Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід 7 page

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

ця проблеми Калінінграда не можливе лише в межах регіональ-
ної програми співробітництва¹.

Паралельно зі спробами розвивати регіональне співробітництво
між Росією та ЄС активно обговорюються плани більш широко-
масштабної та довгострокової співпраці. З наближенням часу прак-
тичної фази нового розширення ЄС такі проекти набували все
більш конкретної форми. Виходячи з того, що за прогнозами екс-
пертів енергетична залежність країн ЄС до 2020 р. може зрости до
70 %, керівництво Євросоюзу прагне паралельно з процесом дивер-
сифікації джерел енергопостачання підвищити гарантії безпеки та
безперебійного постачання енергоносіїв із вже налагоджених дже-
рел. Гостра паливна криза, що сталася влітку 2000 р. у країнах
Західної Європи, спонукала ЄС на закріплення своїх позицій на
альтернативному ринку енергоносіїв у Росії, що мало б суттєво
зменшити їх залежність від країн-експортерів нафти, що підтриму-
ють високий рівень цін на нафтовому ринку. Під час візиту до
Москви 25 вересня 2000 р. та зустрічі з Президентом В. В. Путіним
канцлер ФРН Г. Шредер запропонував ідею широкомасштабного
співробітництва в галузі енергетики, який отримав назву Енер-
годіалог РФ — ЄС. Мета Енергодіалогу полягає в становленні дов-
готривалої системи енергетичної безпеки Європи. Зміст такої про-
грами співробітництва полягає в компенсації зростаючого імпорту
енергоносіїв з Росії зустрічним експортом західноєвропейських
інвестицій, обладнання та технологій в російський ТЕК. Передба-
чається поставка до ЄС на умовах вільного транзиту російських не
лише первинних енергоносіїв, а й електроенергії, ядерного палива,
нафтопродуктів, виробів нафтохімії та ряду енергомістких товарів,
таких як метали та добрива.

На сучасному етапі робота відбувається на рівні експертних груп
за кількома напрямами: формування стратегії та балансів в енерге-
тиці; передача технологій та енергетичної інфраструктури; інвес-
тиції; енергозбереження та охорона навколишнього середовища.
На сьогоднішній день рекомендації експертних груп передбачають

._____________

¹ Иванов И. Расширение Евросоюза и интересы России // Современная

Европа. - 2001. - №3. - С. 83.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

скасування шодо Росії будь-яких обмежень щодо її енергопоста-
чання ЄС, забезпечення вільного транзиту енергоносіїв, визнання
важливості довгострокових контрактів за проектами енергозабез-
печення, що, в свою чергу, також має гарантувати російським енер-
гооператорам постійні об'єми та рівні ціни на експорт цієї про-
дукції на ринок ЄС. У межах енергодіалогу на політичному рівні
Росії вдалося зняти заперечення Польщі щодо прокладення по її те-
риторії меридіональної газопровідної перемички Кобрин — Вель-
ке — Капушани, що в умовах розширення ЄС сприяє врахуванню
російських інтересів.

Більш широку та сміливу за своїми перспективами ідею спів-
робітництва між ЄС та Росією висунув на саміті Росія — ЄС
29 травня 2002 р. Голова КЄС Р. Проді. Пропозиція стосувалася
розробки концепції загальноєвропейського економічного про-
стору та утворення спільної групи високого рівня Росія — ЄС для
конкретної роботи в цьому напрямі. Сама ідея не є повністю но-
вою, оскільки обговорювалася ще в кінці 80-х років і була зафіксо-
вана в статті З У ПС у вигляді можливості формування Зони вільної
торгівлі як стратегічної мети співробітництва ЄС та Росії. Це пояс-
нює також і рішення СОТ щодо визнання ЄС головним агентом, з
яким Росія має визначити умови свого приєднання до Всесвітньої
торгівельної організації. Для Росії створення єдиного європейсь-
кого економічного простору було б простим та вигідним способом
привести свою зовнішню торговельну політику у відповідність до
стандартів СОТ шляхом реформування вже діючих моделей
співробітництва. Для ЄС це може становити інтерес у контексті
реалізації політики європейського регіоналізму, особливо з ураху-
ванням останнього розширення. Будівництво загальноєвропейсь-
кого простору з використанням евро в своїх торговельно-еконо-
мічних відносинах може розглядатися як спроба створити високо-
конкурентний для США і Японії та досить самодостатній мегари-
нок з домінуванням ЄС. Саме в цьому контексті також можна
оцінювати вчинки з боку ЄС щодо надання Росії повноправного
статусу країни з ринковою економікою, оскільки встановлення
Зони вільної торгівлі та скасування антидемпінгових процедур
значно зменшують «втрати російської економіки, які склада-
376

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

ють, — за оцінками В. Путіна, — приблизно 250 млн доларів на
рік».

На травневому саміті Росія — ЄС були більш детально визначені
цілі стратегічного партнерства, які знайшли відображення в кон-
цепції чотирьох «спільних просторів»: формування спільного еко-
номічного простору (СЄЕП); спільного простору свободи, безпеки
та правосуддя (СПСБП); простору співробітництва в сфері
зовнішньої безпеки (СПЗБ); простір наукових досліджень і освіти,
включаючи культурні аспекти (СПНДОК). Крім загальних заяв,
були зафіксовані нові положення принципового характеру, а також
передбачалися деякі конкретні ініціативи щодо практичного фор-
мування цих чотирьох «спільних просторів», а саме: йшлось про
можливість у разі потреби розробки по кожному простору «дорож-
ньої карти»; реорганізацію Ради співробітництва в Постійну раду
партнерства, що мало поліпшити координацію і підвищити ефек-
тивність роботи; оптимізацію структур політичного діалогу. Перед-
бачалося активізувати роботу за такими пріоритетними напрямами
співробітництва, як енергетичний діалог, приєднання Росії до
СОТ, боротьба з організованою злочинністю, політика в галузі без-
пеки та оборони.

Не зважаючи на масштабність такої концепції співробітництва,
на сьогодні мова йде в першу чергу про початковий етап просуван-
ня до СЄЕП: стимулювання торгівлі та інвестицій між Росією та
ЄС; створення нових можливостей для економічних операторів
шляхом гармонізації спільних правил та систем регулювання; утво-
рення взаємозалежних інфраструктурних мереж. Що стосується
інших трьох «спільних просторів», то вони поки що не знайшли
визначення ні по суті, ні по формі співробітництва і представляють
лише загальні декларації та плани дій. Хоча ідея єдиного євро-
пейського простору має поки що більше теоретичний характер,
російські експерти вже сьогодні обговорюють особливості
російського підходу до таких перспектив співробітництва ЄС —
Росія. З точки зору заступника директора Інституту Європи РАН

Виступ В. В. Путіна на прес-конференції за результатами зустрічі Росія —
Європейський Союз. Цит. за: Дипломатический вестник. — 2002. — № 6. —
Июнь. - С. 62-65.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

І. Д. Іванова, ця концепція єдиного європейського економічного
простору враховує найсучасніші тенденції розвитку подій в Європі і
може укріпити в ній позиції Росії. В той же час російська модель має
враховувати цілий ряд особливостей і будуватися на основі кон-
цепції зовнішньої політики Росії та Середньострокової стратегії
взаємовідносин Росії з ЄС¹. Мова йде про врахування Росією її гео-
графічного становища та господарських зв'язків по всім азимутам,
не ускладнюючи чи замінюючи їх розвиток в інших напрямах, у то-
му числі в Азіатсько-Тихоокеанському, а також процеси госпо-
дарської реінтеграції в СНД. За тими ж причинами проголошується
неможливість перспективи інтеграції Росії у ЄС в межах єдиного
простору, не зважаючи на неодноразові заяви російського керів-
ництва про таку можливість під час президентства Б. М. Єльцина.
За розрахунками російських політиків, відносини між Росією та
ЄС мають будуватися на договірних основах на зразок УПС і поши-
рюватися не лише на економічні питання, а й на елементи право-
охоронного, гуманітарного, наукового та культурного співробіт-
ництва, питання безпеки та стабільності в Європі, з урахуванням
діяльності ОБСЄ та формування СЗПБ. З точки зору російських
експертів, переговори по єдиному простору не повинні підміняти
діалог щодо впливу розширення на інтереси Росії, в тому числі про-
блему Калінінграда, а його можливе формування не повинно роз-
глядатися як альтернатива скасування російських занепокоєнь що-
до розширення ЄС. Особливого значення в цьому контексті набу-
ває проблема повноправного членства Росії в COT, яке може роз-
глядатися як перший крок на шляху реального формування такого
єдиного простору. Росія зацікавлена в поширенні сфери єдиного
європейського простору на всі регіони ЄС, в тому числі Середзем-
номорський басейн, без резервування специфічних преференцій
для комунітарного бізнесу. Водночас для Росії важливим було б збе-
реження права на особливі відносини з країнами АКТ. Щодо гар-
монізації нормативно-правової бази відносин ЄС — Росія, то, з
точки зору російських фахівців, мова повинна йти не про односто-
роннє втілення норм acquis communautaire в російське законодав-

¹ Иванов И. Расширение Евросоюза и интересы России // Современная
Европа.-2001.-№3. - С. 84-85.

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

_ство, а швидше про керівництво положеннями ГАТТ/СОТ, які ма-
ють бути універсальними для обох сторін.

Проведений аналіз розвитку відносин між Європейським Со-
юзом та Російською Федерацією свідчить про суттєву еволюцію у
підходах щодо взаємного співробітництва, що відбулася на фоні
процесу розширення та внутрішніх трансформацій в ЄС у другій
половині 90-х років. У Спільній стратегії ЄС щодо Росії знайшли
своє відображення такі важливі комунітарні досягнення, як перехід
до Валютного та економічного союзу та практичної стадії нового
розширення ЄС. Середньострокова стратегія Росії, в свою чергу,
також свідчить про суттєві зміни в російській європейській
політиці, яка традиційно орієнтувалася на двосторонній діалог з
країнами Західної Європи, недооцінюючи роль ЄС як самостійного
суб'єкта міжнародних відносин. Співробітництво з ЄС проголо-
шується пріоритетним напрямом російської зовнішньої політики.
Акцент робиться як на розвиток політичного діалогу з урахуванням
зростаючого політичного потенціалу ЄС у світі, так і на економічне
співробітництво, яке сприятиме процесу внутрішніх реформ у Росії
та залученню додаткових ресурсів для вирішення соціально-еко-
номічних проблем.

У цьому контексті ідея єдиного європейського економічного
простору за участю Росії може стати, з точки зору російських
політиків, оптимальною формою розвитку співробітництва, яка
дозволила б досягти більшої інтегрованості країни з ЄС, враховую-
чи при цьому особливості її географічного положення, характер
господарських зв'язків, незалежність зовнішньополітичних пози-
цій та діяльності в міжнародних організаціях, та «переваги
євразійської держави і найкрупнішої країни СНД»¹. І хоча відно-
шення російських фахівців до цієї ідеї більш-менш зрозуміле,
узгоджений реальний механізм її практичної реалізації та напрями
подальшого поглиблення співробітництва ще не визначені. Якщо в
економічних питаннях ЄС для Росії є основним торговельним парт-
нером, то Росія для ЄС є сьогодні головним чином лише важливим

¹ Стратегия развития отношений Российской Федерации с Европейским
Союзом на среднесрочную перспективу (2000—2010) // Дипломатический
вестник. - 1999,-№ 11-ЧастьI.-(1.1).-С. 16.

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

постачальником енергоресурсів. Реалізація потенціалу в інших га-
лузях економіки викликає поки що великі складнощі, про щ₀
свідчить досить вузьке коло питань, що перебувають на порядку
денному взаємовідносин ЄС — Росія. Мова йде як про питання тра-
диційного співробітництва (екологія, нерозповсюдження та роз-
зброєння, різноманітні технічні консультації і т. ін.), так і питання
активовані ефектом розширення (боротьба з організованою зло-
чинністю, прикордонне співробітництво, розвиток інфраструктури
в західних російських регіонах). Одним із засобів подолання існую-
чої асиметрії співробітництва бачиться інтенсифікація заходів що-
до більш широкого інтегрування Росії до європейського господар-
ства та формування в країні умов господарювання відповідно до
світових. Водночас використання російського енергетичного по-
тенціалу зумовлює не лише можливість задовольнити зростаючі
потреби Європи в енергоносіях, а й прагнення сприяти прискорен-
ню економічного зростання країн-кандидатів на вступ до ЄС та за-
ощадженню коштів, що мають бути витрачені на вирівнювання їх
економічного розвитку.

Крім економічних факторів, що впливають на інтереси Росії у
зв'язку з процесом розширення ЄС, важливу роль відіграють фак-
тори політичного характеру. Розпад Радянського Союзу та
закінчення «холодної війни» не лише усунули розподіл Європи на
західну та східну частини, сприявши тим самим розвитку дійсно за-
гальноєвропейських процесів, вони також поставили Росію перед
пошуком власної стратегічної та зовнішньополітичної ідентич-
ності, перегляд статусу наддержави та визначення свого місця в су-
часній системі міжнародних відносин. Ці проблеми набули більш
гострого характеру на фоні нових викликів розширення ЄС та пере-
ходу євроінтеграційних процесів на якісно новий етап політичного
та воєнно-політичного співробітництва. Частково ці завдання мала
вирішити Середньострокова стратегія Росії, яка визначила євро-
азіатський статус країни та необхідність будівництва відносин між
ЄС та Росією на договірних засадах.

У документі відверто стверджується, що Росія не лише не бажає
входити до складу ЄС, а й не прагне навіть статусу асоційованого
члена. Росія хоче бути партнером, а не членом ЄС, оскільки, вважа-;

4.2. Основні тенденції та перспективи співробітництва Росії та ЄС

себе наддержавою, її уряд не готовий делегувати національний
суверенітет на наднаціональний рівень ЄС. Відповідно до статусу
наддержави Росія прагне зберегти право на самостійне визначення
своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Проте Росія не бажає бу-
ти вилученою з Європи, проголошуючи закріплення національних
інтересів у Європі основним напрямом своєї зовнішньополітичної
стратегії.

У цьому контексті на відміну від України між ЄС та Росією
склався своєрідний консенсус. Відповідно до інтересів Росії ЄС
замість інтеграції пропонує політику поглиблення «стратегічного
партнерства» та включення Росії в загальноєвропейський еконо-
мічний та соціальний простір. ЄС розвиває ідею формування
«Спільного європейського економічного простору», що передбачає
сприяння вступу Росії до COT, секторальний рух до вільної
торгівлі, співпрацю в галузі енергетики та захисту довкілля, діалог
щодо проблем безпеки. Зі свого боку, Росія прагне використати пе-
реваги такого партнерства з ЄС заради реалізації власних інтересів
на пострадянському просторі, проголошуючи в офіційних доку-
ментах необхідність побудови нової системи міждержавних
політичних та економічних зв'язків на просторі СНД. Не заперечу-
ючи проти таких формулювань, ЄС фактично сприяє утвердженню
Росії в статусі держави-лідера на пострадянському просторі.
Російськоцентристський сценарій є в середньостроковій перспек-
тиві найбільш вірогідним, оскільки він задовольняє як Росію, так і
Європейський Союз — основних гравців політичної сцени Європи.

Водночас невизначене перебування європейських ННД і насам-
перед України між такими двома полюсами сили, як Росія та ЄС, не
може бути довготривалим. Самообмеження ЄС на східному на-
прямі кордонами країн ЦСЄ лише стимулюватиме політичну ак-
тивність Росії на пострадянському просторі, її прагнення викорис-
тати свій економічний потенціал та політичний вплив для реінтег-
рації цих країн в економічний і в перспективі політичний простір
на чолі з Росією. Позиція Росії під час президентських виборів в Ук-
раїні у грудні 2004 р. є цьому яскравим свідченням. Для України
будь-яка інтенсифікація співробітництва з Росією, в тому числі у
форматі Європейського економічного простору, запропонованого

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ...

Москвою, має винятково важливе як економічне, так і політичне
значення. Однак таке співробітництво в жодному разі не повинно
суперечити загальній євроінтеграційній стратегії України, що ви-
значає його мінімалізований інституціональний характер.

ВИСНОВКИ

Особливості сучасного європейського інтеграційного процесу
потребують обов'язкового використання системного підходу до
проблематики розширення ЄС. Використання якомога більшої
кількості новітніх теоретико-методологічних напрацювань дає
можливість зробити повніші й точніші наукові висновки за гнучко-
го поєднання їх спільного потенціалу та окремих можливостей
кожного з них. Уніфікація та універсалізація форм і структур інтег-
рації породжують додаткові концептуальні бар'єри на шляху до
включення менш розвинутих і перехідних держав у сучасний інтег-
раційний процес. У цьому контексті Європейський Союз, з одного
боку, виступає взірцем і прикладом для інших учасників світового
співтовариства націй, а з другого — породжує ілюзії в розрахунках
прихильників європейського вибору нових незалежних держав, у
тому числі й України.

Водночас дуже важливим елементом дослідження спонук, ви-
токів і обставин розширення на основі проведеного дослідження
можна вважати неприпустимість ідеалізації теоретико-методо-
логічних напрацювань та розробок великих гуманістів минулих
епох. Адже існують аргументи на користь того, що фактично жодна
з теоретичних моделей досі не знайшла повного втілення в систему
і структуру реалізації концепту розширення. Кожного разу і на всіх
етапах розширення проявлялася і підтверджувалася відносність на-

висновки

висновки

укових розробок, їх практичного впровадження та реалізації. Не-
минучою ставала перевірка практикою, зумовлена збереженням
ключовими членами Євросоюзу та претендентами на членство в
ньому верховенства національних інтересів, а ідея комунітарності
розробки, прийняття і реалізації рішень так і не стала повністю
домінуючою.

Конкретніші висновки, до яких дійшов автор на основі критич-
ного аналізу документів і джерел, враховують узагальнені бачення
феномена розширення:

• Проблематика просторового та функціонального розширення
європейської інтеграції, його концептуально-теоретичний та прак-
тичний виміри є недостатньо опрацьованими в науковому аспекті
та належать до одного з найменш досліджених об'єктів наукового
аналізу. В цілому основні теоретико-методологічні засади євро-
пейських досліджень можна розділити на загальнотеоретичні, які
мають переважно наукове значення, та теоретико-практичні, які
застосовуються в практиці європейської інтеграції та феномена
розширення. У результаті дослідження з'ясовано, що в процесі роз-
ширення ЄС особливу роль відіграли напрацювання другого теоре-
тично-практичного рівня, до яких автор відносить такі концепції
диференційованої інтеграції, як «міцного ядра», «концентричних
кіл», «змінних геометрій», «вибіркової інтеграції».

• Еволюція основних положень традиційних інтеграційних те-
орій та концепцій дає можливість зробити висновок про пряму за-
лежність трансформаційних змін в теоретичних та концептуальних
підходах від емпіричного досвіду європейської інтеграції, її особли-
востей, основних напрямів розвитку та домінуючих процесів. У
процесі дослідження автор дійшов висновку, що трансформаційні
процеси, що відбувалися в європейській інтеграції у 60-ті роки,
здійснили значний вплив на еволюцію базових положень класич-
них інтеграційних теорій, визначивши появу неофункціоналізму та
неофедералізму, внесли суттєві зміни в концептуальне розуміння
природи, рушійних сил та потенційних можливостей європейсько-
го інтеграційного процесу та феномена розширення. Визначальни-
ми ознаками такого еволюційного впливу є:
384

- перехід від класичного федералізму 50-60-х років з його нор-
^ативістським, доктринальним характером та притаманним
суб'єктивним і дещо ідеалістичним уявленням про об'єднану Євро-
пу до таких більш гнучких реформаційних моделей «інтегрального»
_Та «секторального» федералізму, які дають змогу використовувати
форми та методи інших інтеграційних теорій, передбачаючи фор-
мування системи «багаторівневого управління» та перехід до феде-
рації через залучення до інтеграційних процесів усіх верств
суспільства. В умовах зростаючої гетерогенності ЄС рівень дієвості
федералістських наукових проектів з їх нормативними та доктри-
нальними твердженнями залишається відносним, змушуючи су-
часних прихильників федералістської ідеї як кінцевої мети інтег-
рації відмовлятися від категоричних положень традиційного феде-
ралізму та оптимізувати своє бачення європейської федерації;

- першочергове зосередження уваги не стільки на кінцевій меті
інтеграційного процесу, скільки на дослідженні динаміки,
рушійних сил та мотивів його функціонального розширення, що
знайшло своє відображення в застосуванні до європейської інтег-
рації підходів неофункціоналістської теорії, яка будує свої розра-
хунки на понятті прагматичного детермінізму, в подальшому роз-
витку її положень та запровадженню до неофункціоналістської сис-
теми таких понять, як «екстернаціоналізм», концепція «активних»
та «пасивних» зовнішніх факторів розширення інтеграції, кон-
цепція «експансії політичних зв'язків», а також у ревізії таких базо-
вих її положень, як кризи та конфлікти, що розглядаються нині
неофункціоналістською теорією як неодмінна умова переходу від
кількісних змін до нової якісної інтеграційної форми;

— зростання впливу неореалістичних підходів, які розглядають
ЄС лише як зручну стратегію максимізації національних інтересів,
та збереження ролі національних держав в умовах наростаючої гло-
балізації та взаємозалежності. Регіональна інтеграція та її розши-
рення розглядається неореалізмом як серія поміркованих прагма-
тичних пристосувань національних держав до глобального тиску з
боку внутрішніх та зовнішніх факторів, спрямованих на досягнен-
ня кола послідовно впорядкованих цілей та намірів згідно з стра-
тегічними національними інтересами.

13 5-294

висновки

• Комплексний аналіз новітніх євроінтеграційних концепцій у
контексті розширення, здійснений автором, дав змогу дійти ви-
сновку про їх здебільшого теоретико-прикладний характер
помітну відсутність претензій на універсальність та бажання не
стільки передбачити майбутнє європейської інтеграції, скільки
відповісти на гострі питання сьогодення в контексті національних
інтересів. Основна мета нових інтеграційних моделей полягає в по-
шуку вирішення дуалістичного завдання: поглиблення інтеграції та
залучення до інтеграційних процесів нових учасників. Аналізуючи
динаміку розширення інтеграційного процесу, передумови його
розвитку та позиції сил, що управляють відповідним процесом і
певним чином зумовлюють шляхи інтеграційної еволюції, кожна з
наукових шкіл залишається здебільшого національною. Так, мож-
на виділити:

— радикальний підхід, характерний здебільшого представникам
політичних кіл ФРН, які керуються прагненням поєднати над-
національні реформи з розширенням ЄС, що знайшло своє відоб-
раження в концепції «міцного ядра», проектах «Європейська феде-
рація» Й. Фішера та федералізації Європейського Союзу, розробле-
ному Соціал-демократичною партією ФРН і представленому
Г. Шредером у 2001 р. Слід зазначити, що в основу такого підходу
закладені принципи «багатошвидкісної» Європи, розроблені ще в
1975 р. прем'єр-міністром Бельгії Л. Тіндемансом та застосовані
вперше в інтеграційній практиці під час розширення 80-х років;

— поміркований підхід до проблем розширення європейської
інтеграції, який уникає необхідності проведення суттєвого рефор-
мування інституційної основи ЄС та кардинального обмеження по-
вноважень держав-членів, характеризує здебільшого позицію
французьких політичних кіл, що знайшло своє відображення в кон-
цепціях «Європи концентричних кіл» 1994 р. Е. Балладюра, «Феде-
рації національних держав», підтриманої керівництвом Франції і
детально сформованої в 1996 p., ідеї «міжурядового федералізму»,
яка знайшла вираження у виступах Президента Ж. Ширака,
прем'єр-міністра Л. Жоспена та міністра закордонних справ
Ю. Ведріна протягом 2000-2001 pp.

висновки

-ліберальний підхід на принципах міжурядового співробітництва
і збереження існуючих повноважень держав-членів характеризує
переважно позицію представників британських політичних кіл що-
до комунітарного будівництва в умовах розширення, що знайшло
відображення в активно впроваджуваній М. Тетчер ідеї вибіркової
інтеграції (Europe a la carte), яка передбачала можливість розвитку
інтеграції за секторами та моделі «Союзу націй», представленій
Т. Блером.

На думку автора, раціонально-прагматичні елементи розгляну-
тих моделей, з одного боку, дають змогу визначити можливі прак-
тичні кроки майбутнього розвитку ЄС в нових геополітичних умо-
вах, а з другого — значно звужують значення європейської інтег-
раційної стратегії та динаміки ЄС у ракурсі її функціональної та
політичної логіки. Пошук подальших шляхів інтеграційного роз-
витку та географічного розширення ЄС неможливий без карди-
нальних концептуальних змін у підходах до європейського будів-
ництва, формування не стільки інтеграційних моделей, скільки но-
вої концепції, що включає обґрунтовану філософію нового Союзу,
нову логіку його розвитку.

Прихильники «синхроністських» підходів до аналізу європейсь-
кої інтеграції здійснили спробу поєднати два протилежних підходи
до інтеграції, заснованих на принципах центрально-державної пара-
дигми та наднаціональності. В умовах глобалізації сучасних проблем
та зростаючої взаємозалежності всіх складових елементів системи
міжнародних відносин визнається необхідність поєднання вузько-
національних інтересів держав з рушійною силою транснаціональ-
ного співробітництва. З огляду на це, європейська інтеграція розгля-
дається як процес, що розвивається під впливом різних мотивів, у
різних напрямах і на різних швидкостях. Вона є слабко передбачува-
ним процесом, що залежить від таких суб'єктивних факторів, як
дипломатична майстерність політико-державних еліт, можливість
досягнення компромісів та цілого комплексу внутрішніх та над-
національних елементів, що впливають на політичний процес.

Слід зазначити, що наведені приклади є свідченням того, що
інтеграція розвивається шляхом емпіричного пошуку оптимальної

висновки

висновки

рівноваги між дезінтеграційними процесами, які базуються на суто
прагматичних інтересах учасників, та максималістськими інтег-
раційними проектами в європейському об'єднанні. Раціонально-
прагматичні елементи розглянутих моделей, з одного боку, дають
можливість визначити можливі практичні кроки майбутнього роз-
витку ЄС в нових геополітичних умовах, а з другого — значно звужу-
ють значення європейської інтеграційної стратегії та динаміки ЄС у
ракурсі її функціональної та політичної логіки. Підбір аргументів
диференційованого підходу, не зважаючи на свою привабливість,
все ж не може бути основною стратегією європейської інтеграції.
З точки зору автора, майже неможливо здійснити ефективний роз-
поділ основних інтеграційних функцій по секторах.

Виникнення перерахованих вище моделей європейської інтег-
рації зумовлене об'єктивною потребою у пошуку подальших шляхів
інтеграційного розвитку та фактичною неможливістю подальшого
географічного розширення ЄС без кардинальних концептуальних
змін у підходах до європейського будівництва, необхідністю форму-
вання не стільки інтеграційних моделей, скільки нової концепції, що
містить обґрунтовану філософію нового Союзу, нову логіку його
розвитку. Закономірно, що представлені у підрозділі теоретико-
політичні міркування і моделі, де-факто, часто виглядають певними
уточненнями, ніж розробками з фундаментальною новизною. Ця
обставина дає додаткові аргументи для авторського висновку про те,
що сьогоднішній процес розширення потребує об'єднання наукових
зусиль. А воно, з огляду на реальну ситуацію, можливе лише у разі
умовної, але максимально можливої «денаціоналізації» суб'єктів
дослідницького процесу та їхнього зречення від ідеї верховенства
національного інтересу.