Зародження економічних знань

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Спо­чатку економічні погляди не виокремлювалися у спеціальну галузь знань, вони були складовою частиною єдиної неподільної науки. Ці знання зберігалися й передавалися від покоління до покоління у ви­гляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Економічні ідеї знайшли відображення в єгипетських папірусах, у збірниках законів вавилонського царя Хаммурапі, староіндійських ведах. У Китаї найбільшого поширення дістало конфуціанство, еконо­мічні погляди якого виклав Мен-дзи (372–329 рр. до н. е.), який захищав селянське землеволодіння.

Мислителі Давньої Греції та Давнього Риму намагалися визначити принципи і методи організації управління господарством рабовласни­ків. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою — політикою. Так, Ксенофонт (430–355 рр. до н. е.) у своїй праці «Економікос» визначає економіку як науку про збагачення господарства. Він високо оцінює гроші як концентроване багатство і засіб обігу.

Вершиною економічної думки Давньої Греції були твори Арісто­теля (384–322 рр. до н. е.). Своє економічне вчення він розвивав, ви­ходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.

Оскільки в Давній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг гро­шей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Уперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнає лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.

Арістотель поділяв багатство на два види: 1) сукупність споживних вартостей; 2) нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється в про­цесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, бо виникає воно в процесі обігу. Відповідно до цьо­

го науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрема­тистику, тобто вміння «робити» гроші.

Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвитку економічних відносин.

У середні віки економічна думка ще не виокремилась у самостійну галузь знань. Основними її джерелами були церковні канони та юри­дичні кодекси. Серед мислителів класичного середньовіччя було бага­то представників християнської церкви. Найвідомішим серед них був Фома Аквінський (1225/26–1274), який висловлював міркування з про­блем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей та ін. Він ви­сунув теорію «справедливої ціни» як такої, що встановлюється за до­мовленістю між продавцем та покупцем.

Date: 2015-09-05; view: 308; Нарушение авторских прав