Загальновідомі факти

Тепер зупинимось на обставинах, що не потребують доказування і визнані судом загальновідомими.

ЦПК України (ч. 2 ст. 61) не встановлює критеріїв, якими суд повинен керуватись, вирішуючи питання про загальновідомість того чи іншого факту.

Теоретики ж напрацювали деякі підходи щодо визначення критеріїв для визнання факту загальновідомим: лише при умові об’єктивній — відомість факту широкому колу осіб (принаймні особам, які беруть участь у справі) та суб’єктивній — відомості факту всьому складу суду. Існують полярні погляди про те, чи має суд право визнати певний факт загальновідомим, чи повинен це зробити. Видається, що при існуванні об’єктивної і суб’єктивної умов загальновідомість факту повинна бути визнана судом.

Отже, загальновідомими є обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна. Це в основному не дії, а події [6: 291].

Загальновідомі обставини поділяються на всесвітньо відомі (наприклад, столиці держав, географічні назви), відомі на території певної держави (наприклад, національні свята, історичні події, прізвища керівників держави) та локальні, тобто відомі на обмеженій території (наприклад, місцезнаходження органів місцевого самоврядування, назви вулиць).

Не можуть вважати загальновідомими обставинами не факти, а їх оцінки, позиції державних та громадських органів, відомості про окремих фізичних осіб, а також обставини, які хоч і відомі широкому колу осіб, але які не мають об'єктивного існування.

Відомість того чи іншого факту відносна, залежить від часу, коли сталася певна подія та поширеності інформації про це в певній місцевості. З приводу визнання обставини такою, що не потребує доказування, по причині її загальновідомості, у випадку, коли така відомість має обмежений характер (регіон, область), суд повинен постановити ухвалу, хоча це положення не закріплене у ЦПКУ.

Суд отримує знання про загальновідомі факти не з доказів не тому, що їх нема, а, навпаки, що потенційний і до того ж одноманітний доказовий матеріал існує з надлишком. Саме тому ці факти повинні бути включені із судового доказування, але в жодному випадку не із судового пізнання.

Варто зазначити, що з плином часу змінюється зміст загальновідомих фактів. Так, у 1917 р. відомий процесуаліст Е. В. Васьковський писав, що не можна вимагати, щоб сторона у справі доказувала, що в році 12 місяців або що з Москви до Петербурга неможливо дістатися за дві години, оскільки ці факти є загальновідомими [18: 77]. Зараз завдяки стрімкому розвитку науково-технічного прогресу шлях з Москви до Петербурга можна подолати значно швидше, відповідно зміст зазначеного загальновідомого факту змінився.

Сторона може також наполягати на доказуванні певної обставини, навіть якщо не оспорює її. Суд у свою чергу також має можливість поставити під сумнів обставину, яку ніхто не оспорює, якщо є підстави вважати її недостовірною. Суд також може вимагати доказування безспірної обставини, якщо поведінка однієї з осіб, яка бере участь у справі, дає підстави сумніватися в тому, що обставину вона визнала добровільно.

До безспірних обставин належать: а) обставини, що визнані в активній формі — це обставини, які повідомлені однією з сторін, яка бере участь у справі, які й інші особи, які беруть участь у справі, визнали в усній чи письмовій формі; б) обставини, що визнані в пасивній формі, — це обставини, які повідомлені однією з сторін, яка бере участь у справі, та яких жодна інша особа, яка бере участь у справі, не заперечила. При цьому визнання стороною в суді обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, оскільки досліджені судом докази можуть спростовувати зазначені обставини.

Отже, якщо говорити про загальновідомі факти, то такі не потребують доказування якщо принаймні відомі особам, які беруть участь у справі, та самому судді, який розглядає справу.

Загальновідомість конкретних обставин суд повинен визнати. Для того, щоб суд це питання розглянув, зацікавлена особа та на яку покладається тягар доказування цієї обставини повинна подати клопотання про визнання певної обставини загальновідомою. Клопотання вирішується ухвалою суду про визнання обставини загальновідомою. Така ухвала оскарженню не підлягає.