Загальна характеристика трудового законодавства країн СНД

Трудове законодавство України (в тому числі країн, що утворились внаслідок розвалу СРСР) та країн СНД має, звичайно, більше спільних рис, ніж відмінностей. Тут слід враховувати спільні історичні витоки та підґрунтя формування трудового законодавства цих держав. Особливим шаблоном для цього стали прийняті 15 липня 1970 р. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, в яких закріплювались загальні принципи трудового права і норми, що регулюють трудові відносини. В подальшому, на основі них, з початку 70-х років почали прийматися практично однакові за змістом Кодекси законів про працю (10 грудня 1971 року Кодекс законів про працю УРСР), республіканські закони дублювали союзні. Однаково, в межах Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, регулювались трудові відносини у всіх союзних республіках незалежно від інститутів трудового права.

Після розвалу СРСР (1991 р.), зміни економічних умов, створення підприємств різних форм власності в кожній новоствореній державі почало формуватись своє трудове законодавство. Тому, якщо предмет, метод, переважна частина функцій та принципів залишились незмінними, то в ряді інститутів з'явилися новели. Так, подальшого розвитку дістало законодавство про колективні договори та угоди — соціальне партнерство, про зайнятість населення та правові гарантії для безробітних, з'явився новий вид договору про працю — контракт (зі своїми плюсами та мінусами), новий суб'єкт трудового договору — роботодавець-фізична особа, зазнали змін норми, які регулюють відносини з часу відпочинку, оплати праці, матеріальної відповідальності, охорони праці, нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці, порядок вирішення трудових спорів. Частина новостворених країн прийняла нові трудові кодекси, проте в Україні цей кодифікаційний процес затримується, хоча є проекти трудових кодексів. У зв'язку з цим намітилася тенденція виникнення відмінностей між трудовим законодавством України та окремих країн СНД. Так, багато термінів у КЗпП України не подається та не розкривається їх зміст, не кажучи про наявність значної кількості оціночних понять, наприклад: «втрата довіри», «аморальний поступок», «грубе порушення трудових обов'язків» та ін. Одночасно, у ст. 1 Трудового кодексу Республіки Білорусь даються дефініції незначної кількості понять (хоча з порушенням системи). Є й інші відмінності, окремі з яких можна було б навести у вигляді таблиці, наприклад:

Таблицю можна було б продовжити, розглядаючи кожний інститут трудового права.

Є відмінності й між трудовим законодавством України та Російської Федерації, наприклад:

Окрім цього, є відмінності в змісті норм про зайнятість населення, час відпочинку (відпустки, порядок їх надання, види, тривалість), оплату праці, матеріальну відповідальність, нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю, порядок вирішення трудових спорів та види і компетенція органів з їх вирішення (особливо, коли йдеться про колективні трудові спори). У цілому трудове законодавство України має свої переваги та слабкі сторони. Тому важко оцінити, трудове законодавство якої країни краще з позиції правових гарантій.

Це тільки окремі штрихи відмінностей. Проте навіть вони говорять про необхідність проведення кодифікації трудового законодавства, приведення в порядок та логічну систему всіх чинних на сьогодні його правових норм, відповідність їх вимогам практики. Особливо важливо, щоб у процесі цієї роботи не були втрачені всі попередні напрацювання теоретиків та практиків щодо збереження існуючих гарантій для сторін трудових правовідносин у нормах трудового права України.