потреб ЄС, сьогодні майже немає альтернативи².

Як свідчать показники 90-х років постачання енергоносіїв з Росії
в Західну Європу значно зросло і, згідно з деякими аналітичними
прогнозами, з прискоренням темпів економічного розвитку Євро-
пи частка російського газу в цих постачаннях буде послідовно зрос-
тати. Це особливо виразно проявлятиметься в регіоні Північної
Європи, а також у регіонах Центральної та Східної Європи, еко- і
номіка яких традиційно орієнтувалася на російські енергоносії.
Сьогодні Росія постачає ґаздо шести країн — членів ЄС, забезпечу-
ючи тим самим значну частину їх потреб в енергоносіях: Фінлян-
дії — 100 %; Австрії — 86 %; Греції — 84 %; Німеччині — 60 %;
Італії — понад третину; Франції — майже третину³. За деякими про-

¹ World Economic Situation and Prospects of Development. The Bureau Of Economic
Analysis. Bulletin № 19, December 1999.

² Мальгин А. Политика ЕС в отношении европейских стран СНГ / Европейский
Союз и европейские страны СНГ / Под ред. М. М. Наринского; Центр
постсоветских исследований МГИМО (У) МИД России. — 2002. — С. 60.

³ «Газовий трикутник» ЄС—Україна—Росія (аналітична доповідь Центру Разум-
кова) // Національна безпека і оборона. — 2002. — №3 (27). — С. 7.

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

гнозам у наступні 20—30 років відбудеться підвищення зовнішньої
енергозалежності ЄС до 70 %. При цьому залежність від
зовнішнього постачання нафти може зрости до 80 %, газу до 70 %,
а вугілля до 100 %. Розширення ЄС лише посилило цю тенденцію.
Імпорт газу до колишніх країн-кандидатів може зрости з 60 % до
90 % від потреб, а нафти — з 90 % до 94 %. Росія практично
повністю забезпечує імпорт газу п'яти краї'н Центральної та
Східної Європи (Болгарії, Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщи-
ни); імпорт Чехії — майже на 88 %; Словенії — майже на 52 %'. Що
стосується вугілля, то ці країни, в результаті реструктуризації
вугільної галузі, можуть перетворитися з нетто-експортерів
вугілля на його імпортерів.

Сучасна залежність ЄС у нафті при досить обмежених можливо-
стях географічної диверсифікації її джерел становить 76 %. Як
зазначається в підготовленій та офіційно представленій 29 листопа-
да 2000 р. експертами Європейської Комісії доповіді «Зелена книга.
Щодо Європейської стратегії безпеки енергозабезпечення», лише
Саудівська Аравія, Ірак та Росія мають значні перспективи фізич-
ного зростання щодо видобутку та постачання нафти². Зростаючі
потреби в нафті ЄС прагне частково компенсувати за рахунок ре-
структуризації енергоспоживання постачанням природного газу.
Сучасна зовнішня залежність ЄС від природного газу складає
близько 40 % від потреб, а його доведені запаси не перевищують 2 %
світових. Згадане вище зростання до 70 % ЄС прагне компенсувати
наявністю відносно великої кількості постачальників газу, таких як
Росія, Норвегія, Північна Африка (Алжир та Лівія). Також досить
великі запаси природного газу були відкриті в регіонах (Західний
Сибір у Росії; Каспійський регіон, включаючи Іран; Близький Схід
та Нігерія), де витрати на його видобуток та транспортування є еко-
номічно вигідними. Однак, як зазначають експерти, значне наро-
щування поставок з Норвегії та Алжиру є досить проблематичним.
Запаси газу у Північному морі є обмеженими і складають близько
3,78трлн м³ (Нідерланди — 1,77 трлн м³; Велика Британія —

«Газовий трикутник» ЄС—Україна—Росія (аналітична доповідь Центру Разум-
кова) // Національна безпека і оборона. — 2002. — №3 (27). — С. 7.
Commission Opinion COM (2000)769 final.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

0,76 трлн м³; Норвегія — 1,25 трлн м³)¹. Алжир, не зважаючи на свої
великі поклади газу, має значні фінансові обмеження щодо його
транспортування в Європу, викликані необхідністю прокладання
підводних газопроводів, вартість яких приблизно вдвічі вища.
У цілому ж висновки експертів ЄС на цей момент свідчать про не-
можливість вирішення завдання географічної диверсифікації по-
стачання нафти та газу. Як і раніше, основними постачальниками
нафти до ЄС є Близький Схід, а газу — Росія. Значна кількість дер-
жав ЄС и тим більше країн-кандидатів повністю залежать лише від
одного трубопроводу країни-постачальника.

Ураховуючи надто велику односторонню залежність у поста-
чанні енергоносіїв, а також її ще більше зростання після вступу
країн ЦСЄ, ЄС проголосив у другій половині 90-х років курс на ди-
версифікацію імпорту енергоносіїв. Мова йде про пошук нових
джерел постачання з Прикаспійських країн, Ірану, Іраку та Катару.
І хоча витрати на транспортування в цьому разі збільшують вартість
енергоносіїв майже вдвічі, питання безпеки та стабільності поста-
чання для ЄС відіграють вирішальну роль. Перші кроки в цьому на-
прямі були зроблені в 1997 р. у зв'язку з прийняттям Радою ЄС двох
директив по газу та електроенергії, де були зафіксовані принципи,
які, з точки зору російських експертів, не відповідають нормативам
СОТ — це диверсифікація джерел постачання та незалежність по-
стачання². Характерно, що ці документи були затверджені саме
тоді, коли в ЄС було остаточно прийнято рішення (затверджена
стратегія) щодо розширення на Схід. Згідно з цими документами
Комісія ЄС отримала право відповідно до внутрішнього законодав-
ства обмежувати ввіз енергетичних товарів з одного джерела в тому
разі, якщо він досягає досить високого рівня та загрожує безпеці
енергетичного ринку ЄС. Якщо ЄС вдасться провести через СОТ
цю частину свого внутрішнього законодавства, то, як вважають
російські експерти, енергетичний експорт Росії, який сьогодні

¹ «Газовий трикутник» ЄС—Україна—Росія (аналітична доповідь Центру

Разумкова) // Національна безпека і оборона. — 2002. — № 3 (27). — С. 6.
⁷ Медведков М. Россия и всемирная торговая организация: диалог с ЕС //

Современная Европа. —2001. — № 3. — С. 90.

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

складає 45 % загального російського експорту до ЄС, може зазнати
значних обмежень¹.

Така політика ЄС, не зважаючи на обмежені результати, призве-
ла до відносного обмеження споживання російського газу. За ос-
танні шість років з таких країн, як Фінляндія, Німеччина, Італія та
Франція, які максимально залежать від постачання газу з Росії, ли-
ше Фінляндія не змогла диверсифікувати свій імпорт і купує газ ли-
ше у «Газпрому». Інші ж країни, не зважаючи на фізичне зростання
об'ємів постачання, прагнуть зменшувати залежність від росій-
ського газу. І хоча ці показники незначні, вони свідчать про зроста-
ючу тенденцію. Так, Німеччина, залежність якої від газу з Росії
складала 46,2 % за період 1995—2000 pp., зменшила її на 2 %. Італія
за цей самий період скоротила частку російського газу на 3,5 %,
довівши її до 36,6 %. Найбільшу частку ринку російські експортери
газу втратили у Франції — 7 %, контролюючи сьогодні 30,9 % від за-
гального постачання газу в цю країну. Зниження частки Росії у
Франції та Італії відбулося в основному за рахунок зростання поста-
чання газу з Алжиру та Нідерландів. Італія придбала також нових
постачальників з Нігерії та Катару. Послаблення конкурентних по-
зицій Росії супроводжується зростаючою активністю на європейсь-
кому ринку газу Алжиру. Крім двох транссередземноморських тру-
бопроводів, по яким Алжир направляє в Південну Європу 35 млрд
кубометрів газу на рік, планується проведення нових маршрутів в
південні регіони Європи. Алжир є найбільшим постачальником га-
зу в Італію і монополістом у Іспанію та Португалію. Крім цих двох
країн, від російського газу не залежать Бельгія, Ірландія, Швеція та
Велика Британія. Нові можливості щодо диверсифікації джерел по-
стачання газу відкриваються в контексті останнього розширення
ЄС. У контексті майбутнього вступу до ЄС Туреччини, Болгарії та
Румунії в ЄС розглядається завдання розвитку в цих країнах тран-
зитної інфраструктури для проходження нафти та газу з Каспій-
ського басейну. Передбачається також будівництво газового конек-
тора, що з'єднував би Грецію та Туреччину, і відкривав для ЄС мож-
ливості виходу на нові джерела енергоносіїв з країн Близького Схо-
ду в альтернативу морським перевезенням.

Інформація взята з сайту МЗС Росії (http://www.mid.ru).

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

Такі корективи в зовнішній торгівельно-економічній політиці
ЄС, враховуючи попередньо згадану структуру російської зовніш-
ньої торгівлі та відсутність альтернативного ринку збуту російського
газу та інших енергетичних товарів, таких як ядерне паливо, викли-
кають серйозні занепокоєння російського керівництва. Більше того,
щодо російського ядерного палива, то ЄС вже встановив неофіційні
квоти на його імпорт на рівні приблизно 20 % від потреб атомних
електростанцій, шо знаходяться на території держав — членів ЄС,
що підштовхує Росію на пошук альтернативних варіантів розвитку
російського експорту, в тому числі за рахунок активізації свого
співробітництва з країнами СНД. Характерно, що прагнення Росії
укріпити співробітництво з країнами СНД знаходило також під-
тримку і в ЄС. Такий підхід характеризував офіційну позицію ЄС до
грудневих подій в Україні 2004 р. У своїх відповідях на численні звер-
нення офіційного Києва щодо перспектив євроінтеграції України,
керівництво ЄС наполегливо підкреслювало, що таке наближення
можливе лише через тісне співробітництво з Росією.

Слід відмітити, що останнім часом альтернативою розширенню
поставок газу до ЄС у Росії все частіше розглядається необхідність
розвитку так званого «Східного вектора» експорту російських енер-
гоносіїв. Мова йде про зміну пріоритетного напряму енергетичного
експорту Росії з європейського напряму на ринки Азіатсько-Тихо-
океанського регіону. В першу чергу це стосується ринку Китаю,
який сьогодні вважається російськими експертами достатньо пла-
тоспроможним та стабільним. Слід ураховувати, однак, що, не зва-
жаючи на перші кроки в цьому напрямі, що проявилися в затверд-
женні наприкінці 2001 р. «Газпромом» «Програми освоєння газо-
вих ресурсів Східного Сибіру і Далекого Сходу та забезпечення єди-
ного експортного каналу для виходу на ринки країн АТР», практич-
ного значення ринок АТР може набути лише в перспективі.

Ураховуючи згадані вище фактори, можна прогнозувати в най-
ближче десятиріччя зростання взаємозалежності ЄС та Росії в пи-
таннях енергопостачання. Більшу частину постійно зростаючих
потреб в енергоносіях країни Європейського Союзу будуть як і
раніше задовольняти як за рахунок вже існуючої енергетичної
інфраструктури, орієнтованої на Росію, так і за рахунок будівницт-

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

_ва нових мереж та підвищення ролі нових транзитерів російських
енергоносіїв до ЄС. Зі свого боку, Росії найближчим часом також не
вдасться позбутися односторонньої експортної залежності від
європейського споживчого ринку. Одночасно, керуючись пріори-
тетним значенням питань національної безпеки і не зважаючи на
відсутність достатніх фінансових можливостей, ЄС буде продовжу-
вати дотримуватися принципу диверсифікації джерел постачання
енергоносіїв, тоді як Росія — ринків їх збуту.

Крім енергетичних проблем в торгових стосунках Росії та ЄС,
існує ще цілий список питань, за якими і Росія, і ЄС хотіли б досяг-
ти оптимального для себе вирішення. Прагнучи упередити перене-
сення цих проблем на країни ЦСЄ та остерігаючись, що збільшен-
ня держав — членів ЄС може їх лише ускладнити, російський істеб-
лішмент хотів їх вирішити ще до початку практичного розширення
ЄС. Мова йшла про розширення доступу на ринок ЄС російських
товарів та послуг, визнання в повному обсязі ринкового статусу
російської економіки, зняття антидемпінгових процедур, стимулю-
вання іноземних інвестицій. Остання проблема оцінювалася росій-
ськими експертами як найбільш відчутна щодо наслідків розши-
рення. Враховуючи те, що на середину 2001 р. розмір прямих інвес-
тицій ЄС у російську економіку становив 64 % від їх загального об-
сягу, вступ до ЄС країн ЦСЄ і відповідне зростання інвестиційних
пропозицій викликало занепокоєння як у зв'язку з можливою перс-
пективою зменшення інвестиційної активності ЄС, так і можливим
скороченням сфер її застосування на російському ринку.

Більшість із перерахованих питань безпосередньо залежали від
іншої важливої та більш глибокої проблеми, вирішення якої відбу-
валось досить повільно і яка була пов'язана зі вступом Росії до COT.
Перші складнощі в цьому питанні проявилися під час переговорів
щодо УПС та виконання однієї з її цілей — перехід до Зони вільної
торгівлі між Росією та ЄС. Відповідні переговори планувалося роз-
почати ще в 1998 p., однак ЄС зумовлював їх початок попереднім
приєднанням Росії до COT. Після досить тривалих заперечень
російської сторони щодо такої послідовності російська Середньо-
строкова стратегія фактично визнала порядок вступу до СОТ та пе-
реходу до Зони вільної торгівлі, запропонований ЄС. Були навіть

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

розпочаті роботи з вивчення умов, необхідних для початку перего-
ворів щодо Зони вільної торгівлі. Однак такий підхід, з точки зору
російських експертів, лише розширив коло проблем у цій галузі.
Справа в тому, що членство в COT практично позбавляє УПС його
цінності як угоди, на основі якої узгоджуються взаємні префе-
ренції. Після приєднання Росії до СОТ УПС фактично стане доку-
ментом, який не буде відігравати важливої ролі у відносинах Росії з
ЄС. Основні питання будуть регулюватися угодами з СОТ та прото-
колом про приєднання, а в УПС залишиться лише його політична
частина та кілька статей, що регулюють загальні умови торговель-
но-економічного співробітництва. У цьому контексті особливого
значення, на думку автора, набуває ідея поглибленого «стра-
тегічного партнерства» та формування «Спільного європейського
економічного простору» ЄС та Росії.

Особливе місце в тематиці відносин Росії та ЄС посідає
Калінінградська область. Відокремленість Калінінграда від основ-
ної частини російської території створює у зв'язку з розширенням
ЄС складний вузол правових та соціально-економічних проблем,
які суттєво ускладнюють вирішення політичних завдань у регіоні
Балтії. З отриманням незалежності балтійськими республіками
Калінінградська область (КО) перетворилась на анклав. Після
інтеграції Польщі та Литви в ЄС становище КО стає все більш ано-
мальним, а її життєзабезпечення знаходиться в залежності від тран-
зиту через територію Литви. Загальні потреби Калінінграда в енер-
гоносіях задовольняються за рахунок імпорту з Росії, який
здійснюється по загальній мережі через Литву. Литва планує під-
ключитися до енергосистеми Центральної Європи через Польщу.
В цій ситуації виникає проблема стабільного та найменш витратно-
го енергетичного забезпечення Калінінграда.

Враховуючи важливу стратегічну роль, КО виділена Росією в
особливий оборонний район. Будучи однією з найкрупніших
військово-морських баз Росії на Балтиці, КО розташована таким
чином, що будь-які події там можуть впливати на політико-стра-
тегічний баланс у регіоні. Слід враховувати також, що, не зважаючи
на рішення Стамбульського саміту ОБСЄ та підписання адаптова-
ного Договору про звичайні озброєння в Європі з уточненнями
370

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

щодо їх квот, Росія у разі потреби зберігає право проводити опера-
тивне посилення та розвертання своїх збройних сил у регіоні. Для
Росії в цьому контексті важливого значення набуває питання
воєнного транзиту через територію Литви'.

Крім військових та енергетичних аспектів забезпечення стабіль-
ності та безпеки Калінінградської області, принципово важливе
значення мають питання економічного співробітництва, гума-
нітарні, культурні, наукові та інформаційні обміни. Особливого ха-
рактеру набула проблема переміщення громадян з Калінінграда на
основну територію Росії і навпаки. Про важливість цієї проблеми
для Росії свідчить хоча б те, в який жорсткий спосіб питання тран-
зиту було поставлене російською стороною на дев'ятому саміті
Росія — ЄС, що проходив у Москві 29 травня 2002 р. Мова йде про
1 млн 300 тисяч чоловік, які проживають у Кал інінградській області
та значної кількості їх родичів та близьких. Позиція Росії зводиться
до пошуку альтернативи формальному застосуванню Шенгенських
угод в питанні з КО та можливості безвізового транзиту між
Калінінградом і Росією.

Не менш важливе значення мають питання торгівлі. Після
приєднання до ЄС Польщі та Литви їх зовнішня торгівля підпоряд-
кована спільному зовнішньому тарифу в межах правового поля
УПС. Оскільки в торгівлі з Росією промисловими товарами ЄС зас-
тосовує тарифи на рівні режиму найбільшого сприяння — 4,1 %, а
аналогічні тарифи Польщі та Литви складали 15,8 % та 5,3 %
відповідно, то після розширення ЄС російські товари на ринках
цих країн отримали значні переваги. Щоб захистити свої ринки в
цих чутливих сферах, Польща та Литва прагнули вжити заходів що-
до обмеження доступу російських товарів на свій ринок, що мало б
негативні результати перш за все для товарів, вироблених у КО.
Важливим моментом для Росії є також проблема рибальства. Після
розширення майже вся акваторія Балтійського моря, за винятком
невеликих районів навколо Калінінграда та Санкт-Петербурга, пе-
ретворилася на риболовну зону ЄС.

Независимое военное обозрение. — 1999. — 26 ноября.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

Не зважаючи на те, що вирішення проблеми Калінінграда має
пріоритетне для Росії значення, країни ЄС також мають свої моти-
ви в досягненні конструктивних зрушень в цьому питанні. Пояс-
нюється такий інтерес, перш за все, небажанням держав ЄС, що
знаходяться в безпосередній близькості до Калінінграда, відчути на
собі величезний розрив у життєвому рівні країн ЄС та західної об-
ласті Росії. Країни ЄС висловлюють занепокоєння можливою пер-
спективою перетворення Калінінграда в найближче десятиріччя на
регіональний центр злочинності, наркомафії, незаконної торгівлі
зброєю. Сусідні країни ЄС особливу увагу звертають також на про-
блеми охорони навколишнього середовища в КО. Європейська
Комісія видала ряд документів щодо результатів вивчення ситуації
в КО та перспектив співробітництва в цьому регіоні. Одним із за-
пропонованих варіантів була поступова інтеграція КО в регіональ-
не співробітництво в межах Євросоюзу. З точки зору члена Комісії
К. Паттена, вирішенням проблеми Калінінграда, економічно тісно
пов'язаного з сусідніми країнами, могло б стати забезпечення віль-
ного пересування людей в межах інтеграції Калінінградської об-
ласті в ЄС без порушення державних інтересів Росії¹. В свою чергу,
російське керівництво дуже стримано реагує на будь-які спроби ве-
сти справи з адміністрацією Калінінградської області в обхід феде-
рального центру.

Вирішення проблеми Калінінградської області російські по-
літичні кола вбачали в підписанні спеціальної угоди між Росією та
ЄС, в якій знайшли б своє вирішення такі проблеми: забезпечення
свободи транзиту між КО та іншою територією Росії для всіх видів
транспорту, включаючи газові та нафтопроводи, лінії електропере-
дач, канали телекомунікацій; створення сприятливого режиму для
прикордонного співробітництва, в тому числі з Польщею та Лит-
зою після їх приєднання до Шенгенських угод; врахування інте-
зесів виробників рибної продукції Калінінградської області після
шшчення риболовних квот країн Балтії та Польщі в загальні рибо-
Іовні квоти ЄС; стійке енергозабезпечення області через території
;усідніх держав; розповсюдження на КО нових програм технічної

Мозель Т. Н. Балтия, Россия и Запад в поисках модели безопасности в
Европе. - М.: Науч. книга, 2001. - С. 239.

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

допомоги ЄС та додаткового європейського фінансування, в тому
числі за рахунок програм ФАРЕ, ІНТЕРЕГ, розрахованих на краї-
ни-кандидати; збереження в силі всіх комерційних контрактів, що
були підписані економічними операторами області з їх партнерами
з країн-кандидатів до розширення ЄС'.

Розглядаючи можливість виконання Калінінградом «пілотних»
функцій у взаємовідносинах з ЄС, Росія на перший план висуває
завдання розробки транспортних проектів, вивчення питань енер-
гопостачання, вироблення підходів експлуатації рибних ресурсів.
Що ж до проблеми транзиту, то російською стороною пропо-
нується кілька підходів. Перший — передбачає застосування прак-
тики, схожої з прикладом Західного Берліну та створення коридору
зі спеціально виділеними автомаршрутами з опломбованими ваго-
нами, що охороняються. Другий підхід бере за основу пропозиції
Президента Польщі Кваснєвського, який висловив ідею масової
видачі багаторічних віз мешканцям Калінінграда. Російське керів-
ництво пропонувало розширити такі можливості і для інших грома-
дян Росії, які захочуть потрапити в Калінінград. Пропонувався
варіант запровадження постійних транзитних документів, які б ав-
томатично і на довготривалій основі надавалися всім громадянам
Росії. Документ, що давав би право на транзит, міг би видаватися
безпосередньо російськими органами внутрішніх справ з наданням
транзитним країнам обов'язкової інформації про його володарів.
Такий документ не прирівнювався б до Шенгенських віз і був би
дійсним лише на території Польщі та Литви. Втілення таких тран-
зитних можливостей для російських громадян на території країн,
які стали членами ЄС, викликало з боку функціонерів ЄС побою-
вання, що на практиці це призведе до значних порушень і поста-
вить під загрозу спільний візовий режим ЄС в цілому. З тих самих
причин керівництво ЄС скептично ставилося до такого радикаль-
ного варіанта, запропонованого Президентом В. В. Путіним, як пе-
рехід до безвізового обміну між Росією та ЄС.

Паралельно з пропозиціями проведення спеціалізованих кон-
сультацій щодо наслідків розширення ЄС для Росії, її політичне

----------------------------

¹ Мозель Т. Я. Балтия, Россия и Запад в поисках модели
Европе. - М.: Науч. книга, 2001. - С. 240-241.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

керівництво висловлює також готовність шукати рішення пробле-
ми розширення і в форматах загальноєвропейського співробітниц-
тва. Мова йде про такі програми співробітництва, як «Північний
вимір», енергодіалог Росія — ЄС та концепція загального євро-
пейського економічного простору, та розширене використання
евро в загальногосподарських зв'язках.

Програма «Північний вимір» була запропонована Фінляндією
під час її головування в ЄС у 1999 р. і має вузькорегіональний ха-
рактер. Ідея передбачала формування субрегіонального напряму
інтеграції в Північній Європі за участю третіх країн, у тому числі
Росії, що е своєрідною спробою збалансувати зусилля південних
країн ЄС розвивати середземноморський напрям субрегіональ-
ної інтеграції. На сьогодні програма «Північний вимір» передба-
чає створення цікавого для Росії так званого «Арктичного вікна»
з залученням до інтеграційного співробітництва її Північно-
Західних регіонів. Передбачається розширення операцій Євро-
пейського інвестиційного банку на екологічні проекти в
російських зонах Балтики та координація роботи в інших форма-
тах міжнародного співробітництва на Півночі Європи, таких як
Рада Держав Балтійського Моря та Рада Баренцева євроарктич-
ного регіону. В межах програми обговорюється також мож-
ливість використання ресурсів програм ТАСІС та ФАРЕ для ре-
алізації проектів трансприкордонного співробітництва Росії з
країнами — новими членами ЄС. Однак, не зважаючи на важливі
перспективні можливості цієї програми субрегіонального
співробітництва, сучасний рівень співпраці в межах «Північного
виміру» оцінюється російськими експертами як недостатньо
ефективний. Серед основних недоліків, які називаються
російською стороною, виділяється недостатнє фінансування, що
не дозволяє запустити вже розроблені пріоритетні проекти
співробітництва (проекти співробітництва між Литвою та КО) та
все зростаюча одностороння орієнтація програми на вирішення
екологічних проблем регіону, в першу чергу усунення радіа-
ційної небезпеки на російській Півночі. Підкреслюючи важливе
значення «Північного виміру» для розвитку співпраці КО з
сусідніми країнами, Росія звертає все ж увагу на те, що вирішен-