Деякі правила української літературної вимови

1. Голосний [а] як під наголосом, так і в ненаголоше-ній позиції вимовляється чітко, виразно, не зближується з іншими голосними: кцлин.ау машина, арка.

2. Голосний [о] вимовляється чітко, вираз'но не тільки під наголосом (чорний, море), а й у ненаголошеній позиції (молоко, голова). Ненаголошений [о] в літературній мові ніколи не змінюється на [а].

Неьаголошений звук [о] у деяких позиціях може наближатися до [у]-,- наприклад: [зоузуля], [коу-жух].

3. Голосний [у] вимовляється виразно в усіх позиціях: вухо, дубовий.

4. Голосний [с] в українській літературній вимові чітко і виразно вимовляється лише під наголосом: степ, клен. Ненаголошений [е] наближається до [й] перед наголошеним складом з [е], [о], [а], наприклад: [не"сла], [меита]. Перед наголошеним складом з [й], [і] звук [е] вимовляється як [ие]: [биери]. Звук [е] в українській мові не пом'якшує попередній приголосний і вживається після твердих, за винятком окремих позицій: заднє, життєвий.

5. Голосний [й] виразно вимовляється лише під наголосом: тин, мило. У ненаголошеній позиції за звучанням наближається до ненаголошеного [е]: [шіеиве], [ме 'не].

6. Голосний [І] як наголошений, так і ненаголоше-ний вимовляється чітко, виразно після всіх приголосних: дід, зірка У ряді слів (Інший, інколи, іноді, істина) початковий голосний [І] наближається до [й]: [І"кколи|.

7. Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються, вимовляються дзвінко: [ве"зти]. Закономірністю сучасної української мо"ви с збереження дзвінкості вимови приголосних на кінці слова: дуб, хліб. У словах нігті, кігті, легко, дігтяр, вогкий приголосний [г] оглушується: [ніхії], [кіхті], [Іехко], [діхтяр], [вохкий].-

Прийменник і префікс з зберігає дзвінку вимову тільки перед голосними та сонорними й шумними дзвінкими.

Перед глухими приголосними він послідовно оглушується: з гори, з хати.

8. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [приз'ба], [молод'ба].

9. Губні, шиплячі (неподовжені) та задньоязикові приголосні вимовляються твердо в усіх позиціях, наприклад: важити, бачити, помста, шугати, жаліти, чисто, гора, куток, ходити. У позиції перед і вони вимовляються як напівм'які приголосні: [ув'іч'і], [х'іба], [г'ін'ц'а], [к'іт], [ж'інка]. Подовжені шиплячі вимовляються тільки як м'які: [н'іч':ю], [зб'іж':а].

10. Свистячий африкат ц у кінці слова вимовляється м'яко: [бойец'], [палец']. Лише у запозичених словах та в деяких вигуках ц в кінці слова твердий: [пайац], палац; бац, клац.

11. Передньоязикові приголосні д, т, з, с, ц, н (зубні) перед наступними м'якими приголосними або перед і вимовляються м'яко: [народ'н'і], [моугут'н'і], [лаз'ня].

12. Завжди пом'якшуються с, з, ц у прикметниках на -ський, -зькш, -цький: [пол'іс'кий], [риз'кий], [до-нец'кий].

13. Сполучення -швл у дієсловах 2 особи однини теперішнього часу вимовляється як с':я: [бйес':а], [с'м'ійес':а].

14. У дієсловах 2 особи однини наказового способу сполучення -жся і -чєя вимовляються як [з'с'а] і [ц'с'а]: [намаз'с'а], [не"мороц'с'а].

15. У дієсловах 3 особи однини і множини теперішнього часу та в 2 особі множини наказоюго способу сполучення -ться вимовляється як [ц':а]: [с'м'ійец':а], [л'убл'ац':а].

16. У давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (перша відміна), в називному відмінку множини іменників чоловічого роду (друга відміна) і в місцевому відмінку однини іменників середнього роду сполучення жц, шц і чц перед закінченням 1 вимовляються відповідно [зц], [сц] і [ц]. Наприклад: [н'із'ц'і], [пл'ас'-ц'і], [кац':і] –ніжці, пляшці, кащі; [таганроз'ц'і], [у йаблуц':і] – таганроясці, у яблучці.

17. Слід розрізняти у вимові африкати дз, дж – дзвінкі злиті звуки від сполучень д і з, д і ж. Пор.: дзижчати, [дзв'ін] – [в'ідзиевати], надземний, [п'ід] захистом; ходжу, бджола, джерело – [в'іджігвати], {п'іджак], [п'ід-же"ну].