Взаємозв'язок у навчанні української та російської мов

Проблема мовних контактів та мовної взаємодії була і є предметом дослідження багатьох учених: І. А. Бодуе-на де Куртене, В. А. Богородицького, Ю. О. Жлуктенка, Г. П. Іжакевич, Л. В. Щерби, Є. Д. Поливанова та ін.

Мовні взаємозв'язки і взаємовпливи українського та російського народів мають свою історію і традиції.

Ще до 1917р. корені українсько-російської мовної взаємодії пов'язано з певними історичними віхами в житті обох народів. Це період після возз'єднання України з Росією в 1654р.; період, пов'язаний з епохою формування української і російської націй та їх літературних мов на народній основі (кінець XVIII – перша половина XIX ст.); період кінця XIX – початку XX ст.

Важливу роль у стимулюванні українсько-російської мовної взаємодії у дожовтневий період відіграла наукова діяльність М. В. Ломоносова, творчість О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, наукові праці мовознавців О. О. Шахматова, П. Ф. Фортунатова, О. О. Потебні, діяльність М. Г. Чернишевського та М. О. Добролюбова на захист рівноправності української мови.

Після 1917 р. українсько-російська мовна взаємодія значно активізувалася. Відбулося збагачення лексики обох мов. Так, у російську мову ввійшли слова дівчата, хата, борщ, жито, кобза, бандура та ін.

З російської мови в українську ввійшли такі слова: цілина, телевізор та ін.

Усі мовні факти, пов'язані з явищем мовної взаємодії, Л. В. Щерба поділяє на три групи: 1) запозичення з іноземних мов; 2) зміни в тій чи іншій мові, якими кожна зобов'язана впливам іноземної мови; 3) факти, що є наслідком недостатнього засвоєння будь-якої мови.

Лінгводидактику цікавить третя група мовної взаємодії.

Взаємодія та взаємозв'язок у навчанні дітей другої мови є важливим лінгводидактичним принципом, в основі якого лежить свідоме засвоєння спільних та відмінних рис як української, так і російської мов.

Чим раніше починається засвоєння другої мови, тим вища питома вага рідної мови.

Близька спорідненість української та російської мов звільняє від необхідності гаяти час на вивчення багатьох елементарних явищ, без яких неможливе оволодіння мовою. Немає потреби відпрацьовувати окремі моделі, мовні зразки, слова, які дитина добре знає з рідної мови. Вони полегшують процес оволодіння розмовною українською мовою.

Навчальний матеріал, який дається на заняттях з рідної мови, повинен дещо випереджати той, який може виступити змістом навчання української мови.

Скажімо, добір тем для занять з навчання дітей української мови обов'язково повинен враховувати наявні знання дітей з рідної (російської) мови. Тому доцільно починати навчання української мови з таких тем, як «Дитячий садок», «Ігри», «Іграшки», «Сім'я». У межах цих тем ніяких нових відомостей дітям давати не потрібно, їм усе знайоме, нова тільки лексика. Тему «Свята» (новорічне свято, мамин день та ін.) українською мовою краще давати після святкових ран-ків. Напередодні свят проводять різноманітну роботу з усіх розділів програми рідною мовою, потім діти беруть участь

у святкових ранках. І тільки після цього (наступний тиждень після свята) можна проводити заняття українською мовою.

Такі теми, як «Свійські тварини та птахи», «Дикі тварини», «Пори року», «Продукти харчування» краще планувати в старшому дошкільному віці, коли у дітей уже будуть відповідні знання, набуті на заняттях з рідної мови.

Взаємозв'язок у навчанні росіян української мови виступає і в координації методів навчання. Більшість методів навчання та розвитку мовлення є спільними. Це екскурсії, спостереження, екскурсії-огляди, ігри, бесіди, розповіді за картинами, перекази, розповіді з власного досвіду, читання художніх творів, заучування віршів тощо. То ж плануючи роботу з розвитку українського мовлення, слід переглянути, чи не повторюються протягом короткого проміжку часу (тижня, місяця) одні й ті самі методи роботи, скажімо, переказ чи екскурсії.

Координація методів полягає і в використанні на заняттях з української мови знань, набутих з рідної мови. Так, на занятті з ознайомлення дітей з явищами навколишнього життя рідною мовою планується екскурсія до магазину іграшок, потім розглядається картина «У магазині Іграшок» (Зеленко Н. І. Картини з розвитку дітей.– К., 1976). І тільки після цього вивчається тема з українського мовлення «У магазині іграшок», де можна використати вже знайому дітям картину.

Враховується і рівень розвитку мовленнєвих умінь та навичок рідною мовою. Так, дітям раннього та молодшого дошкільного віку, які ще не оволоділи на достатньому рівні рідною мовою, при засвоєнні українського мовлення доступне лише репродуктивне засвоєння мови (слухання казок, оповідань, віршів, платівок, Ігри, розваги). Дітей середнього дошкільного віку, які вже добре опанували навички розмовного мовлення рідною мовою, починають учити будувати різні форми діалогу українською мовою в межах опрацьованих тем на основі знайомої лексики, їм стає доступним і переказ невеличких оповідань та казок українською мовою, складання описових розповідей та розповідей за змістом добре знайомих картин, звичайно, за зразком вихователя. Ці види роботи пропонуються з другого півріччя, коли діти засвоять їх на мовних заняттях рідною мовою.

У дітей старшого дошкільного віку вже добре розвинуто монологічне мовлення рідною мовою, тому їх потрібно вчити складати різні види розповідей українською мовою.

Взаємозв'язок у навчанні двох близькоспоріднених мов полягає також у використанні наочного та дидактичного матеріалу. Так, для введення української лексики вихователь використовує знайомі дітям іграшки, предмети побуту, предметні картинки.

З метою навчання дітей розповіданню в пригоді стануть дидактичні картини, які знайомі дітям ще з раннього віку. Це: «Мм играем» (Батурина Е. Г.– М., 1964), «Картини по развитню речи для детей второго й третьего годов жизни» (Езикеева В., Радина Е.– М., 1983), «Домашние животньїе» (Веретенникова С. А.– М., 1964), «Картинн для детских садов» (Пеньевская Л., Родина Е.– М., 1952) та ін.

Відомо, що взаємне проникнення елементів однієї мови в іншу особливо сильне при засвоєнні їх стихійно, без педагогічного втручання. Наслідком такого взаємовпливу є помилки інтерферуючого характеру.

При цілеспрямованому, правильному керівництві цим процесом, коли увага дітей зосереджується на схожому і відмінному в обох мовах, негативне пересення елементіз однієї мови в іншу послаблюється й посилюються транспозиційні явища.

Задля цього слід широко використовувати порівняння, зіставлення мовних явищ близькоспоріднених мов. Міжмовне порівняння допомагає глибше засвоїти як спільні, так і відмінні мовні явища, формує правильні мовленнєві навички в обох мовах.

Необхідність міжмовних порівнянь в умовах близько-спорідненої двомовності відстоював академік Л. В. Щерба. Він писав: «Досвід тих місцевостей, де існує змішана двомовність, показує, що вона не обов'язково призводить до змішування, і що свідоме систематичне вивчення обох мов з взаємним відштовхуванням забезпечить їх чистоту за умов наявності правильного зразка тієї і другої». Стосовно методики навчання Л. В. Щерба дає педагогам таку пораду: «...єдиний шлях, котрий хоч якось може вберегти тих, хго навчається... від небезпеки змішаної двомовності...– це вивчати будь-яке нове явище другої мови, порівнюючи його з відповідним за значенням явищем рідної мови» 2.

(Щерба Л. В Преподавание ияостраннмх язьїков в средней шко-ле // Общие вопросн методики – М., Л, 1947.-^- С. 58. Там же.– С. 57.)

Зіставлення базується на аналогії, підкреслюється спільне в обох мовах (у фонетиці, лексиці, граматиці). Використовується зіставлення з метою транспозиції мовних явищ із рідної мови в другу і виражається словами: «Як і в рідній (російській) мові... в українській слід вимовляти рука».

Протиставлення і диференціація використовуються для свідомого засвоєння відмінних, специфічних мовних явищ і попередження помилок.

Діти самостійно не оволодівають порівнянням, зіставленням та протиставленням, хоча підсвідомо прагнуть до цього в умовах змішаної двомовності, їх потрібно вчити порівнювати, це сприятиме формуванню навичок самокорекції та самоконтролю мовлення двомовних дітей. Порівняння психологічно настроює дитину на використання в активному мовленні специфічної лексики української мови та її літературних норм, допомагає своєчасно відчути помилку та виправити її.

Порівнюючи й протиставляючи мовні явища, вихователь одночасно дає дітям зразок правильної літературної норми української мови.

Найширше використовуються порівняння, зіставлення та протиставлення у роботі з дошкільниками під час засвоєння лексики української мови з метою її семантизації.

Зіставлюються слова, які збігаються за формою та значенням: рука, сом, рот.

Порівнюються слова, які частково не співпадають (стіл, вухо) або мають інше значення (слідуючий, рубель).

Протиставляються слова, відмінні як за формою, так і за значенням: шкарпетки, стеля, парасолька.

У засвоєнні фонетичних та граматичних явищ української мови використовуються в основному порівняння та протиставлення.

Взаємозв'язок мов у ході засвоєння другої близько-спорідненої мови виступає і у використанні прямого (чи зворотного) перекладу слів, фраз, речень з російської українською мовою. Прямий переклад значно знижує явища інтерференції. Зворотний переклад (з української мови російською) посилює інтерферуючий вплив рідної мови. На початкових етапах навчання дітей дошкільного віку української мови використовуються як прямий, так і зворотний переклади. Зворотний переклад доцільним буде лише у двох випадках: 1) під час семантизації слів, щоб забезпечити розуміння тексту; 2) щоб виявити рівень розуміння дітьми українського мовлення.

Місце порівняння, зіставлення та протиставлення на заняттях з української мови багато в чому залежать від віку дітей, від того, який рік діти вивчають другу мову.